Оскільки до кінця 1996 р. не була встановлена дата відкриття третього етапу ЕВС, цей перехід автоматично розпочався 1 січня 1999 р. Рада ЄС в Люксембурзі, підводячи підсумки 1997 p., постановила, що рішення про перелік країн, готових вступити у третій етап ЕВС, буде прийнято на її засіданні 2 травня 1998 р. Урядам країн-членів Спільноти було запропоновано подати звіти про виконання критеріїв. Далі Рада ЄС у складі міністрів економіки та фінансів прийняла кваліфікованю більшістю проект переліку учасників третього етапу ЕВС, при цьому країни, що проявили свою незацікавленість у вступі, тобто Великобританія, Данія і Швеція, участі в голосуванні не брали. Останнє слова належало Раді ЄС, котра знову ж таки, проголосувавши кваліфікованою більшістю, визначила 11 країн, спроможних розпочати третій етап ЕВС. Це були Бельгія, Фінляндія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Австрія та Іспанія. Тобто у цей список не ввійшла лише Греція. При завершальній оцінці переважили не стільки статистичні дані про виконання критеріїв конвергенції, скільки політична воля країн розпочати перехід на нову валюту достатньо енергійно. На засіданні Ради ЄС в Мадриді (1995) було вирішено, що майбутня спільна валюта отримає назву «євро» і з 1 січня 1999 р. буде використовуватися для безготівкових операцій, а національні валюти залишаться паралельним законним платіжним засобом. Починаючи з 1 липня 2002 р. в обіг запроваджуватимуться банкноти і монети євро, а національні валюти перестануть існувати. Для того, щоб євро могло стати справжнім, юридично законним платіжним засобом, що викликає до себе довіру, Комісія видала «Зелену книгу про практичні дії при запровадженні єдиної валюти», яка містить дефініцію нових міжнародних грошей, правові норми їх дено- 223 мінації, політичні аспекти введення спільної валюти, а також заходи, які повинні надати євро всі міжнародні гарантії і захист на території Союзу. Політичні кордони держав, які до тепер були також валютними кордонами, втрачають цю властивість і таким чином утворюється спільний валютний простір. Щодо економічного наповнення валютних параметрів, то гарантією цього не може стати жоден правовий документ, оскільки головну роль тут відіграє валютний ринок і ринок капіталу, вже достатньо повноцінно інтегровані в Європі. Згідно з Зеленою книгою, запровадження євро насамперед стосується національних центральних банків, потім - банківської системи загалом, і врешті - безпосередньо громадян Союзу. Передусім це пов'язано з мінімізацією витрат на заміну валюти, тому Зелена книга визначає всі необхідні для цього заходи.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Запровадження єдиної валюти - євро» з дисципліни «Європейський Союз: політика, економіка, право»
