В сучасних умовах переважна більшість країн має відкриту економіку, тобто приймає участь у міжнародному поділі праці, міжнародній торгівлі та міжнародних фінансових операціях. Міжнародні потоки товарів, послуг, капіталів відіграють значну роль у формуванні сукупного попиту в будь-якій країні. У закритій економці сукупний попит формують видатки трьох суб’єктів – домогосподарств, інвесторів, держави. Оптимальні умови розвитку складаються, коли внутрішній попит поглинає весь продукт, вироблений всередині країни. Це відображає тотожність , де ліва сторона – це ВВП, права сторона – сукупний попит (видатки). У відкритій економці ця тотожність змінюється: по-перше, з’являється новий суб’єкт – іноземець (закордон), який додає попиту на вітчизняні товари – виникає експорт ; по-друге, змінюється внутрішнє поглинання (абсорбція), оскільки частина внутрішнього попиту задовольняється іноземними товарами (імпорт ), що скорочує сукупні видатки на вітчизняні товари. Тотожність змінює вигляд: ; сума ; тоді . Остання тотожність показує, що у відкритій економіці внутрішній попит може бути меншим за обсяг національного виробництва, тоді надлишок продукції витікає за кордон . А коли внутрішній попит перевищує можливості виробництва, частина видатків населення і уряду забезпечується імпортом . Різниця між експортом та імпортом вимірюється показником чистого експорту : . Коли збільшується експорт, буде додатним, а збільшення імпорту робить показник від’ємним. Так за рахунок зміни чистого експорту відновлюється рівноважний стан в економці. Чистий експорт відображає стан торговельного балансу країни і в цілому стан рахунку поточних операцій . Додатний означає активне сальдо рахунку поточних операцій ; коли від’ємний, країна має пасивне сальдо . У відкритій економіці видозмінюється зв’язок між національними заощадженнями і інвестиціями. Основна тотожність не обов’язково повинна виконуватись. Національні заощадження можна виразити, віднявши споживчі та урядові видатки від обох частин тотожності . Отримаємо: . Ліва частина тут представляє національні заощадження , а права – суму внутрішніх інвестицій і чистого експорту. Звідси чистий експорт: ; , тобто чистий експорт визначається як різниця між заощадженнями та інвестиціями. Коли національні заощадження перевищують інвестиційний попит , чистий експорт додатний, надлишок коштів, отриманих від експорту, надається в позику іноземцям. В іншому випадку, коли інвестиційний попит перевищує національні заощадження , чистий експорт від’ємний, нестачу коштів для інвестицій підприємці позичають за кордоном. Різниця між сумою позик, наданих іноземцям і одержаних від іноземців, представляє собою чисті зарубіжні активи . Чисті зарубіжні активи завжди рівні чистому експорту: і змінюються односпрямовано. Коли національна компанія продає товар іноземній, то отримує за нього іноземні активи (валюту) – ця операція одночасно збільшує показники чистого експорту і чистих активів. Те ж саме відбувається, коли експортер купить на виручену валюту акції іноземної компанії. А коли він купить іноземні товари, то чистий експорт і зарубіжні активи країни не зміняться, тому що тоді експорт рівний імпорту . Тотожність показує, що міжнародні потоки товарів і послуг і міжнародні потоки коштів для фінансування нагромадження капіталу є двома сторонами одного процесу. На величину чистих зарубіжних активів впливає ряд чинників, найважливішими з них є реальна ставка проценту на іноземні активи, реальна ставка проценту на внутрішні активи, економічні та політичні ризики придбання іноземних активів. Коли внутрішня процентна ставка менша за ставку в інших країнах, то національні капітали відпливають за кордон, починається „втеча капіталів”, оскільки зарубіжні інвестиції дають більший прибуток. І навпаки, коли вітчизняні процентні ставки вищі, в країну приходить іноземний капітал. Коли іноземці купують внутрішні боргові зобов’язання уряду чи корпорації (облігації), вони набувають права на майбутні доходи з капіталу, іноземцям належить деяка частка капіталу країни. Якщо в країні існує абсолютна мобільність капіталу (уряд не обмежує рух фінансових активів), то внутрішня процентна ставка вирівнюється із світовою. Різниця між заощадженнями та інвестиціями за світової процентної ставки визначає величину чистого експорту і відповідне сальдо рахунку поточних операцій (торговельного балансу). Можливість іноземних запозичень веде до зростання зовнішнього боргу, тягар якого падає на майбутнє покоління. Коли настає час сплачувати борги, то найбільше страждають найбідніші прошарки населення, оскільки заборгованість найчастіше погашається за рахунок скорочення соціальних програм, а відтак – за рахунок зменшення перш за все споживчого попиту. Це підтверджує боргова криза, що у 1980-х рр. вразила багато країн Латинської Америки та Африки. Легка доступність зовнішніх кредитів у попередні роки спонукала уряди ряду країн, переважно тих, що розвиваються, за рахунок позик збільшувати державні видатки – з бюджету субсидіювати інвестиційні програми корпорацій, проводити популістську соціальну політику. Великі бюджетні дефіцити та завищені обмінні курси сприяли великомасштабній „втечі капіталів” з країн. Все це привело до того, що для обслуговування боргу прийшлось скоротити імпорт товарів, в результаті різко скоротився попит, значно знизився рівень життя. З перших років незалежності проблема заборгованості виникла і для України. Ситуація загострюється через неефективне використання іноземних кредитів. Одержані від зовнішніх запозичень кошти спрямовувались переважно на споживання через розширення популістських соціальних програм. Невдовзі настає час платити борги. В особливо тяжке становище попадає країна, коли погашення боргу співпадає з економічною кризою, яка тепер розгортається в усьому світі. Ряд особливостей породжує наявність в економіці будь-якої країни так званих неекспортованих (непереміщуваних) товарів, які фізично не можуть рухатись із країни в країну. Ці товари можуть споживатись лише там, де вони виробляються. До непереміщуваних товарів, які неможливо ні експортувати, ні імпортувати, відносяться будівництво, оренда житла споруди, внутрішні транспортні засоби (метро, тролейбуси і т.п.), комунальні послуги, послуги перукарів, лікарів, вчителів і т.п. На ступінь експортованості товарів впливають два основних чинники – транспортні витрати і обмежувальна (протекціоністська) політика уряду. Протекціоністська політика може перевести звичайні товари в розряд неекспортованих чи неімпортованих за рахунок вставлення імпортних тарифів або квот на вітчизняні товари. Товар не буде експортуватись, якщо на світовому ринку ціна його нижча, ніж внутрішня. Для непереміщуваних товарів і послуг внутрішній попит повинен задовольнятись лише власним виробництвом. Зростання сукупного попиту вимагає розширення виробництва непереміщуваних товарів за рахунок скорочення виробництва експортних товарів, ресурси перерозподіляються в потрібні галузі. Зменшення сукупного попиту на непереміщувані товари веде до протилежного результату, – збільшення експортних галузей за рахунок скорочення виробництва непереміщуваних товарів. Підвищений попит на неекспортовані товари значно підвищує їх ціни, у порівнянні з розвинутими країнами, в той час як за відсутності зовнішньоекономічних обмежень на експортовані товари ціни приблизно однакові в усіх країнах. Таким чином, формування обсягів сукупного попиту у відкритій економіці перебуває під впливом зовнішньоекономічних зв’язків країни. Видозмінюється бюджетне обмеження нації, воно враховує наявність в країні початкових зарубіжних активів . Міжчасове бюджетне обмеження нації з відкритою економікою визначає, що поточна дисконтована вартість сукупних внутрішніх видатків країни не може перевищувати суми поточної дисконтованої вартості її сукупного доходу та початкових зарубіжних активів: . (9.24)
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Роль закордону у формуванні сукупного попиту» з дисципліни «Економічна теорія»
