СХОДОЗНАВСТВО, орієнталістика — комплекс наук, що досліджують історію, мови, літератури, філософію, мист-во, пам’ятки духовної і матеріальної к-ри, економіку та соціально-політ. устрій країн Азії та Пн. Африки, а також народів сх. походження на теренах Східної і Центральної Європи. С. за традицією поділяється на два напрями: дослідження Класичного Сходу та вивчення Сучасного Сходу. Перший напрям передбачає вивчення сх. цивілізацій стародавньої та середньовічної доби, а також притаманних їм традиційних елементів, що зберегли донині свою життєздатність. Пріоритетне значення в цій галузі досліджень мають гебраїстика, арабістика, іраністика, тюркологія, індологія, китаїстика, японістика, монголістика, тибетологія, єгиптологія та ін. Представники другого напряму досліджують сучасні афроазійські країни, вивчають трансформаційні наслідки колоніалізму та перебіг національно-визвол. рухів на теренах Сходу, роль сх. д-в у глобальних і регіональних процесах сучасності, їхні літературу та мист-во. С. виникло як галузь знань, що допомагала втіленню практичних цілей європ. д-в щодо країн Сходу. 1312 було прийнято рішення Віденського церк. собору про заснування кафедр араб., гебрайської та сирійської мов у
Парижі (Франція), Оксфорді (Англія), Болоньї (Італія), Авіньйоні (Франція) та Саламанці (Іспанія). Західноєвроп. сходознавці 14—16 ст. — це переважно семітологи, біблеїсти та ісламознавці. Поступово збільшувалася кількість сх. мов, що викладалися в ун-тах, — китайс., турец., фарсі та ін.; накопичувалися колекції сх. рукописів. Виникнення С. як спец. галузі знань припало на 16—17 ст., остаточно воно сформувалося у 18—19 ст., коли почали досліджуватися стародавні сх. мови та цивілізації. Були створені спец. сходознавчі заклади — Академія сх. мов у Відні (1754), Школа живих сх. мов у Парижі (1795), засновані т-ва — Бенгальське азійське т-во в Калькутті (Індія; 1784), Азійське т-во в Парижі (1822), Королів. азійське т-во в Лондоні (Велика Британія; 1823), Нім. сходознавче т-во в Лейпцизі (Німеччина; 1845). Почали друкуватися комплексні сходознавчі дослідження, серійні філол. видання, каталоги б-к сх. рукописів, словники сх. мов, звіти археол. розкопок сх. цивілізацій. Засновані спеціалізовані журнали, що існують і нині, — у Парижі «Journal Asiatique» (із 1822), у Лондоні «Journal of the Royal Asiatic society» (із 1834), у Нью-Хейвені (США) «Journal of the American Oriental Society» (із 1843), у Лейпцизі «Zeitschrift der Deutschen Morgenl@ndischen Gesellschaft» (із 1847) та ін. На сьогодні сходознавчі центри існують майже в усіх країнах Європи. Поза межами європ. континенту орієнталістика розвивається в США, а також у самих країнах Сходу. Сходознавці світу з 1873 кожні 3—4 роки збираються на міжнар. конгреси. У Рос. імперії, до складу якої входила більша частина України, зацікавленість у вивченні сх. сусідів спочатку теж мала виключно прикладний характер. Після указів рос. царя Петра I (1700, 1702) викладання сх. мов почалося при Колегії закордонних справ в експедиції турец. та ін. сх. мов. У духовних місіях, заснованих правосл. місіонерами в Азії та Ефіопії, перекладали істор., філос. та геогр. тексти. В азійських країнах працювали науково-дипломатичні та військ. місії, які теж проводили дослідницьку роботу. В
МЗС Рос. імперії з 1820 існував Азійський департамент, при якому 1823 було створено Навч. відділення сх. мов. Значним центром С. був Казанський ун-т. 1807 там відкрили кафедру сх. мов, де почали викладати араб. та перську мови, 1837 — китайську, 1842 — санскрит, монгол. мову та ін. 1818 в Санкт-Петербурзі було засновано Азійський музей, де зберігалася колекція сх. рукописів. У Росії плідно розвивалися такі напрями, як тюркологія, кавказознавство, монголознавство, маньчжурознавство. 1854 в Петербурзькому університеті було створено ф-т сх. мов, а 1872 в Москві заснували Лазаревський ін-т сх. мов, де з 1898 викладав А.Кримський. У цей час сходознавчі дослідження в Україні не були виділені в окремий напрям, східні мови викладалися в Києво-Могилянській академії (С.Тодорський), Київській духовній академії (І.Олесницький), Ін-ті сх. мов одеського Рішельєвського ліцею (В.Григор’єв). Із 19 ст. вивчення Сходу зосередилося на історико-філол. ф-тах ун-тів — Харків., Київ., Новоросійського. Біля витоків укр. С. стояли М.Дринов, Ф.Деларю, І.Срезневський, М.Лунін, В.Надлер, Е.Діллон, Б.Дорн, Ф.Шерцль, Ф.Кнауер, Е.Штерн, В.Бузескул, Ю.Кулаковський, Д.Овсянико-Куликовський, П.Ріттер та ін. У 18 ст. у Львів. ун-ті араб., гебрайську та халдейську мови викладали на теологічному ф-ті (А.Радкевич). Із 1818 в усіх ун-тах Австрійс. імперії, у т. ч. й у Львівському, викладання сх. мов зосередилося на теолого-філос. ф-тах. Після 1917 в Москві та Ленінграді (нині м. С.-Петербург) продовжували функціонувати сходознавчі кафедри та ф-ти в ун-тах. 1930 Азійський музей, Колегію сходознавців, Ін-т буддійської к-ри та Тюркологічний ін-т у Ленінграді об’єднали в Ін-т сходознавства АН СРСР, який 1950 перевели до Москви, залишивши в Ленінграді сектор сх. рукописів. У міжвоєнний період існувала потужна сходознавча школа у Львові. У цей час тут працювали А.Гавронський, В.Котвич, С.Стасяк, А.Клявек, З.Смогожевський, М.Шорр та ін. Видавався журнал
925 СХОДОЗНАВСТВО
926 СЦІБОРСЬКИЙ
М.О. Сціборський.
Польс. орієнталістичного т-ва «Rocznik Orientalistyczny» (т. 2— 14, 1919—38). У Києві у складі Академії наук працювала Кафедра (Кабінет) арабо-іранської філології та тюркології (1918—34), яку очолював акад. А.Кримський. Кафедрі підпорядковувалися Єврейс. історико-археогр. комісія (1919— 29), Комісія з вивчення візант. письменства та впливу його на Україну (1926—30), пізніше перетворена на Комісію для дослідів з історії Бл. Сходу (1930—33), Тюркологічна комісія (1929—33). У цей період активізували свою діяльність сходознавці А.Ковалівський, П.Ріттер, Б.Курц, Б.Варнеке, О.Томсон, Ф.Мищенко, Т.Грунін, Ф.Шміт та ін. 1926 в Харкові заснували громад. орг-цію — Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства з філіями в Києві та Одесі, яка 1926—28 видавала «Бюлетень», 1927—31 — ж. «Східний світ» (останні числа під назвою «Червоний Схід»). Відбулися Всеукр. з’їзди сходознавців — 1-й (1927) та 2-й (1929). 1930 було прийнято рішення про розпуск асоціації та заснування Укр. НДІ сходознавства, підпорядкованого Всеукраїнській асоціації марксистсько-ленінських інститутів (із 1931 — Укр. НДІ Бл. Сходу), який проіснував лише до 1933, коли був перетворений на сектор Аграрно-економічного інституту. У 1930-ті рр. багато сходознавців були репресовані. Із 1934 С. як наук. напрям припинило своє існування в УСРР. В Україні в 1950—60-х рр. дослідженням Сходу займалися тільки поодинокі науковці — А.Ковалівський, Т.Кезма, В.Бейліс, Б.Зданевич. 1970 в Ін-ті історії АН УРСР було засновано відділ історії країн зарубіжного Сходу, який 1978 було переведено до Ін-ту соціальних та екон. проблем зарубіжних країн, де відділ країн, що розвиваються, очолив тюрколог І.Черніков. В Ін-ті мовознавства АН УРСР в 1970-ті рр. брали участь в укладанні етимологічного словника тюрколог О.Гаркавець, арабіст В.Рибалкін. У Львові працювали Я.Дашкевич, Я.Полотнюк. Наприкінці 1980-х рр. було відновлено Українську асоціацію сходознавства та африканістики (Ю.Кочубей), заснова-
но Укр. відділення Всесоюзної асоціації китаєзнавців (В.Седнєв). У 1960—80-ті рр. спроби запровадити вивчення сх. мов у Львів. ун-ті робив Я.Полотнюк. У Київ. ун-ті на поч. 1970-х рр. почали викладати як другу мову арабську (М.Волков), японську (В.Резаненко), китайську (І.Чирко); 1989 було відкрито кафедру теорії і практики перекладу сх. мов (В.Рибалкін) та набрано групи китайс., араб., перської, япон. мов як першої іноземної. Поступово виникли сходознавчі кафедри та відділення в ун-тах України. У відродженні сучасного укр. сходознавства провідна роль належить учню А.Кримського, іноз. члену НАН України О.Пріцаку. Завдяки його зусиллям 1991 створено Інститут сходознавства імені А.Кримського НАН України (у 1998—2012 директор — Л.Матвєєва). 1993 відновлено випуск ж. «Східний світ», 1998 — «Сходознавство». Засновано серію «Наукова спадщина сходознавців», де публікуються дослідження попередників та сучасників. Із 1992 працює Крим. відділення в Сімферополі (О.Айбабін), яке видає журнали «Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии» та «Боспорские исследования». Сходознавчі центри існують у Харкові та Львові. Укр. сходознавці беруть участь у міжнар. конгресах. Офіц. веб-сайт Інституту сходознавства імені А.Кримського НАН України: http://oriental-studies.org.ua.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СХОДОЗНАВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
