Законодавчі акти, нормативні документи - Закон України про засади запобігання та протидії корупції

Про засади запобігання та протидії корупції

Цей Закон визначає основні засади запобігання та протидії
корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин,
відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних
правопорушень шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи
інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб,
інтересів держави.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

близькі особи - подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри,
дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи за
умови їх постійного проживання разом із суб'єктом, визначеним у
частині першій статті 2 цього Закону, і ведення з ним спільного
господарства;

конфлікт інтересів - реальні або такі, що видаються
реальними, протиріччя між приватними інтересами особи та її
службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на
об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на
вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових
повноважень;

корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки
корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 2
цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну,
адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну
відповідальність;

корупція - використання особою наданих їй службових
повноважень та пов'язаних з цим можливостей з метою одержання
неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої
вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція
чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим
фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до
протиправного використання наданих їй службових повноважень та
пов'язаних з цим можливостей;

неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги,
пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх
обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за
ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Стаття 2. Суб'єкти відповідальності за корупційні
правопорушення

1. Суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення
є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або
органів місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України та його
заступники, Прем'єр-міністр України та інші члени Кабінету
Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний
прокурор України, Голова Національного банку України, Голова
Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова
Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці;

г) посадові особи місцевого самоврядування;

ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших
утворених відповідно до законів військових формувань;

д) судді Конституційного Суду України, професійні судді,
народні засідателі і присяжні;

е) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх
справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої
служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної
служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;

є) посадові особи і працівники органів прокуратури,
дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб,
уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого
самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не
зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують
заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

б) члени окружних/територіальних та дільничних виборчих
комісій;

в) керівники громадських організацій, які частково
фінансуються з державного чи місцевого бюджету;

г) помічники-консультанти народних депутатів України та інших
виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами
місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок
державного чи місцевого бюджету;

ґ) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами
місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори,
нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні
посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду
колективних трудових спорів, третейські судді, а також у
встановлених законом випадках інші особи);

д) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають
посади в законодавчому, виконавчому, адміністративному або
судовому органі іноземної держави, а також інші особи, які
здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для
державного органу або державного підприємства);

е) посадові особи міжнародних організацій (працівники
міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою
організацією діяти від її імені);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади,
пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи
адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально
уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а
також фізичні особи - підприємці;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи - у разі
одержання від них особами, зазначеними в пунктах 1-2 частини
першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами
неправомірної вигоди;

5) юридичні особи - у визначених законом випадках.

Стаття 3. Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання та
протидії корупції

1. Президент України, Верховна Рада України, Кабінет
Міністрів України, органи прокуратури України здійснюють заходи
щодо запобігання та протидії корупції в межах повноважень,
визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами.

2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання
та протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні в межах
повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі
нормативно-правовими актами.

3. Координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої
влади щодо запобігання та протидії корупції здійснює Кабінет
Міністрів України.

Формування державної антикорупційної політики, реалізацію
антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою
України, а також координацію діяльності центральних органів
виконавчої влади з цих питань здійснює спеціально уповноважений
орган (особа) з питань антикорупційної політики.

4. Спеціально уповноважені суб'єкти, які в межах своєї
компетенції безпосередньо здійснюють заходи щодо виявлення,
припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі -
спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції),
визначаються законом.

Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії
корупції є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою
злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової
міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю
Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних
Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Координацію діяльності правоохоронних органів з питань
протидії корупції здійснюють в межах наданих повноважень,
визначених законами, Генеральний прокурор України та
підпорядковані йому прокурори.

5. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а
в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо
припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав
чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а
також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні
здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, у
міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від
підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також
громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.

6. Керівники органів державної влади, юридичних осіб, їх
структурних підрозділів у разі виявлення корупційного
правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого
правопорушення працівниками відповідних органів державної влади,
юридичних осіб зобов'язані в межах своїх повноважень вжити заходів
щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово
повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб'єкта у
сфері протидії корупції.

Розділ II
ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття 4. Обмеження, спрямовані на запобігання та протидію
корупції

1. Особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 2
цього Закону, забороняється:

1) використовувати своє службове становище з метою одержання
неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої
вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

а) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у
здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій,
субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому
числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

б) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, яка не
має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду;

в) неправомірно втручатися в діяльність інших органів
державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових
осіб;

г) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним
особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням
нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням
(погодженням) висновків;

2) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю
(крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної
практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що
здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших
осіб, якщо інше не передбачено законом;

3) входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу
управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має
на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють
функції з управління акціями (частками, паями), що належать
державі, та представляють інтереси держави в раді товариства
(спостережній раді), ревізійній комісії господарського
товариства), якщо інше не передбачено законом;

4) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації,
надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в
повному обсязі інформацію.

Обмеження, передбачені пунктами 2-3 частини першої цієї
статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють
свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), а також
на осіб, зазначених у пункті 2 частини першої статті 2 цього
Закону.

2. Фізичним та юридичним особам забороняється здійснювати
фінансування органів державної влади чи органів місцевого
самоврядування, у тому числі надавати їм матеріальну та/або
нематеріальну допомогу, безоплатно виконувати роботи, надавати
послуги, передавати кошти та інше майно, крім випадків,
передбачених законами та чинними міжнародними договорами України,
укладеними в установленому законом порядку.

Стаття 5. Обмеження щодо одержання подарунків

1. Особам, зазначеним у пунктах 1-2 частини першої статті 2
цього Закону, у зв'язку з виконанням ними функцій держави або
органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки,
за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.

2. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2
цього Закону, можуть приймати особисті подарунки, які відповідають
загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість
одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної
пільги.

3. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2
цього Закону, передають органу державної влади, організації або
іншій юридичній особі, де вони працюють, подарунки, одержані під
час проведення офіційних заходів, у триденний строк в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Обмеження щодо роботи близьких осіб

1. Особи, зазначені в підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та
підпунктах "а" - "б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону
(крім народних засідателів і присяжних), не можуть мати в
безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо
підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм
особам.

Особа, зазначена в підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та
підпунктах "а"-"б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону
(крім народних засідателів і присяжних), зобов'язана повідомити
керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про
працюючих у цьому органі близьких їй осіб.

2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини
першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають
заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.
Якщо в даний строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні
особи та/або близькі їм особи в місячний строк підлягають
переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає
безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває в
підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади, крім
випадків, передбачених законодавством, що регулює питання
доброчесної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій
держави, органів місцевого самоврядування.

3. Особам, зазначеним у підпунктах "а", "в"-"ж" пункту 1 та
підпунктах "а"-"б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону
(крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати
участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо
призначення на посаду близьких їм осіб та в будь-який інший спосіб
впливати на прийняття такого рішення.

Стаття 7. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або
припинили діяльність, пов'язану з виконанням
функцій держави, органів місцевого самоврядування

1. Установлені цим Законом або іншими законами обмеження щодо
осіб, зазначених у пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього
Закону, зберігаються протягом двох років після звільнення таких
осіб з посад або припинення ними в установленому порядку
діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, органів
місцевого самоврядування, за умови якщо обов'язки цих осіб на
новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов'язані з
функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

Стаття 8. Обмеження щодо юридичних осіб, яких притягнуто
до відповідальності за вчинення корупційного
правопорушення

1. Органи державної влади або органи місцевого
самоврядування, юридичні особи публічного права, юридичні особи,
що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, не можуть
надавати юридичним особам, яких притягнуто до відповідальності за
вчинення корупційного правопорушення, кошти і майно протягом п'яти
років з дня набрання рішенням суду законної сили.

Юридичним особам, яких притягнуто до відповідальності за
вчинення корупційного правопорушення, протягом п'яти років з дня
набрання рішенням суду законної сили забороняється провадити
діяльність від імені держави чи будь-яку іншу діяльність з надання
державних послуг на договірних засадах.

2. Кабінет Міністрів України визначає порядок накопичення та
оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до
відповідальності за корупційні правопорушення.

Стаття 9. Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують
на зайняття посад, пов'язаних із виконанням
функцій держави або органів місцевого
самоврядування

1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад,
пов'язаних з виконанням функцій держави або органів місцевого
самоврядування, проводиться спеціальна перевірка, у тому числі
щодо відомостей, поданих особисто.

Організація проведення спеціальної перевірки покладається на
керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування,
на зайняття посади в якому претендує особа.

До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально
уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби
- інші центральні органи виконавчої влади.

2. Спеціальній перевірці підлягають відомості про:

1) притягнення особи до кримінальної відповідальності та
відповідальності за корупційні правопорушення;

2) достовірність інформації про доходи, їх джерела та
зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, щодо
особи, яка претендує на посаду, та близьких їй осіб;

3) наявність у особи та близьких їй осіб корпоративних прав;

4) особу, яка претендує на зайняття посади, у тому числі про
стан її здоров'я, освіту, наявність наукового ступеня, вченого
звання, підвищення кваліфікації.

3. Спеціальна перевірка проводиться у п'ятнадцятиденний строк
за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади,
зазначеної в пункті 1 і підпунктах "а"-"ґ" пункту 2 частини першої
статті 2 цього Закону.

У разі відсутності зазначеної згоди питання щодо такої
кандидатури не розглядається.

Положення щодо організації проведення спеціальної перевірки
затверджується Кабінетом Міністрів України.