ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політична історія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політична історія (КНЕУ)

2 3 4 5 6 7 8 9 10

Шпаргалка

№1 Соціально економічні та політичні підсумки буржуазних перетворень на Заході на кінець XIX – початок XX століття.
Головною подією на шляху до розвитку капіталізму були революції у Західній Європі, які охопили період з 1789 – 1871 рр. Буржуазні революції, які відбулися в 40-х рр. ХІХ ст. у Німеччині, Франції, Італії, Австрії основними завданнями ставили знищення феодально – абсолютистських режимів, впровадження буржуазних принципів в економічних і суспільно-політичних відносинах. Але кожна з них мала свою особливість. Наприклад революція в Італії ставила завдання звільнення північної частини Італії від Австрійського гніту.
В наслідок буржуазних революцій капіталізм набув панівного становища в соціально-економічних і політичних структурах.
Перемога в буржуазних революціонерів обумовила швидке зростання виробництва, розширення ринків, зміцнення економічних зв’язків як у середині держави, так і між державами. Капіталістичне виробництво, яке прийшло у формі мануфактурного виробництва, поступово не задовольняє інтереси буржуазії. Буржуазія вкладає свої капітали в розвиток техніки і технологій. Починається процес промислового перевороту. В результаті цього перевороту утвердився капіталістичний спосіб виробництва.
Промисловий переворот мав дві сторони:
- технічну (заміна ручних знарядь праці машинами);
- соціальну (означала лом у всіх суспільних відносинах).
Посилюється концентрація виробництва, що призвело до зростаючого багатства у невеликої купки власників і до величезних мас пролетаріату, які не мали ніякої власності.
Формуються два протилежні класи суспільства:
- буржуазія;
- пролетаріат.
В суспільстві створюється нова розстановка класів боротьби і нова розстановка класових сил. Перемога буржуазних революціонерів і промислових керівників привела до створення відповідної капіталістичної форми політичної влади. В США утвердилась буржуазна республіка, в Англії – конституційна монархія, в Німеччині – напівабсолютиський режим, в Росії – абсолютна монархія.
Політичні течії (політичні рухи):
1. Політичний рух монархічного напрямку – захищав інтереси феодального класу, реакційних прошарків в буржуазії.
2. Буржуазно-консервативний рух – виражав інтереси крупної буржуазії і феодалів, що обуржуазились. Цей політичний рух завжди являвся гальмом в розвитку демократії, виявляв відкриту контрреволюційн.
3. Буржуазно-ліберальний рух – він об’єднував прибічників проведення найбільш радикальних реформ. Був прихильником розвитку буржуазної демократії.
4. Дрібнобуржуазний рух – виражав інтереси дрібної буржуазії ( робочого класу, вихідців із села).
5. Робітничий рух – кооперативи, просвітницькі громадські організації, страхові каси, профспілки, а згодом політичні і соціально-демократичні партії.
В останнє десятиліття ХІХ ст. майже всі капіталістичні країни вступають в нову стадію розвитку капіталізму – імперіалізм.
№2 Робітничий і соціал-демократичний рух на заході у другій половині XIX століття.
Остання третина XIX століття знаменується швидким ростом робітничого руху на Заході, що викликано посиленням експлуатації. За 80-ті роки кількість учасників виросла в 5 разів, за 90-ті ще в 3 рази і в найпровідніших 6-ти країнах Європи число їх сягало до 1 млн. в день. В ході цієї боротьби робітничому класу вдалось добитись деяких уступок з боку буржуазії. Намітилась тенденція скорочення робочого дня, приросту заробітної плити, з'явились перші закони, регулюючи найм робочої сили, видачу заробітної плати, охорону праці, страхування та інше. З'являються перші масові організації робочого класу - профспілки. Якщо до 70 років були вони лише а Англії, то до кінця XIX ст. з’явилися в більшості країн Європи. Поява і розвиток робітничого руху привело до утворення І інтернаціоналу (1864-1876).
В Німеччині ВИНИКАЄ в 1169 р. соціал-демократична робоча партія па керівництвом Бебеля. Одночасно з партією в Німеччині існував загальний німецький робітничий Союз.
В 1879 році в Франції організовується французька робітнича партія, яка прийняла марксистську програму з основними вимогами: восьмигодинного робочого дня, соціальне «страхування, відміну косвених податків, введення єдиного ПДН та інше. Утворення в ряді країн соціалістичних і соціал-демократичних партій потребувало координації дій та обміну опиту в 1889 році в Парижі відбувся конгрес на якому були представлені представники від робочих і соціалістичних організацій 22 країн. Було прийнято рішення створити ІІ Інтернаціонал, як міжнародної організації пролетаріату. Головним підсумком першого етапу діяльності ІІ-го Інтернаціоналу 1885 р. явилось утвердження марксизму в робітничому русі Заходу.
№6 Революція в Росії 1901-1907 років, її причини, характер, особливості і рушійні сили.
Революція 1905—1907 рр. за своїм характером була буржуазно-демократичною. Незважаючи на поразку, вона мала велике історичне значення. Революція завдала серйозного удару царському самодержавству і змусила його піти на ряд істотних поступок. Робітничий клас, зокрема, добився права створювати свої профспілкові і кооперативні організації, скорочення робочого дня на 1—1,5 години, збільшення заробітної плати на 10 - 15 % тощо. Для селян Було скасовано викупні платежі на землю, знижено орендні ціни, 9 листопада 1906 р. проголошено початок аграрної реформи. Зроблені були поступки і в національному питанні: відновлено автономію Фінляндії, дозволено викладання національними мовами у приватних навчальні» закладах Прибалтики, відмінено обмеження щодо видання церковних книг "малоросійською" мовою. Одним з важливих підсумків революції було завоювання деяких демократичних свобод і створення нового всеросійського представницького органу — Державної думи, до складу якої обиралися представники від усіх основних класів і політичних партій. В наступні два роки революція поступово пішла на спад і закінчилася розгоном Державної думи та встановленням 1907 р. Третьочервневої монархії. Перша російська революція маля також велике міжнародне значення, Робітничий клас багатьох країн Західної Європи і США був солідарним з російськими робітниками та селянами. Він виявив великий інтерес до методів боротьби російського пролетаріату, особливо до загального політичного страйку. Революційні події в Росії 1905 - 1907 рр. мали широкий резонанс серед народів Азії і поступово привели до її "пробудження".

№3 Особливості економічного та соціально-політичного розвитку Росії у пореформений період.
Росія після реформ 60 – 70 х рр. ХІХ ст. швидко стала на шлях капіталістичного розвитку. Капіталізм в Росії проникає на село. Формується нова соціально класова структура суспільства . Формуються нові промислові райони Російської Імперії, такі як Південний вугільно-металургійний, нафтовий в Баку і нові промислові центри в Прибалтиці.
Незважаючи на темпи розвитку капіталізму, Росія в техніко-економічному відношенні відставала від інших капіталістичних країн в 4 – 5 разів. Промисловий переворот пройшов значно швидше, ніж у інших капіталістичних країнах. Росія використала досвід інших країн в галузях техніки і технології. Росія широко використовувала інвестиції. В Росії була вкрай низька вартість робочої сили і висока норма прибутку.
Соціальний склад в Росії відрізнявсь від класової структури капіталістичних країн.
- буржуазія
- пролетаріат
- поміщики
- селяни-кріпаки.
Така суперечлива класова структура суспільства призвела до виникнення політичних рухів і загострення суперечностей і боротьби між ними.
1. Монархічний рух – який виражав інтереси дворян, поміщиків і інтереси царської бюрократії. Групувались представники цього руху навколо таких видань, як “Русский вестник”, “Гражданин” та інші. Характерним для цього руху було негативне ставлення до реформ 60 х рр., захищали цілісність самодержавства і головну небезпеку в буржуазному реалізмі.
2. Ліберально-буржуазний рух – представники якого виступали за ліквідацію кріпосного права. Цей рух виявився в діяльності земств в 60 х рр., як органи місцевого самоврядування. Земства прагнули до посилення буржуазних елементів. До них входили буржуазна інтелігенція, поміщики, буржуазія.
3. Дрібнобуржуазний робітничий рух.
№4 Робітничий і революційно-демократичний рух в Росії у пореформений період.
Робітничий клас Росії виступив на арену політичної боротьби дещо пізніше чим робітничий клас Західної Європи, але він скоро виявив свою революційність, що привело до того, що центр революційного світового руху перемістився до Росії. Особливості формування і положення робітничого класу в Росії: самий високий в світі рівень робітників; вкрай тяжке економічне положення, політичне безправ'я; наявність могутніх демократичних рухів; молодість і багатонаціональний склад робітничого класу. Робітничий і революційно-демократичний рух був тісно ПОВ'ЯЗАНИЙ з вітчизняною визвольною революційною боротьбою.
В її історії три головних періоди: Дворянський (1825-1861); Різночинський (1861-1895); Пролетарський (з 1895).
Робітники все тільки переконувались в необхідності організації. Союз російських робітників на чолі з Є.Заславським, Кравченко незабаром був розгромлений царською владою в 1898 році. Північний союз робітників на чолі з Д.Окнорьским, С.Халтурним мали свою програму і статут. Кінцева мета - повалення існуючого устрою. В програму були включені: свобода слова, друку, скасування прав і привілей, обов'язкове безкоштовне навчання, обмеження робочого часу, заборона дитячої праці. Союз мав свою типографію, але незабаром вона була виявлена владою, а працівники заарештовані. Ці перші політичні організації робочого класу Росії залишили важливий слід в історії революційного руху. Морозівська стачка положили початок масовому руху і поступовому переростанню стихійних виступів в організовану боротьбу робітничого класу. В 60-80-х роках в Росі склалися передумови для розповсюдження марксизму. Розповсюдження марксизму в Росії пов'язане з ім'ям Плеханово. В 1883 році він разом з групою революціонерів створює першу російську марксистську організацію - групу визволення праці. Поряд з цією групою виникають марксистські кружки в Петербурзі, Москві, в Полтаві, на Україні. В 1895 в Петербурзі був створений Союз боротьби за свободу робочого класу. В березні 1898 відбувся з'їзд соціал-демократичних організацій Росії. Робітничий клас Росії став першим класом, котрий створив свою самостійну політичну партію.
№7 Три політичні табори, класи і партії в першій російській революції 1905-1907 років.
Одним і основних питань будь-якої революції є питання про владу. Стосовно нього різноманітні суспільно-політичні сили Росії об'єдналися в три табори.
Перший табір складали прихильники самодержавства. Вони або взагалі не визнавали змін, або погоджувалися на існування законосовещательного органу при самодержавстві. Це насамперед реакційні поміщики, виші чини державних органів, армії, поліції, частина буржуазії, безпосередньо пов'язана з царатом, багато земських діячів.
Другий табір складався з представників ліберальної буржуазії і ліберальної інтелігенції, передового дворянства, службовців, дрібної буржуазії міста, частини селян. Вони виступали за збереження монархії, але конституційної, парламентської, при котрій законодавча влада знаходиться а руках всенародне обраного парламенту. Для досягнення своєї цілі вони пропонували мирні, демократичні методи боротьби.
У третій табір - революційно-демократичний - входили пролетаріат, частина селянства, найбідніші прошарки дрібної буржуазії, їхні інтереси виражали соціал-демократи, есери, анархісти й інші політичні сили. Проте незважаючи на загальні цілі - демократична республіка (в анархістів - анархія), вони різнилися по засобах боротьби за них: від мирних до збройних (збройне повстання, терористичні акти, бунт і т.д.), від легальних до нелегальних. Не було також єдності по питанню про те, якою буде нова влада - диктатурою або демократією, де межі диктатури і як вона сполучиться з демократією. Проте загальні цілі зламу самодержавних порядків об'єктивно дозволяли об'єднати зусилля революційно-демократичного табору, що виражалося в координації дій політичних течій не тільки третього табору, але також із радикально настроєними представниками другого табору.

№5 Соціально-економічний та політичний розвиток України наприкінці XIX - на початку XX століття.
Розвиток ринкового господарства в монархічній Росії супроводжувався піднесенням революційно-демократичного й національно-визвольного руху. В 90-х рр. XIX ст. розгорнулися виступи студентів київських, одеських і харківських учбових закладів. Молодь вимагала демократизації навчально-виховного процесу, відродження української мови ті культури. За участь у касових акціях протесту 183 студенти Київського університету 1900 р. було віддано в солдати. На початку XX ст. національно-визвольний рух на східноукраїнських землях набув політичного характеру; його учасники усвідомлювали необхідність боротьби за Українську державу. В січні 1900 р. в Харкові діячі студентського руху Д. Антонович, М. Міхновський. М. Русов та інші разом з членами "вільних громад" заснували Революційну українську партію (РУП). її програму, виклав адвокат М. Міхновський у брошурі "Самостійна Україна", В ній він закликав народ до боротьби за єдину й неподільну вільну самостійну Україну від Карпат до Кавказу. В практичній діяльності РУП обстоювала соціальні інтереси селянства. У процесі внутріпартійної боротьби група М. Міхновського відкололася віл РУП у 1902 р. й створила Українську народну партію (УНП). її основними цілями, сформульованими М. Міхновським у кількох програмних документах, були: просвіта українського народу шляхом роз'яснення його національних інтересів; побудова самостійної демократичної держави; націоналізація землі й передача її селянам без викупу, усуспільнення засобів виробництва й ліквідація експлуатації. УНП була чи не санною в Наддніпрянській Україні партією, що висунула вимогу боротьби за незалежну Українську державу, а її лідер М. Міхновськкй зробив вагомий внесок у справу розбудови української державності, вказавши на те, що нашому народові слід іти до незалежності второваними шляхам» західної цивілізації 1904 р. РУП розпалася остаточно. Частина її членів утворила Українську соціал-демократичну спілку, яка на початку 1901 р. влилася до меншовицької фракції РСДРІ1 на правах ЇЇ автономної секції. Інша частина під керівництвом В. Винниченка, С, Петлюри й М. Порша у грудні 1905 р. проголосили утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Ця одна з найчисленніших партій за своєю програмою найближче стояла до більшовицької фракції РСДРП й обстоювала ідеї антиномії України. конфіскації земельної власності й демократизації суспільного життя. Однак, не визнаючи більшовицького революційного екстремізму, лідери партії не погоджувалися увійти до складу РСДРП. На таких же позиціях стояли Єврейське соціал-демократична робітнича партія "Бунд", що мала великий вплив па єврейський пролетаріат і ремісничий люд. Легальну агітацію за демократичну Україну в складі демократичної Росії та відродження української культури проводили Українська» демократична партія (УДП) на чолі з О.Лотоцьким і Є. Чикаленком, а також Українська радикальна партія (УРП), лідерами якої були Б. Грінченко та С. Єфремов. Певний вплив на зрусифікований пролетаріат України, особливо в Донбасі і Подніпров'ї, мала Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка проголосила , своїй програмі повалення самодержавства й заміну Його демократичною республікою, рівноправність громадян і право, всіх націй на самовизначення. Однак ці гасла були суто декларативними й служили одній меті — захопленню влади. Вирішального впливу на революційно-визвольний рух в Україні більшовики не мали. Пропагандистською роботою серед селян займалися партії українських і російських соціалістів-революціонерів (есери). З-поміж реакційних партій найвпливовішим був "Союз русского народа", який нараховував 190 тис. членів. До нього входило й чимало українських поміщиків та підприємців. У виборах до II Думи ця партія отримала 24,6 У» мандатів. Вона ставила за мету зміцнення монархії і збереження єдиної неділимої Росії. Мала свої бойові загони, які чинили насильство над неросійським населенням імперії. В цей період на західноукраїнських землях набули поширення соціалполітичні ідеї. 1890 р. в Східної Галичині за ініціативою І. франка та М. Павлика виникла Українсько-руська радикальна партія. А в січні 1892-го на з’їзді у Львові було проголошено утворення Соціалістичної партії Галичини як федеративної частини Соціал-демократичної партії Австрії. 7 років згодом соціал-демократи оформилися в самосійну партію, до якої увійшла частина радикалів. Інша частина започаткувала 1899 р. Національно-демократичну партію. Об'єднавши прогресивку інтелігенцію, духівництво й робітників, воно боролася за створення самостійної Української держави на землях, що входили до обох імперій. Лідерами партії були М. Грушевський, К. Левицький та інші. На західноукраїнських землях лила й Руська народна партія, їй ''москвофілами", її ліасри, пропагуючи "єдину, неділиму російську народність", ло якої відносили й усіх українців, вели боротьбу проти національно-визвольного РУХУ. Національному відродженню активно сприяв жіночий рух. Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Галичині, Буковині і Наддніпрянщині виникають жіночі громади, які ведуть просвітницьку діяльність серед молоді міст і сіл. "Клуб русинок" у Львові й жіночі громади Галичини боролися за відкриття навчальних закладів для жінок, й доступ в університети, за організацію дитячих садків. Понад 590 культосвітніх установ діяло на Буковині. Протягом 1907—1911 рр. у Києві діяло Товариство захисту працюючих жінок, очолюване Довнар-Запольською. У роки першої світової війки українське жіноцтво створило Товариство допомоги біженцям, організовувало притулки для дітей-сиріт, в піклувалося про поранених воїнів, засланих царизмом до Сибіру борців за волю України. Активно домагалися реформування самодержавства земств*. На своїх зборах і з’їдах вони вимагали демократизації суспільно-політичного життя, створення представницьких органів влади, в також умов для відродження й розвитку національної культури. 1904 р. царським указом було розширено права селян і самих земств, запроваджувалося державне страхування робітників ні підприємствах. Поглиблення економічної кризи й загострення соціальних суперечностей надавали національно-визвольному рухові масовості і чіткішого політичного спрямування.

№8 Революційні події, піднесення національного руху на Україні в роки першої буржуазно-демократичної революції в Росії.
Поразка Росії у війні з Японією 1904—1905 рр., глибока економічна криза, національне гноблення і політична безправність народів призвели до першої в імперії революції. Вона розпочалася з "Кривавої неділі" 9 січня 1905 р., коли царські війська розстріляли в Санкт-Петербурзі мирну демонстрацію. Хвиля протестів прокотилася й по Україні. Упродовж січня страйкували робітники Горлівки, Житомира, Києва. Катеринослава, Маріуполя, Харкова, Юзівки. Одеси та інших міст Вони вимагали повалення самодержавства, запровадження «8-годинного робочого дня, скасування штрафів і зниження цін на товари в заводських крамницях. Протягом перших трьох місяців революції страйкували 170 тис. робітників на 320 заводах і фабриках України. Робітничі виступи підтримали селяни. Вони громили поміщицькі маєтки, цукрові заводи та інші підприємства самовільно захоплювали землю. До літа 1905 р. відбулося близько 1300 селянських виступів, а сільськогосподарські страйки охопили 1461 сіл. У червні 1905 р. спалахнуло повстання на броненосці "Потьомкін" (очолили його матроси-українці Г. Вакуленчук та Л. Матюшенко), а в листопаді ще на 12 кораблях Чорноморського флоту, зокрема, крейсері "Очаків” (командував П. Шмідт), "Св. Пантелеймон" та ін. Слідом за іншими виступили сапери Києва під проводом підпоручика Б. Жадановського й солдати Харківського гарнізону. Революційний рух робітників, селян, солдатів і матросів намагалася очолити РСДРП. На її з’їзді у квітні 1905 р. більшовики взяли курс на повалення царизму шляхом збройного повстання. Інші партії не підтримали цієї тактики і впливали на хід революції політичними засобами боротьби. Всеросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. паралізував економічне й політичне життя імперії. 17 жовтня цар Микола II змушений був підписати маніфест про громадянські права й політичні свободи, а також скликання законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Царський маніфест негативно оцінили члени більшовицької фракції РСДРП та реакційні партії Росії. Перші продовжували закликати робітників до збройної боротьби, а другі протягом 1905—1907 рр. організовували вбивства й погроми веред неросійського населення у понад 100 містах імперії. Революція спонукала широкі маси до участі в національному русі й політичному житті. формувалися нові партії, господарські й громадські організації. Керівництво страйками очолили ради робітничих депутатів. Першу раду створили пролетарі Катеринослава у жовтні 1905 р. До кінці року ради виникли у всіх великих промислових містах України. Вони боролися за встановлення 8-годинного робочого дня, покращення умов праці та побуту пролетаріату, організовували допомогу безробітним. На початку жовтня 1905 р. розпочався масовий робітничий рух за створення професійних спілок. В Одесі, Миколаєві. Харкові. Катеринославі. Києві та інших містах утворювалися профспілки залізничників, машинобудівників, металістів, друкарів, кравців та працівників інших галузей виробництва. Профспілки ставали на захист економічних інтереси трудящих і, як правило, не підтримували революційних гасел більшовиків. В багатьох містах України було створено кооперативні товариства. Майже 140 сільських, волосних, повітових і губернських комітетів Української селянської спілки об'єднували десятки тисяч селян.

2 3 4 5 6 7 8 9 10


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти

ДЛЯ ЕКЗАМЕНУ!




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП