ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 26
Гостей: 26
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Мовознавство, фонетика, морфологія

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Мовознавство, фонетика, морфологія
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Звук [ґ]
Окремо треба сказати про звук [ґ ], що третім виданням Українського правопису було повернуто в українську абетку.
Звук [ґ] вживається у словах: ґанок, ґоґель- моґель, ґудзик, ґрунт, ґречний, ґрати (іменник), ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґранчак та ін.
Звуки [ґ] та [г] легко розрізняються на слух:
• [г] - гортанний щілинний, глухіший;
• [ґ] - задньоязиковий проривний, дзвінкіший.
Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
ОРФОЕПІЯ
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.
ОСНОВНІ ПРАВИЛА ОРФОЕПІЇ
ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само чітко і виразно вимовляються і голосні [а], [і], [у] в ненаголошених складах (співати).
Ненаголошений [е] при вимові наближається до [и], так само як і ненаголошений [и] наближається до [е]. Особливо помітно це у випадку, коли [и] чи [е] знаходяться перед наголошеним складом (заметіль).
Голосні [е], [и] майже не змінюються у кінці слова і у складі з побічним наголосом (пити, пуля).
Ненаголошений звук [о], як і наголошений, теж вимовляється голосно, ніколи не перетворюючись на [а], як у російській мові. Проте перед складом з наголошеним [у] ненаголошений [о] стає схожим на [е] (ноша).
У дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу буквосполучення
-ться вимовляється як ц' : (сміється- с'м’іjец':а).
Буквосполучення -шся вимовляється як довгий м'який [с’]: (смієшся- с'м’іjес':а).
ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
• на кінці слова (ніж, гедз);
• в середині слова перед наступним глухим приголосним, найчастіше на межі кореня і суфікса (дiжка, жабка); виняток - дзвінкий приголосний [г], який в окремих випадках чергується з глухим [х] перед глухими [т'] і [к] (н'іхт'ї, вухкиї);
• у кінцевих дзвінких приголосних префіксах роз-, без-, через- та інших перед глухим приголосного кореня (розповідати).
Дзвінкий [з] чергується з глухим [с] тільки у префіксі з- перед наступним глухим кореня (крім [ш] і [ч]) - с'ц'іпити, схот'іти. У випадку знаходження дзвінкого свистячого [з] перед шиплячими [ш] і [ч] він чергується з глухим шиплячим [ш] (зшити).
Глухі приголосні в середині слова перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими (Вишгород).
Приголосні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистячими [з'], [ц'], [с'] (книжка)
Сонорні приголосні [в], [й], які не мають глухих відповідників, в середині слова після голосного і перед голосним, на початку слова перед будь-яким приголосним і у кінці слова перетворюються на короткі нескладові голосні [я], [ї] (вояк, гаї).
Нормативним для української мови є чергування [у] та [в]; [і] та [й] у мовному потоці, яке залежить від кінця попереднього і початку наступного слова (наш учитель, наша вчителька)
СКЛАД
Слова в українській мові поділяються на склади. Склад - це частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря: кни-га, по-ле, га-зе-та, на-го-лос, Ін-тер-нет.
Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, причому один з них повинен обов'язково бути голосним. В зв'язку з тим, що саме голосні звуки утворюють склад, їх називають складотворчими.
В залежності від кількості склідів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові і багатоскладові: вік-но, слог, ма-ту-ся, кі-не-ма-то-граф.
Склад, що закінчується на голосний звук, називають відкритим (а-рі-я, ка-ли-на).
Склад, який закінчується на приголосний звук - закритим (ліс, май-дан).
Існує декілька правил поділу слів на склади:
• Якщо між голосними звуками є один приголосний, то він належить до наступного складу (о-лень, жи-то).
• Якщо між голосними є кілька приголосних, то звуки в, р, л, й, що стоять після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, які знаходяться після них - до наступного (зір-ка, май-ка).
• Якщо другим приголосним є звук й, л або р, то разом з попереднім приголосним він відходить до наступного складу (ме-тро, ку-плю).
• Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них відходить до попереднього, а решта до наступного складу (кис-лий, стер-ти).
• Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім й, в, р, л відходять до наступного (про-сте-жити, се-стра).
НАГОЛОС
Наголос - це вимова одного із складів з більшою силою.
Наголос завжди падає на голосний звук в складі, напр., чудо'во, бi'гати, вече'ряти.
Голосний звук і склад, на який падає наголос, називається наголошеним; усі інші голосні і склади - ненаголошеними (у слові вi-тер склад ві- наголошений)..
Наголошений склад вимовляється з більшою силою, ніж усі інші.
Наголошеними можуть бути різні за порядком склади (рiч-ка, пе-ре-рва).
Наголос може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при зміні форми цього слова (нога' - но'ги).
За допомогою наголосу іноді розрізняються лексичні значення слів (за'мок - замо'к, му'ка - мука' ) та їхні граматичні форми (стi'ни - називний відмінок множини і стіна'- родильний відмінок однини).
Більшість слів в українській мові має один наголос, але складні слова можуть мати два і навіть більше наголосів (багатомільйонний).
Смисловий наголос - це вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу (Це я' хотів піти звідси - не хтось інший, а саме я)
ГРАФІКА
Графіка (від гр. graphikos - письмовий, зображений) - розділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.
Найголовнішою вимогою графіки є та, що кожному звукові мови повинна відповідати окрема літера (телемайстер - телемайстер, картопля - картопля, вода - вода).
АЛФАВІТ
Звуки мови ми вимовляємо і чуємо. На письмі звуки позначаються буквами.
Букви - це умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки.
Всього в українській мові 33 букви. Послідовність їх у певному порядку називається алфавітом (від назв перших літер грецького алфавіту - альфа і бета), або азбукою
(від перших двох літер слов'янського алфавіту - аз і буки), або абеткою (від перших двох літер українського алфавіту - а і бе).
Азбука сучасної української мови утворена на основі слов'янської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім'ям болгарських місіонерів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов'ян і переклали грецькі релігійні книги на слов'янську мову).
Букви в алфавіті мають такі назви:
Аа а
Бб бе
Вв ве
Гг ге
Ґґ ґе
Дд де
Ее е
Єє йе
Жж же
Зз зе
Ии и
Іі і
Її йі
Йй й(йот)
Кк ка
Лл ел
Мм ем
Нн ен
Оо о
Пп пе
Рр ер
Сс ес
Тт те
Уу у
Фф еф
Хх ха
Цц це
Чч че
Шш ша
Щщ ща
Ьь м'який знак
Юю йу
Яя йа 32 букви українського алфавіту передають на письмі мовні звуки, а ь (м'який знак) позначає м'якість приголосних на письмі (кінь, тінь).
За начертанням розділяють такі букви:
• великі (заглавні, прописні- В, Ж, З, К) і малі (рядкові- в, ж, з, к);
• друковані (Б, б, Г, р) і писані (Б, б, Г, р).
ІНШІ ГРАФІЧНІ ЗНАКИ
Крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін. знаки:
знак -- його графічне позначення -- приклад використання
наголос-- /
дефіс -- - хмарки-лебеді
крапка -- . Темна ніч. Шлях.
кома -- , Спить озеро, і ліс, і очерет (Л.Українка).
знак питання -- ? Чому ж так буває?
знак оклику -- ! Слава Україні!
тире -- Це -- ти
двокрапка -- : Все: жито, пшениця та овес- разом поспіло
лапки -- " " "Слухаю"- відповів майор
дужки -- ( ) Там (він це знав) буяла весна
три крапки -- ... Далі буде...
ФОНЕТИЧНА ТРАНСКРИПЦІЯ
Транскрипція (від лат. transcriptio -переписування ) - спеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.
Фонетичний алфавіт - система букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.
В українському мовознавстві використовують такі знаки:
позначка -- що означає -- приклад
[ ] -- знак запису звука, слова чи цілого уривка у вигляді фонетичної транскрипції -- [ а ]- голосний звук; [ лех'ко ]- так вимовляється слово легко
[ ' ] -- знак наголосу; розташовується над голосним, на який падає наголос -- [ вэ дка]; [ дідъ ]
[ ' ] -- знак, що позначає м'якість приголосного; ставиться вгорі після цього приголосного -- [ син'е ]; [ с'н'іг ]
[ ’ ] -- знак, що позначає пом'якшеність приголосного; ставиться також вгорі після цього приголосного -- [ c'в’ато ]; [ затиш’ш’а ]
[ : ] -- позначення довготи приголосного; розташовується після цього приголосного -- [ жиет':б ]
[дж], [дз], [дз'] -- позначення фонетичної єдності звуків [дж], [дз], [дз']; ставиться вгорі над буквою -- [джэ ра]; [гедз']
[ я ], [ ї ] -- позначки, що передають специфічну у деяких положеннях вимову нескладових звуків [ я], [ ї] -- [робъ я]; [мії ]
[ еи ] -- знак, що позначає, до якого звука наближається звучання голосного; розташовується вгорі після цього голосного -- [ в’ід':ачиетие ]; [ засилиена ]
Основні правила запису фонетичних транскрипцій:
• м'який знак та букви я, ю, є, ї у транскрипції не вживаються;
• кожному звуку відповідає окрема буква транскрипції (інколи разом з допоміжними позначками);
• у кожному слові, що записується у вигляді фонетичної транскрипції, якщо у нього більше ніж один склад, позначається наголос;
• у транскрипції не вживаються великі букви; всі слова пишуться з малої букви.
СПІВВІДНОШЕННЯ ЗВУКІВ І БУКВ
Більшість букв позначає один звук.
Але буква може передавати і два звуки, напр.:
• буква щ передає сполучення двох звуків [ш]+[ч];
• буква ї завжди позначає два звуки [й] та [і].
З іншого боку, для позначення одного звука можуть вживатися дві букви (напр., букви дж і дз передають відповідно кожна свій звук: [дж] і [дз] (джміль, їжджу, дзеркало, дзига).
Букви я, ю, є можуть передавати по одному звукові - [а], [у], [е], коли вживаються для позначення м'якості приголосних (люди - л'юди, давнє - д'авн'є), а також два звуки, коли виступають:
• на початку слова (юшка - йюшка, єдність - йєд'н'іс'т');
• на початку складу після букви, що позначає голосний склад (палає - па-ла-йє);
• після апострофа (в'яне - вйяне);
• після м'якого знака (портьєра - портйєра).
М'якість приголосних передається за допомогою букв ь та і (сталь, тісто, хіба).
Твердість приголосних на письмі не позначається, а для роздільної вимови вживається апостроф.
ЗВУКО-БУКВЕННИЙ РОЗБІР СЛОВА
Застосування аналізу слова допомагає розкрити його внутрішню будову та організацію.
Схема розбору така:
1. Записати слово.
2. Вказати у ньому кількість букв, кожну букву назвати.
3. Поділити слово на склади, кожному складу дати характеристику.
4. Записати слово фонетичною транскрипцією, вказати, скільки в ньому звуків, кожний звук назвати. Якщо кількість звуків і букв не збігається, пояснити, чому.
5. Виконати фонетичний розбір, по порядку записавши кожний звук і давши йому характеристику.
6. Проаналізувати слово з погляду фонетичних змін: вказати на можливість чергування чи спрощення груп приголосних звуків.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП