ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Бібліотека - Регіональна економіка (РПС) - Регіональна економіка (Лекції)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Бібліотека - Регіональна економіка (РПС) - Регіональна економіка (Лекції)

2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...

Коротун С.І., Романів О.Я. "Регіональна економіка" 2007р. /Лекції/

Предмет, метод і завдання курсу "Регіональна економіка". Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів.

Лекції 1-2
Вступ ..................2
Предмет, метод і завдання дисципліни....3
Основні категорії та поняття теорії РПС..3
Предмет, об’єкт і міждисциплінарність курсу.......................................5
Література .....6
Завдання курсу в сучасних умовах ..........8
Теорії та концепції розміщення продуктивних сил і регіональної економіки...........................10
Етапи формування науки про вивчення продуктивних сил і регіональної економіки..................10
Аналіз класичних теорій розміщення виробництва ...........................14
Сучасні концепції розміщення продуктивних сил ..............................22
Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів ......27
Закономірності РПС.................................27
Поняття про принципи розміщення продуктивних сил. Взаємозв’язок принципів із закономірностями РПС.........................................28
Концепція факторів розміщення продуктивних сил як одна із фундаментальних у курсі...........28
Економіко-географічне районування України....................................32
Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів..........................36
Поняття про метод і методику РПС........36
Основні напрямки оцінки соціально-економічного розвитку регіону..39
Методи комплексної економічної оцінки регіонального розвитку.....39
Методи аналітико-розрахункового обґрунтування і моделювання регіонального розвитку.......40
Основні поняття .......................................45
Примітки ..........46

Упорядники: к.геогр.н. Рівне 2007 Коротун С.І. Романів О.Я.

Тема 1. (Лекції 1-2)

Теоретичні аспекти регіональної економіки

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
ВСТУП
Основною метою вивчення курсу “Регіональна економіка” є надання студентам теоретичних знань та набуття ними практичних навичок щодо територіальної організації продуктивних сил України, аналізу стану і визначення головних напрямків регіонального розвитку економіки в умовах ринкових відносин, вирішення проблем управління регіональним соціально-економічним розвитком та питання самоврядування. Предметом вивчення курсу є економіка регіону, її галузева і територіальна структура. Методика вивчення дисципліни передбачає врахування взаємозв’язків основних тем курсу з категоріями та основами економічної теорії, економіки і менеджменту, економічної та соціальної географії, розміщення продуктивних сил. Курс є органічною складовою фундаментальної підготовки економістів широкого профілю. Головні завдання вивчення дисципліни: - вивчення основ теорії економіки регіонів, - розгляд завдань ефективного використання природних, науково-виробничих та людських ресурсів регіонів країни, - вивчення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, - ознайомлення з науковими засадами державної регіональної економічної політики, - сформувати у студентів комплексне, просторове сприйняття економіки з позиції зростання ролі людського чинника в усіх сферах суспільного виробництва. В результаті вивчення дисципліни студенти повинні ЗНАТИ: - основні поняття та наукові основи дисципліни, - закономірності, принципи та методи дослідження регіональної економіки, - державні стратегічні пріоритети регіональної економіки, нормативно-правові акти, що регулюють діяльність у сфері регіональної економіки, - систему показників регіональної економіки, - основні економічні, соціальні, екологічні проблеми регіонів, - механізми впливу регіональної політики на діяльність суб’єктів господарювання у регіоні, - особливості сучасних інтеграційних регіональних, міжрегіональних, міждержавних економічних процесів та інвестиційної політики регіонального розвитку. УМІТИ: - на практиці використовувати методи вивчення економіки регіонів, - характеризувати ресурсний потенціал регіонів, - аналізувати сучасні проблеми соціально-економічного розвитку регіонів, основні проблеми адміністративно-територіального устрою і економічного районування України, - користуватися системою показників регіональних планів і програм, вести розрахунки на основі них, - визначати наслідки впливу рішень у сфері регіональної політики на діяльність суб’єктів господарювання. До складу лекційного курсу включено додатки, які містять матеріали для проведення практичних робіт, контурні карти України та Рівненської області, статистичну інформацію, Інтернет-ресурси з курсу. Все це дасть змогу студенту більш глибше освоїти навчальний матеріал з дисципліни.
Освоєння курсу згідно з цими методичними вказівками дасть можливість студентам поглибити теоретичні знання і практичні навички з регіональної економіки і повноцінно використовувати їх у подальшій професійній роботі.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
Основні категорії та поняття теорії РПС
Зміст будь-якої науки включає сукупність наукових ідей, гіпотез, які виражаються за допомогою понятійно-термінологічного апарату, закони, закономірності, принципи, теорії, концепції, які адекватно відображають об’єкт і предмет дослідження. Підходячи до вивчення розміщення продуктивних сил, необхідно ознайомитися із основними категоріями і поняттями теорії РПС. У першу чергу слід розкрити зміст поняття “продуктивні сили”. Зазначимо, що цей термін дістався РПС у спадок від т. з. діалектичного матеріалізму, за що зараз критикується. Але цей термін так вкоренився, що викинути його з ужитку непросто: існує наукова дисципліна РПС, захищаються дисертації, є Рада по вивченню продуктивних сил України. Отже, термін має право на життя, але повинен бути наповнений новим змістом, позбавленим класового та ідеологічного характеру. Згідно з теорією історичного матеріалізму це поняття отримало класове та ідеологічне забарвлення. Зокрема, у ленінському тлумаченні наголошувалося, що головною продуктивною силою суспільства є трудящий, робітник. Цим самим ігнорувалися інші люди, насамперед ті, що були пов’язані з інтелектуальною працею. За класичними уявленнями у політекономії продуктивні сили включають людей, засоби, знаряддя і предмети праці. Предмети праці – це речовини природи, на які людина діє у процесі праці, піддаючи їх обробці. Предмети праці бувають двох видів: дані самою природою (риба, ліс...), та ті, які підлягають попередній обробці (наприклад, руда) – сировина, матеріали. Засоби праці – це річ, або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці (машини, устаткування, робочі будови, канали, дороги, земля тощо). Засоби праці + предмети праці = засоби виробництва. Засоби виробництва називають ще речовими елементами продуктивних сил. На противагу їм існують особисті елементи – люди, які приводять у рух засоби виробництва, володіючи для цього виробничими навичками, досвідом і знаннями. Засоби виробництва – сукупність засобів праці і предметів праці. До продуктивних сил також включають використовувані сили природи: вітер, сонце тощо. Відповідно до догм історичного матеріалізму вважалося, що продуктивні сили виступають у найтісніших зв’язках з виробничими відносинами і утворюють спосіб виробництва матеріальних благ – конкретну суспільно-економічну формацію (капіталістичну, соціалістичну тощо). Антагоністична суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами веде, на думку марксистів, до соціальної революції. Як зазначає О.І. Шаблій, на сьогоднішній день немає сумніву у тому, що формаційний та класово-революційний підхід до місця та ролі продуктивних сил у суспільстві був і залишається псевдонауковим. Це засвідчено практикою розвитку продуктивних сил у т. зв. соціалістичних країнах. Отже, у марксистсько-ленінській літературі зміст поняття “продуктивні сили” розкривався як “поєднання речових та особистісних елементів, у результаті чого здійснюється матеріальне виробництво”. Це змушувало вважати будь-яку іншу діяльність (викладацьку, релігійну тощо) непродуктивною силою.
Тепер на думку Л.Т. Шевчук продуктивні сили слід розглядати як поєднання місць прикладання праці і людських ресурсів, у результаті чого здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства чи окремій людині, за умови, що ця діяльність не суперечить суспільним морально-етичним нормам і цінностям. Тому праця священика, і лікаря, і викладача – це праця, а самі вони є елементами продуктивних сил. Вище йшла мова про реальні продуктивні сили. Існують і фіктивні продуктивні сили – виникають при умові роз’єднання їх елементів (є місця прикладення праці і люди, які через ті чи інші обставини знаходяться у неоплачуваній відпустці, тобто, не функціонують). Деструктивні продуктивні сили – види діяльності, які суперечать суспільним морально-етичним нормам і цінностям – наркобізнес, сутенерство, рекет, агресивні військові дії. Реальні продуктивні сили доречні тоді, коли здійснюється діяльність, корисна суспільству, частині суспільства, чи окремій людині. Здійснення будь-якої діяльності вимагає певних взаємовідносин між людьми. Їх часто називають виробничими відносинами, звужуючи їх зміст. Виробничі відносини мають місце у матеріальному виробництві. А вся діяльність набагато ширша. Тому ці відносини Л.Т. Шевчук пропонує називати діяльнісними. Продуктивні сили функціонують, еволюціонують у певних геопросторових координатах. Отже, поняття продуктивні сили є невід’ємним від поняття їхнього розміщення в просторі. Так, Е.Б. Алаєв під поняттям “розміщення” розуміє конкретний розподіл явищ за територією. У. Ізард вважає, що розміщення – це питання про те, як галузі можуть існувати або розвиватися у цьому регіоні та в якому обсязі. Розміщення, на думку Я. Гамільтона, це просторові співвідношення, взаємозв’язки, розподіл об’єктів. З точки зору економічної науки “розміщення” це водночас і процес, і результат розподілу. Поняття “розміщення продуктивних сил” може вживатися у таких значеннях: - дисципліна – наука РПС, яка вивчає продуктивні сили крізь призму ефективності їх функціонування, зумовлену особливостями місця розташування; - процес – переміщення окремих елементів продуктивних сил з однієї точки простору в іншу; - локалізацію в просторі – точну адресу, прив’язку елементів продуктивних сил до конкретного місця в просторі; - структурні зрушення – динамічність стану продуктивних сил у розрізі територіальних утворень (районів, областей); - зсуви – перерозподіл продуктивних сил у просторі за певний період; - напрямок розвитку – сукупність заходів соціально-економічної політики; - форму організації продуктивних сил у просторі. Найпоширеніше трактування РПС дав Е.Б. Алаєв: “РПС – це динамічний стан, що характеризує розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних і економічних умов окремих районів, і визначається особливостями територіального поділу праці, властивими конкретній соціальній системі”. За Коротунами РПС – динамічна наука, яка характеризує розподіл продуктивних сил за територією відповідно до природних, соціальних та економічних умов окремих районів і визначає особливості територіального поділу праці, притаманні тій чи іншій соціально-економічній системі. Зауважимо, що все частіше поряд із поняттям “розміщення продуктивних сил”, або і замість нього, використовують поняття “територіальна організація продуктивних сил”. Територіальна організація – це цілеспрямований розподіл на певній території деякої сукупності явищ з попередньо продуманими функціями і системою необхідних зв’язків та відносин. Отже, “територіальна організація” – ширше поняття, порівняно з розміщенням, бо охоплює не тільки взаємне розміщення, а й відносини, взаємні зв’язки, взаємодоповнення всіх компонентів територіальних соціально-економічних систем різного рангу. Ключовими поняттями у теорії РПС окрім вказаних є: Принцип, це вихідне положення, початок, основа чого-небудь. Фактор, це причина, рушійна сила якого-небудь процесу, явища, що визначає його характер, або окремі риси. Система, це визначення порядку в розташуванні й зв’язку частин цілого. Ефект, це результат, наслідок якої-небудь причини, дії.
Предмет, об’єкт і міждисциплінарність курсу
Виходячи із приведених визначень, загальним об’єктом науки є продуктивні сили. Конкретний об’єкт вивчення РПС – форми геопросторової, територіальної організації продуктивних сил та їх елементів. Предмет науки – геопросторова організація продуктивних сил та їх елементів. Територіальна організація – це цілеспрямований розподіл на певній території деякої сукупності явищ з продуманими функціями та системою зв’язків і відносин. Територіальна організація поняття ширше ніж РПС, бо охоплює всі зв’язки між елементами територіальної, економічної, соціальної системи. Територіальна організація ПС– це науково обґрунтоване розміщення взаємопов’язаних територіальних поєднань виробництва, територіально-виробничих комплексів, яке базується на раціональному використанні матеріальних, природних та трудових ресурсів, а також на економії витрат, на подолання необхідностей в джерелах сировини, палива, місць виробництва і споживання продукції, що сприяє зростанню народногосподарського ефекту. Розміщення і територіальна організація виробництв: − розселення і організація середовища; − соціально-територіальна структура суспільства; − адміністративно-територіальний устрій; − управління суспільства в цілому. Протягом останніх років класична теорія розміщення конкретизувалася в регіональній економіці, метою дослідження якої є обґрунтування, розробка і практичне застосування певних моделей розміщення елементів виробництва, а також ринкової, соціальної та виробничої інфраструктури. (Сонько С.П.) Регіональна економіка має 4 рівні дослідження просторових процесів: 1. Дослідження взаємодії окремих економічних агентів в обмеженому географічному просторі. 2. Дослідження взаємодії груп економічних агентів на основі різноманітних ознак в прив’язці до певної території. 3. Дослідження взаємодії між всіма господарськими суб’єктами на обмеженій території. 4. Дослідження особливостей взаємодії між окремими господарськими об’єктами різних територій. За змістом Регіональна економіка близькі до соціально-економічної географії. Однак вони розглядають продуктивні сили через призму суспільної діяльності, а не як умову подальшого розвитку суспільства, не як компонент географічного середовища, що залучений до процесів суспільної діяльності. Місце РПС і РЕ у системі географічних та економічних наук відображено на рис. 1.1., 1.2. Зв’язок між науками, типи і види: − генетичні (із соціально-економічною географією);
− інформаційні (із географією і статистикою); − за спільним вивченням певних об’єктів (соціологія, суспільствознавство); − за використанням теоретичних положень та методичного апарату (математика); − організаційні (різні дисципліни, що розвиваються і вивчаються в одних і тих же дослідних установах); Раціональне розміщення ПС розглядається як основа регіональної економіки. Комплексні завдання регіональної економіки зводяться до таких: вивчення ТПП, вивчення спеціалізації районів, вдосконалення зв’язків, раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення умов для побуту, відпочинку, раціональне використання природних ресурсів і довкілля.

Література
1. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол. О.М. Маринич (відповід ред.) та ін. – К.: УРЕ ім.. М. П. Бажана, 1989 – 1990. – Т.1-3
2. Голиков А.П, Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. - Київ: Либідь, 1996.- 320 с.
3. Долішній М.І., Паламарчук М.М., Паламарчук О.М., Шевчук Л.Т. Соціальноекономічне районування України. Препр НАН України, Інститут регіональних досліджень. – Львів, 1997. – 50 с. 4. Економіка міст: Україна і світовий досвід. Навч. посібник. / за заг ред В.Макухи. – К.: Основи, 1997. – 243 с.
5. Заставний Ф.Д. Географія України. - Львів: Світ, 1994.- 472 с.
6. Заставний Ф.Д. Фізична географія України. - Львів, 1996.- 231 с.
7. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи). - К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. - 98с.
8. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Природні ресурси України. - Рівне: ПринтХауз, 2000.- 184 с.
9. Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Розміщення продуктивних сил України. Рівне: Вид-во ДІВА, 1998. - 410 с.
10. Навчальний атлас України. - Київ: НВП “Картографія”, 1997.- 40 с.
11. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. - Київ: Вища школа,1996- 231 с.
12. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О.Петрика та ін. – К.: Вища школа, 1997. – 375 с.
13. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О. та ін.; За ред. Є.П.Качана. - К.:Вища школа, 1997.-375 с.
14. Симоненко В. Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України. // Економіка України. – 2000. - № 3. – С. 28-39.
15. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник / За ред. О. І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994. – 608 с.
16. Статистичні щорічники України
17. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 2000.
18. Україна. Атлас. - Київ: НВП “Картографія”, 1996.- 32 с.
19. Шевчук Л. Розміщення продуктивних сил. Навч. посібник. – Львів, 2001. – 150 с.

Рис.1.1. Економічна і соціальна географія
Рис.1.2. Місце РЕ у системі географічних та економічних наук

Завдання курсу в сучасних умовах
Головна мета РПС – це пошук такої територіальної організації і таких форм ПС в конкретних геопросторових часових координатах, які б функціонували в умовах з найбільшою ефективністю. Функції РПС: − теоретична; − пізнавальна; − світоглядна; − прагматична. Завдання РПС: − збагачення теоретичної бази; − дослідження факторів РПС в умовах реформування економіки; − виявити особливості галузевої і територіальної структури різних господарських сфер; − розробити нові методи дослідження; − апробувати отримані результати. Методологія – вчення про принципи побудови, форми і способи науковопізнавальної діяльності (загальний світогляд дослідника і фахівця, його підходи до вивчення і розуміння оточуючого середовища або методологія передбачає сукупність методів, принципів і засобів дослідження, що застосовуються у даній галузі знань).

Конкретна частина методологічної бази курсу РПС спирається як на застосування загальнонаукових методів (формалізація і моделювання, аналіз і синтез тощо), так і на використання методів конкретних наук, насамперед географічних (експедиційних, картографічних), економічних (статистичних) та ін. Виступаючи як наука географічна, розміщення продуктивних сил широко користується й методами суміжних наук, в першу чергу математики, фізики, історії та інших фундаментальних, гуманітарних і суспільних напрямків і галузей науки. Серед специфічних методів, що використовуються у теорії і практиці РПС, згадаємо районування, за допомогою якого здійснюється регіоналізація, тобто поділ території на своєрідні, але історично й функціонально пов’язані ділянки (регіони). Аналізом називають спосіб наукового дослідження, при якому складні явища розчленовуються на більш дрібні (наприклад, при характеристиці населення окремо аналізуються його щільність, природний приріст, віковий, статевий, професійний склад тощо). Синтез - метод, протилежний аналізу, за допомогою якого досліджується явище в цілому на основі узагальнення споріднених елементів та їх об’єднання (наприклад, на основі запасів кам’яного і бурого вугілля, нафти, газу, торфу тощо, дається оцінка енергетичного потенціалу в цілому; зокрема, синтезом широко користуються при згаданому районуванні території). Метод аналогії, ті чи інші явища аналізуються або проектуються з огляду на подібність ситуації в інших умовах (при цьому особлива увага повинна звертатися на обґрунтованість співставлення тих чи інших явищ або районів). Аналітичні математичні методи охоплюють надзвичайно широкий спектр використання математичного апарату (елементарні лінійні функції, диференційні та інтегральні рівняння, варіаційне обчислення тощо) для вивчення тих чи інших економікогеографічних процесів і явищ. До них тісно примикають різноманітні статистичні методи, що спираються на теорію ймовірності, а результати досліджень оформлюються здебільшого у табличній або графічній формі. В курсі РПС широко застосовуються різноманітні моделі: натурні або макетні, при яких змінюється здебільшого лише масштаб розглядуваних об’єктів чи явищ, а їх зовнішній вигляд і структура не міняються; фізичні, засновані на використанні теорії подібності; математичні, які спираються на визначення ідентичності математичних характеристик моделі з оригіналом), логічні моделі та ін. Зважаючи на географічне єство курсу, винятковим поширенням у ньому користуються картографічні методи, тобто зображення на топографічній основі певного масштабу найрізноманітніших природних, економічних, статистичних та інших характеристик об’єкту чи певної території за допомогою ізолінійного, фонового, картограмного, картодіаграмного або інших способів. Згадані методи далеко не вичерпують конкретно-методологічних підходів при вивченні курсу РПС. Підкреслимо лише значення системного аналізу, як сукупності методологічних принципів і положень, що дозволяють розглядати окремо взятий об’єкт як частину системи (єдиного цілого) та методів оптимізації, за допомогою яких у кожному конкретному випадку визначаються найбільш оптимальні варіанти розміщення окремих об’єктів чи явищ. Сучасна методологічна база курсу РПС, як і географії в цілому, розроблялася протягом тривалого часу за участю сотень і тисяч дослідників, практичною базою для яких завжди були окремі регіони Землі (материки, держави або їх більші чи менші частини). Саме тому вітчизняна методологія розміщення продуктивних сил спирається на досить тривалу історію географічного вивчення закономірностей розвитку економіки нашої держави, яка продовжується й у сьогоденні.

ТЕОРІЇ ТА КОНЦЕПЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Етапи формування науки про вивчення продуктивних сил і регіональної економіки
Питання вивчення регіональної економіки увійшли в наукове коло розгляду досить давно. Джерелами інформації про продуктивні сили були у стародавні часи і практично до кінця XVII ст. описи окремих країн і народів мандрівниками, мореплавцями, купцями, дипломатами, місіонерами, завойовниками; характеристики обжитих місць були одночасно історичними і географічними. Для цілей мореплавців складалися спеціальні описи морів, портів, торгових центрів. Особливо великий приплив інформації спостерігався від початку Великих географічних відкриттів ( друга половина XV ст.). Характерною рисою цієї інформації є унікальність та несистематичність. По суті всі описи мандрівних купців були зачатками комерційної географії. У епоху Великих географічних відкриттів найзначнішими відкриттями стали відкриття Колумбом Америки (1492 р.), відкриття шляху в Індію довкола Африки Васко да Гамою (1497 – 1498 р.), перша кругосвітня подорож Магелана (1521 р.) та ін. В цю епоху знання розвивалися в ширину в основному описовим шляхом – характеристики отримали нововідкриті країни і народи. Завершився цей період фундаментальними працями Себастьяна Мінцера (“німецький Страбон”, дав прекрасні описи регіонів особливо Європи) “Загальна космографія” і німецького та голландського вченого Бернгардта Вареніуса (1622 – 1650 рр.) “Загальна географія” (1650 р.). Одна з основних думок праці Вареніуса: вивчення людини на земній поверхні включає “характеристику жителів, їх зовнішніх рис, ремесел, торгівлі, культури, мови, способу правління, державного устрою, релігії, міст, якимось чином цікавих місць і визначних людей”. Великі географічні відкриття торували дорогу першій промисловій революції, широкому розвитку поділу праці. Це у свою чергу сприяло товаризації сільського господарства. Усередині держави поділ праці призвів до формування національного господарства (національного комплексу), а між державами – до формування світового ринку і в кінцевому підсумку - розвитку світового господарства. Такі процеси особливо прискорили розвиток науки, особливо економічної. Саме у XVII ст. англійським вченим Вільямом Петті був започаткований розвиток політекономії (“Політична арифметика”). Почали формуватися наукові школи. Генетично першою формувалася так звана комерційна географія, тобто географія торгівлі. По суті, всі географічні описи мандрівників ще у стародавні часи – це зачаткова комерційна географія. Сюди належать описи морських торговельнотранспортних шляхів і портів – перипли, портолани тощо. Географічні аспекти в руслі проблем розміщення господарства розробили ряд німецьких учених, що створили окремий напрямок в науці – теорію штандорту (нім. – stand від слова stehen – стояти, ort – місце, тобто місцерозташування, локалізація. Оскільки у часи її зародження визначним елементом економіки було сільське господарство, то Й. Тюнен змоделював його розміщення з урахуванням просторової зміни трьох чинників: землі, праці, транспортування товару до центру ізольованої держави (1826 р.). У ХХ столітті теорію штандорту розвивав Альфред Вебер („Про штандорт галузей промисловості”), а перед Другою світовою війною і після неї А. Льош. У післявоєнний період найбільшого досягнення у цій теорії досягнув американський вчений Волтер Ізард. Окремий напрямок становив галузево-статистичний підхід (Ахенваль, Ден, Воблий). З 18 ст. у Німеччині працями Ахенваля і Й.П. Зісмільха було започатковано розвиток так званої камеральної статистики. Найвідоміша праця Ахенваля - “Нариси найновішого державознавства” (1749 р.). У цьому описовому державознавсті багато місця
відводилося характеристиці параметрів держави (територія, кордони, адміністартивний устрій, державний апарат, фінанси, бюджет, окремі галузі, армія, флот, взаємовідносини з іншими державами). З часом статистичні методи представлення параметрів держави виокремилися у науку статистику. По суті до початку минулого століття статистикою називали економічну географію. Праця Карла Маркса “Капітал” була методологічною основою розвитку вчення про продуктивні сили в республіках колишнього Радянського Союзу. Основним об’єктом дослідження тоді було господарство країни чи світу, їх виробнича і невиробнича сфера, розміщення і геопросторова організація. Розміщення господарства пояснювалося законами економічної науки, зокрема політекономії. Це був економічний детермінізм, який трактував територіальну організацію господарства виключно економічними чинниками. У 20-30 роках на Заході досить популярною була концепція “хорологізму” німецького вченого А. Гетнера. Головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не їх пізнанні. Господарство, людська діяльність – це лише одна з властивостей земної поверхні. Їх підтримував Річард Хартшорн (США). Французька школа відома такими іменами як Елізе Реклю, Поль Відаль де ля Блаш, Жан Брюн. Поль Відаль де ля Блаш (1845 – 1918 рр.) заклав основи школи географії людини, у якій головну увагу звернув на взаємодію людського суспільства і природного довкілля. Він розвинув концепцію посибілізму, згідно якої природа створює можливості, а їх використання залежить від способу життя людини (культури у широкому розумінні слова). Він заклав основи теорії поширення іновацій (нововведень). Жан Брюн здійснив типізацію взаємодії людини і довкілля (три типи), визначив велику корельованість розміщення населення і розподілу суходолу. Особливо активно розвивалися вчення про продуктивні сили у міжвоєнний час, зокрема в Англії. Тут вперше було виділено т. з. функціональні райони (територія обслуговування населення великим містом, К. Б. Фоссет), розгорнуто дослідження земельна на основі великомасштабних карт (Л. Д. Стамп) з практичними цілями. У великих за площею країнах (Росія, США) у ХІХ ст. почав розвиватися районний напрямок. Цікавим явищем у світовій географії став розвиток російської економічної географії (районна школа Ніколая Баранського, Петра Алампієва). Помітним явищем стала російська школа з теорією територіального комплексування (Ніколай Колосовський “виробничо-територіальне поєднання (комплекс) у радянській економічній географії” 1947 р. та ін.). Прикладним аспектом цього напрямку став районнопланувальний напрямок Данила Богорада (“Конструктивна географі. Основи районного планування.”). У післявоєнний період поступово центр вивчення продуктивних сил переміщується у США (Ісайя Боумен, Елсуорт Геттінгтон, Еллен Черчілл Семпл, Річард Гартшорн, Карл Зауер та ін.) Серед ряду напрямків у США виділяють “вульгарний географізм”. Його засновник Елсворт Хентінгтон “Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку” – визначною силою людського суспільства є природні умови. Цей напрямок ще називають кліматичним детермінізмом або географічним детермінізмом. Близьким до цього напрямку є енвайронменталізм (р. Сміт, Г. Тейлор), які доводили, що міжнародний поділ праці складається відповідно до природних умов. Згідно з цією теорією найсприятливіші умови склалися у країнах помірного поясу. В 50-х роках відбувається значна диференціація економічної науки і остаточно виділилася наука РПС, спостерігаються інтегративні процеси з іншими науками (екологією, соціологією тощо), застосовуються нові парадигми (моделювання, системний аналіз тощо), збагачується методичний апарат (математичні методи, ГІС-технології), спостерігається зростання інтересу до регіональних досліджень (комплексного вивчення окремих регіонів як у середині країни, так і на міждержавному рівні), іде процес гуманізації та соціологізації (вивчається спосіб життя, поведінка, несприятливі процеси у економіці та суспільстві в цілому). Важливе мсісце займають дослідження англоамериканських вчених (Вільям Бунге, Ричард Чарлі, Пітер Гаггет, Девід Гарвей, Чонсі Д. Гаріс, Артур Г. Робінсон, Волдо Тоблер та ін.) На межі регіональної економіки та СЕГ працював Волтер Ізард (Айзард) – виходець із Білорусі. У книзі “Методи регіональної науки. Просторова економія.” він широко використовує сучасний математичний апарат для моделювання розміщення національної економіки і окремих її елементів з урахуванням міжгалузевих, міжрегіональних, міжнародних зв’язків. По суті мало не вся радянська соціально-економічна географія була





2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти

ДЛЯ ЕКЗАМЕНУ!




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП