ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Міжнародні організації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Міжнародні організації

1 2 3 4 5

12. Зовнішнє право МО.
Право МО можна умовно поділити на 3 групи: “Внутрішнє право”(“власне право”), “Зовнішнє право”та норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі міжнародної правотворчості. “Зовнішнє право”-норми, які фіксують місце МО в заг. системі міжн. відносин: правовий інструмент, за допомогою якого МО забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв’язки з державами та іншими міжн. та національними о-ціями. Коло питань “зовнішнього права”: відносини з іншими міжнародними інститутами, відносини з країною перебування, міжнародне приватне право. Відносини з інш. міжнародними інститутами стосуються різноманітних організаційних, фін., політичних, правових питань, передбачених статутами МО та пізнішими угодами та домовленостями. Відносини з країною перебування стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організації в цілому. Питання міжн. приватного права: придбання нерухомості та рухомого майна, отримання власності та матеріальних цінностей від інших МО-цій; укладання контрактів на здійснення робіт, оренду транспортиних засобів; відкриття та використання рахунків у банках, отримання позичок; участь у судових справах тощо.

13. Розподіл повноважень між міжнародними організаціями та їх членами.
Держави добровільно обмежують свій суверенітет, передаючи певні повноваження міжнародній організації, тобто втрачають право вживати заходів, що є компетенцією міжнародної організації. Ступінь втрати цього суверенітету і визначає відповідний тип організації: чим більше суверенітету втрачає держава-член, тим більше МО набуває характеру наднаціональності.
За характером повноважень можна виокремити такі міжнародні організації:
1) звичайні міжнародні організації, які при виконанні своїх функцій можуть приймати рішення, що мають рекомендаційний характер (наприклад, ОЕСР);
2) частково наднаціональні організації, які виконують окремі наднаціональні функції в певних сферах державної влади, обмежуючи функції держави в цих сферах (наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ, Рада Безпеки ООН);
3) повністю наднаціональні організації, які мають досить великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів (найближче до цього типу ЄС).
14. Сутність наднаціональних міжнародних організацій та механізм їх впливу на країни-члени.
Наднаціональні міжнародні організації – це організації, які мають досить великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів (найближче до цього типу ЄС). Основними особливостями механізму впливу таких МО на країни-члени є:
- право міжнародної організації на втручання в питання, що належать до внутрішньої компетенції держави згідно з її конституцією;
- повноваження організації на розробку з метою регулювання цих питань: а) правил, обов’язкових для держав-членів; б) механізм контролю і примусу до дотримання цих правил;
- покладання широких повноважень із створення правил і контролю за їх дотриманням на непредставницькі органи, тобто міжнародних службовців;
- право організації своїми рішеннями зобов’язувати та уповноважувати фізичних і юридичних осіб держав-членів.

15. Види рішень міжнародних організацій та процес. Процедура прийняття рішень.
Рішення МО можуть бути класифіковані за такими критеріями: 1) за юридичною силою: обов’язкові, необов’язкові; 2) за сферою, до якої належить рішення: процедурні, з питань суті діяльності; 3) за адресатом: зовнішні, внутрішні; 4) за географічною спрямованістю: національні, регіональні, глобальні; 5) за методом прийняття: прийняті одностайно, прийняті більшістю голосів, прийняті на основі консенсусу, прийняті зваженим голосуванням.
Основними етапами процедури прийняття рішень є:
1) постановка питання. На стадії постановки питання пропозиція про обговорення і прийняття рішень одним із органів МО може бути внесена: членом МО, групою членів цієї організації, іншим органом цієї МО, іншою міжурядовою або неурядовою МО. Ініціативи або пропозиції можуть бути подані в таких формах: пропозиція обговорити питання і прийняти рішення, подання готового проекту рішення;
2) розгляд питання та розробка рішення – найважливіший і найтриваліший етап, що його організує і повністю відповідає за його результативність орган МО, який розробляє проект рішення. Цей етап поділяється на кілька взаємопов’язаних стадій: викладення (з’ясування) позицій країн-учасниць або членів організації; пошук взаємоприйнятих рішень з використанням механізму офіційних та неофіційних зустрічей, консультацій, дискусій, обговорень; створення допоміжних органів для підготовки проекту рішення (робочі та редакційні групи); передача проекту рішення в орган, який прийматиме рішення, для попереднього ознайомлення з ним та затвердження.
3) прийняття рішення (голосування, консенсус), процедура якого формується на основі обраного способу та технічного прийому прийняття рішення.

16. Методи і технічні прийоми прийняття рішень в МО.
Метод прийняття рішення – це принцип, покладений в основу відповідної процедури, або спосіб. Технічний прийом прийняття рішення – техніка реалізації методу за допомогою різних технічних прийомів. У практиці діяльності МО існує 4 методи прийняття рішень: одностайний, мажоритарний (за більшістю голосів), консенсусний, метод зважених голосів.
Одностайність – це позитивне голосування всіх без винятку за запропоноване рішення. Абсолютна одностайність – позитивне голосування всіх членів МО. Відносна одностайність - позитивне голосування членів МО, за якого голоси тих, хто утримався, не беруться до уваги при визначенні результатів голосування. “Кваліфікована” одностайність – існуючий у Раді Безпеки ООН принцип голосування, за якого необхідна одностайність не всіх членів Ради, а тільки її постійних членів. Одностайність заінтересованих сторін – позитивне голосування тільки заінтересованих сторін. Мажоритарний метод має такі різновиди: абсолютна (проста) більшість – прийняття рішень абсолютною більшістю у 50% голосів плюс 1 голос від загальної к-сті членів орг-ції; “кваліфікована більшість” – прийняття рішень визначеною статутом орг-ції кваліфікованою більшістю. Консенсусний метод – процес досягнення спільного рішення через розробку попередньо погодженого погляду; процедура прийняття рішення без голосування і за відсутності у більшості випадків формально внесених заперечень. “Зважене” голосування – метод прийняття рішень, за якого члени орг-ції мають неоднакову к-сть голосів залежно від зазначених у статуті показників (критеріїв).
До технічних прийомів прийняття рішень у МО відносяться: Акламація – прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції учасників (вигуків, реплік). Голосування – процес виявлення ставлення при вирішенні питань у МО (буває просте (відкрите або таємне), тобто без фіксації позиції голосуючої сторони; поіменне, що провадиться для вирішення спірних питань, питань, що мають принциповий характер; листовне голосування – отримання письмових відповідей на попередньо розіслані листи-анкети). Консенсус складається з таких дій: зачитується вголос погоджений текст документа, констатується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим.

17. Технічні прийоми прийняття рішень в МО.
Процес прийняття рішення закінчується процедурою, після якої рішення юридично визнається прийнятим або відхиленим. Для цього використовується спеціальні технічні процедури прийняття рішень.
Акламація – прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції учасників (вигуків, реплік та ін.). Цей технічний прийом використовується в комітетах Ген. Асамблеї ООН, у багатьох недержавних організаціях.
Голосування як процес виявлення думки (ставлення) при вирішенні питань у міжн. Організаціях буває просте і поіменне. 1)Просте голосування (тобто без фіксації позиції голосуючої сторони) може провадитись таємно чи відкрито. Просте таємне голосування, засноване на використанні анонімних анкет, дозволяє повністю зберегти в таємниці позицію члена організації з даного питання. В результатах простого відкритого голосування також не фіксується, якому членові організації належить „за” чи “проти”. Просте відкрите голосування підняттям рук або вставанням застосовується за вирішення будь-яких питань, якщо статутом не встановлено інше або жоден з представників держав-членів не вимагає поіменного голосування. 2)Поіменне голосування, як правило, проводиться в таких випадках: для вирішення спірних питань; для вирішення питань, що мають принциповий характер; для здійснення морального тиску на іншу сторону. Техніка поіменного голосування така: 1. Визначається послідовність голосування. Поіменне голосування проходить в алфавітному порядку назв країн-учасниць, починаючи з країни, яка визначається згідно з жеребкуванням. Порядок назв будується за алфавітом офіційної мови організації, а якщо в орг-ї затверджено кілька офіційних мов, то проводиться додаткове жеребкування для визначення мови. 2. Викликають кожного члена організації (країни-учасниці), і її представник відповідає „так”, ”ні” чи ”утримуюсь”. Відповіді фіксуються в документах засідання. 3. Підбиваються підсумки голосування і оприлюднюються остаточне рішення. 3)Листовне голосування передбачає отримання письмових відповідей на попередньо розіслані листи-анкети. Цим прийомом, як правило, користуються недержавні орг-ї та невеликі орг-ї країн, що розвиваються.
Консенсус як технічний прийом прийняття рішень складається з таких дій: зачитується вголос текст документа, констатується відсутність заперечень, рішення оголошується прийнятим.
18. Поняття та статус міжнародних службовців м. орг-й.
Міжнародний службовець – це особа, якій представниками кількох держав або органом, що діє від їхнього імені, доручено на основі міждержавної угоди та під контролем цих держав або цього органу здійснювати постійно і на підставі постійних юридичних правил певні функції в спільних інтересах усіх даних держав. Існують три основні ознаки, що визначають статус міжн. службовця: 1) перебування на службі міжн. адміністрації, яка підпорядкована не одній державі, а сукупності держав-членів; 2) діяльність заради досягнення цілей та в ім’я інтересів міжн-ї спільноти в цілому; територіально обмежена компетенція не суперечить поняттю міжн-го службовця; 3) робота в м. орг-ї повний робочий час і на постійній основі, повна віддача власних сил і здібностей для виконання покладених на нього функцій (члени арбітражних комісій, адміністративних трибуналів, технічні експерти). Статус міжн. службовця включає такі елементи: призначення, стан в який входять обов’язки та права.
Право призначення міжн. службовців належить лише конкретній міжн. орг-ї і здійснюється зазвичай її генеральним секретарем чи директором. Уряди безпосередньо беруть участь у процесі призначення міжн. службовців тільки високого рангу (членів міжн-х судів, генеральних секретарів). Вибір м. службовців проводиться з урахуванням двох базових принципів: наявність відповідних особистих рис (сумлінність, працездатність) та необхідність збалансованого регіонального представництва.
Правовий стан м. службовця може визначатися або на підставі контракту, складеного між ним та орг-ю, або виходячи із затвердженого орг-ю статусу персоналу. В ООН, ЄС прийнято останній спосіб. Правовий стан фактично регулює структуру та рівень обов’язків та прав м. службовця. Основні обов’язки м. службовця полягають у такому: виконувати доручені функції і зосереджувати всі сили на роботі; берегти проф.. таємниці; діяти тактовно, з необхідною стриманістю; не консультуватися і не отримувати рекомендацій від будь-якого уряду чи влади;не брати участі у діяльності, не сумісній зі станом м. службовця. Серед прав м. службовця можна назвати: отримання ЗП, грошової допомоги, пенсії; користування податковими привілеями; гарантований правовий захист через систему незалежних амін-х трибуналів.
19. Правові основи створення та функціонування постійних представництв держав-членів при м. орг-х.
Для забезпечення повноцінної участі країн-членів у роботі м. орг-ї створений апарат постійних представництв. Правові основи інституту постійних представництв при м. орг-ціях були закладені в Статуті ООН у повоєнний період та інших міжнародно-правових актах. Сьогодні діяльність постійних представників та постійних представництв при м. орг-х регламентується Віденською Конвенцією про представництво держав у їхніх відносинах з м. орг-ми універсального характеру від 14.03.75. У Конвенції 1975 р. Постійне представництво країни визначається як „місія постійного характеру, яка направляється для того, щоб представляти її при цій орг-ї”. Постійні представництва при м. орг-х входять до системи зарубіжних органів зовнішніх відносин і є складовою частиною дипломатичної служби держави, як і посольства. Конвенція 1975р. регламентує процедуру заснування постійного представництва при міжнародній, визначає основні напрями його роботи, визначає процедуру призначення глави пост-го представництва тощо. Сутність заснування постійного представництва полягає в тому, що держави члени можуть, якщо це дозволяється правилами орг-ї, заснувати постійне представництва для виконання необхідних функцій; держави, що не є членами орг-ї, можуть заснувати постійні комісії спостерігачів; орг-я повідомляє державу перебування про заснування представництва попередньо. Відсутність постійного представництва при Орг-ї ніяк не відбивається на правах і обов’язках, передбачених членством в орг-ї (лише у Раді Безпеки ООН). Основними напрямами роботи пост. Представництва є: підтримка зв’язку між надсилаючою державою і Орг-ю; забезпечення представництва надсилаючої держави при Орг-ї; захист інтересів надсилаючої країни по відношенню до Орг-ї; сприяння реалізації цілей та принципів Орг-ї шляхом співробітництва з нею та в її рамках; ведення переговорів з Орг-ю та в її рамках; зясування суті діяльності Орг-ї та повідомлення про неї уряду надсилаючої країни. Постійне представництво не акредитується при державі перебування, оскільки створюються виключно для підтримання зв’язків з Орг-ю. Однак користується всіма привілеями та імунітетами.
Права держави щодо заснування постійного представництва при Організації повинні забезпечуватися самою Організацією та державою, на території якої знаходиться штаб-квартира або відділення цієї Орг-ї. Основою цього є двостороння угода між Орг-цією та державою її передування. Угода автоматично поширюється на всі держави-члени даної міжнародної орг-ї, що бажають відкрити при ній постійне представництво. Незважаючи на те, що Конвенція передбачає здійснення функцій постійного представництва в рамках взаємовідносин з Орг-цією, реальна діяльність представництва іноді охоплює сфери поза рамками відносин з Орг-цією. Це стосується постійних представництв держави при ООН. Наприклад, вони можуть встановлювати і підтримувати контакти з органами зовнішніх зносин або представниками тих держав, з якими відсутні дипломатичні відносини, або за дорученням своїх урядів можуть вести переговори і підписувати угоди про встановлення дипломатичних відносин тощо.
20. Правові основи створення та функціонування місій пост-х спостерігачів при м. орг-х
Країна – не член м. орг-ї може надсилати своїх спостерігачів для участі в роботі органів Орг-ї, якщо це дозволяється її правилами. Іноді такими державами дозволяється акредитувати місії постійних спостерігачів. (при ООН такі місії мають Ватикан, Швейцарія, Організація визволення Палестини. Місія спостерігача не дає йому права брати безпосередню участь у діяльності орг-ї, тобто спостерігач не може брати участь у голосуванні при прийнятті рішення в будь-якому з органів Орг-ї, однак він має право обговорювати питання та висловлювати свої думки і, таким чином, впливати на прийняття рішень. Сьогодні діяльність постійних представників при м. орг-ціях регламентується Віденською Конвенцією про представництво держав у їхніх відносинах з м. орг-ми універсального характеру від 14.03.75.
21. Сутність, види та функції міждержавних орг-й.
Сутність міжнародних міждержавних орг-й визначається офіційною участю в їхній діяльності держав та урядів, а також важливістю завдань, що їх покликані вирішувати ці орг-ї. Держави сьогодні беруть участь у міжн. орг-ціях з метою раціонального вирішення практичних проблем. Слід зазначити, що міждержавні організації не завжди є інструментом співробітництва. Іноді вони являють собою форум для вирішення конфліктів та міждержавних незгод. Можна виділити два види міждержавних економічних орг-й залежно від широти їхньої компетенції – загальноекономічного та галузевого характеру. Загальноекономічні орг-ї орієнтовані на налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого кола іноді не тільки економічних, а й політичних, соц-культурних, екологічних та ін потреб. Найвпливовішими серед міждержавних орг-й загальноекономічного характеру є ЄС, ОЄСР, Ліга арабських держав, Асоціація держав Пд.-Сх Азії, Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво та ін.
Орієнтація галузевих організацій значно вужча – координація міжн. економічного співробітництва в окремій галузі чи сфері діяльності. Як правило, держави більше схильні до співпраці з міждержавними орг-ми, що мають вузьку функціональну спрямованість і чітко визначені цілі, ніж з орг-ми широкого профілю. Серед галузевих економічних орг-й виокремлюють ті, що сприяють міжнародному співробітництву в галузі промислового розвитку та будівництва, - ООН з промислового розвитку (ЮНІ ДО), Організацій країн експортів нафти (ОПЕК), Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі; у галузі с/г та переробної промисловості – Продовольча та с/г ООН (ФАО), Міжнародний фонд с/г розвитку (МФСР); у сфері транспорту і засобів зв’язку – м. орг-я цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська орг-я (ММО), Всесвітній поштовий союз (ВПС); у галузі фінансів та кредиту – МВФ, МБРР, Банк міжнародних розрахунків (БМР); у галузі міжн. торгівлі – ВТО, ГАТТ, європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).
Основною функцією будь-якої міждержавної орг-ї є пошук та виявлення сфери спільних інтересів країн-членів, а також досягнення їхньої згоди щодо спільних завдань і дій.Також існують певні спеціальні функції: регульована функція - встановлення для держав, м. орг-й або їхнього персоналу певних стандартів, норм, правил поведінки, які мають морально-політичне чи юр. Значення. оперативна функція – це реалізація персоналом орг-ї за допомогою засобів, якими вона володіє, прийнятих рішень виконавчого характеру. Різновидом оперативної функції є контрольна - виявлення фактичного стану справ у сфері діяльності орг-ї і зіставлення з еталонами, які відображені в установчих документах або актах органів самої орг-ї. інформаційна функція пов’язана з наданням членам орг-ї обумовленої раніше інформації у вигляді у вигляді стат. зведень, коментарів, тематичних або галузевих оглядів, щорічні звіти тощо. Збір, пере опрацювання, систематизація, збереження і надання інформації є однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої орг-ї. консультативна функція передбачає створення механізму надання членам орг-ї консультативних послуг з питань діяльності орг-ї. У реалізації регулювальної та контрольної ф-ї безпосередню участь беруть держави – члени м. орг-ї, а в реалізації оперативної – сама м. орг-я.
22. Порядок створення міждержавної орг-ї
Міжнародна міждержавна орг-я створюється на основі узгодженого волевиявлення держав, зафіксованого або в м. договорі, або в рішенні вже існуючої орг-ї. Процедура створення м. орг-ї складається з: 1)прийняття установчого документа, для цього скликається м. конференція, на якій виробляється і приймається текст установчого документа орг-ї. Датою створення орг-ї вважається дата, коли цей документ набрав чинності. Другий спосіб утворення м. орг-ї, в основу якого покладено прийняття рішення іншої м. орг-ї, передбачає узгоджене волевиявлення держав через голосування за установчу резолюцію, яка набирає чинності в момент її прийняття. Цей спосіб використовує ООН. Установчі документи м. орг-й визначають об’єкт або сферу діяльності, та повноваження, необхідних для виконання завдань. 2)Формування структури м. орг-ї здійснюється спеціально утвореними підготовчими органами на основі окремої міжн. угоди або додатка до статуту організації, що створюються, або на основі резолюції іншої м. орг-ї. Ці документи визначають склаб підготовчого органу, його компетенцію і функції, які полягають у розробці проектів правил процедури майбутніх органів орг-ї, створенні штаб-квартир, складанні порядку денного для головних органів, підготовці документів і рекомендацій, що стосуються порядку денного для головних органів, тощо. (ЮНЕСКО, ФАО, МАГАТЕ ін). 3) скликання головних органів і початок функціонування завершують процес створення м. орг-ї.
23. Типові організаційні структури м. орг-й.
Сучасні міждержавні орг-ї мають досить складну організаційну структуру, адекватну цілям і масштабам діяльності. Водночас майже всі вони мають у своїй структурі три типи органів: вищі – мають сесійний характер діяльності і формуються на рівноправних засадах. Збираючись один-два рази на рік, представники країн вирішують такі питання: прийом і виключення з організації, а також призупинення членства в ній; формування виконавчих органів і вибори їхніх голів; розгляд і прийняття рішень щодо мети діяльності; розгляд відповідних звітів; встановлення принципів формування й використання бюджету; перегляд статутних документів та стратегії діяльності. Принцип формування – на рівноправних засадах. Найпоширеніші назви – Асамблея, Сесія, Конференція. Виконавчі, що мають постійний характер діяльності, повинні забезпечити безперервність роботи організації між засіданнями вищих органів, підготовки рішень наступної сесії, вирішення бюджетних питань, питань стосовно персоналу. Вони формуються вищими органами обранням до них представників усіх (ЄС, АСЕАН) або певної кількості (МВФ, МИРР) держав-членів. Принцип формування – на засадах представництва. Найпоширеніші назви: Рада, Комісія, Комітет, Директорат. Критеріями формування цих органів є справедливе географічне представництво, розмір фінансового внеску, специфічні інтереси тощо. Адміністративні органи (секретаріати) повинні висвітлювати діяльність орг-ї в засобах масової інформації, організовувати конференції, конгреси та інші заходи, складати звіти, публікувати документи орг-ї. Секретаріати мають власну внутрішню структуру: вищі посадові особи, спеціалісти й обслуговуючий персонал. Принцип формування – географічне представництво, кваліфікація. Постійний характер діяльності. У структурі деяких можуть працювати також комітети, комісії. Принцип формування – географічне представництво, кваліфікація. Вони вирішують конкретні проблеми. Характер діяльності: тимчасовий, постійний; юридичні органи (Суд, Трибунал, Арбітраж). Вони розв’язують різного роду конфліктів. Постійний характер діяльності.

1 2 3 4 5


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП