Види монетарної політики та механізм її впливу на економіку
Ключову змінну, яку вибирає центральний банк як орієнтир для регулювання, називають ціллю монетарної політики. Узагальнивши історичний досвід грошово-кредитного регулювання, вчені виділили кілька різних варіантів монетарного впливу на економіку в залежності від конкретних причин і ситуацій порушення рівноваги на грошовому ринку. Центральний банк може здійснювати жорстку, гнучку та змішану (проміжну) монетарну політику, застосовувати політику „дорогих“ і „дешевих“ грошей. Як і фіскальна, монетарна політика може бути дискреційною та недискреційною. Жорстка монетарна політика реалізується, коли центральний банк підтримує стабільною грошову масу в обігу. Цій політиці відповідає вертикальна крива пропонування, розташована на обсязі запланованого показника грошової маси (рис. 12.9.а). Графік показує, що будь-яка зміна попиту на гроші викликає зміщення кривої попиту праворуч вгору або ліворуч вниз і зміну рівноважної ставки проценту. Таким чином, стабілізація грошової маси автоматично обумовлює коливання процентної ставки. Гнучка монетарна політика реалізується, коли центральний банк підтримує певний рівень процентної ставки. Гнучкій політиці відповідає горизонтальна крива пропонування грошей на рівні запланованої величини процентної ставки. Рис. 12.9.б) показує, що будь-яка зміна сукупного попиту на гроші, котра зміщує криву попиту , автоматично зумовлює зміну обсягу пропонування грошей з метою підтримки рівноваги на грошовому ринку. Можливий проміжний варіант грошово-кредитної політики, коли центральний банк намагається контролювати одночасно два параметри – і обсяг грошей, і процентну ставку. В такому випадку банк почергово змінює кількість грошей і ставку проценту. Цю ситуацію ілюструє рис. 12.9.в). Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від того, як причини зумовили зміну попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші спричинене інфляційними процесами, то більш прийнятною є жорстка політика стабілізації грошової маси (рис. 12.9.а). Якщо ж зміни у попиті обумовлені змінами у швидкості руху грошей, то перевага віддається гнучкій монетарній політиці – політиці стабілізації процентної ставки (рис. 12.9. б). Монетарна політика може застосовуватись як для стимулювання обсягів виробництва, так і для їх стримування, в залежності від фази економічного циклу. Стримувальна (обмежувальна) монетарна політика або політика „дорогих грошей“, спрямована на переборення інфляції в період буму. Центральний банк переслідує мету обмежити пропонування грошей. Для цього можуть бути застосовані в комплексі всі основні інструменти, або деякі з них в наступному напрямку: банк продає цінні папери на відкритому ринку; збільшує облікову (дисконтну) ставку, підвищує норму обов’язкових резервів. Всі ці заходи зменшують кредитні ресурси в банківській системі, зменшується величина грошового мультиплікатора, відповідно зменшуються темпи зростання грошової маси в обігу і загальні обсяги пропонування грошей. Така політика гальмує зростання цін. Стимулювальна монетарна політика або політика „дешевих грошей“ спрямована на переборення безробіття. Для її здійснення центральний банк приймає такі заходи: викуповує державні облігації на відкритому ринку; знижує облікову ставку; зменшує норму обов’язкових резервів. Внаслідок цього кількість грошей в обігу збільшується, ринкові процентні ставки спадають, оскільки в банках нагромаджуються кредитні ресурси, які вони намагаються віддати в позику. Як політика „дорогих грошей“, так і політика „дешевих грошей“ впливають на стан економіки через ряд опосередковуючих ланок, зміна яких формує так званий передавальний механізм грошово-кредитної політики. Теоретики по різному пояснюють систему причинно-наслідкових зв’язків між грошовою масою і номінальним ВВП. Для схематичного представлення передавальних механізмів монетарної політики ведемо наступні позначення: – купівля ( – продаж) облігацій центральним банком; – зниження ( – підвищення) норми обов’язкових резервів; – зниження ( – підвищення) облікової ставки; – збільшення ( – зменшення) ресурсів комерційних банків; – збільшення ( – зменшення) грошової маси; – зниження ( – підвищення) ринкової ставки проценту; – зростання ( – скорочення) інвестиційного попиту; – зростання ( – скорочення) сукупного попиту. – зростання ( – зменшення) реального ВВП; – зростання ( – зменшення) номінального ВВП. Кейнсіанці, виходячи з того, що основне завдання монетарної політики – переборення рецесії і безробіття, вважали, що передавальний механізм є таким: інструменти кредитно-грошової політики впливають на банківські ресурси, змінюється грошова маса, яка тисне на банківську ставку процента, падіння ставки сприяє підвищенню попиту на інвестиції як складову сукупного попиту, а зростання інвестицій збільшує фізичний обсяг та номінальний ВВП і зайнятість. Кейнсіанський передавальний механізм монетарної політики можна зобразити наступним рядом: для політики „дешевих грошей“: ; для політики „дорогих грошей“: . Графічна модель впливу політики „дешевих грошей“ на реальну економіку за кейнсіанською версією представлена на рис. 12.10. Збільшення центральним банком пропонування грошей від до за допомогою будь-якого з інструментів монетарної політики призведе до зміни рівноваги на грошовому ринку (рис. 12.10.а). Припущення про незмінність рівня цін у короткостроковій кейнсіанській моделі відносно процентних ставок означає, що реальна процентна ставка знизиться на ту ж величину, що і номінальна. Зниження ж реальної процентної ставки , на яку орієнтуються інвестори, збільшить обсяги інвестиційного попиту , – цю зміну відображає рис. 12.10.б). В свою чергу приріст обсягу інвестицій у кейнсіанській моделі „видатки-випуск“ (рис. 12.10.в) зрушить вгору криву сукупних видатків на ту ж величину і через мультиплікативний ефект призведе до зростання реального обсягу виробництва, доходу і зайнятості . Політика „дорогих грошей“ мала б протилежний результат. Незважаючи на можливість збільшення обсягів виробництва і зайнятості засобами стимулювальної монетарної політики, кейнсіанці не вважали її достатньо дієвою і надавали перевагу фіскальній політиці. Водночас вони не заперечували ефективності стримувальної антиінфляційної монетарної політики. Монетаристський передавальний механізм може бути представлений наступним схематичним рядом: для політики „дешевих грошей“: ; для політики „дорогих грошей“: . Отже, у монетаристській концепції зміна грошової маси безпосередньо впливає на сукупний попит і номінальний ВВП. Вона не чинить впливу на ставку проценту, проте дозволяє впливати на темпи інфляції. Розрізняють також дискреційну та недискреційну монетарну політику. Дискреційна монетарна політика – це цілеспрямований вплив центрального банку на зміну грошового пропонування з метою регулювання реальних обсягів виробництва і зайнятості та контролю за розвитком інфляції. Недискреційна монетарна політика – це політика підтримки стабільності грошового пропонування. Цю політику іноді називають політикою таргетування грошової маси (від англ. target – ціль). Основу недискреційної монетарної політики становить монетарне правило: для підтримки стійкого економічного зростання за повної зайнятості та стабільних цін довгостроковий темп приросту грошової маси повинен співпадати з довгостроковим темпом росту потенційного ВВП за мінусом темпу росту швидкості обігу грошей: , де за умови нульового темпу інфляції : – темп приросту пропонування грошей; – темп приросту реального ВВП; – темп приросту швидкості обігу грошей. Іншою формою вираження правила може слугувати рівняння довгострокової рівноваги грошового ринку М.Фрідмена: , (12.17) де – довгостроковий (середньорічний) темп приросту пропонування грошей; – довгостроковий (середньорічний) темп приросту реального ВВП; – очікуваний темп інфляції. Рівняння Фрідмена відображає правило недискреційної монетарної політики для реальної сучасної економіки, в якій завдання підтримки стійкого економічного зростання сполучається із завданням забезпечення контрольованого темпу помірної інфляції. Ефективність грошово-кредитної політики значною мірою визначається довірою до політики центрального банку та ступенем незалежності банку від виконавчої та законодавчої влади. Центральний банк зазнає потужного тиску з боку багатьох політичних сил, які намагаються розширити дешевий кредит або сприяти фінансуванню бюджетного дефіциту. Щоб виконувати функцію регулювання, центральний банк повинен проводити самостійну політику, постійно збирати інформацію про стан грошового ринку і вживати відповідні заходи. Політика центрального банку в багатьох країнах піддається критиці, тому що вона не завжди дає очікувані результати. Монетаристи зауважують, що невиважена грошово-кредитна політика може не зменшити, а навпаки, посилити економічну нестабільність та інфляцію. Стратегічні цілі монетарної політики – це сприяння стабільності цін (низькій інфляції) і повній зайнятості. Але ці цілі суперечливі, відтак центральний банк змушений постійно лавірувати між ризиком інфляції і небезпекою виникнення економічного спаду. Щоб сприяти економічній активності, центральний банк може дуже швидкими темпами збільшити кількість грошей в обігу, але це приведе до зростання інфляції. Спроби погасити інфляцію шляхом обмеження зростання грошової маси часто викликають спад економіки і зростання безробіття.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види монетарної політики та механізм її впливу на економіку» з дисципліни «Економічна теорія»
