Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реально-го суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправиль-но оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наяв-ність такого посягання. Від необхідної оборони уявна оборона відрізняється тим, що в процесі її здійснення особа, помиляючись щодо реальності пося-гання, заподіяла шкоду іншій особі. В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. роз’яснюється, що «... дії, вчинені в стані уявної оборони, тобто коли особа, яка за-хищається, добросовісно помиляється щодо реальності посягання, повинні розглядатися як такі, що вчинені в стані необхідної обо-рони. Коли при цьому були перевищені межі захисту, допустимого в умовах відповідного реального посягання, особа повинна нести відповідальність за перевищення меж необхідної оборони або в за-лежності від обставин справи за необережний злочин». Згідно із законом уявна оборона виключає кримінальну відпо-відальність за заподіяну шкоду, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення (ч. 2 ст. 37 КК). Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помил-ковості свого припущення, але при цьому перевищувала межі захи-сту, що дозволяється в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 37 КК) за статтями 118, 124 КК. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпеч-ного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність (ч. 4 ст. 37 КК), тобто за вбивство через необережність (ст. 119 КК) або за необережне ті-лесне ушкодження (ст. 128 КК).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Уявна оборона» з дисципліни «Кримінальне право України»
