ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Економіка зарубіжних країн

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Економіка зарубіжних країн

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

ЄЕП об’єднує ринки 27-и країн-членів ЄС та 3-х країн-членів ЄАВТ у спільний ринок обсягом близько 470 млн. споживачів. ЄАВТ створила зони вільної торгівлі з ЄС та Фарерськими островами. Країни, з якими ЄАВТ уклала угоди про вільну торгівлю: Америка та Азія (Мексика, Пд. Корея, Сінгапур, Чилі), Африка (Марокко, Туніс, Південно-африк. Митний союз), Європа (Македонія, Туреччина, Хорватія), Сер.Схід (Ізраїль, Йорданія, Ліван, Палестина).
Розвиток преференційних торговельно-економічних відносин з ЄС, іншими країнами світу та їх регіональними об’єднаннями дозволив ЄАВТ забезпечити своїм суб’єктам підприємницької діяльності доступ до ринків країн, сукупне населення яких складає близько 847 млн. споживачів. Організаційна структура ЄАВТ. Рада ЄАВТ є основним робочим органом цієї міжнародної організації, в рамках якого країни-члени ЄАВТ проводять переговори, консультації та приймають рішення щодо напрямів діяльності ЄАВТ. При прийняті рішень Радою ЄАВТ кожна країна-член має 1 голос. Зазвичай рішення Ради приймаються консенсусом. Країни-члени по черзі головують в Раді ЄАВТ протягом півріччя. Рада ЄАВТ уповноважена приймати рішення з питань: 1.розвитку торговельно-економічних відносин між країнами-членами згідно з положеннями Угоди про ЄАВТ; 2.розвитку торговельно-економічних відносин з іншими країнами та їх об’єднаннями;3.розвитку відносин між ЄАВТ та іншими міжнародними організаціями; 4.бюджету та управління ЄАВТ.
Діяльність ЄАВТ забезпечують три Секретаріати. Секретаріат ЄАВТ у Женеві відповідає за виконання положень Угоди про ЄАВТ та розвиток співробітництва ЄАВТ з третіми країнами, Секретаріат ЄАВТ у Брюсселі – за співробітництво ЄАВТ з ЄС, Секретаріат ЄАВТ у Люксембурзі – за співробітництво ЄАВТ з Європейським агентством з питань статистики (ЄВРОСТАТ).
Відмінності ЄАВТ від ЄС:
1. в ЄАВТ немає наднаціональних органів; вищий керівний орган – консультативна Рада, у якій кожна країна має один голос;
2. режим вільного безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки відносно промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію;
3. за кожною країною-членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;
4. в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.

51. Еволюція ЄЕС/ЄС. Основні етапи та їх характеристика
З 1 січня 1994 р. на основі Маастрихтського договору (1992 р.) ЄЕС стало називатися ЄС. Інтеграційний процес у ЄС йде двома напрямками -- всередину і вшир. Інтеграція вшир означає збільшення кількості повноправних членів Союзу й асоційованих членів. На даний час учасниками ЄС є 27 держав. Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.
Виникнення ЄЕС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі ек. стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів: 1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства; 2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн; 3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої с) і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями; 4) проведення загальної аграрної і транспортної політики; 5) створення валютного союзу; 6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць; 7) уніфікація податкових законодавств; 8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку.
1-й етап еволюції ЄЕС – це етап створення зони вільної торгівлі (1958 – 1966 р.). На ньому були досягнуті перша, друга цілі, передбачені Римським договором. З 1962 р. була введена в дію єдина с/г політика, що передбачає для нац. с/г виробників можливість продавати свою продукцію за цінами, значно перевищуючими середньосвітові (на 30% і більше) – створений єдиний аграрний ринок. У 1965 р. три європейські співтовариства прийняли рішення про злиття своїх виконавчих органів.
2-й етап – формування митного союзу (1968-1986). Цілеспрямована аграрна політика доповнилася єдиною політикою в сфері охорони навколишнього середовища й в області досліджень і технологічного розвитку. У 1984 – 1987 рр. була прийнята «рамкова» комплексна програма, що вводила планування науково-технічної діяльності. У 1971 р. укладена Угода про створення зони вільної торгівлі між ЄС і ЄАВТ. Початок інтеграції у валютно-фін. сфері: у 1972 р. було введене спільне плавання валют деяких країн-членів ЄС у визначених межах, а з 1979 р. почала функціонувати європейська валютна система.
3-й етап – створення загального ринку (1987 – 1992 рр.). На основі Єдиного Європейського акта і підписаного в 1985 р. документа «White Paper» про програму створення внутрішнього ринку країни, ЄС ліквідував бар'єри на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в цей період стало прийняття і реалізація Програми створення до кінця 1992 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС, у результаті проведення якої між країнами ЄС були досягнуті наступні цілі: 1.усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і уведене взаємне визнання фінансових ліцензій; 2.усунуті нац.обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн; 3. уведені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів іспитів і сертифікації; 4.відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.
У 1991 р. підписана Угода про створення Єдиного Європейського економічного простору (ЄЕП) між ЄС і трьома країнами ЄАВТ.
4-й етап – створення економічного союзу (з 1993 р. по теперішній час). Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 р. у голландському місті Маастрихті договору про ЄС (набрав с з 1 листопада 1993 р.). Для цього було заплановано пройти три етапи: І.(1990-1993) – валюти всіх країн включаються в спільне плавання в рамках європейської валютної системи й усуваються валютні обмеження; ІІ.(1994 – 1998) – створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики; ІІІ.(з 1999)– взаємна фіксація курсів валют, уведення єдиної валюти і створення Єдиного європейського ЦБ.

12. Загальна характеристика та функції ОЕСР
Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була створена на базі Європейської організації економічного співробітництва, заснованої для управління допомогою з боку США та Канади в рамках Плану Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни. Починаючи з 1961 року, моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, щоб зробити її більш ефективною, просувати ринкову економіку, розвивати вільні обміни, сприяти зростанню як індустріально розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються.
ОЕСР надає урядам країн-членів рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику. ОЕСР - це клуб країн, які поділяють спільні ідеї. Це - "клуб багатих", оскільки його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг, але це не приватний клуб. Головна вимога, щоб стати його членом, - поділяти принципи ринкової економіки та демократичного плюралізму. Ядром цієї організації є країни Європи та Північної Америки. ОЕСР встановила в рамках програм чисельні контакти з іншими країнами світу, зокрема, республіками колишнього СРСР.
Організаційна структура ОЕСР. Вищим органом ОЕСР є Рада. Вона має право приймати рішення. До неї входять по одному представнику від кожної країни-члена ОЕСР та представник Європейської Комісії. Рада регулярно збирає послів країн при ОЕСР, щоб дати Генеральні директиви організації щодо робіт, які мають бути виконані. Спеціалізовані комітети збираються для формулювання ідей та проведення аналізу прогресу, досягнутого у певних галузях, таких як міжнародна торгівля, державне управління, допомога розвитку чи фінансові ринки ОЕСР нараховує близько 200 комітетів, робочих груп та технічних підгруп. Технічну функцію виконує Генеральний секретаріат організації.
Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.
Мета діяльності організації та забезпечення її функціонування. На відміну від Світового Банку та МВФ, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи із збору та аналізу даних, вона переходить у колективну дискусію щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найбільш ефективними засобами ОЕСР. Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних "правил гри" в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

14. Місце країн ОЕСР в сучасній міжнародній економіці.
ОЕСР сьогодні об'єднує понад 30 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час глобалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль.
Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Ісландія, Ірландія, Італія, Канада, Корея, Люксембург, Мексика, Німеччина, Норвегія, Нова Зеландія, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція та Японія.
ОЕСР постійно розширює географічне поле своєї діяльності, встановлюючи прямі контакти з країнами, які не є членами цієї організації (зокрема з республіками колишнього СРСР). Ці контакти направлені на сприяння економічній інтеграції шляхом надання у розпорядження цих країн досвіду, набутого в ОЕСР, а також врахування знань та точок зору цих країн.
Після розпаду радянського блоку у 1989 році, ОЕСР започаткувала програму допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Приблизно в цей же час була започаткована структурована програма контактів з неєвропейськими країнами, економіка яких почала динамічно розвиватися. В Азії це - Гонконг, Китай, Малайзія, Сінгапур, Таїланд. В Латинській Америці - Аргентина, Бразилія, Чилі.
У 1998 році в рамках ОЕСР був створений Центр по співробітництву з країнами не членами цієї організації. Центр здійснює 2 типи програм. Один з них присвячений конкретним темам, наприклад, обміни, інвестиції, податки, охорона навколишнього середовища і об'єднує країни-члени та не члени ОЕСР. Інший має відношення тільки до однієї з країн, яка не є членом ОЕСР, чи до специфічного регіону. Найбільш важливими на сьогодні в Центрі є програми з Росією, Китаєм та країнами Балтійського регіону.
ОЕСР фінансується країнами-членами цієї організації. Внесок кожної з країн в річний бюджет визначається по формулі, яка враховує "вагу економіки" цієї країни. Найбільшим контрибутором ОЕСР є США, які формують 25% бюджету цієї організації, за ними йде Японія.
Усі країни ОЕСР, по-третє, велику увагу приділяють розвиткові науки й техніки, впровадженню нових технологій в усі сфери соціально-економічного розвитку, оскільки в 90-ті роки саме цей чинник є головним у забезпеченні національної конкурентоспроможності та підвищенні ефективності виробництва.

62. Передумови вступу України в ЄС
Основними практичними кроками в європейській інтеграції, які має здійснити Україна з метою досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства в ЄС є: 1.набуття Україною членства в СОТ; 2.проведення переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію України та ЄС; 3.проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС; 4.приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах; 5.виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС; 6.проведення переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС; 7.повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі; 8.створення реальних передумов для вступу України до ЄС;
Відносини між Україною та ЄС були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.
На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу. Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС.
Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.
Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та ЄС. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі.
Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ.
Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази. В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.
Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.


2. Нерівномірність розвитку економіки окремих країн і регіонів: причини та наслідки
Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, небачено розширюються можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного відносин, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий “центр” і бідні “периферійні” країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо.
Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів. Нерівномірність розвитку на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз цього аспекту характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.

16. НІК Пд.-Сх Азії та особливості їх економічного розвитку
У ході прискореного промислового розвитку протягом останніх десятиріч НІК Південно-Східної Азії досягли серйозних успіхів, хоча за своїми природним, науково-технічним потенціалом та багатьма показниками економічного розвитку вони відрізняються одна від одної. Аналіз промислового розвитку НІК Південно-Східної Азії свідчить, що їхні економічні успіхи були досягнуті за рахунок комбінування чотирьох факторів: 1) експортно-промислової стратегії розвитку; 2) залучення іноземного капіталу; 3) державного регулювання; 4) створення життєздатних господарських суб'єктів - національних корпорацій. Стратегія економічного розвитку. Як і в більшості інших країн, що розвиваються, у державах Південно-Східної Азії вже в перших планових документах 50-60-х рр. основним напрямом економічного розвитку була індустріалізація, її здійснення передбачало створення сучасної структури економіки, яка характеризувалася б розвиненим обробним сектором, що використовує передові технології та виробляє засоби виробництва й споживчі товари, необхідні для динамічного розвитку національної економіки, досягнення економічного і соціального прогресу. Тобто фактично під індустріалізацією розумівся розвиток, головним чином, обробної промисловості. Оскільки ж у цих країнах розвивалися ринкові відносини, то найважливіше значення для створення того чи іншого виду підприємництва мала наявність ринку та платоспроможного попиту. Тому від самого початку розвиток промисловості в НІК набув ринково-орієнтованого характеру.
. Індустріальний розвиток НІК Південно-Східної Азії почався з імпортозаміщуючої моделі розвитку - розвитку тих галузей промисловості, які повинні замінити своєю продукцією імпорт аналогічних товарів із-за меж країни. Експортна орієнтація передбачає збільшення питомої ваги товарів, які постачаються на експорт. Проте стратегію експортної орієнтації було важко здійснити. Створення нових галузей обробної промисловості, які виробляють конкурентоспроможну на світовому ринкові продукцію, було не під силу країнам Пд-Сх Азії. Здійснення політики імпортозаміщення у країнах Південно-Східної Азії викликало зміни галузевої структури господарства. Випереджаючими темпами розвивалися галузі легкої промисловості - текстильна, взуттєва, харчова, тютюнова. Посилювалася роль зовнішніх факторів в ек. розвиткові розглянутих країн. Посилювалася залежність від МПП, і це вимагало диверсифікації експорту, тому розглянуті країни змушені були шукати можливості переходу до політики експортної орієнтації обробної промисловості. Експортна орієнтація, як стратегія промислового розвитку НІК, була підтримана ТНК. Ця стратегія реалізовувалася в індустріальному розвитку країн Південно-Східної Азії у 70- 80-ті роки.
Саме на цьому етапі індустріалізації у країнах Південно-Східної Азії в основному були створені галузі, які в сучасний період визначають їхню спеціалізацію у системі міжнародного поділу праці. Відповідно до принципу "порівняльних переваг" пріоритетна роль відводилась розвиткові галузей легкої промисловості (текстильної, швейної, взуттєвої та ін.), а через поширення обслуговуючих їх галузей (виробництво синтетичних волокон, первинна хімія) почався поступовий розвиток галузей важкої промисловості (металургійної, хімічної промисловості, машинобудування).
27. Загальна характеристика економіки країн Південно-західної Азії Південно-Західна Азія охоплює Передньоазіатські нагір'я, Сирійсько-Палестинські гори, Аравійський півострів і Месопотамію. Тут розташовано 16 незалежних держав. Етнічні і релігійні суперечності - причина нескінченних місцевих конфліктів. Це дуже неспокійний у політичному відношенні регіон і найбільший у світі імпортер зброї. Майже півстоліття триває арабо-ізраїльський конфлікт у Палестині. Досі не вирішена курдська проблема. Греко-турецькі чвари призвели до поділу на дві частини Кіпру. «Гарячими» точками залишаються Ліван і Афганістан.
Сучасне значення Південно-Західної Азії в світі визначається не тільки її стратегічним положенням, а й величезними покладами нафти в цьому районі. Природно-ресурсний потенціал. Головне багатство надр регіону становить нафтогазоносний басейн Перської затоки, в якому зосереджено 66 % запасів нафти і 26 % запасів природного газу світу. З-поміж інших корисних копалин вирізняються хроміти Туреччини, мінеральні солі Мертвого моря і фосфорити Йорданії та Ізраїлю.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП