Реферати статті публікації

У теорії економічного аналізу заведено виокремлювати галу-зевий (міжгосподарський) аналіз, аналіз діяльності суб’єктів гос-подарювання (первинної ланки економічної системи) та внутріш-ньогосподарський аналіз, де об’єктом є діяльність окремих структурних підрозділів [9, с. 201—206]. Спираючись на принцип аналогії, виділимо такі види аналітичних досліджень у банківсь-кій сфері: міжбанківський (галузевий) аналіз, аналіз діяльності комерційного банку та внутрішньобанківський аналіз.
У міжбанківському аналізі об’єктом досліджень є банківська система в цілому або окрема група банків. Слід зазначити, що групувати банки можна за різними ознаками (рівень прибутково-сті, величина активів, величина капіталу тощо). Так, у вітчизня-ній банківській практиці залежно від величини активів виділяють чотири групи банків: найбільші (з активами понад 1 млрд грн.), великі (з активами понад 200 млн грн.), середні (з активами по-над 70 млн грн.), малі (з активами менше за 70 млн грн.).
Методика галузевого аналізу включає такі напрями дослі-джень, як аналіз структури і динаміки окремих показників банків-
ської діяльності, наприклад, прибутковості активів і капіталу, струк-турних зрушень у банківських активах і пасивах та ін. У процесі досліджень використовуються прийоми статистико-економічного та порівняльного аналізу. Результати галузевого аналізу мають як самостійне значення, даючи змогу виявити загальні тенденції розвитку банківської системи чи групи комерційних банків, так і служать базою порівняння в процесі аналізу діяльності окремого банку. У такому разі показники діяльності банку порівнюються із середніми значеннями аналогічних показників банківської сис-теми в цілому або тієї групи, до якої цей банк належить.
Одним з популярних підходів до проведення міжбанківського аналізу є побудова таблиць ранжирування банків за певними кри-теріями. Зауважимо, що хоча часто ці матеріали називають рей-тингами, у класичному розумінні їх не можна віднести до класу рейтингових систем, на що справедливо звертають увагу науковці [102, с. 26—27]. У міжнародній практиці такі таблиці заведено називати лістингами чи рейкінгами. Відмінності між рейтинго-вим аналізом та лістингами полягають у тому, що методика ранжи-рування передбачає наявність певної сукупності об’єктів аналізу (групи банків), тоді як рейтинги дають змогу оцінити діяльність окремого банку за наперед визначеною шкалою. Тому побудову лістингів слід розглядати як метод міжбанківського аналізу, а рей-тинги — як одну з методик аналізу діяльності конкретного банку.
В Україні рейкінговий аналіз системи комерційних банків здійснюють інформаційно-аналітичні центри «Банк-Інформ», «Ка-лина», «Гроші та світ», Українська фінансова група. На відміну від міжнародної практики, у вітчизняних методиках загальна оцінка фінансового стану банку не дається, а ранжирування про-водиться лише за окремими показниками. Наприклад, центр «Банк-Інформ» проводить оцінювання за такими показниками: чисті ак-тиви банків; власні кошти; вклади громадян у національній ва-люті; величина прибутку. Українська фінансова група подає ліс-тинг 20 найбільших банків України. Значно ґрунтовніше аналізує діяльність комерційних банків фірма «Калина», яка, крім показ-ників, що ними користується центр «Банк-Інформ», проводить ранжирування банків ще й за низкою відносних показників:
• питома вага високоліквідних активів у чистих активах банку;
• коефіцієнт миттєвої ліквідності;
• питома вага кредитно-інвестиційного портфеля в чистих ак-тивах банку;
• співвідношення кредитно-інвестиційного портфеля і капіта-лу банку;
• питома вага в чистих активах кредитних цінних паперів і коштів, які вкладено у спільну діяльність;
• питома вага в пасивах банку поточних рахунків клієнтів і кореспондентських рахунків інших банків;
• питома вага в пасивах банку коштів клієнтів та отриманих міжбанківських кредитів.
Особливістю рейтингової системи фірми «Калина» є те, що для кожного напряму оцінювання подається середнє значення відповідного показника в банківській системі в цілому. Це за-безпечує проведення порівняльного аналізу показників конкрет-ного банку і середньогалузевих значень. Користувачам рекомендується здійснювати такий аналіз самостійно і за його результатами вибрати саме той банк, який найбільше відпові-дає їхнім вимогам та інтересам. Проте цю методику не позба-влено й недоліків, зокрема вона не передбачає аналізу динамі-ки показників, а численність рейтингових таблиць значно ускладнює кінцеві висновки.
Отже, незважаючи на такі переваги лістингів, як доступність та простота використання, в Україні нині не розроблено єдиної методики, яка б давала змогу отримати інтегральну оцінку фінан-сового стану банківської установи та виявити реальне місце кож-ного банку в загальному списку.
Аналіз діяльності комерційного банку спрямовано на виявлення особливостей функціонування окремої банківської установи, що розглядається як самостійний суб’єкт господарювання. Цей вид аналітичних досліджень здійснюється як зовнішніми стосовно банку суб’єктами аналізу (НБУ, професійні аналітичні компанії, контр-
агенти, клієнти, вкладники), так і фінансово-аналітичною служ-бою самої кредитної установи. Основу інформаційної бази для аналізу діяльності комерційного банку становлять фінансова та статистична звітність, дані бухгалтерського обліку, але до її складу можна включати й іншу доступну інформацію, отриману з періодичної преси, податкової звітності, даних про обсяги опера-цій на відкритих ринках (наприклад валютному) тощо.
У процесі досліджень застосовуються різні методики, що дає змогу виокремлювати такі напрями аналізу діяльності комерцій-ного банку: аналіз дотримання обов’язкових економічних норма-тивів НБУ; рейтинговий аналіз; аналіз фінансової звітності банку.
Формування системи обов’язкових економічних нормативів, що регулюють діяльність комерційних банків, є загальновжива-ною практикою управління банківською системою в багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні. Через систему нормативів Національний банк України контролює діяльність банків для за-хисту інтересів вкладників і кредиторів, гарантування безпеки та зниження ризикованості банківських операцій, забезпечення лік-відності та надійності банківської системи. Система нормативів підлягає періодичному перегляду зі зміною переліку показників та їх допустимих значень. Так, у період 1998—2001 рр. відповід-но до «Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» (постанова Правління НБУ № 141 від 14.04.1998 р., з наступними доповненнями та змінами) діяло 19 економічних нормативів [69]. У 2001 р. прийнято нову «Інструк-цію про порядок регулювання діяльності банків в Україні» (по-станова Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 р.), яка набуває чинності з 01.01.2002 р. [70]. Цим документом кількість обов’язкових економічних нормативів зменшено до 13, а також реалізо-вано диференційований підхід до регулювання діяльності різних видів банківських установ через установлення спеціальних зна-чень економічних нормативів.
Залежно від економічного змісту нормативів та сфер банків-ської діяльності, що регулюються, виокремлено такі напрями аналітичних досліджень [70]:
■ адекватність капіталу (Н1, Н2, Н3);
■ ліквідність (Н4, Н5, Н6);
■ кредитний ризик та кредитна діяльність (Н7, Н8, Н9, Н10);
■ інвестування (Н11, Н12, Н13).
Аналіз здійснюється порівнянням фактичного та допустимого значень відповідного показника та встановленням причин вияв-лених відхилень. Наступним кроком з боку НБУ є прийняття певних управлінських рішень, наприклад, у разі недотримання нор-мативу — це буде розрахунок величини штрафних санкцій та визначення порядку їх стягнення з банку-порушника.
У цьому зв’язку важливо зазначити, що аналіз діяльності ко-мерційного банку за системою обов’язкових нормативів застосо-вується не лише Національним банком України, а й іншими суб’єктами аналізу. Наприклад, НБУ рекомендує кредиторам вико-ристовувати цю методику для аналізу фінансового стану банку-позичальника. Крім того, аналітичні служби комерційних банків з метою додержання нормативів та уникнення штрафних санкцій щоденно аналізують свій баланс саме за такою методикою.
Ясна річ, що дотримання економічних нормативів є необхід-ною, але недостатньою умовою успішної діяльності комерційних банків. Тому НБУ не обмежується перевіркою обов’язкових нор-мативів, а використовує ще й інші методи та прийоми аналізу, спрямовані на оцінювання фінансового стану банку, виявлення масштабів та причин наявних чи потенційних проблем. Інформа-ційна база такого аналізу досить широка і включає не лише фі-нансову, а й іншу бухгалтерську та статистичну звітність, а також дані безвиїзного нагляду, результати виїзного інспектування, ін-формацію про операції на міжбанківському ринку, про обсяги валютних операцій і т. п. Для поглибленого аналізу діяльності банків та виявлення чинників, що визначають ефективність робо-ти банківської установи, призначено систему САМЕL , яка нале-жить до класу методик рейтингового аналізу. Таким чином, еко-номічний аналіз діяльності комерційних банків, який здійснює НБУ, базується на двох основних методиках: системі обов’язкових економічних нормативів та системі рейтингового аналізу CAMEL.
Слід зазначити, що в цілому методики рейтингового аналізу діяльності банківських установ є досить різноманітними [102, с. 26—27]. Так, за способами оцінювання фінансового стану бан-ків вони поділяються на експертні, бухгалтерські та змішані, за способом нагляду — на дистанційні та комбіновані, за рівнем прозорості — на відкриті і закриті. За методом побудови виокрем-люють бальні та індексні рейтингові методики. У бальній системі кожному показнику за наперед визначеною шкалою надається певний бал. Підсумовуючи бали за спеціальною методикою, отримують узагальнений показник, на підставі якого банк відно-сять до тієї чи іншої групи. В індексних системах для кожного з аналізованих показників розраховують вагові коефіцієнти, а інте-гральний індекс визначають за результатами розв’язання лінійно-го рівняння. Класичним прикладом бальної рейтингової системи є CAMEL, а найвідомішою на пострадянському просторі індекс-ною системою рейтингового оцінювання банків стала методика В. С. Кромонова. Оскільки система CAMEL справляє суттєвий вплив на діяльність окремого банку, а також може бути викорис-тана для аналізу роботи структурних підрозділів банку, розгля-немо цю методику дещо докладніше.
Систему рейтингової оцінки банків CAMEL уперше було за-проваджено в практику 1978 року в Сполучених Штатах Амери-ки. Тоді три агентства з нагляду за діяльністю банків США (Фе-деральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів, Управління валютного контролера) дійшли згоди що-до стандартизації системи аналізу та оцінювання діяльності бан-ків. У процесі визначення рейтингу аналізуються найсуттєвіші аспекти банківської діяльності: достатність капіталу; якість акти-вів; менеджмент; надходження; ліквідність. Аналіз кожної ком-поненти проводиться за встановленими правилами, принципами та показниками, що характеризують діяльність банку. При цьому застосовуються методи коефіцієнтного аналізу, отримані резуль-тати порівнюються з граничними величинами чи законодавчо встановленими нормативами, а далі кожна зі складових оціню-ється за п’ятибальною шкалою, де: 1 — «добре»; 2 — «задовіль-но»; 3 — «посередньо»; 4 — «гранично»; 5 — «незадовільно». За отриманими рейтинговими оцінками виводиться комплексна оцінка (рейтинг) банку (також від «1» до «5»), яка розраховується як середньоарифметична величина.
Банки, що отримали рейтинг «1» або «2» вважаються надій-ними, стабільними, здатними триматися на належному рівні під час економічних криз. Нагляд за ними може бути мінімальним. Банки з рейтингом «3» мають недоліки, які за браком дій щодо їх усунення можуть призвести до значних проблем з ліквідністю та платоспроможністю, тому в такій ситуації до банку вживаються заходи адміністративного впливу. Банки з оцінками «4» і «5» ха-рактеризуються як такі, що мають серйозні проблеми і потребу-ють ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Та-ким чином, система CAMEL передбачає не тільки аналіз минулої діяльності, а й містить елементи прогнозування фінансового ста-ну банку в майбутньому та уможливлює визначення дальшої про-грами дій органів банківського нагляду.
Перевагами рейтингової системи є комплексний підхід до охоплення важливих сфер банківської діяльності, можливість отримання єдиної оцінки (рейтингу), простота, доступність, а також гнучкість, оскільки методикою CAMEL регламентовано лише за-гальні принципи, підходи та правила оцінювання показників, тоді як їхня кількість, нормативні значення, перелік визначаються ко-ристувачами самостійно залежно від конкретних цілей та обста-вин. Саме такі переваги й зумовили значне поширення цієї сис-теми у світі.
1994 року систему CAMEL було рекомендовано Центральним банком Росії для проведення інспекційних перевірок [66, с. 148—172; 138, с. 209—242]. В Україні з 1997 р. система САМЕL вико-ристовується органами банківського нагляду для виявлення стану комерційних банків на підставі єдиних критеріїв, результати оці-нювання є конфіденційними. Як зазначають фахівці НБУ, «сис-тема рейтингової оцінки передбачає ретельний аналіз стану бан-ку, повну перевірку активів та операцій банку, достовірності відповідної документації, дає можливість оцінити всі фактори, за якими визначається якість управління, фінансовий стан та якість виконання банківських операцій» [64, с. 4].
Зауважимо, що система обов’язкових економічних нормативів та рейтингова система CAMEL не є альтернативними, а застосо-вуються паралельно і доповнюють одна одну. Порівнюючи їх, бачимо, що три компоненти кожної системи, а саме: капітал, лік-відність та активи — збігаються (оцінювання активів за систе-мою CAMEL ґрунтується саме на аналізі якості кредитного портфеля та оцінці кредитного ризику банку). Критерієм оціню-вання капіталу, ліквідності та активів банку за системою CAMEL служить дотримання обов’язкових економічних нормативів.
Варто особливо наголосити на універсальності системи CAMEL. Хоч її призначено для використання органами банківського на-гляду, але загальні принципи, правила та процедури системи за відповідного підбору аналітичних показників можуть використа-ти також і самі банки в процесі аналізу діяльності своїх філій та структурних підрозділів, аналізу фінансового стану партнерів, контрагентів, клієнтів. Отже, методика системи CAMEL може стати одним з елементів системи внутрішньобанківського аналізу.
Щодо публічних рейтингів, то методики такого аналізу досить різноманітні за змістом та кількістю аналітичних показників, а також за методами розрахунку узагальненої (інтегральної) оцін-ки. Водночас вони мають і багато спільного. Так, вихідними да-ними служать як абсолютні показники, що характеризують мас-штаби банку: капітал, чисті активи, статутний капітал, валюта балансу, так і відносні: платоспроможність, прибутковість влас-ного капіталу, прибутковість активів, ліквідність, рівень капіталі-зації. У більшості методик підсумковий рейтинг визначається як середньоарифметичний показник, де кожен з різноманітних по-казників діяльності банку береться з певним коефіцієнтом ваги, котрий відображає його значущість. Найчастіше коефіцієнти ваги встановлюються за методом експертних оцінок, що зумовлює певний суб’єктивізм цих методик. Як правило, такий аналіз прово-дять професійні аналітичні компанії (агентства, центри). Основ-ним інформаційним джерелом є публічна фінансова звітність банків, хоч у процесі аналізу можна використати будь-яку іншу доступну інформацію про діяльність банку.
У світовій практиці розроблено й використовується багато ме-тодик аналізу, побудованих на розрахунках рейтингів. Напри-клад, особливість методик визначення рейтингу, застосовуваних всесвітньо відомими компаніями «Standard & Poor’s Rating», «Moody’s Investor Service», «Fitch», «Duff and Phelps», полягає в урахуванні не тільки мікроекономічних показників — результатів аналізу діяльності конкретного суб’єкта підприємницької діяль-ності, — але й макроекономічних чинників зовнішнього середо-вища, таких наприклад, як економічна та політична стабільність у країні, рівень ділових і фінансових ризиків, розмір зовнішнього і внутрішнього боргу, імовірність адміністративного втручання в діяльність суб’єктів ринку тощо. Одне з основних правил визна-чення міжнародних рейтингів полягає в тому, що рейтингова оцінка окремого суб’єкта господарської діяльності не може переви-щувати рейтингу його країни. Так, за рейтинговими оцінками ризику країни Україна посідала 126 місце (1999 р.). Украй низь-кими залишаються кредитний рейтинг — 0,63 з 10 можливих ба-лів, а також показники доступу до банківського фінансування та до ринку капіталів — з 5 можливих балів 0,16 і 0,25 відповідно [125, с. 40—41]. Досить низький рівень рейтингових оцінок України та факт їх дальшого зниження свідчать про негативну оцінку процесів, що відбуваються у вітчизняній економіці. Крім того, рейтинги хоч і ґрунтуються на результатах аналізу минулої діяльності, але включають також прогноз щодо поліпшення (по-значається знаком «+») або погіршання (знак «–») фінансового стану банку в майбутньому. Зауважимо, що провідні світові рей-тингові компанії досить обережні у своїх оцінках. На рейтинго-вому оцінюванні фінансово-кредитних інституцій спеціалізують-ся такі компанії, як «IBCA Ltd», «Thomson Bank Watch».
У Росії оцінювання фінансового стану банків здійснюють кі-лька рейтингових агентств, у тому числі найвідоміші: експертна група «КомерсантЪ-Daily», агентство банківської інформації тижневика «Экономика и жизнь», інформаційний центр «Рейтинг», Центр економічного аналізу інформаційного агентства «Интерфакс», журнал «Профиль» та ін. У газеті «Известия» публікується рейтинг надійності банків, складений за методикою В. С. Кромонова. Більшість пропонованих рейтингів стосуються банків московського регіону.
Щодо рейтингових методик аналізу фінансового стану банків, то найпопулярнішою є вже згадувана методика В. С. Кромонова [66, с. 172—181; 102, с. 27; 138, с. 187—190]. Вона полягає у ви-значенні шести базових коефіцієнтів надійності, для кожного з яких експертним способом визначається ваговий коефіцієнт. Так, за найважливіший беруть генеральний коефіцієнт надійності, розрахований як відношення капіталу до ризикових активів, кот-рий має найбільшу вагу — 45 %. Інтегральний показник, розра-хований як сума базових коефіцієнтів з урахуванням їхньої ваги, показує рівень надійності банку проти іншого — стовідсотково надійного банку. Крім того, для кожного з базових коефіцієнтів запропоновано «еталонні» значення (критеріальні рівні), порів-няння з якими уможливлює виявлення найпроблемніших зон. Утім, ця методика має й певні недоліки, зокрема суб’єктивність визначення вагових коефіцієнтів. Удосконалену систему рейтин-гових оцінок надійності банків запропоновано О. Б. Ширінською [217, с. 41—44].
Інші рейтингові методики потребують значного масиву даних та комп’ютерних методів обробки інформації, а тому можуть бу-ти використані лише професійними рейтинговими агентствами. Наприклад, рейтинг «Оргбанку» включає три етапи (формальний, математичний, експертний) і шість напрямів аналізу, з-поміж яких є й такі, як оцінка професіоналізму, історії та іміджу банку [66, с. 246—249; 138, с. 191—193]. У методиці Інформаційного центру «Рейтинг» аналізується рекордна кількість показників — 42, причому дані про діяльність банків нагромаджуються з 1990 р., але зміст самої методики не розкривається (клас закритих рейтингів) [66, с. 250—251; 138, с. 193].
В Україні, незважаючи на вже визнані переваги рейтингового аналізу, нині ще не опрацьовано єдиної методики, яка б давала змогу достовірно аналізувати фінансовий стан банківських уста-нов і одночасно була б доступною та зрозумілою широкому колу користувачів. Науковці роблять лише окремі спроби створити методику рейтингового оцінювання надійності банків, адаптова-ну до вітчизняних реалій та максимально об’єктивну. Заслуговує на увагу методичний підхід до побудови рейтингу на базі систе-ми САМЕL із застосуванням методів багатовимірного статистич-ного аналізу, запропонований А. Мазаракі і Н. Шульгою [102, с. 26—29]. Певний інтерес становлять також інші підходи до оці-нювання банків, які за методом побудови є індексними і ґрунту-ються на визначенні інтегрального показника надійності [123; 124]. Зазначимо, що кожна з пропонованих методик рейтингово-го аналізу лише тоді здобуде визнання, коли її буде апробовано в процесі тривалого використання, а достовірність оцінок підтвер-джено практикою.
Часто в процесі з’ясовування фінансового стану банку різні категорії зовнішніх суб’єктів аналізу не обмежуються публічни-ми рейтингами, а вдаються до більш докладного аналізу тих показників, які інтересують їх найбільше. Партнери, клієнти, контр-
агенти, вкладники оцінюють діяльність банку за результатами аналізу фінансової звітності, яка є основним інформаційним дже-релом. З найпоширеніших прийомів аналізу фінансової звітності банку можна назвати експрес-аналіз, горизонтальний і вертикальний аналіз, аналіз фінансових коефіцієнтів [66, с. 130—134; 194, с. 23—24]. Методика аналізу фінансової звітності комерційних банків нині активно розробляється вітчизняними науковцями і банківськими фахівцями та пропонується широкому загалу [44, 163], а тому її можна вважати відносно сформованим розділом аналізу діяльності кредитних установ.
У цьому зв’язку зауважимо, що в міжнародній практиці аналіз фінансової звітності заведено розглядати як самостійний напрям аналітичних досліджень, спрямований на з’ясування фінансового стану суб’єктів господарювання за даними публічної звітності [25]. З огляду на трансформаційні процеси, що мають місце в на-ціональній системі бухгалтерського обліку, уважаємо таке трак-тування цілком виправданим та прийнятним і для вітчизняної практики. Ідеться насамперед про виокремлення фінансового об-ліку, метою якого є формування публічної фінансової звітності за загальновживаними принципами і процедурами, та про конфіденційність усієї іншої інформації. За таких обставин зовнішній ана-ліз значною мірою обмежується аналізом фінансової звітності, перевагою якої є її загальнодоступність.
Внутрішньобанківський аналіз вивчає діяльність структурних підрозділів банку, охоплюючи всі рівні управлінської ієрархії та всі функціональні напрями роботи. Зміст внутрішньобанківсько-го аналізу визначається насамперед організаційною структурою банку, а також рівнем спеціалізації, специфікою управлінського процесу, становищем на ринку, доступом до інформаційних дже-рел та ін. Особливість цього виду аналізу «…полягає в його дета-лізації за окремими підрозділами, в оцінюванні їхнього вкладу в досягнення всього колективу» [9, с. 202]. У цьому зв’язку дореч-но звернути увагу на те, що внутрішньобанківський аналіз за змі-стом, призначенням та об’єктами значною мірою збігаються з підсистемою управлінського обліку, під яким традиційно розу-міють облік витрат за центрами прибутку та відповідальності (іноді його розглядають і як загальну систему управління).
Беручи загалом, слід зазначити, що через низку певних чин-ників розвиток методології та методики окремих видів аналізу відбувається нерівномірно. Найдетальніше розроблено методичні засади аналізу діяльності комерційних банків, трохи гірше — ме-тодики міжбанківського та внутрішньобанківського аналізу. Не-зважаючи на велику кількість сучасної літератури, присвяченої банківській тематиці, питання методології та організації аналітич-ної роботи в контексті здійснення управлінського процесу в банку розглядаються вкрай рідко, а тому залишаються досить актуаль-ними на сучасному етапі розвитку банківської системи України.
Щодо поділу аналізу на зовнішній та внутрішній, то зауважи-мо, що така класифікація є традиційною, але у зв’язку з реформу-ванням системи обліку та переходом на засади МСБО вона наповнюється новим змістом. У дореформений період інформація про діяльність суб’єктів господарювання була загальнодоступною, звітність досить детальною, а комерційної таємниці не існувало. Це давало можливість практично без обмежень аналізувати будь-які аспекти діяльності суб’єктів господарювання (у т. ч. собівар-тість, використання виробничих фондів, робочого часу і т. п.).
Тоді не виникало нагальної потреби в чіткому розмежуванні мето-дики зовнішнього і внутрішнього аналізу, оскільки як інформацій-ні джерела, так і методи досліджень значною мірою збігалися.
З переходом до ринкових засад господарювання ситуація принципово змінилася. Більша частина інформаційних джерел стала конфіденційною, а кількість обов’язкових форм фінансової звітності скоротилася. Так, у Законі України «Про банки і банків-ську діяльність» в главі 10 «Банківська таємниця та конфіденцій-ність інформації» проголошено, що «інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуван-ню», а також «інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю» [159].
Отже, внутрішній та зовнішній аналіз мають кілька суттєвих відмінностей. Ці види аналітичної роботи різняться за цілями, складом інформаційної бази, суб’єктами аналізу, спрямованістю та інструментарієм досліджень (табл. 2).
Таблиця 2
ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОВНІШНЬОГО
ТА ВНУТРІШНЬОГО АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
№ з/п Ознака Зовнішній аналіз Внутрішній аналіз
1 Суб’єкти НБУ, партнери, клієнти, фінансові органи менеджери різних рівнів
2 Об’єкти банк у цілому структурні підрозділи, окремі проекти і операції
3 Цілі оцінка фінансового стану банку аналітичне забезпечення управлінського процесу та виявлення резервів
4 Типологія ретроспективний перспективний, стратегічний, оперативний
5 Доступність інформаційної бази та результатів загальнодоступні комерційна таємниця
6 Періодичність проведення періодично відповідно до інтервалів складання публічної фінансової звітності постійно

Зовнішні стосовно конкретного банку суб’єкти аналізу, як правило, мають на меті одержання достовірної оцінки його фі-нансового стану та надійності. При цьому варто звернути увагу, що поділ суб’єктів аналізу на зовнішніх і внутрішніх відбуваєть-ся не за формальними ознаками (наприклад правом власності), а за можливістю доступу до внутрішньобанківської інформації. Так, незалежні аудитори користуються внутрішньою інформаці-єю, а тому проводять внутрішній аналіз, спрямований на підви-щення ефективності діяльності банку. Водночас акціонери банку, які з погляду законодавства є його власниками, обмежуються зде-більшого даними фінансових звітів, а отже, є зовнішніми суб’єктами аналізу.
Завдання внутрішнього аналізу полягають у підвищенні ефек-тивності управлінського процесу і суттєво залежать від цілей, яких бажає досягти керівництво банку. Пріоритетність цілей по-різному трактується в межах існуючих теорій організації бізнесу. Здебільшого максимізація ринкової вартості установи розгляда-ється як стратегічна мета, що не в

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВИДИ ТА НАПРЯМИ АНАЛІЗУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» з дисципліни «Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі»

Реферати та публікації на інші теми:

Позичковий процент та його диференціація ФОРМИ І ПРОЦЕДУРИ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ВАРТІСНОГО АНАЛІЗУ Загальне визначення лексики СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ КІЛЬКІСНОЇ ТЕОРІЇ Суть проблемних позичок та причини їх виникнення