ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 11
Гостей: 11
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Економічна теорія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економічна теорія

2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Шпора 1

1. Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки.
Англійська політична економія початку XIX ст. характеризувалась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних методів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий переворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.
Водночас полеміка з основних теоретичних питань політичної економії, що постійно велася між представниками класичної школи, мала своїм наслідком посилення уваги до економічних досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні економісти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні коментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положення, а інші піддавали критиці окремі її сторони.
Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розвиток класичних економічних ідей у працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.
Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.
Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.
Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США:
він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.
Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Kepi (1793—1879), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує втручання держави.
Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні його країні.
Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 pp., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.
Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історичних фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.
В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова течія — маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом розвитку політичної економії. Об'єктивна зумовленість її появи полягала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі.

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.
2. Складові частини сучасної економічної теорії: предмет дослідження.
Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є:
1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями.
До філософських належать такі принципи: матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів належать: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами матеріалістичної діалектики є закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення. Як інструмент економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.
Три перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, які вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та раціональними засобами і методами економічного аналізу, що використовуються західними науковцями, створюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Водночас кожен Із зазначених структурних елементів діалектичного методу відіграв неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад капіталістичного) способу виробництва чи окремих стадій, етапів останнього.
Метод абстракції органічно пов'язаний з поняттям конкретного, оскільки абстракція є щаблем до з'ясування суті конкретного. Абстракція в однією із сторін, граней, ланок, частинок конкретного і тому становить його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін після її вичленення за допомогою методу аналізу, з'ясування суті через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні.
Важливим засобом пізнання економічних відносин в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони.

Принципи матеріалізму і суперечності в економічній теорії. Після того, як за допомогою методу абстракції виділено певне економічне відношення, а завдяки методу аналізу розчленовані окремі його сторони, необхідно застосувати такий принцип дослідження в економічній теорії, як принцип матеріалізму. При вивченні певного способу виробництва його застосовують у різних формах.
Основним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром є закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності. Найважливіша специфічна форма його конкретизації - боротьба між речовим змістом і суспільною формою.
Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технології тощо), і законів, що відображають явища у динаміці у процесі еволюції. Зокрема, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. Її використання називають іще нерівноважним методом, на противагу статистичному, або рівноважному.

3. Методи дослідження соціально-економічних процесів і явищ.
Одним з найважливіших спеціальних прийомів досліджень в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найсуттєвіших характеристик процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього-Другорядного, випадкового. Спочатку дають загальну характеристику явища, визначають притаманні йому суперечності, а потім розглядають конкретні вияви цього явища. У такий спосіб найзагальніша (найпростіша) економічна форма розгортається в цілісну систему економічних відносин відповідно до власної внутрішньої логіки останньої. Те, від чого на початковому етапі слід було абстрагуватися з метою виявлення більш глибоких суттєвих відносин, тепер, навпаки, потребує роз'яснення.
Особливістю теоретико-економічного дослідження є те, що при вивченні економічних процесів не можна користуватися конкретними прийомами і засобами, які широко застосовуються, наприклад, у природничих науках. Будь-яка абстракція, як відомо, завжди бідніша за конкретне явище. Вона відображає об'єктивну реальність не так, як живе споглядання, а проникає всередину її, йдучи від явища до суті. На практиці застосування методу абстракції може призвести до помилки. Це пояснюється відривом абстрактних понять від дійсності, що виявляється у розриві якісної та кількісної характеристик економічних процесів, абсолютизації окремих явищ економічного життя тощо.
Аналіз і синтез є двома невіддільними чинниками процесу наукового пізнання дійсності, використання яких сприяє виявленню причиннонаслідкових зв'язків окремих явищ.
Провідними в економічній теорії залишаються теоретичний аналіз виробничих відносин, розкриття змісту законів і категорій економіки. Одночасно зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних. Практична діяльність людей в економічній сфері зумовлює управлінський аспект, якого неминуче набуває економічна теорія. Саме цей аспект економічної теорії стимулює вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами.
Загальні перспективи економічної реформи, комплексність підходів до становлення ринкових відносин, охоплення проблем народного господарства в цілому та його окремих галузей, послідовність та темпи роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових інфраструктур - всі ці питання можуть досліджуватися за допомогою статистичних методів. Застосування їх доцільне і при розробці окремих напрямів переходу до ринкових відносин, наприклад ціноутворення, зовнішньоекономічних зв'язків тощо.
4. Економічні категорії та закони, їх класифікації.
5. Функції економічної теорії.
Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона відбиває економічну дійсність і виконує теоретика-пізнавальну функцію, яка реалізується в системі економічних категорій і законів. Але надалі система використовується як засіб, метод пізнання для пояснення нових явищ і процесів, здобуття нових знань і для вироблення практичних рішень з перетворення й вдосконалення економічної дійсності. У процесі пізнання система економічних категорій і законів виконує методологічну функцію, виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для інших економічних наук.
Методологічне значення економічної теорії для перетворення економічної дійсності виражається в її практичній функції. А оскільки практична діяльність має дві великі сфери — матеріально-практичну і духовно-практичну, то і практична функція економічної теорії отримує відповідні визначення. У духовно-практичній діяльності люди оперують економічними ідеями, уявленнями, поняттями, які входять до їхнього світогляду. Економічна теорія виконує ідеологічну функцію в негативній визначеності.
У матеріально-практичній сфері методологічне значення економічної теорії втілюється в господарській функції. Економічна теорія виробляє практичні рекомендації розвитку економічних відносин, господарського механізму, удосконалення форм і методів господарювання. їй належить визначальна роль у виробленні економічної політики.

Економічна теорія господарську функцію виконує негативно. У господарській сфері економічна теорія відстоює науковий підхід на противагу вузькопрагматичному. Практичне ж значення економічної теорії в її власних межах полягає у ступені істинності її теоретичних положень. Чим адекватніше економічна теорія відбиває економічну дійсність, тим більшим є її практичне значення. І в такому розумінні немає нічого практичнішого за ґрунтовну, справжню теорію.
Економічна теорія взаємодіє з усією системою суспільних економічних наук. Економіка — визначальна сфера суспільства, від якої залежить розвиток всіх інших сфер. Економіко-теоретичні знання неминуче використовуються в вирішенні питань розвитку інших наук.

8. Економічні потреби, їх класифікація. Закон зростання потреб.
Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:
* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).
За способом задоволення виділяють:
- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:
- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).
Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:
* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;
* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.
Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.
Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.
9. Економічні інтереси.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, їх реалізації. Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

Соціальним суб'єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному регіоні, верства, суспільство, а кінцевим об'єктом - результат (продукт, послуга, інформація) суспільного виробництва, що іде на задоволення потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями:
* за ознакою важливості розрізняють інтереси головні та другорядні;
* за часовою ознакою - поточні та перспективні;
*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;
* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові.
Отже, для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.
11. Економічна система: сутність, структурні елементи.

Економічну систему визначають по – різному. В одному випадку її характеризують як сукупність економічних відносин, що історично виникли як сукупність економічних відносин, що історично виникли, складалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. В іншому – як сукупність юридично закріплених норм, правил, принципів, що визначають характер взаємин між людьми. У третьому – економічна система- сукупність економічних відносин між суб’єктами, що хазяйнують, які здійснюють вибір способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожне з вивчень відбиває якусь одну із сторін категорії, складність об’єкта не дає можливості дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням.
Як і будь – яка інша система, економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і
взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв’язків між господарюючими суб’єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Керованість економічної системи – це сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарюючих суб’єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета - вільний всебічний розвиток особистості. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання. Економічна модель – не більше за формалізований опис системи. Вона відбиває абстрактні уявлення про найістотніші риси процесу чи об’єкта.

2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП