ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Найвидатніші філософи світу та України

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Найвидатніші філософи світу та України

1 2 3 4 5

Лютер Мартін (1483—1546)— німецький мислитель і громадський діяч, засновник німецького протестантизму, ідеолог Реформації. Ідеї релігійного оновлення пов'язував з визнанням можливості людського спасіння на основі віри і Божественного промислу. Проголосив тезу “повернення до витоків” євангельського життя, заперечуючи традицію, яка нібито омертвила його. Єдиним джерелом істини вважав Святе Письмо — Біблію. Відродив ідею безпосереднього спілкування людини з Богом без участі священиків. Автор “Коментарів до Послания до римлян”, “95 тез про індульгенції", з яких власне і розпочалася Реформація, “28 тез до диспуту в Гейдельбурзі”, “До християнського дворянства німецької нації”, “Про реформу християнської освіти”, “Про вавилонський полон церкви”, “Про свободу християнина” тощо.
Макіавеллі Нікколо (1469—1527) — італійський громадський діяч, політичний мислитель, історик. Визнавав державу найвищим проявом людського духу, а служіння державі — метою життя, проголосив автономію політичної думки від спекулятивної і етико-релігійної. Принципами такої думки вважав реалізм і концепцію розумного, могутнього, цілеспрямованого керівника держави. Автор праць: “Діалог про військове мистецтво”, “Міркування на першу декаду Тіта Лівія”, “Государ”.
Маркс Карл (1818—1883) — німецький філософ, засновник перших міжнародних пролетарських організацій, співавтор ідеологічної течії (пізніше названої марксизмом), яка охоплює філософію, політичну економію і “теорію” революційного перетворення буржуазного суспільства в комуністичне. Шлях до побудови такого суспільства вбачав у знищенні приватної власності шляхом класової боротьби, яка проголошувалась рушійною силою історії. Хоча мету і сенс історичного процесу Маркс вбачав у формуванні всебічно розвиненої гармонійної особистості, він “розчиняв” особистість у соціумі. Людина для нього — це держава, суспільство, клас, колектив, сукупність суспільних відносин. Простежуються суперечності між гуманними цілями людського прогресу і антигуманними засобами їх досягнення. Основні праці: “Рукописи 1844 року”, “Капітал”, “Німецька ідеологія” (спільно з Ф. Енгельсом) тощо.
Марсель Габріель (1889—1973) — французький філософ і драматург, представник релігійного екзистенціалізму. Центральна проблема — існування особи. Для людини, на думку М., важливо бути особистістю, а не “мати”, тобто підпадати під владу речей, ідей і т. ін. У дусі Керкегора він протиставляє віру і розум. (“Таємність буття”, 1951, “Бути і мати”, 1935 та ін.)
Мемфорд Льюїс (1895—1990) — американський філософ, соціолог, археолог та антрополог. Критично оцінював парадигму технологічного детермінізму; вбачав причину соціальних негараздів у розриві між рівнями технології та духовності. Однобічний науково-технічний прогрес розглядав як “інтелектуальний імперіалізм”, який може врешті-решт призвести до поневолення людства з боку Мегамашини — вкрай раціоналізованої технопрактичної організації суспільства. Серед відомих праць Мемфорда “Міф про машину”, “Трансформація людини”, “Місто в історії” тощо.
Мілль Джон Стюарт (1806—1873) — англійський філософ і соціолог, представник позитивізму В теорії пізнання Мілль поділяв позицію емпітриків, вважав що навіть математичні істини мають індуктивний характер Мілль розрізняв “науки про природу” і “моральні науки”, багато уваги приділяв методу наук В політології М. висунув ідею захисту прав меншості в парламенті, був активним поборником розширення прав жінки в соціальному і політичному житті В етиці виступав як утилітарист (“Система логіки”, 1843, “Утилітаризм”, 1864 ).
Міхневич Йосип Григорович (1809—1885) — український філософ, представник романтичного шеллінгіанства. Його філософування зумовлене впливами німецької класичної філософії, зокрема Шеллінга і Регеля Визначав філософію як науку, що вивчає загальні начала всіх предметів і явищ, початкові форми, вічні закони. Джерелом філософії вважав свідомість, яка долає різні стани свого розвитку а потім робить їх предметом свого дослідження. У самій свідомості виокремлював три елементи “Я” — суб'єкт, який усвідомлює, “не” — предмет усвідомлення і обмеження свідомості (світ), абсолют — першопричина того хто усвідомлює та усвідомлення (Бог). Свідомість розкриває свою діяльність у прагненні від себе до не себе (від “Я” до “не Я” від людини до світу), від не себе до себе, від світу людини до першопочатку всього — Бога. Філософія на його думку має два закони природний неписаний закон розуму і писаний, покладений Божими заповітами у Святому Письмі. Тому він застерігав розум людини не може піднятися над розумом Бога а мусить бути в належній слухняності віри Основні твори “Об успехах греческих философов в действительном бытии, содержании и частях” (1840), “Задача философии” (1842), “Опыт постепенного развития главных действий мышления как руководство для первоначального преподавания логики” (1847), “Опыт простого изложения системи Шеллинга рассматриваемой в связи с системами других германских философов” (1850)
Могила Петро (1596—1647) — видатний український церковний культурно освітній діяч, мислитель. З його іменем пов'язаний розвиток вищої та середньої освіти в Україні Один із засновників Київського колегіуму (1632), що згодом став знаменитою Києво Могилянською академією — першим вищим навчальним закладом на землях східних і південних слов'ян Відкрив колегію в Кременці (1636), слов'яно греко латинську академію в Яссах (1640). Дбав про розвиток Києво Печерської друкарні, сприяв письменникам, художникам Вважав за необхідне вивчати осмислювати й засвоювати здобутки західноєвропейської науки та філософії на основі греко слов'янської культури з метою її збагачення і розвитку. В 1627 р. був обраний архімандритом Києво Печерської лаври в 1633 р. — митрополитом Київським Галицьким і всієї Русі. Свою діяльність він спрямував на зміцнення православ'я, розбудову духовної єдності украінського народу. За допомогою проведених ним реформ спрямованих на під несення освіти, моральності, дисципліни організації кліру православна церква в Україні вийшла із занепаду і кризи. Як мислитель доби бароко тяжів до поєднання середньовічної схоластики ідей Ренесансу та Реформаци, античних і християнських авторів Фундаментальним принципом Бога світу і людини вважав любов а відтак милосердя і терплячість. Однією з центральних в його творах є ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя. З нею пов'язував ідею діяльної любові або доброчинства що, в свою чергу є основою суспільної злагоди і єдності. Був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, почав реально мислити про майбутню українську державу. Своєю діяльністю сприяв духовній консолідації українського народу творенню єдиного комунікативного простору його культури, а відтак і націотворенню Основні праці “Номоканон” (1629), “Требник” (1646), “Православне сповідання віри” (1640—1645), “Книга души, нарыцаемое злото” (1623) “Крест Христа Спасителя и каждого человека” (1630), “Антологіа, спреч молитвы. (1636), “Євангеліє учительнеє” (1637), “Літос” (1644) та ін.
Монтень Мішель (1533—1592) — французький мислитель мораліст, скептик і стоїк за світоглядними переконаннями. Монтень не створив цілісної філософської системи Відомий як гострий критик звичаїв свого часу
Ніцше Фрідріх (1844—1900) — німецький філософ, представник “філософії життя” Розвивав ідеї типології культури, співставляючи два начала — буття і культури діонісівське, що уособлює буяння творчої енергії, оп'яніння життям і аполлонівське, що є носієм міри, порядку. Ідеал вбачав у досягненні їх рівноваги Автор вчення “про волю до влади” як притаманному всьому живому потягу до самоутвердження. Людину розглядав як недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою незмінені розумом. Тіло у людини ставив вище її розуму як засобу життя Заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра Був прихильником індивідуалізму і соціальної ієрархічності. Основні праці “Народження трагедії з духу музики”, “Весела “наука”, “Присмерки кумирів”, “Воля до влади”, “Генеалогія моралі” та ін.
Новицький Орест Маркович (1806—1884) — український філософ, перший професор філософії Київського університету. За негативного ставлення до філософії в Російській імперії не тільки виступив на її захист, а й, враховуючи тогочасні досягнення світової філософської думки, одним із перших почав прокладати шлях історизму німецької класичної філософії, зробив спробу по новому підійти до осмислення її предмета, завдань, з'ясування основних механізмів і тенденцій розвитку Виводив філософію з глибин свідомості, духу людини, яка запалює п новим баченням, світлом чіткої думки Філософія, на його думку, поширюється на всі види буття, охоплює всі предмети бачення, але її зміст складають тільки загальні форми та закони буття. Ці загальні знання не можуть братися з досвіду, їх джерело — розум, який споглядає їх у своїх ідеях. Світ ідей і є пристанищем філософії, тут вона народжується, черпає свої сили і з'являється в світ Досвід і розум діють спільно. Досвід — це зміст, а розум — форми закони Те що виступає як можливість розумового пізнання в почутті, розкривається мисленням як чітке і свідоме знання. У розвитку філософії виокремлював три фази ставлення П. до релігії У першій фазі вона розвивається в межах релігії, у другій — відокремлюється від релігії, стає незалежною від неї набуває власної форми, у третій — знову повертається до релігії, намагається примиритися з нею, визнати розумним те, що релігія визнає серцем, поєднати віру з довірою до самого розуму У поглядахна історію дотримувався принципу євроцентризму Історію поділяв на язичеський і християнський періоди Основні праці “Про докори в бік філософії в теоретичному і практичному відношенні” (1837), “Про розум як найвищу пізнавальну здібність” (1840), “Поступовий розвиток давніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань” (тт. 1—4,1860—1862), “Духоборці, їх історія та віровчення” (1882) та ін.
Оріховський-Роксолан Станіслав (1513—1566) — український історик, філософ, мислитель гуманіст Найвизначніша постать в украінській культурі доби Відродження. У Західній Європі його називали “українським Демосфеном” та “сучасним Цицероном”. Дотримуючись позицій ренесансного гуманізму та реформації, значну увагу приділяв аналізу проблем історичного процесу, політики, етики, держави. Спираючись на принципи теорії природного права та суспільнодоговірного походження держави, розв'язував проблеми свободи особи та справедливого суспільства. Історичний поступ пов'язував із розвитком освіти, науки, обстоював невтручання церкви у світські справи Як один із перших ідеологів освіченої монархії в Європі, виступав за сильну, але освічену та гуманну монархічну владу. Мораль вважав першоосновою права. Проголошував право людини на всебічний розвиток, задоволення земних потреб, слідування законам природи. 3 проблемою природного права тісно пов'язував такі етичні категорії, як доблесть, гідність, справедливість, чесність, мужність. Найвідоміші твори “Про турецьку загрозу” (1543), “Про целібат” (1547), “Відступництво Риму”, “Напучення польському королю Сигізмунду Августину”, “Хроніка” тощо
Ортега-і-Гасет Хосе (1911—1954) — іспанський філософ, публіцист, громадський діяч. Філософські погляди формувались під впливом Марбургської школи неокантіанства, тезу якого про самодумання суб'єкта, що пізнає в процесі розкриття культури, він прагнув розкрити в подальшому як життєвий вияв суб'єкта в історичному бутті, які він спочатку в дусі філософії життя тлумачив антропологічне, потім під впливом німецького екзистенціалізму (Гайдеггер) — як духовний досвід безпосередньо го переживання. Виходячи з протиставлення духовної “еліти”, яка творить культуру і “маси” людей, яка задовольняється несвідомо засвоєними стандартними поняттями і уявленнями, вважав основним політичним феноменом XX ст. ідейно культурне роз'єднання “еліти” і “маси”, наслідком чого є загальна соціальна дезорієнтація і виникнення “масового суспільства”. Найвідоміші праці. “Повстання мас”, “Дегуманізація мистецтва”, “Міркування про техніку” та ін.
Піфагор (580—500 до н е.) — давньогрецький мислитель, ідеаліст Основою всього сущого вважав числа За орбітами планет, архітектурними спорудами, музикальними звуками вбачав числову гармонію. Значну увагу П. приділяв розвитку математики, заклав основи теорії чисел і принципи арифметики. Релігію і мораль П. вважав основними атрибутами гармонізації суспільства. Вчення П. про безсмертя душі (і її перевтілення) основується на принципах нової підпорядкованості людини богам. П. вплинув на Платона, неопіфейство було популярне в епоху Відродження Праці не збереглись.
Платон (427—347 до н. е. ) давньогрецький філософ учень Сократа, найяскравіший, представник об'єктивного ідеалізму. Виділяв світ вічних нерухомих ідей і світ мінливих конечних речей. Перші прообрази (ідеальні моделі) яким наслідують другі Велику увагу П приділяє питанню “ієрархізації ідей” Вище за все стоїть, за П. , ідея “краси і добра”. Пізнання і досягнення цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання і свідченням повно цінності життя. Гносеологічні погляди П. основані на його вченні про душу. Процес пізнання — це пригадування душею ідей, які вона бачила до втілення в людину П створив концепцію ідеальної держави, в якій розподіл суспільних обов'язків ставився в залежність від рівня доброчинно сті (“Федр”, “Тімей”, “Держава” та ін ).
Плотін (205—270) — давньогрецький філософ, представник неоплатонізму. Розвинув вчення про еманацію сфер буття від вищого до нищого (“єдине” — світовий розум — світова душа — матерія). Душа, за П., є єдиною і неділимою вона безпосередня реальність і її буття не залежить від того, знаходиться вона в тілі чи поза тілом. Погляди П. вплинули на формування реалізму в середньовічній схоластиці. Основна праця “Еннеади”.
Поппер Карл (1902—1994) — один із найвідоміших мислителів XX ст., вихідною позицією якого був раціоналізм. До 1937 р. працював у Відні брав участь у дискусіях Віденського гуртка, виступаючи критиком його програмних положень У 1934 р вийшла основна праця Поппера з філософії науки — “Логіка наукового дослідження”. У роки війни, в еміграції пише свою знамениту працю “Відкрите суспільство та його вороги”, де досліджує не лише давньогрецьку філософію і новітні філософські течії від Канта до наших днів але й розглядає мистецтво урядування, історію розвитку і занепаду грецьких демократій, подає зразок наукової логіки і критичного аналізу. Із 1946 р в якості професора Лондонської школи економіки і політичних наук розробляв критичний напрям у філософії науки — критичний реалізм. Критицизм Поппер вважав основним методом науки і найбільш раціональною стратегією поведінки вченого Серед інших його відомих робіт — “Об'єктивне знання”, “Peaлізм і мета науки”.
Прокопович Феофан (1677—1736) — український мислитель, церковний і громадський діяч, учений. Відомий як професор, ректор Києво-Могилянської академії, теоретик і пропагандист реформ Петра І. Перебував на позиціях об'єктивного ідеалізму, стверджуючи, що Бог існував перед буттям світу як найдосконаліший розум. Визнаючи Бога творцем світу, водночас зазначав, що світ матеріальний за своєю природою, а сама матерія не створена і не знищувана. Вона розвивається за своїми власними законами Головною ознакою природи вважав рух, який є зачинателем усього 3 матерією і рухом пов'язував простір і час, вказував на їх об'єктивність Пропагував погляди Арістотеля, Коперника, Галілея, Декарта, Лейбніца Прагнув вивільнити філософію від середньовічного догматизму, відкрито ставив питання про її свободу. Запроваджував гуманістичні елементи в освіту, високо цінував людину, основою діяльності якої вважав активність, чесність, порядність, добросовісність у виконанні своїх обов'язків. Свободу людини тлумачив як панування особи над собою, її здатність керувати своїми діями, емоціями, пристрастями. Був одним із перших прибічників розширення функцій української народної мови, яка давала більшу можливість ширити освіту серед простого люду. Автор численних творів з богослов'я, філософії, україномовної трагікомедії “Володимир” багатьох панегіриків, пісень, гімнів.
Рассел Бертран (1872—1970) — англійський філософ логік, математик, публіцист, громадський діяч. Філософські погляди Р. здійснили складну творчу еволюцію. Математична логіка, емпірична теорія пізнання, використання логіки при вирішенні філософських проблем — основний напрям теоретичних пошуків Р. Р. один із основоположників логічного атомізму та неопозитивізму. В більш пізньому періоді творчості Р. прийшов до аналізу змісту, структури досвіду (безпосереднього в досвіді), загальнозначущого в природничому знанні. Він намагався обгрунтувати єдність емпіричного і теоретичного рівнів пізнання. Основні праці “Людське пізнання, його сфера і границі” (1948), “Історик західної філософії” (1959).
Русин Павло (бл. 1470—1517) — один із перших українських гуманістів, культурно освітній діяч, професор Краківського університету. В дусі гуманізму та античної спадщини особливу увагу звертав на реальне земне життя, людську особливість. Був прихильником природного права, обстоював необхідність розвитку науки та освіти як головних чинників історичного процесу, прославляв книгу як скарбницю мудрості. Особливого значення надавав творам Вергілія, Овідія, Горація, Сенеки, популяризував їх в Україні, сприяв формуванню українського патріотизму та національної самосвідомості Філософська спадщина Русина маловідома
Руссо Жан-Жак (1712—1778) — французький філософ, деїст, пред ставник Просвітництва, хоч і критикував його з позиції романтизму (він твердив, що прогрес культури веде до падіння моралі, закликав повернутись назад до природи). Р. поряд з іншими просвітниками ідейно готував французьку революцію. Людину за природою вважав доброю істотою, яку псує цивілізація. Велику увагу приділяв проблемам виховання Руссо — один з творців концепції “суспільного договору” (“Еміль, або Про виховання”, 1762, “Про суспільний договір”, 1762, “Сповідь” 1781—1788 )
Сакович Касіян (бл. 1578—1647) — український культурно освітній, церковний діяч, філософ Світобачення базувалося на принципах арістотелізму, античних авторів, християнських мислителів середньовіччя Високо цінував філософію, працював над засвоєнням термінології, виробленої світовою філософією і наукою Найвищою мудрістю вважав пізнання законів своєї вітчизни г пізнання людиною самої себе, н властивостей і обов'язків. Людину розглядав як мікрокосм, що є відтворенням, відповідністю макрокосму. Слідом за Арістотелем виокремлював рушійну (рослинну), чутливу й розумну душу Стверджував, що людина не може бути подібною до Бога тілом, бо Він тіла не має, зате може бути подібною душею, яка і є безконечна, вічна, безсмертна, як і Бог. Розум поділяв на інтелектуально активний, пасивний, спекулятивний, практичний і терплячий. На противагу єретичним вченням виступав за визнання свободи волі — вільного волевиявлення. Одним із перших в українській літературі звернув увагу на необхідність потреби українського народу в національній державі Автор творів “Перспектива або пояснення грекоруської церкви” (1642), “Трактат про душу” (1625), “Арістотелеві проблеми ..” (1620) та ін.
1 2 3 4 5


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП