Статистика
Онлайн всього: 9 Гостей: 9 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Педагогіка |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Педагогіка
Методики викладання іноземних мов
1. Методика як теорія і практика навчання іноземних мов.
Теоретичний курс методики викладання ІМ посідає чільне місце у системі професійної підготовки майбутнього вчителя ІМ. У педагогічному контексті слово методика вживається у наступних значеннях: 1) Методика як теоретичний курс, навчальна дисципліна у педагогічному навчальному закладі. 2) Методика як сукупність форм, методів і прийомів роботи вчителя, тобто технологія професійної практичної діяльності. 3) Методика як педагогічна наука, яка має, з одного боку, характеристики, властиві будь-якій науці взагалі.
2. Галузі методики.
Галузі методики: 1) загальна методика розглядає вивчення загальних закономірностей і особливостей процесу навчання ІМ незалежно від певної ІМ. 2) спеціальна методика досліджує навчання тих мовних і мовленнєвих явищ, що є специфічними для конкретної ІМ. 3) історична методика. 4) експериментальна методика 5) порівняльна методика вивчає навчання ІМ у різних країнах 6) методика застосування технічних засобів у навчанні ІМ.
3. Зв’язок методики з психологією.
Існує щільний зв'язок методики із психологією у питанні використання даних психології мовлення (наприклад, про усне і писемне мовлення, чи про зовнішнє і внутрішнє мовлення), а також у контексті педагогічної психології, що досліджує шляхи формування знань, умінь і навичок; прояв вищих психічних функцій у процесі навчання. Психологія вказує на: 1) серйозне розходження між усним і писемним мовленням. 2) розрізнення внутрішнього і зовнішнього мовлення, рецептивного і репродуктивного мовлення. 3) процеси: запам'ятовування (довільне, мимовільне), збереження і забування.
4. Зв’язок методики з лінгвістикою.
Методика спирається на дані і закономірності лінгвістики, оскільки мова (предмет навчання) досліджується лінгвістикою. Психолінгвістика вивчає механізми породження і розпізнавання мовлення. Лінгвістика вивчає мови як певні кодові системи, прийняті у тому чи іншому середовищі людей. Лінгвістика разом з психолінгвістикою звертає увагу на МД як процес передання і прийому інформації за допомогою певних кодів. Методика використовує основні поняття і закономірності лінгвістики, оскільки вони визначають специфіку об'єкта навчання.
5. Зв’язок методики з дидактикою.
Методика ґрунтується на загальних положеннях дидактики і теорії виховання, оскільки дидактика і теорія виховання формулюють закономірності, принципи і правила навчання і виховання в цілому, а методика конкретизує ці положення стосовно предмета «іноземна мова». Важливими для методики є наступні поняття: знання, уміння і навички. Необхідно чітко розрізняти мовленнєві уміння (уміння монологічного мовлення, діалогічного мовлення, читання і писемного мовлення) і мовні навички (фонетичні, лексичні, граматичні, техніки читання і техніки письма).
6. Поняття комунікативної компетенції, теми і мовленнєвої ситуації.
Компоненти іншомовної комунікативної компетенції: 1) Мовна компетенція передбачає опанування знаннями (з лексики, граматики, фонетики та орфографії) та формування відповідних навичок: - фонетичні; - лексичні; - граматичні; - морфологічні – пов’язані із складом слова та частинами мови; - синтаксичні – пов’язані з побудовою речень та їх різних видів; - орфографічні; - графічні та каліграфічні – засвоєння особливостей написання. 2) Мовленнєва компетенція - володіння 4-ма видами умінь – аудіювання, говоріння, читання та письмо. 3) Соціокультурна компетенція складається з: - країнознавча компетенція – знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається; - лінгвокраїнознавча компетенція передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв. Тема – коротка теза, що підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації при читанні та аудіюванні. Мовленнєва ситуація – така динамічна система взаємовідносин комуні кантів, яка базуючись на відбитті об’єктів та подій зовнішнього світу, породжує потребу у цілеспрямованій діяльності в розв’язанні мовленнєво-мислительного завдання та підпитує цю діяльність.
7. Методи дослідження в методиці навчання іноземних мов.
Методи дослідження мають на меті одержання наукових даних про закономірності навчання іноземних мов, про ефективність навчальних матеріалів, способів і форм навчально-виховного процесу. Основні методи: 1) Критичний аналіз літературних джерел 2) Вивчення та узагальнення позитивного досвіду роботи вчителів 3) Наукове спостереження 4) Пробне навчання 5) експеримент 6) Дослідне навчання. Допоміжні методи: 1) Метод інтерв'ю 2) бесіда 3) анкетування 4) тестування 5) хронометрування (фіксацію на магнітофонну або відеострічку ходу навчального процесу) 6) Статистичний метод 7) Метод моделювання.
8. Базові методичні категорії. Поняття навички і вміння, методу, підходу, методичного прийому, засобу навчання.
Будь-яка наука має свої базові категорії. Навички – автоматизовані компоненти свідомої мовленнєвої діяльності, що передбачає швидке виконання операцій, що не контролюється свідомістю. Уміння – це здатність учнів здійснювати мовленнєву діяльність на основі міцно сформованих навичок. Метод — це узагальнена модель реалізації основних компонентів навчального процесу з ІМ, в основі якої покладена домінуюча ідея рішення головного методичного завдання. Підхід – стратегія навчання ІМ. Засоби навчання – різноманітні інструменти (навчальні книги, прилади, предмети): 1) основні і допоміжні засоби навчання 2) технічні засоби навчання.
9. Цілі навчання іноземної мови у загальноосвітній школі.
Цілі: 1) практична (розвиток усного мовлення як засобом спілкування, навчання читання і розуміння текстів) – навчання розуміння думок інших людей і вираження власних думок в усній та писемній формі 2) освітня (розширює кругозір учнів, сприяє їх загальній освіті) 3) виховна (національні та загальнолюдські цінності) 4) розвивальна (розвиток логічного мислення учнів, уміння самостійної роботи, акуратність і наполегливість).
10. Загально-дидактичні та методичні принципи навчання іноземної мови.
Загально-дидактичні принципи: - принцип виховуючого навчання, - принцип зв'язку навчання з життям, - принцип свідомого навчання, - принцип творчої активності, - принцип наочності, - принцип науковості, - принцип систематичності, - принцип міцності засвоєння знань, - принцип приступності в навчанні, - принцип врахування індивідуальних особливостей учнів. Загальні принципи методики навчання ІМ: 1) Принцип комунікативної спрямованості навчання 2) Принцип врахування особливостей РМ 3) Принцип домінуючої ролі вправ у всіх сферах оволодіння ІМ. Спеціальні принципи методики навчання ІМ: 1) Принцип навчання ІМ на основі типових зразків (моделей, структур, типових речень). 2) Принцип сполучення мовних тренувань з мовленнєвою практикою. 3) Принцип взаємодії основних видів МД 4) Принцип усного випередження у навчанні читання і письма 5) Принцип апроксимації навчальної діяльності 6) Принцип інтенсивності початкової стадії навчання ІМ.
11. Еволюція методів навчання іноземних мов. Перекладні методи.
Два варіанти перекладних методів: 1) граматико-перекладний: - фонетика не розглядалась взагалі як аспект; - лексика вивчалась безсистемно, як ілюстрації до граматичних правил; - основним засобом навчання був дослівний переклад; - навчання іноземної мови було спрямовано на розвиток логічного мислення; - правила заучувались напам’ять, без попередньої аналітичної роботи, що забезпечує його усвідомлення. 2) текстуально-перекладний: - в центрі уваги методу перебувала лексика; - словниковий запас накопичувався завдяки заучуванню напам’ять творів в оригіналі; - роль граматики по відношенню до лексики була другорядною – граматика опановувалась без системно, як коментар до тексту; - метод забезпечував передусім розвиток навичок читання та перекладу. Недоліки: - погано орієнтовані на оволодіння мовою як засобом спілкування, навіть читанням; - основні завдання методів полягали в загальній освіті; - відрив форми від змісту: увага зосереджувалась на формі, а зміст міг просто ігноруватися; - тексти не завжди були доступними для їх сприймання та розуміння.
12. Еволюція методів навчання іноземних мов. Методи періоду реформи.
Процес розробки нових методів, протилежних перекладним методам, в історії методики названо Реформою. Поява прямих методів. Зміст натурального методу: - сприймання мовного матеріалу повинно бути безпосереднім, а не через переклад; - граматичні явища і поняття сприймаються інтуїтивно, із контексту; - РМ повністю виключена з процесу викладання; - пред’явлення нового матеріалу відбувається лише усно. Основні положення прямого методу: - головна роль відводиться пам’яті та відчуттям, а не мисленню; - найбільш сильними відчуттями є акустичні та моторні; - з викладання виключається РМ. Аудіолінгвальний метод: - навчання складає усне мовлення; об’єктом навчання є речення як мінімальна одиниця усного спілкування; - лексика слугує лише ілюстрацією до моделей, що пред’являються до опанування; - граматика слугує для опису структур, але правила виключені з навчального процесу. Аудіовізуальний метод: - зберігає всі основні принципи прямізму; - Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення за аналогією.
13. Еволюція методів навчання іноземних мов. Сучасні методи навчання.
Сучасні методи навчання: 1) Комунікативний метод за Пасовим: - Мовленнєва спрямованість навчального процесу; - Індивідуалізація за керівної ролі її особистісного аспекту; - Функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу; - Ситуативність, що розглядається як засіб мовленнєвої стимуляції і як умова розвитку мовленнєвих навичок; - постійна зміна предмета розмови, обставин, завдань. 2) Метод повної фізичної реакції: - етап говоріння повинен базуватись на попередньому етапі рецепції та розуміння; - розуміння розвивається через виконання наказів; - говоріння не повинно бути результатом примусу. 3) Драматико-педагогічний метод: учні оволодівають іноземною мовою, підключаючи не тільки своє мислення, але й емоції. 4) Мовчазний метод: діяльність (пасивна) вчителя, організація та зміст навчального процесу підпорядковується потребам і можливостям учнів.
14. Еволюція методів навчання іноземних мов. Розвиток вітчизняної методики.
У другій половині 40-х і в 50-і роки в ході дискусій виробляється свідомо-порівняльний метод (І. В. Рахманов, В. Д. Аракін, А. А. Миролюбов, 3. М. Цвєткова, В. С. Цетлін): - остаточно оформляється паралельний розвиток різних видів МД; - оформлюється положення про те, що правила і роз'яснення мають користь лише у тому випадку, якщо це сприяє практиці користування мовленнєвим матеріалом; - установлюється співвідношення між перекладними і без перекладними формами роботи. розробка аналітичного і синтетичного читання дозволила вперше націлити навчання на отримання інформації з тексту. висувається положення про усне випередження при паралельному розвитку умінь і навичок усного мовлення і читання; визнається доцільність оволодіння граматикою на основі моделей; уточнюється положення про те, що окремі явища можуть засвоюватися спочатку без усвідомлення.
15. Засоби навчання іноземної мови. Основні та допоміжні засоби. Технічні засоби навчання.
Система засобів навчання ІМ у школі повинна склад з двох підсистем: 1) підсистема засобів для учнів: - підручник; - касети; - розрізний дидактичний матеріал, - альбом сюжетних картин, - збірник вправ на друкованій основі, - книги для домашнього читання, - словники та різноманітні довідники. 2) підсистема засобів для вчителів: - програма, - книги для вчителя, - НМК (підручник, книжку для вчителя, лінгафонний практикум + комплект аудіокасет, комп’ютерні програми, комплект слайдів, комплект відеокасет + відеопрактикум). Допоміжні засоби: - серії малюнків, роздатковий матеріал, картки, аркуші із завданнями або текстами тощо, таблиці, схеми, ілюстрації, вирізки із журналів, газет; - Фонограми та відеофонограми; - Використання магнітофону; - Використання відео; - Використання відеокамери; - комп’ютер.
16. Підручник як основний дидактичний засіб навчання іноземної мови.
Структура підручника: - розділи, які включають всі аспекти мовної системи та всі види мовленнєвої діяльності; - граматичний довідник, глосарій, тексти для аудіювання; - правила вживання мовних одиниць, малюнки для семантизації лексики, ілюстрації до текстів для читання. Основні вимоги до сучасного підручника з ІМ: - системність і комплектність; - необхідність врахування особливостей етапів навчання; - наступність матеріалів підручника; - врахування особливостей РМ; - науково обґрунтований підхід до добору навчального матеріалу; - мовленнєва спрямованість навчальних матеріалів; - концентрична і циклічна побудова.
17. Планування у методичній роботі вчителя іноземної мови. Календарні та поурочні плани.
Система планування передбачає кілька послідовних етапів: а) календарно-річний план (передбачає кількість годин, що відводяться на вивчення кожної теми, обсяг знань і рівень розвитку мовленнєвих умінь, дані про характер контрольних робіт і термін їхнього проведення.); б) тематичний план (визначення кінцевих цілей у результаті вивчення певної теми); в) поурочний план (зазначається тема уроку, мета (цілі уроку), мовний матеріал, засоби навчання, що використовуються).
18. Навчання фонетики. Формування артикуляційних та інтонаційних навичок.
Фонетика як аспектом навчання — звуки, звукосполучення, наголос, ритм, мелодика, інтонація, паузи. Положення, що лежать в основі роботи над вимовою: 1) інтерференція (уподібнення звуків ІМ звукам РМ) 2) наслідування (імітація) (відтворення звуку, слова, речення тощо на основі почутого слухового образу) 3) пояснення 4) тренування. Фонетичні вправи спрямовані на формування слухо-вимовних навичок поділяються на: 1) вправи в слуханні 2) у відтворенні 3) фонетичні зарядки.
19. Позакласна робота з іноземної мови. Завдання, принципи та форми її організації.
Позакласна робота – система різноманітних освітньо-виховних заходів, що виходять за межі обов’язкової навчальної програми. Завдання, які постають перед позакласної роботи, включають: - подальше удосконалення знань, умінь, та навичок, отриманих учнями на уроках ІМ; - розвиток творчих здібностей учнів - формування навичок самостійної роботи учні; - розширення кругозору учнів - стимулювання інтересу, підсилення мотивації навчання; - формування соціокультурної компетенції. Принципи: - Принцип комплексності; - Принцип захопленості; - Принцип розвитку ініціативи та самодіяльності. Форми позакласної роботи: - індивідуальна; групова; - масові форми. За змістом форми позакласної роботи поділяють на: - змагальні – конкурс, гра, олімпіада, вікторина; - засоби масової інформації – стінгазета, оголошення, бюлетень, усний журнал, дайджест; - культурно-масові – вечір-свято, вечір, присвячений творчій діяльності, вечір-зустріч тощо; - політико- масові – форум, фестиваль, прес-конференція, телеміст тощо; - обєднуючі – клуби за інтересами.
20. Зміст навчання лексики. Формування лексичних навичок. Способи семантизації лексики.
Протягом курсу навчання у середній школі учні повинні засвоїти значення і форми лексичних одиниць та вміти їх використовувати в різних видах МД. Види інтерференції: 1) міжмовна 2) внутрішньомовна - характерна для середнього і старшого ступенів навчання, коли учні здобувають достатній мовленнєвий досвід. Лексичний мінімум: 1) активний (для вираження думок в усній та писемній формі (для продуктивного мовлення), а також для розуміння під час аудіювання та читання (рецепція)) 2) пасивний (розуміти під час рецептивної МД). Основні етапи роботи з лексичним матеріалом: 1) Ознайомлення з новим матеріалом. 2) Первинне закріплення. 3) Розвиток навичок та умінь використання лексики в різних видах МД. Розкриття значення слова (семантизація): 1) безперекладні засоби: - демонстрація предметів, жестів, дій, картин, малюнків, фільмів тощо; - розкриття значень слів ІМ 2) перекладні засобів: - Переклад слова (чи словосполучення) відповідним еквівалентом РМ; - Тлумачення (переклад-тлумачення).
21. Навчання діалогічного мовлення. Етапи роботи та система вправ для навчання діалогічного мовлення.
Відмітною рисою діалогічного висловлювання є спонтанність. Формування мовленнєвих умінь відбувається за допомогою послідовного переходу від простих мовленнєвих одиниць (слово, словосполучення, речення) до більш складних і великих (смисловий фрагмент, текст) і від елементарних операцій (наприклад, імітація) до більш складних. Вправи для навчання підготовленої діалогічного мовлення: - відповіді на питання (короткі, повні і розгорнуті); - постановка ситуативних і ключових питань; - діалогізація прослуханого чи прочитаного монологічного тексту; - складання (нового чи прочитаного) діалогу на задану тему; - драматизація монологічного тексту; -доповнення чи видозміна діалогу, проведення спрямованого (чи самостійного) діалогу. Вправи для навчання непідготовленого діалогічного мовлення: - складання аргументованих відповідей на питання; - проведення комбінованих діалогів (з репліками і коментарями інших учнів); - побудова без попередньої підготовки керованого діалогу (з опорами і без опор); - проведення ігор чи вікторин; - проведення дискусій.
|
|
|
