ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 8
Гостей: 8
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Фінансовий менеджмент

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Фінансовий менеджмент

1 2 3 4 5 6 7 8 9

(орієнтований на максимізацію прибутку), портфель росту (зростання інвестованого капіталу); по відношенню до інвестиційних ризиків - агресивний (спекулятивний) портфель (максимізація прибутку з високим ризиком), компромісний портфель (ризик середній), консервативний портфель (мінімальний ризик). Основні етапи формування портфелю фінансових інвестицій підприємства у відповідності з сучасною портфельною теорією: 1)оцінка інвестиційних якостей окремих видів фінансових інструментів інвестування; 2)формування інвестиційних рішень відносно включення в портфель індивідуальних фінансових інструментів інвестування; 3)оптимізація портфеля, направлена на зниження рівня його ризику при заданому рівні доходності; 4)сукупна оцінка сформованого інвестиційного портфелю по співвідношенню рівня доходності і ризику.
95. Розробка політики управління фінансовими інвестиціями.
Фінансові інвестиції (ФІ) – це активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу. У зв’язку з цим здійснення інвестицій має ряд особливостей, основними з яких є: а)ФІ – самостійний вид господарської діяльності, яка стосується як операційної діяльності підприємства, так і процесу реального інвестування; б)ФІ використовуються підприємством з метою отримання додаткового інвестиційного доходу в процесі використання вільних грошових коштів; в)процес обґрунтування управлінських рішень, пов’язаних із здійсненням фінансових інвестицій, порівняно з реальними інвестиціями, є простішим і не таким трудомісткім. З врахуванням особливостей і форм фінансового інвестування організується управління ними на підприємстві. При достатньо високій періодичності здійснення фінансових інвестицій на підприємстві розробляється спеціальна політика такого управління. Політика управління ФІ представляє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування. Формування політики управління фінансовими інвестиціями здійснюється за наступними основними етапами: 1)аналіз стану фінансового інвестування в попередньому період – вивчення тенденцій динаміки масштабів, форм і ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі; 2)визначення обсягу фінансового інвестування в наступному періоді – визначається розмірами вільних фінансових коштів, заздалегідь накопичених для здійснення наступних реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду; 3)вибір форм фінансового інвестування – залежить від характеру задач, що вирішуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності; 4)оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів – основним показником оцінки виступає рівень їх доходності, ризику і ліквідності; 5)формування портфеля фінансових інвестицій – він має відповідати стратегічним цілям інвестиційної діяльності в цілому; 6)забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій – своєчасна його реструктуризація з метою підтримання цільових параметрів його формування.
96. Методи оцінки ефективності фінансових інвестицій.
Фінансове інвестування здійснюється в таких основних формах: 1)вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств; 2)вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів; 3)вкладення капіталу в дохідні інструменти фондових бірж. Основними фондовими інструментами є боргові цінні папери, державні цінні папери, емітовані комерційними банками, цінні папери підприємств та ін. Оцінка ефективності того чи іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки його реальної вартості, яка забезпечує отримання норми інвестиційного прибутку. Такими нормами прибутку є: проценти по вкладах у статутні фонди; проценти на депозитні вклади в комерційних банках; проценти по облігаціях й інших боргових цінних паперах; дивіденди по акціях та інших пайових цінних паперах. Взагалі, оцінка ефективності окремих фінансових інструментів інвестування, як і реальних інвестицій, здійснюється на основі співставлення обсягу інвестиційних витрат, з одного боку, і сум вхідного грошового потоку (ГП)по них, з іншого. Однак, є певні особливості. Так, у сумі ГП при фінансовому інвестуванні відсутній показник амортизаційних відрахувань. Основу грошових потоків по фінансовим інвестиціям складають проценти і дивіденди. Крім того, до ГП входить вартість реалізації фінансових інструментів інвестування по закінченні строку їх використання. Інвестор сам обирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень в різні фінансові інструменти. Оцінка ефективності фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінки реальної його вартості, що забезпечує отримання очікуваної норми інвестиційного прибутку по ньому. Модель оцінки вартості фінансового інструменту інвестування: С = Σ ( ГП / (1+нп)n ), де С – реальна вартість фінансового інструменту інвестування; ГП – очікуваний зворотній грошовий потік; нп – очікувана норма прибутку; n – число періодів формування зворотних грошових потоків.
97. Сутність і класифікація фінансових ризиків.
Фінансові ризики – ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрат доходів, капіталу чи ліквідності. За джерелами виникнення ризики можна класифікувати як операційні, інвестиційні та ризики структури капіталу (або фінансові ризики у вузькому значенні). Сукупний ризик розраховується як сумарна величина ризиків за всіма джерелами. Операційні ризики можуть призвести до отримання збитків від основної діяльності підприємства. Вони є наслідком прорахунків у виробничій сфері, постачанні та збуті. Інвестиційні ризики – ризики отримання збитків від інвестиційної діяльності підприємства. На рівень цього ризику впливають такі фактори, як ліквідність, прибутковість, склад, структура та інші параметри інвестиційного портфеля. Фінансові ризики у вузькому розумінні характеризують ті ризики, джерелами яких є фінансова діяльність, тобто діяльність, результатом якої є зміни в складі та структурі капіталу (пасивів) підприємства. У разі незадовільної структури капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою процентною ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і щодо нього буде порушена справа про банкрутство. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу та оптимізація портфеля боргових зобов’язань. Операційний та інвестиційний ризики характеризують ризик отримання збитків на вкладений капітал, під який підпадає інвестор, а фінансовий ризик – це ризик того, що суб’єкт господарювання, який залучив фінансові ресурси, виявиться неспроможним вчасно погасити зобов’язання, строк сплати яких настав, в результаті чого він може виявитися банкрутом. Слід зауважити, що на практиці вказані ризики тісно переплітаються і являють собою складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків.
98. Місце ризиків у фінансовому менеджменті.
Фін ризик – це ймовірність виникнення непередбачених фін втрат в ситуації невизначеності умов фін д-ті під-ва.
Джерело ризиків (що супров всі видм діяльн) є б-яке управлінське рішення щодо господ операції.
Ризики поділ на 2 групи: зовнішні та внутрішні. До зовн ризиків відносять: 1 передбачувані: ринковий ризик – підвищ вартості сировини, зміна вимог споживачів та інш; зміна валютних курсів; зміна відсоткових ставок; 2 непередбачені: держ рег-ня (ціноутвор), природні катастрофи. До внутр ризиків належать: 1 виробничі (недосконале управ-ня, не викон-ня плану постач-ня, зростання мат і труд витрат); 2 правові (порядок ліцензування, невиконання контрактів); 3 комерційний ризик (зменш реаліз-ї прод-ї, як наслідок збільш цін і витрат); 4 фін ризик: кредитний –несплата кредиту і відсотків; відсотковий – зв з втратами у зв’язку з підвищ вартості позики; валютний ризик – зміна курсу валюти; ризик втраченої вигоди –недоотримання суми прибутку внаслідок не здійс-ня господар операцій; інвест ризик – вклад-ня фін рес-сів (відволікання з поточ обороту ре-сів в майбутньому принесе збитки або меншу суму прибутку ніж очікувалося); податковий ризик – пов’яз з неможливістю отрим-ня прибутку внаслідок зміни податк закон-ва.
Ризики також бувають динамічні – ризики непередбач змін (управлін, ринк, політ обставин), такі зміни можуть приносити як втрати так і додаткові доходи, та статичні –ризик втрат реальних активів; вони приносять тільки збитки
99. Політика управління фінансовими ризиками.
Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту – ризик-менеджмент. Система управління ризиками включає такі блоки завдань: 1)ідентифікація ризиків – виявлення та інвентаризація всіх ризиків, які загрожують підприємству; 2)оцінка ризиків – відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі; 3)нейтралізація ризиків – вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу. Організація ефективного ризик-менеджменту забезпечується в результаті розробки дійової політики управління ризиками, яка містить систему цілей та завдань управління ризиком; методи і засоби досягнення цих цілей. Політика управління ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків. Базовими величинами, які розраховуються під час оцінки ризиків, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів щодо їх нейтралізації. До основних інструментів нейтралізації ризиків відносять: формування резервів, диверсифікація ризиків, хеджування, страхування ризиків за допомогою страхових компаній.
100. Концепції організації управління ризиками.
Процес ідентифікації окремих видів фінансових ризиків здійснюється по наступним 3 етапам: 1) в розрізі кожного напряму фінансової діяльності визначаються притаманні ним зовнішні або систематичні види фінансових ризиків. 2) визначається перелік внутрішніх або несистематичних (специфічних) фінансових ризиків, притаманних окремим видам фінансової діяльності або намічуваних фінансових операцій підприємства. 3) формується передбачуваний загальний портфель фінансових ризиків, пов’язаних з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (включаючи можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики). Вибір конкретних методів оцінки ризиків визначається факторами: видом фінансового ризику, повнотою і достовірністю інформаційної бази, сформованої для оцінки рівня ймовірності різних ризиків, рівнем кваліфікації фінансових менеджерів, можливістю залучення кваліфікованих експертів тощо.
У Фін літ-рі виділ 3 основні концепції:
1. оцінка мах можливого рівня втрат – негативного відхилення
Роздроблення декількох альтернативних варіантів, цільовий показник розрах. за критеріями оптимістичного і песимістичного розвитку справ.
2. оцінка найбільш ймовірного рівня втрат – негативного відхилення
Ризик=поточний рівень фін показника і найбільш ймовірний сценарій розвитку. Належать моделі САРМ, АРМ (арбітр ціноутворення),
3. оцінка відхилення, приведеного на ризик (рентаб капіталу, приведена на ризик-RAROC, рентаб активів, приведена на ризик-RAROA, капітал, приведений на ризик).
Викор останніми роками, іноді викор Суб’єктами господ на законод рівні (США, банки).
Ефективність концепцій залежить від інформац забезпечення та обізнаності фін менеджерів (ціність інфо, її доступність, корисність, зміст, незалежні джерела, глобальний доступ).
Всі 3 концепції викор переважно для обґрунтування і розроблення часткових моделей виявл, ідентиф та кільк оцінки ризику, які відповідаю специ потребам конкретного замовника даної моделі.
101. Модель управління фінансовими ризиками та її сутність .
- це специфічний функт-огран блок у структурі фін менедж, що відповідає за виявлення та ідентифікацію, оцінювання та нейтралізації ризику в процесі здійснення інв.фін.опер діял, а також сукупного ризику фін-господ діяльності.
Її впровадження потребує: групування і локалізації господ операцій за центрами формування ризику з метою їх подальшого аналізу.; виявл та ідентиф ризиків видів діяльності; структурування сукупного ризику, виділення його видів; обгрунтув викор фін-матем методів і моделей кількісного оцінюв ризику., визначення доцільності використання окремих фін показників і коеф для оцінюв окремого виду ризику, визначення ьа зведення основних критеріїв прийняття фін управл рішень в умовах невизначеності; формулювання критерії моніторингу ризику та оцінки рез-ті управління ризиком чи групою ризиків.
Практичне застосування – спирається на систематизацію системного та структурування сукупного ризику. За окремими видами ризику
Ризик-менеджмент-система управління ризиком і екон,точніше,фінан.відносинами,які виникли в процесі його управління.Організація ризик-менеджменту представляє собою систему заходів,направлених на раціональне сполучення всіх його елементів в єдиній технології процесу управління ризиком.1-м етапом орг-ції ризик-менеджменту є визначення цілі ризику і цілі ризикованих вкладів капіталу.2-м етапом є отримання інф-ї про навколишню обстановку,яка необхідна для прийняття рішення на користь тої чи ін.дії.На основі аналізу такої інф-ї можна визначити ймовірність настання події,виявити ступінь ризику і оцінити його вартість.3-м етапом на основі даної інф-ї про навколишнє оточення,ймовірності,стіпення і величини ризику розробляються різні варіанти ризикованого вкладу капіталу і проводиться оцінка їх оптим-ті шляхом співставлення очікуваного прибутку і величини ризику.4-м етапом є вибір стратегії і прийомів упр-ня ризиком,а також способи зниження ступеня ризику.5-м етапом є розробка програми дій по зниженню ризика.5-м-орг-я виконання намічених програм.6-м-контроль виконання намічених програм. 7-м-аналіз і оцінка результатів вибраного ризикованого рішення.
Орг-я ризик-менеджменту передбачає визначення органу упр-ня ризиком.Органом упр-ня ризиком може бути фін.менеджер,менеджер по ризику або відповідний апарат упр-ня:сектор страх.операцій,сектор венчурних інвестицій,відділ ризик.вкладень капіталу.
102. Структура моделі управління ризиками.
103. Ідентифікація ризиків.
104. Хеджування як інструмент нейтралізації ризиків
Хеджування – один з поширених способів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів, який полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів). До хеджування твердих контрактів належать форвардні, ф’ючерсні та аналогічні щодо них контракти. До хеджування умовних належать опціони та аналогічні щодо них контракти. Опціон – інструмент хеджування ризиків, стандартний контракт, що дає його власнику право (але не зобов’язання) купити (опціон call) або продати (опціон put) цінні папери, товари або валютні цінності за визначеною ціною протягом встановленого періоду. Ф’ючерс – інструмент хеджування ризиків, який полягає в укладанні контракту, що засвідчує зобов’язання з купівлі (продажу) відповідної кількості базового активу (цінних паперів, товарів, валютних цінностей) у встановлений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни активу під час укладання контракту. Розрізняють товарні ф’ючерси та фінансові. Форвардний контракт – інструмент хеджування ризиків, один з видів ф’ючерсних контрактів, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладання подібного форвардного контракту. Однак, фінансові інструменти можуть використовуватись і у спекулятивних цілях. Як хеджування фінансові інструменти використовуються, якщо: 1)точно визначена позиція активів, за якою існує ризик втрат від зміни цін і яку підприємство з цієї причини хеджує; 2)фінансовий інструмент точно визначений як хедж у момент його придбання або продажу; 3)існує зворотна залежність між зміною ціни на актив і зміною ціни на інструмент, визначений як хедж, у результаті чого ризик втрат від зміни цінн на активи суттєво знижується. Якщо фін. інструмент не задовольняє ці вимоги, він визначається як спекулятивний.
105. Зовнішнє страхування фінансових ризиків.
У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. В цьому разі з метою уникнення збитків від настання ризиків фінансовим службам підприємства доцільно звернутися до послуг страхових компаній. Страхування фінансових ризиків представляє собою захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями (страхувальниками) за рахунок грошових фондів, що формують ними шляхом отримання від страхувальників страхових премій. В процесі страхування підприємству забезпечується страховий захист по всім основним видам його фінансових ризиків – як систематичних, так і несистематичних. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків фінансових ризиків страховиками не обмежується – він визначається реальною вартістю об’єкта страхування, страхової суми і розміром сплачуваної страхової премії. Вдаючись до послуг страховиків, підприємство повинно в першу чергу визначити об’єкт страхування – ті види фінансових ризиків, по яким воно сподівається забезпечити зовнішній страховий захист. Склад таких фінансових ризиків визначається рядом умов, основними з яких є: можливість страхування ризику; обов’язковість страхування фінансових ризиків; наявність у підприємства страхового інтересу; неможливість повністю повернути фінансові втрати по ризику за рахунок власних фінансових ресурсів; високий ступінь імовірності виникнення фінансового ризику; непрогнозованість і нерегульованість ризику в рамках підприємства; прийнятна вартість страхового захисту по ризику. На ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків: кредитів (товарних, експортних тощо); інноваційних ризиків; депозитних ризиків; відповідальності; на випадок недосягнення планового рівня рентабельності і т. ін.
106. Механізм диверсифікації фінансових ризиків.
Диверсифікація – один із способів зниження ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, активів, продукції та виробництва. Законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в ряді інших випадків. Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найліквіднішими, безпечнішими і прибутковішими категоріями, наприклад: кошти на розрахунковому рахунку; банківські вклади (депозити); нерухоме майно; цінні папери, що передбачають одержання прибутків; цінні папери, емітуються державою; готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси. При розробці політики диверсифікації активів слід враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену сум коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також слід диверсифікувати.
107. Кількісні показники, що використовуються в моделі управління фінансовими ризиками.
108. Сутність, цілі та завдання аналізу фінансових звітів.
Головна мета аналізу фінансових звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки у фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.
При цьому необхідно вирішити такі завдання:
1. На підставі вивчення взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану з надходження фінансових ресурсів та їх використання з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.
2. Прогнозування можливих фінансових результатів, тобто прибутку та рентабельності, виходячи з реальних умов господарської діяльності й наявності власних і позикових ресурсів, розроблення моделей фінансового стану за різних варіантів використання ресурсів.
3. Розроблення конкретних заходів, які спрямовані на ефективніше використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства.
Найважливіше завдання – з”ясування фінанси.стану за звітний період.
Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті звітів.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо: участі співвласників у капіталі підприємства; придбання, продажу та володіння цінними паперами; оцінки якості управління; оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання; оцінки спроможності підприємства своєчасно виконувати свої фінансові зобов’язання; забезпеченості підприємства джерелами формування фінансових ресурсів; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; своєчасного коригування фінансової діяльності підприємства.
За допомогою аналізу фінансових звітів проводять: попереднє (загальне) оцінювання фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період; аналіз оборотності оборотних активів; аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства; аналіз фінансових результатів підприємства; оцінювання потенційного банкрутства; аналіз дохідності (рентабельності); аналіз використання капіталу; аналіз рівня самофінансування; аналіз валютної самоокупності.
Аналізуючи фінансові звіти, використовують різні методи та прийоми.
До прийомів аналізу відносять: горизонтальний (часовий) аналіз; вертикальний (структурний) аналіз; трендовий аналіз; аналіз відносних показників (коефіцієнтів); порівняльний аналіз; факторний аналіз.
Методи аналізу можна звести до двох основних груп:1)неформалізовані:експертних оцінок;порівняльні;побудова системи показників; 2) формалізовані:ланцюгових підставок;арифметичних різниць;балансовий;відсоткових чисел;простих і складних процентів;дисконтування.
1 2 3 4 5 6 7 8 9


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП