Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається пра-вомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ — це акт управління, виданий уповноваженою службо-вою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію чи бездіяльність, пов’язану із заподіянням шкоди об’єктам кри-мінально-правової охорони. За своїм змістом наказ повинен від-повідати повноваженням особи, яка видала його. Згідно зі ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил Украї-ни кожний військовослужбовець зобов’язаний неухильно вико-нувати накази командира. Ст. 2 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України зобов’язує кожну особу рядового і на-чальницького складу виконувати накази начальників. Вимоги виконування наказів (розпоряджень) начальників зафіксовані в нормативних документах стосовно всіх категорій працівників (у Кодексі законів про працю (ст. 139), правилах внутрішнього роз-порядку тощо). Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу — це виконання особою свого юридичного обов’язку. Відмова від вико-нання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі — злочином (наприклад, для вій-ськовослужбовця передбачена кримінальна відповідальність за непокору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)). Згідно зі ст. 60 Конституції України ніхто не зобов’язаний ви-конувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання й виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Злочинним визнається наказ, що пе-редбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до зага-льних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини). У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно зло-чинний наказ або розпорядження. Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, служ-бова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідально-сті за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, пе-редбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний хара-ктер наказу. Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, про-те, виконала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: «Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпоря-дження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на зага-льних підставах». При цьому суд може визнати вчинення злочи-ну на виконання такого наказу обставиною, яка пом’якшує пока-рання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК). Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлюва-ти його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами спра-ви вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене роз-глядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпоря-дження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41 КК).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Виконання наказу або розпорядження» з дисципліни «Кримінальне право України»
