ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується.
Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку. Коливання економічної активності, рух виробництв від початку попереднього до початку чергового кризового спаду характеризують в цілому економічний або промисловий цикл. Окремі цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю. Але у них є певні спільні риси передусім, досить послідовна зміна фаз циклу: кризи, депресії, пожвавлення й піднесення.
Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються .3—4 роки); середні цикли (строком 7—11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40—60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства. Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси. Здавалося, що в основу класифікації циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка підносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя ті, чи інші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплітаються. Крім того, різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їхню диференціацію. Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх неприпустима.
Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного виробничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробничих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з практичної некерованості цими трансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.
2. Роль фіскальної політики в державному регулюванні.
Державне регулювання, що являє собою комплекс основних форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток суспільного способу виробництва (в тому числі продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин) для його стабілізації та пристосування до умов, що змінюються. Таке регулювання найповніше здійснюється через державні замовлення, закупівлю значної частини продукції, що означає гарантований попит на неї. Державне регулювання також здійснюється через проведення антициклічної, регіональної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, грошово-кредитної, фінансово-бюджетної, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної та інших форм політики. Найважливіші напрями державного економічного регулювання народного господарства, а отже й встановлення рівноваги національного ринку, такі: 1) регулювання системи продуктивних сил загалом, у тому числі кожного з її елементів (засобів праці, науки та ін.); 2) регулювання відносин економічної власності, її тому числі окремих форм акціонерної, державної та ін.; 3) регулювання техніко-економічних відносин, у тому числі процесу концентрації виробництва, його спеціалізації тощо; 4) регулювання організаційно-економічних відносин і передусім маркетингу. Основними формами державного регулювання є планування (довготермінове, середньотермінове і короткотермінове), програмування (насамперед за допомогою складання цільових комплексних програм) та прогнозування на національному і наднаціональному рівнях. Таким чином, державне регулювання економіки — комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили — людини.
Як засвідчує аналіз фінансової системи, фінансова політика держави може базуватись на двох взаємопов'язаних напрямках діяльності держави: а) у сфері оподаткування та регулювання структури державних витрат з метою впливу на економіку — фіскальна (податкова) політика; б) у сфері регулювання бюджету — бюджетна політика.
Фіскальна політика передбачає використання можливостей уряду стягувати податки та витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності й розв'язання різних соціальних завдань. Основним змістом фіскальної політики держави є зміна податкових ставок та витрат бюджетних коштів у відповідності з цілями уряду.
В багатьох країнах світу добре відомі так звані кейнсіанські та неокласичні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державних витрат. Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що саме він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно переконані, що скорочення податків приведе до зростання сукупного попиту, одночасно з яким зростатиме реальний обсяг ВНП і рівень цін, що в певній мірі буде заохочувати підприємців до розширення виробництва. Неокласики орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює спій власний попит. Вони переконані, що скорочення податків викличе у перспективі приріст національного виробництва й доходу, що, в свою чергу не тільки не зменшить надходження у бюджет, а й забезпечить (при більш низьких ставках податку) приріст податкових надходжень у бюджет завдяки розширенню податкової бази.
У практиці розвитку економічного регулювання більш широко використовується саме традиційний, кейнсіанський підхід. Але й він поділяється на так звану дискреційну й автоматичну фіскальну політику.
Під дискреційною фіскальною політикою розуміється свідоме регулювання державою оподаткування та державних витрат з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, зайнятість, інфляцію та економічне зростання.
Під автоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміється економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічної ситуації без необхідності здійснення тих чи інших кроків з боку уряду. До основних вбудованих стабілізаторів відноситься, по-перше, зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в період активного зростання ВНП (в період процвітання) податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування). Це забезпечує зниження купівельної спроможності та стримує економічне зростання. І навпаки, в період економічного спаду податкові надходження (при прогресивному оподаткуванні) автоматично скорочуються. Сума вилучених доходів зменшується, тобто відбувається відносне збільшення купівельної спроможності в економіці, що стримує економічний спад. До вбудованих стабілізаторів також відносяться система допомоги по безробіттю, різні соціальні виплати, програми з підтримки бідних верств населення тощо, які запобігають різкому скороченню сукупного попиту навіть у період економічного спаду.
Отже, фіскальна політика, яка оперує податками і державними затратами, у поєднанні зі стабілізуючою грошовою політикою має на меті створити економіку високої зайнятості, — але при цьому без інфляції цін. Влада, яка здійснює фіскальну політику, "протистоїть переважаючим економічним вітрам" і тим самим допомагає забезпечити сприятливу економічну ситуацію, при якій динамічні сили приватної ініціативи мають найширші можливості для своїх дій.

Білет 18
Характеристика фаз циклу. Сукупність зовнішніх і внутрішніх причин циклів. Головна детермінанта циклу.
Коливання економічної активності, рух виробництв від початку попереднього до початку чергового кризового спаду характеризують в цілому економічний або промисловий цикл. Окремі цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю. Але у них є певні спільні риси передусім, досить послідовна зміна фаз циклу: кризи, депресії, пожвавлення й піднесення.
Найбільш характерною рисою промислового циклу є фаза кризи. Вона відрізняється від тимчасових коливань рівноваги між попитом та пропозицією на певні товари (передноворічні розпродажі, скажімо) чи в якій-небудь окремій галузі господарства (сезонне коливання сільськогосподарського виробництва, наприклад). Промислові кризи виникли як загальне надвиробництво, як глибоке потрясіння всієї господарської системи зверху до низу.
Після кризового падіння виробництва, яке характеризується певною глибиною й тривалістю, економічна система входить у фазу депресії. Депресія може мати досить тривалий характер. Рівень виробництва стабільний, але дуже низький по відношенню до передкризового стану. Зберігається високий рівень безробіття. Але падіння цін призупиняється, падає позичковий процент, стабілізуються товарні записи. Відбувається масове оновлення основного капіталу, який в період кризи руйнується фізично чи знецінюється. Оновлення це відбувається на більш високому технічному рівні, що дає можливість економіці у наступному циклі досягти більш високої точки піднесення.
Пожвавлення супроводжується незначним підвищенням рівня виробництва, деяким скороченням безробіття. Поступово розширюється попит на засоби виробництва й робочу силу, дещо зростають прибутки, заробітна плата й ціни. Процес пожвавлення охоплює все більшу кількість галузей, відновлюється докризовий рівень економічного розвитку, відбувається входження економіки у новий виток спіралі.
Піднесення характеризується зростанням виробництва стрімкими темпами. Зростає платоспроможний попит, особливо на продукцію галузей, що визначають тенденції в русі науково-технічного прогресу. Виробництво розширюється, його рівень перевершує досягнутий у попередньому циклі. Безробіття скорочується до мінімуму при одночасному зростанні заробітної плати. Швидко зростають ціни, що збільшує прибутки та стимулює пропозицію. Але саме в цей час посилюються диспропорції, закладені ще на фазі пожвавлення. Спочатку вони непомітні, завдяки існуванню розгалуженої торговельної мережі, розвинутої кредитної системи тощо. І лише наступна криза знову показує реальний стан речей, справжні масштаби нерівноваги, диспропорційності ринкової економіки. Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від класичного своєю періодичністю, тривалістю характером протікання тих чи інших фаз, відсутністю деяких фаз взагалі тощо.
Стосовно України та деяких інших країн СНД, особливості протікання цього процесу полягають у тому, що з кінця 1990 р. тут має місце не криза надвиробництва, а - недовиробництва. У країнах Заходу зниження ВНП та промислового виробництва у післявоєнний час не перевищувало 10%, тоді як в Україні спад виробництва досягає за різними оцінками) від 35 до 40%. Крім того, тривалість фази кризи у ринкових країнах становить 0,5-1,5 року, а в Україні вона триває вже понад 5 років.
Називають цілий ряд причин виникнення циклів: недостатнє споживання населення (С.Сімсонді); надлишок заощаджень і недостаток інвестицій (Д.Кейнс); співвідношення оптимізму й песимізму в економічній діяльності людей (В.Парето, А.Пігу); фізичний строк служби основного капіталу (К.Маркс). У сучасній економічній літературі особливо виділяються три підходи: а) цикл — явище зовнішнє відносно економічної системи. Він зумовлений зовнішніми факторами, до яких відносять війни, революції, відкриття крупних родовищ золота, урану, нафти, освоєння нових територій і пов'язана з цим міграція населення, значні досягнення в технології, винаходи та інновації, що дозволяють радикально змінити структуру виробництва; б) цикл — явище внутрішньо притаманне економіці тобто він залежить від внутрішніх факторів, які можуть викликати зростання або спад економічної активності через певні проміжки часу. Серед внутрішніх факторів виділяють: фізичний строк служби основного капіталу; особисте споживання, скорочення або розширення якого впливає на обсяг виробництва й зайнятість; інвестування, тобто авансування коштів на розширення виробництва, створення нових робочих місць; економічну політику держави з регулювання виробництва, попиту та споживання; в) цикл є синтез внутрішніх і зовнішніх факторів. Багато дослідників вважають, що зовнішні (екзогенні) фактори продукують початкові (первинні) імпульси циклів, а внутрішні причини (ендогенні) перетворюють ці імпульси у фазні коливання.

2) Податки і податковий мультиплікатор
Податки становлять частину фіскальної політики, з їх допомогою держава регулює функціонування ринкової економії. Таке регулювання досягається не прямо і безпосередньо, як при державних витратах, а непрямо, через вплив на споживання і заощадження населення. Щоб краще розібратися в цьому, передбачимо, що держава вводить одноразовий податок на населення в розмірі a млрд. крб., причому величина податку не залежить від розміру ЧВП. Неважко зрозуміти, що в цьому випадку прибуток, який має в своєму розпорядженні населення, поменшає також на а млрд. крб. Однак тепер зменшення прибутку спричинить скорочення не тільки споживання, але і заощаджень населення. Для простоти розрахунків допустимо, що при цьому гранична схильність до споживання (ГСС) і зберігання (ГСЗ) будуть однакові, тобто ГСС = ГСЗ = 1/2.
Як це відіб'ється на рівноважному обсязі ЧВП? По-перше, витрати на споживання скоротяться не на а млрд. крб., а тільки на а/2 млрд., оскільки наполовину зменшаться також витрати на заощадження. По-друге, скорочення витрат на споживання спричинить скорочення сукупних витрат, що включають також витрати на інвестиції і державну закупівлю. Внаслідок цього графік сукупних витрат здвинеться вниз .

Відповідно скоротиться також обсяг рівноважного ЧВП. Тому, якщо в точці Е він був рівний Ь млрд. крб., то в точці Е’, в якій новий графік перетне бісектрису, він буде Ь - а/2 млрд. крб. Звідси стає зрозумілим, чому збільшення або скорочення податків надає менший вплив на обсяг внутрішнього виробництва, чим державні витрати на закупівлю товарів і послуг. Такі витрати становлять частину сукупних витрат і тому вони, нарівні з споживанням і інвестиціями, характеризують сукупний попит і, отже, безпосередньо впливають на обсяг внутрішнього виробництва.
З зростанням державної закупівлі збільшується попит, а тим самим стимулюється подальше збільшення виробництва. Зміна податків їх підвищення або пониження безпосередньо впливає на один з компонентів сукупних витрат, а саме на споживання. Тому податки, хоч і володіють мультиплікаційним ефектом, але їх вплив на рівноважний обсяг виробництва позначається опосередковано, через споживання, і по величині воно менше державних витрат.
Щоб оцінити вплив податків на рівноважний обсяг ЧВП кількісно, введемо поняття податкового мультиплікатора Кн, який можна визначити через вже відоме поняття мультиплікатора державних витрат Кг. Дійсно, оскільки податки впливають на обсяг ЧВП через споживання, то величина цього впливу буде менше мультиплікатора державних витрат на величину граничної схильності до споживання {ГСС):
Кн=ГСС•Кг

У нашому прикладі податки збільшилися на а млрд. крб., а ГСС рівна 1/2. Підставивши ці значення в формулу, отримаємо Кн = а/2 млрд. крб. Для порівняння знайдемо значення мультиплікатора держвидатків при їх зменшенні вдвічі, тобто на а/2 млрд. крб.
Звідси видно, що при значенні мультиплікатора Кг= 2 зменшення держвидатків на a/2 млрд. крб. приводить до зменшення рівноважного обсягу ЧВП на а млрд., а їх збільшення на ту ж суму до зростання на а млрд. Можна сказати, що кожна грошова одиниця державних витрат приводить до зміщення вгору графіка сукупного попиту на одну одиницю, тоді як кожна грошова одиниця податків зміщає цей графік на 1/2 одиниці вниз. У кінцевому результаті при збільшенні державних витрат рівноважний обсяг ЧВП зростає на величину мультиплікатора цих витрат, а при збільшенні податків зменшується на величину податкового мультиплікатора.
Якщо державні витрати і податки зростають на одну і ту ж величину, то рівноважний обсяг ЧВП збільшується на ту ж величину. Припустимо, що державна закупівля збільшилася на с млрд. крб. Тоді при мультиплікаторі, рівному 2, приріст обсягу ЧВП становитиме 2с млрд., а крива сукупного попиту здвинеться вгору на с одиниць. У той же час збільшення податків приведе до зсуву сукупного попиту на с/2 млрд. і зменшенню рівноважного обсягу ЧВП тільки на с млрд. Таким чином, однакове збільшення державних витрат і податків викличе приріст ЧВП на величину, рівну зростанню держвидатків або податків. Звідси можна зробити висновок, що мультиплікатор спільної дії державних витрат і податків рівний одиниці, бо в цьому випадку приріст ЧВП дорівнює первинному приросту витрат або податків.
Такий мультиплікатор називають в економічній літературі мультиплікатором збалансованого бюджету. Звернемо увагу, що він впливає не ізольовано на держвидатки і податки, а одночасно, бо скорочення ЧВП, викликане збільшенням податків, компенсується зростанням державних витрат, і тим самим забезпечує загальне зростання ЧВП.
Тепер представимо ситуацію, коли зростання податків не буде впливати на розміри ЧВП. Для цього досить, щоб скорочення виробництва, викликане податками, в точності урівноважувалося впливом державних витрат, які будуть сприяти зростанню обсягу ЧВП. Так, якщо податки збільшаться на а млрд. крб., тоді ЧВП зменшиться на а/2 млрд. і його приріст стане рівним нулю; якщо ми збільшимо державні витрати на а/2 млрд. крб., які при мультиплікаторі, рівному 2, дадуть приріст, рівний а млрд. крб. Очевидно, що суспільство аж ніяк не зацікавлено в такому застої.

Білет 19
1. Принцип акселерації. Взаємодія акселератора і мультиплікатора
Мультиплікатор (К) дорівнює одиниці, поділеній на різницю між одиницею та граничною схильністю до споживання, або дорівнює величині, зворотній граничній схильності до заощаджень. Із теорії мультиплікації можна зробити висновок, що чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим суттєвішою є різниця між первинною інвестицією та загальним збільшенням сукупного попиту, а отже, і зростання, врешті-решт, національного доходу. При цьому слід зазначити, що первинне зростання інвестицій примножує приріст доходу в спадній геометричній прогресії. Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу, тобто *S=*Y.
Для того щоб побороти затухання, необхідно певним чином стимулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселератор — коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв'язок можна зобразити так:

де *— коефіцієнт акселерації; It— зростання нових інвестицій у періоді t; Yt— величина доходу за період t; Yt-1— величина доходу за період, що передує періоду t, Yt - Yt-1 — приріст доходу за період t.
Досліджуючи проблеми середньострокових економічних циклів, вчені звернули увагу також на те, що зміна попиту на готову продукцію в той чи інший бік тягне за собою значне зростання (зниження) попиту на засоби виробництва, тобто породжує ланцюгову реакцію багатократного збільшення (зменшення) попиту на обладнання і машини. Це явище було назване принципом акселерації або ефект акселерації (лат. ассеlеrо — прискорюю). Французький економіст А.Афталіон описав цю ситуацію на досить вдалому порівнянні економіки з процесом розпалювання грубки. Спочатку засипають в грубку вугілля. Оскільки згорання вугілля відбувається поступово, приміщення певний час не нагрівається, а в грубку все більше додають палива. Через деякий час у приміщенні встановлюється нормальна температура, але грубка продовжує віддавати тепло і може статися так, що через годину жара стане нестерпною. Точно так і в економіці для досягнення бажаного рівня виробництва предметів споживання здійснюються попередні витрати на виготовлення засобів виробництва. Але й тут існує так званий "часовий лаг" між приростом споживчого попиту й здійсненням інвестиційних проектів. У результаті, будь-який приріст у попиті на предмети споживання здатний викликати ще більш значне розширення виробництва засобів виробництва. Зрештою буде вироблена певна "зайва", надлишкова (у порівнянні з попитом) кількість предметів споживання. Порушення рівноваги на основі діючого принципу акселерації, на думку Афталіона, приведе до неминучого чергування періодів недовиробництва з періодами надвиробництва.
Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого — падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.
Економічною наукою доведено, що для певного періоду часу можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселерації, яке і забезпечить незагасаюче зростання.
На взаємозв'язок процесів інвестування і споживання значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон'юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політичних, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП