ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 12
Гостей: 12
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Законодавчі акти, нормативні документи - Кодекс законів про працю України

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Законодавчі акти, нормативні документи - Кодекс законів про працю України
2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Кодекс законів про працю України

Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з
указами Президії Верховної Ради Української РСР
від 18 вересня 1973 року N 2048-VIII, ВВР, 1973 р., N 40, ст. 343,
від 5 червня 1975 року N 3866-VIII, ВВР, 1975 р., N 24, ст. 296,
від 24 грудня 1976 року N 1616-IX, ВВР, 1977 р., N 1, ст. 4,
від 17 січня 1980 року N 5584-ІХ, ВВР, 1980 р., N 5, ст. 81,
від 29 липня 1981 року N 2240-X, ВВР, 1981 р., N 32, ст. 513,
від 30 грудня 1981 року N 2957-X, ВВР, 1982 р., N 2, ст. 23,
від 24 січня 1983 року N 4617-X, ВВР, 1983 р., N 6, ст. 87,
від 21 грудня 1983 року N 6237-X, ВВР, 1984 р., N 1, ст. 3,
від 27 лютого 1985 року N 8474-X, ВВР, 1985 р., N 11, ст. 205,
від 27 червня 1986 року N 2444-XI, ВВР, 1986 р., N 27, ст. 539,
від 10 лютого 1987 року N 3546-XI, ВВР, 1987 р., N 8, ст. 149,
від 3 вересня 1987 року N 4534-XI, ВВР, 1987 р., N 37, ст. 715,
від 30 жовтня 1987 року N 4841-XI, ВВР, 1987 р., N 45, ст. 904,
від 27 травня 1988 року N 5938-XI, ВВР, 1988 р., N 23, ст. 556,
від 19 травня 1989 року N 7543-XI, ВВР, 1989 р., N 22, ст. 235,
від 14 травня 1990 року N 9280-XI, ВВР, 1990 р., N 22, ст. 367,
Законами Української РСР
від 20 березня 1991 року N 871-XII, ВВР, 1991 р., N 23, ст. 267,
від 18 червня 1991 року N 1205-XII, ВВР, 1991 р., N 30, ст. 382,
Постановою ВР Української РСР
від 4 липня 1991 року N 1292-XII, ВВР, 1991 р., N 36, ст. 474,
Законами України
від 4 січня 1992 року N 2032-XII, ВВР, 1992 р., N 17, ст. 209,
від 18 лютого 1992 року N 2134-XII, ВВР, 1992 р., N 22, ст. 302,
від 5 червня 1992 року N 2417-XII, ВВР, 1992 р., N 33, ст. 477,
від 5 червня 1992 року N 2418-XII, ВВР, 1992 р., N 33, ст. 478,
від 15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР, 1993 р., N 6, ст. 35,
від 17 листопада 1993 року N 3610-XII, ВВР, 1993 р., N 47, ст. 435,
від 19 листопада 1993 року N 3632-XII, ВВР, 1993 р., N 49, ст. 461,
від 15 грудня 93 року N 3693-XII, ВВР, 1994 р., N 3, ст. 9,
від 15 грудня 1993 року N 3694-XII, ВВР, 1994 р., N 3, ст. 10,
від 16 грудня 1993 року N 3706-XII, ВВР, 1993 р., N 51, ст. 478,
від 16 грудня 1993 року N 3719-XII, ВВР, 1994 р., N 3, ст. 16,
від 12 липня 1994 року N 92/94-ВР, ВВР, 1994 р., N 33, ст. 297,
від 19 січня 1995 року N 6/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 5, ст. 30,
від 27 січня 1995 року N 35/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 28, ст. 201,
від 28 лютого 1995 року N 75/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 13, ст. 85,
від 5 липня 1995 року N 263/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 28, ст. 204,
від 28 червня 1996 року N 256/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 30, ст. 143,
від 10 вересня 1996 року N 357/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 45, ст. 229,
від 23 січня 1997 року N 20/97-ВР, ОВУ, 1997 р., число 6, с. 21,
від 19 червня 1997 року N 374/97-ВР, ВВР, 1997., N 35, ст. 223,
від 26 грудня 1997 року N 785/97-ВР, ОВУ, 1998., N 2, ст. 38,
від 18 вересня 1998 року N 117-XIV, ОВУ, 1998., N 40, ст. 1473,
від 8 квітня 1999 року N 576-XIV, ОВУ, 1999 р., N 16, ст. 634,
від 30 червня 1999 року N 784-XIV, ОВУ, 1999 р., N 33, ст. 1699,
від 24 грудня 1999 року N 1356-XIV, ОВУ, 2000 р., N 2, ст. 28,
від 1 лютого 2000 року N 1421-XIV, ОВУ, 2000 р., N 6, ст. 2031,
від 1 червня 2000 року N 1766-III, ОВУ, 2000 р., N 25, ст. 1036,
від 8 червня 2000 року N 1807-III, ОВУ, 2000 р., N 27, ст. 1113,
від 19 жовтня 2000 року N 2056-III, ОВУ, 2000 р., N 46, ст. 1975,
від 11 січня 2001 року N 2213-III, ОВУ, 2001 р., N 8, ст. 309,
від 5 квітня 2001 року N 2343-III, ОВУ, 2001 р., N 17, ст. 718,
від 11 липня 2001 року N 2620-III, ОВУ, 2001 р., N 30, ст.1354

Декретами Кабінету Міністрів України
від 9 грудня 1992 року N 7-92, ВВР, 1993 р., N 5, ст. 34
від 31 грудня 1992 року N 23-92, ВВР, 1993 р., N 11, ст. 93

Додатково див. Рішення
Конституційного Суду України
від 9 липня 1998 року N 12-рп/98,
від 29 жовтня 1998 року N 14-рп/98

(У тексті Кодексу посилання "адміністрація", "адміністрація підприємства, організації", "організація підприємства, установи, організації" замінено посиланням "власник або уповноважений ним орган", посилання "робітники і службовці" - посиланням "працівники" згідно із Законом Української РСР від 20 березня 1991 року N 871-XII)

(У найменуванні Кодексу та його тексті слова "Української РСР" замінено словом "України" згідно із Законом України від 18 лютого 1992 року N 2134-XII)

(У тексті Кодексу посилання "народний суд" в усіх відмінках замінено посиланням "суд" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 19 січня 1995 року N 6/95-ВР)

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

ГЛАВА I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кодексу законів про працю України

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 2. Основні трудові права працівників

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X,
від 27.02.85 р. N 8474-X,
від 27.05.88 р. N 5938-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 21. Рівність трудових прав громадян України

Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

(Доповнено статтею 21 згідно із Законом
Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

(У редакції Указу Президії Верховної Ради
Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;
Закону Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
Закону України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 4. Законодавство про працю

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

(У редакції Закону
Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
Закону України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 5. Виключена.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.07.81 р. N 2240-X;
виключена згідно із Законом Української
РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 51. Гарантії забезпечення права громадян на працю

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України:

вільний вибір виду діяльності;

безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб;

надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів;

безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

(Доповнено статтею 51 згідно із
Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 6. Виключена.

(згідно із Законом Української
РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 7. Особливості регулювання праці деяких категорій працівників

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;
законами України від 15.12.93 р. N 3694-XII,
від 24.12.99 р. N 1356-XIV)

Стаття 8. Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав

Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

(У редакції законів України
від 05.07.95 р. N 263/95-ВР,
від 08.06.2000 р. N 1807-III)

Стаття 81. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

(Доповнено статтею 81 згідно із Законом
Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

Стаття 9. Недійсність умов договорів про працю, які порушують становище працівників

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

(Із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.05.88 р. N 5938-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
Законом України від 05.07.95 р. N 263/95-ВР)

Стаття 91. Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу.

(Доповнено статтею 91 згідно із Законом
Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII)

ГЛАВА II
КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР

(Глава із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.83 р. N 4617-X,
від 27.02.85 р. N 8474-X,
від 27.05.88 р. N 5938-XI;
від 19 .05.89 р. N 7543-XI;
Законом Української РСР від 20.03.91 р. N 871-XII;
у редакції Закону України від 15.12.93 р. N 3693-XII)

Стаття 10. Колективний договір

Колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Стаття 11. Сфера укладення колективних договорів

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Стаття 12. Сторони колективного договору

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

Якщо на підприємстві, в установі, організації створено кілька профспілкових організацій, вони повинні на засадах пропорційного представництва (згідно з кількістю членів кожної профспілкової організації) утворити об'єднаний представницький орган для укладення колективного договору. В цьому разі кожна профспілкова організація має визначитися щодо своїх конкретних зобов'язань за колективним договором та відповідальності за їх невиконання. Профспілкова організація, що відмовилася від участі в об'єднаному представницькому органі, позбавляється права представляти інтереси працівників при підписанні колективного договору.

(У редакції Закону України
від 05.04.2001 р. N 2343-III)

Стаття 13. Зміст колективного договору

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 23.01.97 р. N 20/97-ВР)

Стаття 14. Колективні переговори, розробка і укладення колективного договору, відповідальність за його виконання

Укладенню колективного договору передують колективні переговори.

Строки, порядок ведення переговорів, вирішення розбіжностей, що виникають під час їх ведення, порядок розробки, укладення та внесення змін і доповнень до колективного договору, відповідальність за його виконання регулюються Законом України "Про колективні договори і угоди".

Стаття 15. Реєстрація колективного договору

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади.

Порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Недійсність умов колективного договору

Умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Стаття 17. Строк чинності колективного договору

Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено цей договір.

У разі реорганізації підприємства, установи, організації колективний договір зберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або може бути переглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника чинність колективного договору зберігається протягом строку його дії, але не більше одного року. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладення нового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.

У разі ліквідації підприємства, установи, організації колективний договір діє протягом усього строку проведення ліквідації.

На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, установи, організації, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, установи, організації, якщо не передбачено їх реєстрацію.

Стаття 18. Поширення колективного договору на всіх працівників

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства, установи, організації.

2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП