ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Регіональна економіка (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Регіональна економіка (КНЕУ)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

35.АПК, його галузева стр-ра і необхідність формування.
АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка - одна з найважливіших складових частин народного господарства країни. Завданя АПК - забезпечити людей продуктами харчування, а промисловість – відповідною сировиною. АПК України має світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може виробляти стільки продуктів харчування, якими б здатна була прогодувати до 1 млрд осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. В кінці ХХ століття він показав свою повну неспроможність прогодувати навіть 50 млн українців. Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання на полях, при перевезенні і зберіганні.Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрнопромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об’єднує різні галузі народного господарства. До його складу входять 3 основні сфери:
1. Сільськогосподарське виробництво – рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка;
2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це – сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.
3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).
Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпеченя, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо. Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування. За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс – це сукупність галузей, пов’язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це – виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін. До непродовольчого комплексу належать галузі, пов’язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов’язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктивний, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі. До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м’ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та ін.). До АПК належать також підприємства й організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри. Зерно, наприклад, треба виростити в полі, зібрати, перевезти і змолотити на борошномельному комбінаті, потім спекти на хлібозаводі чи хлібокомбінаті хлібо-булочні вироби. Зв’зок між цими зовсім різними, на перший погляд, сферами виробництва настільки тісний, що одна без одної вони не можуть існувати. Такі ланцюжки від поля чи ферми до готової продукції (цукор, соки, варення, хліб, сметана, ковбаси і т.д.) називаються спеціалізованими АПК. Чим більша територія, тим більше таких ланцюжків. Їхня кількість зростає від району до масштабів країни.

36. Територіальна організація АПК: спеціалізовані і інтегральні АПК , їх суть.
Щодо територ стр-ри АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної стр-ри. В науковій літ-рі виділяють локальні регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових п-в по переробці малотранспортабельної с/г пр-ції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють: 1)агропромисловий пункт – локальна форма АПК, що об’єднує в наслееному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 2)агропромисловий центр – локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 3)агропромисловий кущ – локальна форма АПК, що хар-ся компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами; 4)агропромисловий вузол – складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру). Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району. В межах природно-ек зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлен інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова она – це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район – територіальне зосередження агропромислових п-в однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний агропромисловий район – це територіальне зосередження агропромислових п-в у межах певної частини природно-економічної зони. Якщо зональні АПК формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-ек зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом ек-х факторів формувалися зональні – інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну пр-цію харчування – овочі, свіже і дієтичне м’ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність в-ва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв’язок в-ва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

37. Сучасні проблеми розвитку АПК України.
Поглиблення кризових явищ в агропромисловому виробництві супроводжується значним зниженням родючості земель, погіршенням структури матеріально-технічних засобів, втратою генетичного потенціалу у рослинництві й тваринництві. За останні 20 років вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка. Щороку збільшуються на 80-100тис. га площі еродованих орних земель, різко підвищилась кислотність грунтів, розширюються площі засолених земель, триває їх техногенне забруднення. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ: ріллі, природних кормових угідь, земель лісового і водного фондів, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, викликає деградацію грунтів. Погіршується стан меліорованих земель, згортаються роботи, пов’язані з реконструкцією (ремонтом) меліоративних систем, захисним лісорозведенням та створенням полезахисних лісових смуг. Не проводиться оновлення машинно-тракторного парку. Суспільство мало підстави сподіватися на розв’язання продовольчої проблеми та орієнтацію АПК на експорт. Але через ряд причин перед с/г виникли певні екологічні проблеми, а виробництво в галузі працювало недостатньо ефективно. Серед основних причин розбалансованості попиту та пропозиції на галузевих ринках продовольства можна назвати відсутність інтеграційних процесів і втручання держави в ціновий механізм. Виробництво зерна зменшилось на 48%, цукрових буряків – на 65, соняшнику – на 12, плодів і ягід – на 59%, винограду – на 57. Поголів’я великої рогатої худоби скоротилось на 52, в тому числі корів – на 30%, свиней – на 49%. Виробництво м’яса зменшилось на 2,8 млн. тонн, молока – на 10,8 млн. тонн. Загальний фінансовий результат господарської діяльності у громадському секторі становив у 1997 році 3,4 млрд гривень збитків. Сума збитків сільськогосподарських підприємств у 1998 році дорівнює 4 млрд гривень збитків. Сума збитків сільськогосподарських підприємств у 1998 році дорівнює 4 млрд гривень, рівень збитковості досяг 29,3 відсотка, в тому числі у тваринництві – 49,7%. Рентабельним залишилось тільки виробництво зерна і соняшнику. Істотно знизилися обсяги переробки сільськогосподарської продукції. Заготівельним організаціям продано лише 25% продукції олійних культур, молока – 21, худоби і птиці – 16 відсотків виробленої кількості. Негативні тенденції є і у харчовій промисловості. Обсяги виробництва цукру за 1990-1998 роки знизилися з 5,4 до 1,9 млн тонн, олії – з 1100 до 525 тис тонн, вина виноградного – з 22 до 7,5 млн дал. Значно зменшилися обсяги душового споживання продуктів харчування проти 1990 року: м’яса і м’ясопродуктів – на 49%, молока і молокопродуктів – на 44, яєць – на 45, риби і рибопродуктів – на 71, олії – на 28, овочів – на 12, цукру – на 39, хліба – на 10 відсотків.
Наслідки господарювання багатьох великих колгоспів і радгоспів жахливі: в економічному відношенні це – збитки, в соціальному – невиплати заробітної плати, відсутність шляхів та іншої інфраструктури, а в екологічному – деградовані села, ерозія земель і руйнування ландшафтів. Розв’язання проблеми слід розпочати з детального вивчення ситуації в регіонах, запропонувавши для кожного з них стратегічний план відбудови і розвитку села. На кожний населений пункт України припадає в середньому 1452 га с/г угідь, з яких розорано 1155 га. Це надто мало для того, щоб нагромадити якісь кошти. Більше земель мають села Причорномор’я (2277 і 1848 га) та Донецько-Придніпровського регіону (1693 і 1404 га). Села Волино-Подільського та Прикарпатського регіонів є малоземельними і мають, відповідно, 878 і 504 га орних земель. Але сучасне фермерство, де переважають галузі землеробства, не є ефективним ні в економічному, ні в соціальному, ні в екологічному відношенні. Проблема полягає перш за все в тому, що у фермерів немає стартових капіталів для придбання необхідних засобів праці для виробництва сільськогосподарської продукції. Порівняно з 1996р. кількість фермерських господарств, площа сільськогосподарських угідь, в т.ч. збільшилась загалом по Україні. В Україні налічується 28,8 тис сільських населених пунктів і тільки 15 тис сільськогосподарських підприємств. У цілому трудоресурсний потенціал їх центральних садиб становить у середньому 334 чол., на Поліссі – 283, у Лісостепу – 287, у Степу – 436 і в Прикарпатті – 522. Відділки та віддалені села практично деградували. Багато населених пунктів втрачено через техногенну агропромислову інтоксикацію. Разом з селами забруднено 8,5 млн га земельних ресурсів (або понад 20% від їх загальної площі). В малозаселених районах забруднення викликане застосуванням пестицидів. Через порушення естетики сільського середовища, засобів і продуктів праці, а також занедбаність території, відсутність шляхового господарства, недосконалість проектів господарських (і зокрема – тваринницьких) приміщень, невдалий землеустрій постраждали всі 29,8% від їх загальної кількості. Концентрація виробництва в переробних галузях АПК переважала над можливостями концентрації капіталу в с/г, через що ефективність системи в цілому падала. Так, у 1996р. матеріальні вкладення у розрахунку на 1 га орних земель становили від 170 до 290 грн, що є в 10 разів нижчим від європейського рівня. Внесення у грунт мінеральних добрив зменшилося з 141 кг діючої речовини у 1990р. до 30 кг у 1996р., органічних – відповідно з 8,6 до 3,5 т, вапнування кислих грунтів – з 1405 тис до 276 тис га, гіпсування засолених земель – з 285 тис до 44 тис га. Недостатня кількість техніки, зменшення обсягів продажу пального, мастил та інших матеріалів зумовлювали порушення агротехнічних строків виконання технологічних операцій. Платоспроможний попит на автобензин знизився з 4,6 млн до 1,3 млн т, на дизельне паливо – з 7,7 млн до 3,2 млн т, на моторні масла – з 205 тис до 150 тис т. Виробництво тракторів скоротилося з 106 тис до 5 тис, бурякозбиральних машин – з 8600 до 400, машин для внесення мінеральних добрив і вапна – з 13900 до 800, мінеральних добрив – з 4,8 млн до 2,3 млн т, хімічних засобів захисту рослин – з 50тис до 4,8 тис.т.(Лисецький, Е-ка України, 1998, №7, ст50). Реальний економічний оборот в АПК скорочується через нерозвинутість ринкових структур. Біржі продовжують політику торгівлі “спотом” і не запроваджують ф’ючерсно-опціонну торгівлю, хоча потреба в цьому є вже сьогодні. Частка сектора селянських господарств і ОПГ населення наблизилася до 40% і становить близько 15 млрд грн, але переважна частина цієї продукції не є товарною. Колективні господарства виробляли валову продукцію на 17 млрд грн, але й тут кормовиробництво залишалося нетоварним. Реальний економічний оборот суттєво відрізняється від вартісного обороту, земельна рента не реалізується, а виручка від продажу продукції в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь переважно не покриває авансованих коштів.(Лисецький, Ек-ка України, 1998, №7, ст.51). За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.
38. Комплекс по в-ву товарів народного споживання, його галузева стр-ра та н/г-ке зн-ня.
Серед галузей пр-сті, які забезпечують в-во товарів народного споживання, провідне місце займає легка пр-сть. Її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600п-в та організацій. У 1998р. порівняно з 1990р. обсяги в-ва пр-ції цієї галузі становили лише 25%, у т ч: тканин усіх видів – 7,4%, взуття – 4,5%, трикотажних виробів – 2%. Це пв з цілим рядом причин: порушенням зв’язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю нас-ня та ін. Легка пр-сть Укр охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та ін галузі, п-ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини. Провідною галуззю легкої пр-сті є текстильна пр-сть, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними в-вами. В стр-рі бавовняної пр-сті виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне в-во. Найбільш потужні бавовняні п-ва зн-ся у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, І-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998р. бавовняна пр-сть Укр забезпечувала 62,5% загального в-ва тканин. Вовняна пр-сть представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. П-ва галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розмі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуслав, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У стр-рі в-ва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%. Лляна пр-сть Укр розвивається на власній сировині. П-ва – основні виробники лляної пр-ції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі зн-ся п-во конопле-джутової пр-сті, в Харкові – канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального в-ва тканин в Укр. Пр-ція цієї галузі повністю задовольняє потреби Укр, а певна частина – експортується. Шовкова пр-сть Укр, що значною мірою мов з в-вом хім волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна пр-сть Укр випускає досить різноманітний асортимент пр-ції, однак за 1991-1998рр обсяги в-ва пр-ції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн шт виробів у 1990р до 6,5 млн шт виробів у 1998р). П-ва цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, І-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та ін містах. Швейна пр-сть зорієнтована переважно на споживача пр-ції, тому п-ва цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні п-ва зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Шкіряно-взуттєва пр-сть представлена п-вами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу пр-цію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій пр-сті Укр спостерігається істотне скорочення обсягів в-ва: якщо у 1990р. випускалось 196 млн пар взуття, то у 1998р. – лише 8,9 млн пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та ін містах. Хутрове в-во представлено п-вами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові п-ва працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці. В-во галантерейної пр-ції розміщено в обласних центрах та в ін містах Укр. Воно хар-ся різноманітністю пр-ції та зростанням к-сті малих п-в, що її виготовляють. В-во товарів народного споживання зосереджено в різних галузях ек-ки Укр, причому в галузях важкої пр-сті виробляється понад 40% всієї вартості товарів народного споживання. У 1998р. порівняно з 1990р обсяги в-ва цієї групи товарів становили: телевізорів – 1,0 %, холодильників побутових – 43,2%, пральних машин – 17,5%, легкових автомобілів – 16,3%, мотоциклів – 0,2%, велосипедів – 1,6%, фотоапаратів – 0,6%. Серед ін товарів народного споживання вагоме місце займають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення продовольчих товарів народного споживання забезпечує агропромисловий комплекс. В цілому перспективний напрям щодо розвитку в-ва товарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внутрішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану п-ва, народщування обсягів в-ва, розширення асортименту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.

39. Транспортний комплекс, його галузева стр-ра та н/г зн-ня.
Транспортний комплекс – це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних п-в і організацій на певній території. Транспорт – одна з галузей мат в-ва Укр. Він є необхідною умовою виникнення і розвитку територ поділу праці. Терит поділ праці можливий лише за умови інтенсивного обміну товарами між окремими територіями. Розширення територ поділу праці, його удосконалення і виникнення нових, ефективніших форм значною мірою залежить від рівня розвитку транспорту. Транспорт є важливим чинником формування територ стр-ри госп-ва. Він може прискорювати або ж затримувати процес територіальної концентрації промислових п-в у певних госп-х центрах, забезпечувати нормальне функціонування різних елементів їх територіальної орг-ції в промислових комплексах. Вплив транспортного чинника залежить від рівня розвитку транспортної системи. Чим розвинутіша, різноманітніша і розгалуженіша транспортна мережа, чим більше функціонує ефективних транспортних засобів, тим сприятливіше транспортне положення будь-якого об’єкта території (міста, промислового п-ва тощо). Недостатній розвиток транспортної системи обмежує можливості формування і розвитку госп-ва на окремих територіях. Транспортний чинник певною мірою визначає галузеву і територіальну стр-ри народногосп-го комплексу. Це пов з тим, що на будь-яке перевезення сировини, матеріалів чи готової пр-ції витрачається якась к-сть праці. Внаслідок цього зростає, а іноді досить істотно,вартість пр-ції, що перевозиться. Тому найдоцільніше розміщеувати госп об’єкти там, де найменші транспортні витрати. Звичайно, що такими місцями у більшості випадків є населені пункти, де перетинаються магістралі різних видів транспорту і здійснюються перевалки вантажів. Це – транспортні вузли. Вид-ть такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий, в’ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний і електронний. За функціональними особливостями транспорт под-ся на вантажний та пасажирський. Це пов з тим, що транспорт виступає необхідною передумовою функціонування як мат-го в-ва, так і сфери обслуговування, в т ч пасажирських перевезень. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт – галузь вир-чої інфрастр-ри. Не виробляючи безпосередньо мат-ї пр-ції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального в-ва після видобувної, переробної пр-сті і с/г. Жодна з названих трьох основних галузей мат в-ва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він доставлений до споживача. З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого в-ва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з другого – доставляє готову пр-цію до споживача. Т.ч., в процесі в-ва гот пр-ції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси – на ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої пр-ції сприяє підвищенню ефективності в-ва. Зменшити транспортні затрати можна як за рахунок підвищення функціонування транспорту, заміною одного виду іншим, більш ефективним для перевезення даної пр-ції, так і шляхом удосконалення територіальної орг-ції в-ва, що зменшить транспортні витрати для доставки сировини, паливно-енергетичних ресурсів, устаткування, готової продукції. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку н/г-х комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і районоутворюючого значення. Він спряє суспільному терит поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну систему. Це потребує модернізації старих та будівництва нових транспортних магістралей міждержавного значення. За призначенням вид-ть транспорт загального користування, відомчий та особистого призначення. Окремі види транспорту не функціонують ізольовано. Виконуючи спільну ф-цію по забезпеченню н/г-го комплексу вантажнимим і пасажирськими перевезеннями, різні види транспорту формують між собою тісні взаємозв’язки. Внаслідок цього складається транспортна система, яка розвивається у взаємодії з усім н/г-м комплексом країни. Тринспортна система являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту і служби перевезень, які об’єднують всі види транспорту і всі ланки траспортного процесу у їх взаємодії і забезпечують усіпішен функціонування н/г-го комплексу країни в цілому. Роботу транспортної системи забезпечує траспортна інфрастр-ра, що включає в себе шляхи сполучення, рухоми склад, вантажно-розвантажувальне госп-во транспортних та ін п-в і орг-цій, які здійснюють навантаження, розвантаження і перевалку вантажів (що перевозяться всіма видами транспорту), а також засоби упр-ня і зв’язуц, різноманітне технічне обладнання.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП