ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Найвидатніші філософи світу та України

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Найвидатніші філософи світу та України

2 3 4 5

Абеляр П'єр (1079—1142) — французький філософ, теолог і поет. Одним із перших прагнув розв'язати теологічні питання не на основі авторитету, а на основі розуму. Сформулював власне вчення — концептуалізм` універсали не є самостійною реальністю, реально існують лише окремі речі; водночас універсали стають реальністю у сфері розуму в якості понять, що є ні чим іншим, як результатом абстрагуючої діяльності розуму. Автор книг “Вступ до теології”, “Теологія найвищого блага”, “Християнська теологія”, за які був визнаний католицькою церквою єретиком.
Авіценна (Абу Алі Ібн-Сіна) (980—1037) — вчений, філософ, представник східного арістотелізму у сфері метафізики, гносеології й лопни Дав оригінальну класифікацію наук, поєднавши теоретичні науки з практичними (етика, домоводство, політика), із ремеслами, виробництвом, торгівлею, медициною Найвищою наукою вважав метафізику, яку поділяв на “універсальну” і “божественну”. Автор знаменитого “Канону лікувальної науки”, багатотомної енциклопедичної праці “Книга зцілення”, багатьох філософських трактатів.
Аврелій (Блаженний) Августин (354—430) —християнський теолог, найяскравіший представник західної патристики, засновник християнської антропології. На відміну від античної філософської думки, прагнув дослідити динаміку людської особистості і динаміку загальнолюдської історії Найголовніші праці “Проти академіків”, “Про безсмертя душі”, “Про вільне вирішення”, “Про користь віри”, “Про християнське вчення”, “Сповідь” тощо.
Аквінський Фома (Тома) (1225/26—1274) — середньовічний філософ, теолог, систематизатор ортодоксальної схоластики, засновник томізму. Намагався віднайти спільні основи віри і розуму Утверджував автономію філософії. Догмати віри розділив на раціонально осяжні (Бог існує, Бог єдиний) і неосяжні (творіння світу, троїстість Бога) Раціонально осяжні можуть бути предметом і філософії, і теології, неосяжні — лише теології. Опираючись на емпіричні факти, обгрунтував п'ять доказів існування Бога. Його перу належать багатотомні праці “Сума теології”, “Про суще й існування”, “Про начала природи”, коментарі до Біблії, до трактатів Арістотеля тощо.
Арістотель (384—322 до н е ) — давньогрецький філософ, один із найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона У 367—347 рр — слухач, згодом викладач Академії Платона, 347—334 — мандрівний філософ, 343—340 — вчитель О Македонського, 334—322 — засновник і викладач власної філософської школи і наукової спілки в м. Лікеї (Афіни). Творчість Арістотеля енциклопедичне різнобічна Він займався природничими науками, поетикою, проблемами державного устрою, був творцем логіки психології, естетики та ін У своїх працях (понад 150) (“Метафізика”, “Фізика”, “Аналітика”, “Риторика”, “Тоніка” категорії “Історія тварин”, “Про думку”, “Політика”, “Афінська політія”, “Етика” тощо), які охоплювали майже всі галузі знань того часу прагнув узагальнити досягнення античної науки. Основу його спадку складає філософія, зокрема так звана перша філософія — метафізика, яку Арістотель трактував як науку “про причини і начала”, або як науку про “суще як таке”.
Арон Раймон Клод Фердинанд (1905—1983) — французький філософ, політолог і соціолог, знаний своїми працями з історії соціології, філософи, історії, методологічних проблем історичного пізнання. Є одним із творців теорії єдиного “індустріального суспільства”, в якій соціальне економічний прогрес розглядається як перехід від “традиційного” (аграрного) до промислового (“індустріального”) суспільства Виходячи з положення, що будь яка індустріальна система має свою внутрішню логіку розвитку, стверджував, що, незважаючи на існування начебто протилежних типів суспільства — капіталізму і соціалізму, все ж існує єдине індустріальне суспільство. У політичній філософії закликав до пошуку цілей розвитку, оскільки індустріальний тип суспільства, який він вивчав, не має внутрішньо притаманних йому цілей. Основні праці: “Вступ до філософії історії”, “Виміри історичної свідомості”, “Три есе про індустріальну “добу”, “Етапи соціологічної думки”, “Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство”, “Опіум інтелектуалів” тощо.
Баранович Лазар (1620—1693) — український мислитель, право славний церковний діяч, письменник. З 1650 р — професор, ректор Києво-Могилянської академії, з 1657 p. — Чернігівський єпископ, згодом архієпископ (з 1666 р ), керував водночас Київською метрополією, тобто українською православною церквою Лівобережної України (1659— 1661,1670—1685). Високо цінував народну культуру, українську мову, обстоював національну й релігійну самостійність України. Автор богословських, літературних, політичних творів, серед них: збірники “Меч духовний” (1666), “Труби словес проповідних” (1674), збірник віршів “Лютня Аполлона” (1671) тощо.
Бекон Френсіс (1561—1626) — англійський філософ, засновник емпіричної традиції у філософії Нового часу. Обгрунтував доктрину “природної філософії” електричний метод та описав різні види дослідного пізнання, сформулював індукцію як метод дослідження законів (“форм”) природних явищ з метою їх плідного використання в людській практиці розробив детальну класифікацію наук Пропагуючи науки, розмежовував сфери наукового знання і релігійної віри, але вважав, що релігія не повинна втручатися у справи науки. Найвідоміші праці “Новий Органон, або Істинні вказівки для тлумачення природи”, “Спростування філософій”, “Про гідність і примноження наук”, “Нова Атлантида” тощо.
Бергсон Анрі (1859—1941) — французький мислитель, представ ник “філософії життя”, автор “концепції творчої еволюції”. Вчив, що світ, життя — це неперервний часовий потік, творчий порив, у якому виникає нове, непередбачуване. Від неживої до живої матерії, від інстинкту до розуму, від закритого до відкритого суспільства — так через відштовхування відбувається еволюція. Інтелект, наука нездатна осягнути цей потік. Вони омертвляють його. Адекватно осягається творчий потік лише інтуїцією митця чи філософа Мистецтво Бергсон ставить вище науки в пізнанні природи. Праці (“Матерія і пам'ять” (1896), “Творча еволюція”(1907)та ін.).
Бердяев Микола Олександрович (1874—1948) — російський філософ персоналіст, вихованець Київського університету В основі його філософії — ідея свободи, ідея творчості, ідея особи й ідея “метаісторичного” есхатологічного сенсу історії. Загальною основою цих ідей є поняття-символи дух, “царство” якого онтологічно протистоїть “царству природи”, трансцендитування —творчий прорив, здолання пут природно історичного буття, екзистенційний час — духовний досвід особистого й історичного життя, що має абсолютний сенс Праці Бердяева "Філософія свободи” “Сенс творчості”, “Досвід есхатологічної метафізики”, “Я і світ об'єктів” тощо.
Беринда Памво (1555(60)—1632) — діяч української культури, лексикограф, мислитель, один з найвидатніших діячів “ученого гуртка” Києво Печерської лаври. Працював редактором, перекладачем, гравером у друкарнях Перемишля, Львова, Києва. Зачинатель поезії та шкільної драми в Україні Спираючись на здобутки європейської лексикографії, створив “Лексіконъ славеноросский и именъ тлъкованіє”—перший друкований український словник, виданий Лаврською друкарнею (м. Київ) в 1627 p., який охоплював 7 тисяч термінів.
Берклі Джордж (1684—1753) — англійський теолог і філософ — суб'єктивний ідеаліст. Заперечував об'єктивне існування речей Речі — це лише комплекси наших відчуттів. Існування речей він зводив до їх сприймання На цій підставі заперечував матерію як субстанцію. Цілеспрямовано боровся з матеріалізмом та атеїзмом. Основна праця “Трактат про основи людського пізнання” (1710).
Бруно Джордано (1548—1600)— італійський мислитель пантеїст. Світогляд Б. зазнав впливу містиків і платонізму В основу всього сущого покладав матерію, яку наділяв активністю і здатністю відчувати (гілозоїзм) Праці “Про безкінечність всесвіту і множинність світів” (1584) “Про причину, первень і єдине” (1584).
Вебер Макс (1864—1920) — німецький філософ і соціолог. Займав ся проблемам и теорії соціальної ді і яку аналізував у першу чергу як вільну дію окремої людини. Найбільш відомий своїм аналізом походження капіталізму, виникнення якого пов'язував з появою в історії людини здатної до раціональної поведінки у сфері господарства та повсякденного життя. У всіх дослідженнях проводив думку про раціональність як визначальну рису сучасної йому європейської культури. Раціональність протистоїть традиційному і харизматичному засобам організації суспільних відносин. Значну увагу надавав проблемам соціальної структури і класового конфлікту, протиставивши марксизму свою концепцію, в якій підкреслював багатомірність класових відмінностей. Автор праць: “Протестантська етика і дух капіталізму”, “Господарська етика світових peaлій”, “Господарство і суспільство”, “Політика як покликання і як професія”, “Наука як покликання і як професія” та багато ін.
Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — видатний українськии вчений, мислитель, основоположник учення про біосферу та ноосферу, перший президент Всеукраїнської Академії наук (1918). Організатор генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеологи, наукознавства, вчення про живу речовину. Енциклопедичність наукових праць Вернадського значною мірою сприяла становленню сучасної наукової картини світу Всесвіт він розглядав як сукупність живої речовини, біосфери й людства, поява якого, на його думку, започатковує якісно новий етап розвитку Всесвіту, якому сприяє людський розум та результати його втілення в практичній діяльності. Це виявиться в перетворенні біосфери на нове середовище життя — ноо сферу (сферу розуму), у докорінних соціальних змінах, організації нових форм людського співжиття. З розвитком ноосфери Вернадський пов'язував необхідність охоплення світовою наукою всієї планети, створення все ленської науки як могутньої історичної та геологічної сили, в якій природно історична, природна (космічна) і соціальне гуманістична тенденції зіллються в єдине ціле. Одним із перших проаналізував структуру та властивості простору и часу, їх роль у формуванні наукового світогляду порушив питання про самостійний статус біологічного простору и часу охарактеризував їх особливості, зокрема симетрію та асиметрію Обстоюючи науковий світогляд, не абсолютизував роль і значення науки, визнавав участь у його творенні інших форм духовного освоєння людиною світу. У формуванні світогляду, на його думку, задіяні всі аспекти людської діяльності, які виявляються в системі наших цінностей (наука, релігія, мистецтво, філософія, етика). Важливого значення надавав релігійній формі суспільної свідомості, розглядаючи її як глибинне внутрішнє переживання соборного типу. Виступав за всебічний розвиток української культури, збереження культурної самобутності українського народу.
Вишенський Іван (між 1538—1550, за іншими даними між 1545— 1550 — після 1620) — відомий український письменник полеміст, мислитель. Освіту отримав в Острозькій академії. Визнаючи лише православну патристику (доктрину), будучи виразником православного консерватизму, критично сприймав світську філософію, відкидав філософські вчення Платона та Арістотеля, античних філософів, повчання західних церковних діячів Центральною в творчості є ідея протиставлення. Бога і світу. Бога і людини. Дотримуючись ранньохристиянської ідеї докорінної відмінності небесного і земного буття, він розглядав Бога як творця всього сущого, вищу волю, якій підпорядковується все в світі як об'єктивному законові буття Бог — це надприродне начало, єдина, вічна, об'єктивно існуюча таємнича й непізнанна істина що сама в собі розуміється. Все суще а отже і людина — творіння Бога. Водночас Бог не тільки творець світу людини а и ідеал добра справедливості мудрості чесності досконалості і земне життя людини має спрямовуватися на досягнення цього ідеалу філософською основою міркувань Вишенського є неоплатонізм. До нас дійшли 16 його творів у різних рукописних списках, зокрема “Книжка”, “Обличеніє діавола миродержца”, “Посланіє до всъх обще в Лядской земле живущих”, “Краткословнии ответ Петру Скарге”, “Зачапка мудрого латынника з глупым русином” та ін.
Віденський гурток — група філософів, науковців, що об єдналися навколо філософського семінару, організованого у 1922 р керівником кафедри філософії індуктивних наук Віденського університету М. Шліком. У центрі інтересів гуртка були проблеми філософії науки. До нього входили відомі філософи фізики, математики — Р. Карнап, О. Неират, К. Гедель, Г. Ган, Ф. Вайман, Г. Феигль, регулярно брали участь у дискусіях. А. Аиєр, Г. Рейхенбах, К Поппер, Е. Нагель і багато інших тогочасних інтелектуалів. Гурток був ідейним та організаційним центром логічного позитивізму. Із насильницьким приєднанням Австрії до Німеччини в 1938 р учасники гуртка емігрували до Англії та США, де немало зробили для розвитку досліджень у сфері філософи науки.
Вітгенштейн Людвіг (1889—1951) — австралійський філософ, неопозитивіст “Логіко філософський трактат” (1921) вважається одним з основних творів неопозитивізму. В ньому різко розмежовується наука і філософія. Твердження останньої проголошуються неверифікованими і пустими. Пізній Вітгенштейн відійшов від цієї позиції. Він визнавав значення філософських висловлювань, але вимагав строгого розмежовування їх з науковими висловлюваннями. Погляди пізнього В. справили значний вплив на розвиток лінгвістичної філософії.
Вольтер (псевд. Аруе Франсуа Марі) (1694—1778) — французький філософ просвітитель, вчений, публіцист Автор понад 100 томів різноспрямованих за проблематикою праць. Представник деїзму виступив проти католицизму та клерикалізму. Брав участь у створенні “Енциклопедії” 18 сторіччя. Прихильник концепції суспільної угоди. Головні філософські праці “Філософські листи”, “Трактат про метафізику” “Філософський словник”, “Кандід” та інші. Виступаючи за утвердження в суспільстві буржуазних відносин та антифеодальної ідеологи, В. не виключав можливість поступок та компромісів з боку нижчих верств В. не сприймав не тільки комуністичних ідеалів Мельє та егалітаризму Руссо, але й будь яких ви разів ідеї народного правління У філософській онтології впритул підійшов до ідеї вічної матерії, яка є об'єктивною та рухомою. На думку В. свідомість є атрибутом матерії й залежить від побудови тіла. Кінцеву причину як свідомості, руху так і матерії, В. вбачав у Богові. Але разом з тим В. відкидає провіденціалізм, вважаючи історію творчістю самих людей. Філософсокі ідеї В. відіграли велику роль у формуванні нового покоління французьких просвітників Ламетрі, Дідро, Гельвеція, Гольбаха та ін.
Гадамер Ганс Георг (нар 1900) — німецький мислитель провідний представник герменевтики XX ст Багато уваги приділяв специфіці герменевтики як методу пізнання феноменів культури зокрема т.з. герменевтичному колу, упередженості в тлумаченні тексту Праця “Істина і метод”. (1960)
Гайдеггер Мартін (1889—1976) — німецький філософ-екзистенціаліст, один із найоригінальніших мислителів XX ст. Вибудовуючи онтологію на основі феноменології Гуссерля, прагнув розкрити “сенс буття” через розгляд людського буття, оскільки тільки людині первісно притаманне розуміння буття. За Гайдеггером, онтологічну основу людського існування складає його кінечність, тимчасовість. Тому час повинен розглядатися як найсуттєвіша характеристика буття. Гайдеггер прагне переосмислити європейську філософську традицію, яка тлумачила чисте буття як щось позачасове. І причину такого стану він вбачав в абсолютизації одного з моментів часу — теперішнього, “вічної присутності”, коли справжня часовість ніби розпадається, перетворюючись у послідовний ряд моментів “тепер”, у фізичний час. Основні твори: “Буття і час”, “На шляху до мови”, “Що є думка?”, “Мова — це дім буття", “Лісові стежки” тощо.
Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770—1831) — представник німецької класичної філософії, творець всеосяжної системи філософії, яка охоплювала всі сфери людського знання, фундатор найбільш розгорнутої і обгрунтованої системи ідеалістичної діалектики. Основу його філософської системи складають дві домінуючі ідеї: а) переосмислення розсудку й розуму; б) розуміння ідеї (істини) як системи знання, що породжує себе в процесі розвитку. Поділяючи класичну віру у визначенні предмета філософії як Абсолютного, вбачав у думці, в її логічному русі, адекватну Абсолюту “стихію”. Звідси й переконання, що суще в основі своїй є думка. Ідея є істина, система знання, а все істинне є ідея. Філософія, на його думку, можлива як процес конструювання абсолютного знання, як діалектична філософія, в основі розвитку якої є цикл: теза, антитеза, синтез, або тріада, згідно з якою думка (ідея) в своєму розвитку переходить у свою протилежність, яка на наступному етапі знімається своєю протилежністю, примиряючи в собі два попередні етапи. Тобто в підсумку протилежні моменти зберігаються в своїй єдності як внутрішні моменти синтетичного цілого. Панування так званої тріади характеризує всю філософську систему Гегеля: перший розділ — “Логіка”, де простежується увесь шлях розвитку абсолютної ідеї, починаючи з найпростіших логічних форм і закінчуючи абсолютною ідеєю; другий розділ — “Натурфілософія”, де наявне розгортання в просторі сутнісного змісту абсолютної ідеї у формі тілесного, матеріального, тобто в природі; і третій розділ — “Філософія духу”, де дух виступає у трьох формах: суб'єктивний дух (індивідуальний розвиток людини), об'єктивний дух (дух народу) і абсолютний дух (мистецтво, релігія і філософія як найвища ступінь розвитку світового духу). Автор праць: “Феноменологія духу”, “Наука логіки”, “Енциклопедія філософських наук”, “Філософія права”, “Філософія релігії” тощо.
Гельвецій Клод-Адріан (1715—1771)— французький філософ-просвітитель, представник деїзму (матеріалістична концепція в онтології), ідеолог французької революції 18 ст. У філософському тлумаченні світу абсолютизував значення законів механіки. Створив концепцію індивідуалістичної етики, що грунтувалась на засадах дослідного походження моральних уяв та почуттів. Головна філософська праця: “Про розум”. Згідно з Г., світ є матеріальним, нескінченним у просторі й часі, перебуває у постійному русі, а мислення та чуття є властивостями матерії, які виникли як її найскладніші витвори. У гносеології Г. додав сенсуалізмові Локка матеріалістичного забарвлення. Був супротивником агностицизму. Починаючи аналіз суспільства з ізольованого індивіда ("Робінзона"), розглядав як рушійні сили суспільного розвитку свідомість людини та людські пристрасті. Критикуючи вчення про вроджену нерівність інтелектуальних здібностей людей, абсолютизував роль соціального середовища у вихованні й розвитку людини. Висунув концепцію індивідуалістської етики (на противагу релігійній та спірітуалістичній етичним концепціям). Г. вважав республіканську форму правління непридатною для великих держав, а тому обстоював освічений абсолютизм з буржуазно-демократичними акцентами.
Геракліт Ефесський (бл. 544/540 — бл. 483 до н.е.)—давньогрецький філософ. Вчив, що світ— це вогонь, основою якого є логос, чистий розум. Висунув геніальні діалектичні здогадки про загальну мінливість сущого (“все тече...”) і боротьбу протилежностей. Війна — батько всього, твердив він. Свої ідеї висловлював у формі непрозорих (темних) афоризмів, звідки, на думку деяких дослідників, походить його прізвисько Темний. Погляди мислителя справили глибокий вплив на подальший розвиток філософії (Гегель, Ніцше).
2 3 4 5


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП