ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Товарознавство » Товарна іноваційна політика

ЕТАПИ ПЛАНУВАННЯ НОВОГО ПРОДУКТУ
Створення нового продукту — це складний і багаторівневий процес застосування спеціальних знань, досвіду, методів і засобів для досягнення певної мети. Новий продукт завжди є результа-том змін у матеріальному й технологічному рівнях виробництва та нормативному його забезпеченні, а тому належить до сфери управління проектами. До головних критеріїв оцінки різних варі-антів виконання робіт зі створення нового продукту відносять те-рміни і вартість досягнення очікуваних результатів. Вони, у свою чергу, залежать від величини наявних ресурсів та від використо-вуваних технологій. Згідно з теорією менеджменту проектів створення продуктової інновації завжди має такі складові: цілі; основні критерії і обмеження; головні та додаткові важелі управління; невизначеність та ризики.
Процеси управління проектами умовно можуть бути розподі-лені на етапи:
• ініціювання — прийняття рішення щодо початку виконання проекту;
• планування — визначення цілей і критеріїв успіху проекту, опрацьовування робочих схем їх досягнення;
• виконання — координація дій працівників та використання ресурсів для виконання проекту;
• аналіз — визначення відповідності заходів з виконання про-екту цілям і критеріям успіху, застосування за необхідності кори-гувальних дій;
• управління — визначення коригувальних дій, їх узгодження, затвердження та застосування;
• завершення — формалізація виконання проекту, упорядкування фіналу.
Процеси управління інноваційним продуктовим проектом проходять з різною інтенсивністю, інколи паралельно. Результат виконання одного етапу становить вихідну інформацію для на-ступного.
У теорії і практиці маркетингу проекти продуктових інновацій переважно ототожнюються з поняттями «розроблення товарів» або «планування продукту», хоч про цілковиту тотожність цих понять говорити можна лише виходячи з вихідних принципів по-будови і способів наукового пізнання особливостей сучасного етапу розвитку ринкової економіки.
Залежно від вибраної стратегії розвитку підприємства (групи підприємств) алгоритм реалізації інноваційної політики може значно змінюватися (табл. 1), але за будь-яких варіантів внутрі-шня структура процедури створення нових товарів залишається незмінною.
Таблиця 1
ОСНОВНІ АЛГОРИТМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
Напрямки інноваційної політики Мар-кетин-гові
дослі-дження Фор-муван-ня
коман-ди
і сис-теми
управ-ління проек-том Гене-руван-ня ідей,
розро-блення страте-гії
інно-вацій Проек-туван-ня
проду-кції
і тех-ноло-гій
Систематичне приведення про-дукції і виробництва у відповід-ність з потребами споживачів
Напрямки інноваційної політики Мар-кетин-гові
дослі-дження Фор-муван-ня
коман-ди
і сис-теми
управ-ління проек-том Гене-руван-ня ідей,
розро-блення страте-гії
інно-вацій Проек-туван-ня
проду-кції
і тех-ноло-гій
Подолання невизначеності зов-нішнього середовища. Підви-щення конкурентоспроможності

Послідовний розвиток окремих складових системи

Прискорення темпів розвитку за обмежених ресурсів

Ефективне подолання невизначе-ності зовнішнього середовища підприємства

Конструктивна та технологічна наступність. Стабілізація вироб-ничого процесу

Подовження життєвого циклу продукції/технології

Раціональне співвідношення об-сягу і якості продукції, що виро-бляється
1. Генерування (розроблення) ідеї. Задум нових товарів по-стає як наслідок процесу цілеспрямованого пошуку або виникає випадково. Спонукальними мотивами можуть бути: інтерв’ю, спостереження за подібними товарами на виставках або ярмар-ках, звіти і пропозиції торгових агентів, дослідження недоліків продукції, що виробляється, вивчення тенденцій у розробленні нових виробів фірмами-конкурентами, аналіз патентної інформа-ції, вивчення думок експертів з питань техніки та технології, оці-нювання власних переваг і «слабких місць». Інакше кажучи, дже-релом ідей нових товарів та послуг можуть бути різні мотиви, але переважати мають такі, що виходять із передбачення еволюції потреб, а не з пасивної реакції на вимоги ринку. Це особливо ва-жливо, коли брати до уваги ту, наприклад, обставину, що за ви-сновками провідних західних маркетологів 1968 року, скажімо, для створення одного конкурентоспроможного виробу було по-трібно в середньому 58 ідей, а у 80-ті роки необхідна кількість ідей зменшилась до 7 на один виріб завдяки науковим обґрунту-ванням, які базуються на практиці маркетингової діяльності. Підприємство може постійно шукати нові продукти, однак певні обставини інтенсифікують цю діяльність. На думку французьких учених, інколи ідея, що до неї наближав увесь попередній розви-ток того чи того різновиду товару, з’являється раптово. Ще час-тіше створення нового продукту породжується розвитком техно-логії (комп’ютери четвертого, п’ятого поколінь). Зміни можливі також через варіативність вимог ринку (мода, автомобільні сало-ни). Крім того, дослідницькі підрозділи фірми, які діють у різних напрямках, також здатні до розроблення ідей продуктів, що по-роджують новий попит. Наприклад, найбільший попит буде за-безпечено продуктам тієї фірми, яка створить пластмаси з тради-ційними споживчими властивостями, але такі, котрі швидко розкладаються природним шляхом, не справляючи негативного впливу на довкілля [16].
Роль маркетингу у створенні нових ідей товарів постійно зро-стає. Пояснюється це тим, що ідея створення нового продукту, який досяг комерційного успіху, на 75 % походить з ринкових джерел. Так, дослідження швейцарськими вченими науково-дослідної та вимірювальної техніки свідчать, що ринок був дже-релом інноваційних ідей принципово нових приладів на 100 %, їхнього суттєвого поліпшення — на 64 %, незначного оновлен-ня — на 49 % [6].
Як уже зазначалось, джерелом інноваційних ідей може бути й випадковість. Керівник, спеціаліст з маркетингу, конструктор і технолог мають бути підготовлені до оцінки такого шансу, тобто не обмежуватися лише стандартними підходами. Проте співвід-ношення успіху від цілеспрямованої інноваційної діяльності та від випадкового відкриття становить 1000 до 1.
У процесі генерування нових ідей має місце традиційний, майже стандартний набір критеріїв:
• переваги треба віддавати ідеям, що мають альтернативні варіанти;
• особливо цінними є ідеї з перспективою багаторазового ви-користання;
• перевагами мають користуватись ідеї, що впливають на кін-цеві результати господарської діяльності;
• першорядне значення мають ідеї, інформація відносно яких достатня для вибору раціонального (оптимального) варіанта рішення;
• переваги треба віддавати ідеям, трудомісткість, терміни та вартість матеріальних носіїв яких не перевищують установлених фірмою обмежень.
Отже, за сучасних умов саме маркетологи для ініціювання ідей проекту продуктової інновації мають достатню інформацію щодо стану ринку товарів і послуг, напрямків та тенденцій розвитку по-питу, особливостей усвідомлених та латентних потреб споживачів.
2. Попередній аналіз можливостей виробництва і збуту. До того як ідеї здобудуть конкретне втілення в продукті, вони про-ходять відбір для розроблення та перевірки концепції товару в процесі аналітичного дослідження (див. розд. 5). З цією метою проводиться оцінювання ділового внутрішнього і зовнішнього середовища за економічними, комерційними, технологічними, правовими та соціальними складовими. Ретельно вивчається по-тенційний попит майбутніх покупців різних сегментів ринку, їхнє ставлення до самої ідеї продукту, його ціни. На цій стадії відбу-вається лише найзагальніше прогнозування попиту на нові това-ри. Таке прогнозування для споживчих товарів здійснюється різ-ними методами. Наприклад, визначаючи місткість ринку харчових продуктів та інших товарів повсякденного попиту можна виходити з критеріїв середніх норм споживання та кількості по-тенційних споживачів, беручи за основу розрахунків результати опитувань, тестів тощо. Точніші результати можна отримати за допомогою методів моделювання, коли функцію попиту визна-чають у вигляді середньозважених геометричних (1) або серед-ньозважених арифметичних (2) показників.
, (1)
, (2)
де Х1, Х2, ..., Хn — чинники, що визначають попит;
А0, А1, ..., Аn — коефіцієнти моделі.
Основними чинниками попиту вважаються кількість можли-вих споживачів, зміна доходів, розподіл споживачів за доходами, співвідношення та зміни роздрібних цін, час тощо. Зрозуміло, що для прогнозування треба враховувати також і демографічні чин-ники: кількість сімей, їхній соціальний стан, статевий та віковий склад. Для продукції виробнично-технічного призначення і това-рів довгострокового використання (телевізори, автомобілі, холо-дильники) треба додатково вводити чинники, пов’язані з термі-нами та сезонністю експлуатації продукції, а також ураховувати попит на її заміну внаслідок зношення.
Беруться до уваги можливі витрати збуту, оцінюється конку-ренція щодо продукту та його функцій, а також місткість можли-вої частки ринку, імідж марки та її популярність.
Підготовка до випуску нового продукту передбачає попереднє визначення головних обмежень: максимальної тривалості термі-нів розроблення; необхідності використання опрацьованих виро-бництвом технологій та джерел матеріально-технічного поста-чання; припустимого рівня витрат.
Отже, для селекціонування ідей доцільно застосовувати такі критерії:
• можливість задоволення чітко визначеної потреби ринку;
• потенційна можливість скорочення витрат виробництва за-вдяки реалізації ідеї у нововведенні;
• можливість матеріалізації ідеї з допомогою наявних вироб-ничих потужностей та збутових каналів;
• наявність необхідних фінансових ресурсів для нових вироб-ничих інвестицій, а також можливостей для організації реклами та післяпродажних послуг;
• можливість захисту новацій, що пропонуються до розроб-лення, від фірм-конкурентів і вивчення ймовірності паралельного освоєння нововведень конкурентами;
• передбачувані напрямки державного регулювання та під-тримки інновацій.
3. Аналіз економічної доцільності випуску нової продукції. Така оцінка здійснюється на основі аналізу потенційного попиту та можливого пропонування. Крім того, підприємство повинно вивчити свої матеріальні можливості: виробничі потужності на поточний момент, імовірну рентабельність необхідних інвести-цій. Ураховується також можливий термін «ринкового життя» товару і вплив на нього чинників моди та технологічного старін-ня. Окремо вивчається можливий прибуток із передбачуваної ча-стки ринку. Зрозуміло, що такі дослідження потребують великих витрат праці та коштів, а їхні результати є достатньо умовними. Очікуваний прибуток може бути обчислений за формулою:
Q = (P – C)g ,
де Q — очікуваний прибуток фірми;
P — імовірна ціна продажу одиниці продукції ( послуги);
C — імовірна собівартість одиниці продукції (послуги) за умов виготовлення виробів та надання послуг в обсягах, що дорівнюють g.
Очікуваний за умов реалізації продуктової інновації прибуток належить зіставити з необхідними капіталовкладеннями для створення нового товару та його запровадження на ринок. Зістав-лення очікуваного прибутку (Q) та капіталовкладень (K) дає змогу визначити окупність капіталовкладень. Її порівнюють з мініма-льно допустимою для підприємства ефективністю капітало-
вкладень (ЕН). Якщо підприємство має намір здійснити інвесту-вання за рахунок власних коштів, ця ефективність має бути ви-щою (як мінімум) за ставку відсотків на депозити (В), що скла-лась на ринку позик. У разі залучення для інвестування кредитів треба до рівня мінімальної ефективності додати відсоток за кре-дит ®. Отже, здійснюється порівняння:
, або .
Слід зазначити, що норматив ефективності капіталовкладень у кожної фірми свій і залежить від господарської політики підприємства.
Значні труднощі на цьому етапі планування продукції пов’язані з визначенням ціни нового товару. Для цього використовують-ся методи кореляційного та регресійного аналізу, параметричні методи, методи визначення ціни із застосуванням показників конкурентоспроможності новації. У вітчизняній практиці достат-ньо опрацьовано методику визначення ціни товару за цінами і параметрами базисних виробів того самого параметричного ряду або за цінами і параметрами взаємозамінних виробів. Під параме-тричним рядом, як правило, розуміють функціонально однорідні вироби, що мають однакове призначення і різняться тільки кіль-кісними величинами головних (допоміжних) параметрів. Головні параметри конкретизують найважливіші споживчі властивості і показники призначення товарів певного типу. Вони протягом тривалого часу не залежать від конструктивних модифікацій та технологічних поліпшень, рівня оновлення матеріалів, що вико-ристовуються для виготовлення виробів. Наприклад, головними параметрами легкових автомобілів є потужність двигуна, а телеві-зорів — розмір діагоналі кінескопа. Допоміжні параметри безпо-середньо залежать від конструкції та способу виготовлення проду-кції (наприклад, вимоги до зовнішнього вигляду товару). Найпростішим способом параметричного ціноутворення є визначення ціни товару, коли вона відома щодо одного або кількох цілком аналогічних чи взаємозамінних виробів. Зрозуміло, що таке ціно-
утворення здебільшого придатне для оновлюваної продукції, а то-му значних труднощів не становить. Цікавим різновидом парамет-ричних методів ціноутворення є спосіб визначення ціни товару на основі урахування лише одного головного параметра виробу.
Численні дослідження доводять, що для багатьох товарів ви-робнично-технічного призначення залежність ціни товару від йо-го головного параметра є функцією, що наближається до степе-невої [57]. Її рівняння має вигляд:
Y = a Xn ,
де Y — співвідношення цін;
X — співвідношення головного параметра виробів;
a — вільний член рівняння;
n — показник степеня (найчастіше 0 < n < 1).
Ефективність практичного застосування цієї закономірності про-демонстрували фахівці французької фірми «Берім», які з використан-ням статистичних даних щодо різних видів машин і устаткування ви-значили таку залежність ціни від основного параметра обладнання:
,
де Р1 і Р2 — ціни виробів, що порівнюються, одну з яких треба визначити;
Х1 і Х2 — значення основних параметрів виробів, що порів-нюються;
n — коефіцієнт гальмування (показник, котрий ураховує за-лежність питомої ціни від зміни головного параметра).
Цей метод набув широкого застосування в міжнародній торгі-влі для розрахунків цін. Значення коефіцієнта n на підставі бага-торічної практики відоме для багатьох виробів. Наприклад, для відцентрових насосів n = 0,5, для тракторів середньої потужнос-ті — 0,72, для екскаваторів — 0,8. Крім цього, коефіцієнт галь-мування легко обчислити на підставі даних про ціни і параметри кількох аналогічних виробів. Зрозуміло, що практичне викорис-тання цього методу можливе за умови незначної різниці головно-го параметра двох виробів, що порівнюються. Заведено вважати, що для практичних цілей різниця величин Х1 і Х2 не повинна пе-ревищувати 30—50 %. Крім того, ця формула уможливлює роз-рахунок ціни лише за одним-двома параметрами. Її застосування для складних виробів дає велику похибку.
Зрозуміло що такий методологічний підхід до розрахунку мо-жливих цін є дуже спрощеним і має лише орієнтовне значення.
До наукомісткої, з великою часткою технічних новинок про-дукції, застосовуються складніші методи математичної статисти-ки, а передовсім регресійний аналіз. Для цього збирають вихід-ний статистичний матеріал щодо техніко-економічних параметрів і цін аналогів інноваційного продукту, який є об’єктом ціно-
утворення. На підставі аналізу зібраних даних складають аналі-тичне рівняння, яке характеризує зв’язок між ціною Ц (залежна змінна — результуюча ознака) і техніко-економічними парамет-рами П (незалежні змінні — чинникові ознаки). У загальному ви-гляді цю залежність записують:
Ц = f (П1, П2, ...., Пn).
Така залежність характеризує регресійне рівняння. За підстанов-ки в рівняння відповідних значень П1, П2,...., Пn отримаємо ре-зультат П, тобто середній рівень ціни.
Особливу увагу в процесі аналізу приділяють позиціюванню товару. З цим поняттям пов’язують систему критеріїв для визна-чення місця нового товару стосовно інших, що вже мають ринко-ве визнання. Визначають характерні особливості товару, що від-різняють його від аналогів-конкурентів, можливості створення в потенційних покупців стимулів, спрямованих на його переважне придбання, проводять комплексний аналіз співвідношення пара-метрів якості, ціни та витрат, що визначають величину вигоди (збитків) споживача і рівнів конкурентоспроможності нового товару проти товарів-аналогів. У сукупності ці напрямки аналізу уможливлюють прийняття рішення про доцільність ство-рення та випуску нового товару і можуть бути підставою для по-переднього розрахунку ціни інноваційного продукту
ΔЦ — зростання ціни нового товару;
Ц — ціна існуючого товару;
ΔВ — зростання витрат на новий товар;
В — витрати на існуючий товар;
ΔК — зростання корисності нового товару;
К — корисність існуючого товару.
Рис. 56. Умови взаємодії споживачів і постачальників нового товару
4. Проектування товару. На цьому етапі здійснюється проекту-вання товару, його параметрів, дизайну, упаковки, визначається на-зва або марка товару, виготовляються його дослідні зразки. Проек-тування товару є центральним елементом створення інноваційного продукту. Саме на цій стадії розв’язуються питання щодо технічно-го рівня виробу, можливостей високоякісного виготовлення проду-кту, його майбутнього ефективного використання та експлуатації.
Успіх проектування товару залежить від значної кількості пов’язаних між собою зовнішніх та внутрішніх чинників. Їх можна класифікувати як:
• ринкові (позиція в конкуренції, оборот, попит);
• організаційні (концепція, вибір, планування, контроль, кад-ри, організаційні структури, фінанси);
• науково-технічні (якість, проекти, продукти);
• виробничі (витрати, технологія, організація виробництва, основні засоби).
— показники технічного характеру, які відображають рівень придатності виробу до використання його за прямим призначен-ням (надійність, ергономічність тощо);
— показники економічного характеру, які свідчать (безпосе-редньо або опосередковано) про рівень матеріальних, трудових та фінансових витрат на створення товару. Саме ці витрати здебі-льшого й визначають нижню межу ціни нового продукту.
Загальна тенденція до ускладнення техніки, мініатюризація та мікромініатюризація об’єктів виробництва підвищують вимоги споживачів до надійності товарів. Передовсім надійність визнача-
ється якістю конструкції виробу, тобто творчою працею конструк-тора. Водночас обсяги збуту, конкурентоспроможність та прибут-ковість нового виробу забезпечуються конструктором тільки в тій мірі, в якій він поінформований службою маркетингу про характер потреб споживачів. Інакше кажучи, конструкція виробу має відо-бражати уявлення проектувальника про найліпші способи задово-лення потреб конкретного ринку. Тому скоординована і взаємозв’язана спільна праця конструктора й маркетолога має принципове значення для досягнення успіху фірмою та навіть для забезпечення її існування. Недостовірне чи недостатнє інформу-вання конструктора про потрібні робочі характеристики майбут-нього виробу, експлуатаційні умови його використання, можливі помилки в процесі використання, про кваліфікацію й можливості навчання потенційних користувачів та про інші результати марке-тингового дослідження ринкових потреб значно збільшує ймовір-ність комерційної невдачі продуктової інновації.
Слід також зазначити, що конструкція виробу суттєво впливає на можливість організації найефективнішого виробництва нового продукту. У цьому контексті найбільшу роль відіграють показни-ки технологічності конструкції нової продукції. З ними пов’язується сукупність властивостей конструкції виробу, що забезпе-чують оптимальні витрати праці, засобів, матеріалів і часу за технічної підготовки виробництва, виготовлення та експлуатації товару. Для складних у технічному відношенні товарів уже на стадії проектування намагаються досягти технологічної раціона-льності конструкції. Саме вона характеризує можливість най-
ефективнішого виготовлення нового виробу (або серії виробів) з використанням тих матеріальних та трудових ресурсів, котрі має фірма. Ефективному використанню необхідних ресурсів сприяє також дотримання на етапі проектування товару принципів конс-труктивно-технологічної наступності. Варто нагадати, що насту-пність як філософська категорія має абсолютний, всеосяжний ха-рактер. Беручи загалом, наступність — це об’єктивно необхідний зв’язок між новим і старим у процесі розвитку. Це одна з найза-гальніших закономірностей розвитку матеріального світу і вона стосується всіх форм суспільного розвитку, у тім числі науки, техніки, виробництва. Вітчизняний та міжнародний досвід сві-дчить, що, наприклад, у нових виробах машино- і приладобу-дування до 80 % конструктивних рішень переходить від виро-бу до виробу. Головними характеристиками наступності конструктивно-технологічних рішень є показники застосуван-ня уніфікованих та стандартизованих рішень, а також показни-ки повторюваності. Коефіцієнт застосування (Кзаст, %), який дає найбільш точне визначення конструктивної наступності складових частин у виробі, що проектується, розраховується за формулою:
,
де n — загальна кількість типорозмірів складових частин
виробу;
n1 — кількість оригінальних типорозмірів складових частин, що спроектовані тільки для даного виробу.
Що вищий коефіцієнт застосування, то менші витрати потріб-ні на проектування та освоєння виробництва нових виробів.
Коефіцієнт повторюваності (Кп, %) дає уявлення про насиче-ність виробу однаковими складовими частинами і визначається за формулою:
,
де N — загальна кількість складових частин у виробі.
Аналогічне призначення має визначення середньої повторю-ваності складових частин у виробі (Кп.с), яка розраховується за формулою:
.
Поряд зі скороченням кількості оригінальних складових час-тин велике технічне та економічне значення має загальне змен-шення конструктивних елементів. Це сприяє поліпшенню конс-трукції виробу, підвищенню його надійності та довговічності. За інших однакових умов вищою вважається якість того виробу, який має меншу кількість складових.
Нині найпоширенішою формою здійснення проектних робіт є використання методу «цільових програм», які передбачають створення тимчасових творчих колективів (команд) у складі різнома-нітних фахівців. Здебільшого такі колективи мають визнаного лі-дера і кількох спеціалістів, здатних генерувати ідеї з найважливіших сфер інноваційної діяльності (ринок, техніка, ме-неджмент). Залучені фахівці працюють на постійних засадах. Ор-ганізаційна структура, склад спеціалістів і вимоги до керівника проекту визначаються рівнем радикальності інноваційного рі-шення продукту чи процесу, а також певним терміном завершен-ня роботи. Оптимальними за чисельністю вважаються творчі ко-лективи з 6—8 фахівців. Залежно від складності проблеми до роботи в складі проекту додатково можуть бути залучені сторон-ні експерти, наприклад, дослідники ринку, спеціалісти-патентознавці. Розроблення проекту передбачає виконання таких робіт:
• збирання інформації;
• перевірка ринкового попиту;
• реалізація самого проекту.
Зрозуміло, що успішне виконання цих робіт неможливе без активної маркетингової підтримки та забезпечення.
Найефективніше такі колективи працюють на засадах консен-сусу. Як відомо, консенсус це групова функція, що передбачає з’ясування і погодження думок кожного фахівця аж до досягнен-ня належного компромісу між ними. Динамічність цього процесу залежить від особистості керівника творчого колективу, взаємо-розуміння його членів, швидкості обміну інформацією. Схемати-чно пошук спільної думки може мати вигляд так званої спіралі консенсусу.
Коли в творчому колективі досягнуто одностайності думок — це ознака консенсусу в точці «закриття на рішенні».
Залежно від етапів просування розроблення товару (від ідеї до серійного виробу) до участі у творчій діяльності залучаються представники відповідних заінтересованих підрозділів підприєм-ства. Це уможливлює скорочення часу на пошук необхідної ін-формації, продуктивне використання досвіду провідних і найква-ліфікованіших працівників, яким за інших умов користувалися б тільки вони самі. Крім цього, застосовуються також інші методи здобування знань, які запобігають надто дорогим помилкам з причин недостатньої поінформованості та ігнорування попере-днього досвіду. Інтегрування і структуризація різноманітної ін-формації, частиною якої є досвід і знання фахівців підприємства, забезпечують суттєве скорочення часу проектування нового про-дукту. У нинішньому конкурентному середовищі це особливо важливо, бо для фірм, які ефективно працюють, головним є не сам+ створення нової продукції, а пріоритетність її розроблення проти конкурентів.
5. Випробування дослідних зразків і доопрацювання виробів. Проектування продукції передбачає створення відповідних конс-трукторських документів для виготовлення й випробування до-слідного зразка (партії) виробу. Тільки після випробування до-слідного зразка здійснюється розроблення робочої конструкторської документації для серійного (масового) виробництва. Випробування таких зразків відбувається спочатку на стендах виробника, потім за реальних умов. Як правило, з випробування-ми ототожнюють експериментальне визначення (оцінювання, ко-нтроль) кількісних та якісних характеристик об’єкта та вплив на них різних експлуатаційних чинників. Головними складовими процесу випробувань уважають:
• об’єкт дослідження (дослідний зразок);
• умови випробувань;
• режим функціонування об’єкта;
• засоби випробувань;
• програму та методику випробувань;
• нагромадження, обробку, оцінку точності даних випробувань;
• можливість повторення, відтворення результатів випробувань.
За умов значного посилення конкуренції для скорочення тер-мінів запровадження новації на ринок виробники все частіше вдаються до прискорених випробувань надійності складної тех-ніки. Такі випробування забезпечують отримання необхідної ін-формації щодо безвідмовності та довговічності продукції в більш стислі строки. На основі даних випробувань здійснюється до-опрацювання товару.
До початку повномасштабного виробництва та реалізації про-дукції окремі фірми виготовляють та тестують пробну партію то-варів [18]. За допомогою тестування виявляються властивості но-вого товару в процесі дослідного споживання, оцінюються комерційні перспективи його випуску. Це дає змогу заздалегідь перевірити маркетингову діяльність (інфраструктуру продажу) за реальних умов. Проте попередня перевірка може дати можливість конкурентам, що не проводять тестування, наздогнати фірму.
6. Розвиток виробництва та збуту. На завершальному етапі розробляється детальний план виробництва нового товару. З цією метою досліджуються джерела забезпечення матеріалами, ком-понентами, обладнанням, готуються робочі креслення, здійсню-ється запуск товарів у виробництво. На цьому етапі багато виро-бників керується принципом «роби своєчасно». Застосування цього принципу передбачає внесення кардинальних змін до чо-тирьох найважливіших виробничих сфер: управління запасами, розміщення обладнання, взаємовідносини з постачальниками, а також внутрішні виробничі відносини. Праця з постачальниками комплектувальних виробів та матеріалів передбачає контроль та аналіз супровідної документації, здійснення необхідних процедур вхідного контролю. Водночас уточнюються наявні та оцінюються перспективні вимоги до продукції. Ця діяльність пов’язана із ви-значенням необхідності в сервісному обслуговуванні продукції на вимогу споживача і (в разі потреби) в навчанні обслуговуючо-го персоналу правил експлуатації.
Праця з власними службами стосується питань:
• вивчення можливостей використання наявних та визначення необхідних перспективних удосконалень технологічних процесів;
• забезпечення створення товарів з урахуванням уточнених вимог споживачів.
Удосконалення технологічних процесів є постійною складо-вою сучасного виробництва. Зменшення собівартості продукції сприяє проведенню ефективної маркетингової цінової політики.
Створення товарів з урахуванням відомих вимог та латентних потреб споживачів є особливо важливим нині, коли виробництво товарів усе більше набирає ознак дрібносерійного (одиничного). Тому головним напрямком удосконалення технологічних проце-сів вважається запровадження гнучких виробничих систем (ГВС). Такі системи становлять сукупність (у різних комбінаціях) обла-днання з числовим програмним управлінням (ЧПУ), роботизова-них технологічних комплексів, гнучких виробничих модулів, окремих одиниць технологічного обладнання та систем, що за-безпечують їх функціонування в автоматичному режимі протя-гом відповідного часу.
Гнучкі виробничі системи мають здатність до автоматизовано-го налагоджування для виготовлення виробів довільної номенкла-тури. На відміну від конвеєрів, що мають вузьку орієнтацію, ГВС забезпечують виготовлення продукції невеликими партіями, номенклатура та обсяги яких можуть змінюватися відповідно до вимог окремих сегментів ринку. ГВС складаються із таких підсистем:
• автоматизована технологічна підсистема, яка виконує голо-вні технологічні операції виробництва;
• автоматизована транспортно-складська підсистема, що за-безпечує складання, збереження, тимчасове нагромадження, роз-вантаження та доставку необхідних складових продукції та тех-нологічного оснащення;
• автоматизована транспортна підсистема, за допомогою якої досягається переміщення матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, деталей, інструментів та оснащення, а також усунення відходів виробництва;
• автоматизована складська підсистема, що забезпечує при-ймання, нагромадження і збереження нормативного заділу, вида-чу у виробництво та облік заготовок, напівфабрикатів, комплек-тувальних деталей, готових виробів, пристосувань, інструменту, тари з метою забезпечення ритмічного процесу виробництва;
• автоматизована підсистема управління, до складу якої вхо-дять засоби обчислювальної техніки та програмного забезпечення.
Запровадження ГВС у вітчизняній промисловості є однією із головних передумов її оновлення й удосконалення.
Одночасно розробляються заходи зі збуту: від реклами до сер-вісного обслуговування.
Усі ці етапи треба пройти у стислі строки, оскільки витрати на створення нового товару мають окупитися ще до того, як він за-старіє і втратить попит унаслідок появи на ринку нових виробів-конкурентів. Досвід провідних фірм, які виготовляють складну побутову техніку, свідчить, що запізнення на рік на етапі проект-но-конструкторських робіт може призвести до зменшення прибу-тку більше ніж у два рази. Значне скорочення цих термінів і за-безпечує використання систем автоматизованого проектування (САПР) та гнучких виробничих систем (ГВС).
Головними передумовами комерційного успіху інноваційного продукту є також органічне та збалансоване поєднання ефектив-них науково-дослідних робіт, виробництва та маркетингу. Пере-довсім це досягається активною взаємодією та заінтересованістю людей, що беруть участь у розробці, наявністю в творчому коле-ктиві сильного лідера, достатнім фінансуванням. Неабияке зна-чення мають також чітко визначені цілі інноваційної діяльності, наявність відповідних довгострокових планів у підприємства.
Слід зазначити, що прискорення темпів глобалізації ринку та посилення ролі інноваційної складової в конкурентоспроможнос-ті підприємств значно посилює роль каналів розподілу в успіш-ній реалізації продуктових та технологічних новацій. Досягається це передовсім вибором типу мережі товаропросування наукомістких виробів, відповідним підбором фахівців. Продавці таких то-варів мають бути добре підготовлені для надання послуг, що пе-редують придбанню складної техніки та її післяпродажному обслуговуванню. Для цього конфігурацію торгової мережі треба формувати з огляду на особливості інноваційного продукту, а та-кож на звички покупців і поведінку споживачів.
Особливості інноваційного товару визначаються рівнем ори-гінальності та рівнем матеріалізації нових ідей. З цього погляду інноваційний продукт може бути:
• унікальним, єдиним у своєму роді і пропонуватися лише од-ному покупцю (наприклад запатентована технологія);
• тиражованим виробництвом, тобто виробами, що серійно виготовлені на підставі авторського права або «ноу-хау» (напри-клад програмне забезпечення організації екзаменаційної сесії в університеті);
• окремим компонентом або вузлом складних машин та обладнання;
• бізнес-ідеєю щодо впровадження на ринок нових торгових марок;
• об’єктом інтелектуальної власності;
• модифікованою версією базового продукту.
Унікальні вироби здебільшого продаються з допомогою прямого маркетингу конкретному заінтересованому покупцю, який ладен оплатити не тільки вартість виготовлення продук-ту, а й витрати на всі науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, необхідні для створення виробу. Зрозуміло, що пошук покупців для таких виробів потребує особливих зусиль, витрати значних коштів і використання різноманітних джерел інформації: довідників, спеціалізованих періодичних видань, газет, журналів, компакт-дисків, мережі Інтернету. Знайшовши потенційного споживача, треба вміти переконати його у вигід-ності використання продукту. Найдоцільніше налагоджувати перші контакти з особами, безпосередньо заінтересованими у придбанні інноваційного товару для полегшення виконання своїх функціональних обов’язків. Саме це зробить їх прихиль-никами придбання новації. Однак остаточне рішення залиша-ється за керівниками фірми.
За такою схемою продаються також об’єкти інтелектуальної власності з тією різницею, що в цьому разі предметом реалізації є тільки можливість перетворення ідейної субстанції на матеріалі-зований інноваційний продукт. За швидких темпів збільшення наукомісткості сучасної техніки матеріалізація ідеї, як правило, потребує значних оборотних коштів, котрих покупцеві може бра-кувати. Тому ефективна розподільна політика на ринку інновацій має спиратися на підтримку відповідних кредитно-фінансових інститутів: банків, інвестиційних фондів, державних і міжнарод-них програм підтримки науково-технічного прогресу.
Інноваційні рішення в галузі формування каналів товаропро-сування сприяють збільшенню можливостей отримання ідей що-до створення новацій, орієнтованих на задоволення латентних потреб. Так, наприклад, інноваційні продукти перших двох видів можна комерціалізувати не тільки через безпосередній вихід на окремі заінтересовані фірми, а й завдяки їх презентації на спеціа-лізованих виставках і ярмарках, семінарах, симпозіумах, де зби-рається разом багато потенційних замовників та продавців. Для здійснення продажу відповідні працівники мають бути ґрунтовно поінформованими, забезпеченими достатньою кількістю реклам-них матеріалів, зразків, макетів, фотографій, референт-листків і прейскурантів. Тільки в такому разі досягається ефект прямого маркетингу з великою групою покупців.
Отже, у сучасному інноваційному процесі особливе місце на-лежить службі маркетингу. Маркетологи беруть практичну участь у всіх етапах управління інноваційним проектом: ініціюванні, плануванні, координуванні, аналізі та коригуванні, а також у за-вершенні праці та комерціалізації проекту, щоправда, з різною мірою відповідальнос

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ЕТАПИ ПЛАНУВАННЯ НОВОГО ПРОДУКТУ» з дисципліни «Товарна іноваційна політика»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: БАНКІВСЬКА СИСТЕМА: СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ТА ФУНКЦІЇ. ОСОБЛ...
АТ-команди
Аудит внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхуван...
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
Аудит розрахунків з акціонерами


Категорія: Товарна іноваційна політика | Додав: koljan (24.02.2011)
Переглядів: 2395 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП