Шпаргалки! - Внутрішній економічний механізм (ВЕМ)

10. Форми функціонування ВЕМ
ВЕМ може мати різні форми функ-ня. Вони вираж у ступені свободи поведінки підрозд, формі їх зв’язків і показн ефект д-ті. Можна виділити такі екон форми функц підрозділів:
1. підрозділи – центри витрат;
Вони виготовл продукцію внутрішньокоопер призначення. Їх д-ть досить жорстко регламент а ефективн оцінюється за показниками витрат.
2. підрозділи – центри П, серед яких виокремлюють:
- підрозділи, що формують розрахунковий умовний П;
- підрозділи –центри реального П.
Підрозділи, що є центрами П, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопер призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішн план-розрахунк Ц і створюють таким чином розрах умов П як частину П п-ва.
ЕМ може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністрат-наказного управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегул в умовах вільного ринку.
Вибір режиму функціонування ВЕМ визначається декількома факторами:
- призначенням продукції,
Суттєвий вплив на форму функціонування ЕМ п-ва має тип в-ва. Від нього залежить вироб структура п-ва та його підрозділів, характер технолог процесів та їх оснащеність, форми організації виробництва, праці та управління
- величиною п-ва
Якщо для малого п-ваа більш притаманне централіз управління з прямим плановим регулюв його д-ті, то для великих п-в можуть застосовуватись догов форми регулювання д-ті підрозділів внутрішньозавод кооперації, а предм-спеціаліз підрозділи, що є суб’єктами ринку мають широку свободу поведінки.
- розмірами його підрозділів.

11. Еволюція економічного механізму вітчизняних п-ва
На шляху вдосконалення ГМ вже пройдені декілька етапів, і на кожному з них випробувана певна модель організації ГМ.
До екон реформи 1965 р. панівне положення в держ секторі займав ГМ, в основу якого був покладений переважно адміністр-командний підхід в рішенні господарських питань.
Вперше завдання переходу на нову, оновлену модель ГМ в промисловості було поставлено в 1965 р. Центральною проблемою такого переходу було визнано підвищення екон ефектив пром в-ва. Для визначення екон ефективності вироб фондів було визнано необхідним використовувати показники П та Р.
Слід зазначити, що ця реформа ГМ мала прогрес характер, була першим кроком на шляху до ринк економіки з елементами держ регулювання. До недоліків реформи 1965-1966 рр. можна віднести той факт, що запропонована модель ГМ практично не торкалася діючого в той час фінан-кредитного механ та його основних ланок, наприклад, системи розподілу П, системи фінанс та кредитув.
Принципово новий підхід до розробки та формування моделі ГМ був запропонований у 1979р. Основний наголос в цьому підході був зроблений вже не на постановку та розв’язання задачі підвищення екон ефективності пром в-ва, а на розробку та формування п’ятирічних та річних планів екон та соц розвитку п-ва. Для оцінки їх роботи було рекоменд використ показ ЧП (ВД) та розрах на його основі показник ПП
В практиці господар д-ті п-ва цей тип ГМ не отримав широкої підтримки, оскільки одразу в ході його практичного застосування виявилися суттєві недоліки. Перш за все це відноситься до вибору вихідної теоретичної концепції – теорії валового доходу (чистої продукції). Відомо, що при цьому знов таки залишалося невирішеним питання: як слід визначати ефективність вироб фондів або ефективність основної д-ті п-ва.
Новий етап перебудови ГМ почався у 1987 році з удосконал та розширення сфери застосування госпрозрахунку, самоокупності та самофінанс, що було покликано забезпечити створення та посилення внутрішніх стимулів для розвитку п-ва. Головним критерієм оцінки та матер заохоч колективу визнав співстав витрат та результатів
Узагальнюючи практику формування ВЕМ вітчизняних п-ва, слід зазначити особливості цього процесу та недоліки ГМ, що склався:
- централізоване планування, яке охоплювало всі сторони д-ті п-ва;
- оцінка ефективності д-ті за рівнем виконання плану, що не стимулювало підвищення ефективності виробництва;
- жорстка регламентація взаємозв’язків між п-ми керуючими орган, внаслідок чого були відсут стимули до підв якос продук;
- централ розподіл ресурсів, реглам розпод П, що не стимул його збільшення;
- централіз витратне ціноутворення, яке не дозволяло об’єкт оцін ефектив д-ті п-ва.

12. Світовий досвід організації внутрішніх економічних відносин
У ринковій економіці важливою умовою досягнення п-вом успіху і умовою його розвитку виступає підприємницький стиль д-ті. При великому масштабі п-во може втратити підприємницькі властивості внаслідок більшої інерційності. Для великого п-ва більш властиві риси прирістного стилю поведінки. Процес відродження та подал розв велик п-в в Україні повин супров процесом внутріш дезинтеграції – виокремл внутр підприєм структур.
Розглянемо, як вирішувалася подібна проблема великою японською фірмою “ОМРОН”, що була створена як невелике п-во з персоналом 110 чоловік. Ця фірма спеціалізувалася переважно на виготовл апаратури управління та мала на кінець 70-х років на ринку цієї продукції частку в 40%. У 80-ті роки становище фірми стало погіршуватися. Таке становище було назване “синдромом великого бізнесу”, який х-ся надто централіз та зростаючим апаратом управління, всеохоплюючою формалізованою системою процедур прийняття рішень і т.д.
В основу реконструкції фірми були покладені дві ідеї: а) наблизити адміністрацію до реальних умов роботи низових підрозділів; б) створити декілька п-ва, яким можна надати повну самостійність і які будуть функціон в межах компанії як окремі невеликі фірми, самостійно здійснювати дослідн роботи, модернізацію продукції, в-во і маркетинг.
З організ внутрішньофірм підприємництва, поряд з розширенням обсягу д-ті низових підрозділів, здійснюється підвищення відповід та розширення повноважень їх адміністрацій.
В результаті організації внутрішньофірм підприємництва “синдром великого бізнесу” змінився “довгострок циклом росту”. Цей цикл здійснюється за схемою: реакція на вимоги споживачів – нові технологій – нові товари – розширення ринкової участі – ріст прибутків.
Внутрішньофірм підприємництво досить поширене в америк корпораціях. Тут основоположною є ідея, згідно з якою підприємницька автономія – суттєва умова інноваційної д-ті. Сутність внутрішнього підприємництва полягає у вивільненні творчої підприємн активності на внутрішньофірм рівні.
Керівництво корпорації створює певну мережу підтримки підприємсництва в межах корпорації. По-перше, воно забезпечує фінансування ризик проектів шляхом створення альтернат джерел фінансування. По-друге, багато корпорацій створюють в своїй структурі спец підрозділи – венчурні групи, відділи нововведень та інші, що виявляють цінні наук-технічні ідеї, реалізація яких неможлива в межах даної структури. Таким підрозділам доручається орган внутріш фірм для реаліз цих ідей і створ умов для їх д-ті.
Першим кроком до розвитку внутрішньофірм підприємництва на вітчизняних п-ваах має стати усвідомл їх керівниками і спеціалістами сутності та ефектив підприєм стилю поведінки. Важливо проявити ініціативу в створенні малих підприєм фірм усередині великих АТ.

13.Підрозділи як самостійні суб’єкти ринку й генератори прибутку.
внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони виражаються у ступені свободи поведінки підрозділів, формі їх зв’язків і показниках ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:
підрозділи – центри витрат;
підрозділи – центри прибутку, серед яких виокремлюють:
підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
підрозділи –центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення. Їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці і т. ін.) технологічної спеціалізації, для яких притаманні зв’язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
Економічний механізм може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністративно-наказного управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегулювання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.
15. Функції і система внутрішніх Ц на п-ваі
В основі системи внутрішньовироб відносин лежать внутрішні Ц. Вони представляють собою умовно-розрах Ц, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги. Ніяких реал платежів по них не здійсн
Внутріш план-розрах Ц створюють основу договірних відносин між п-вом та його підрозділами щодо матер-техн постачання останніх та поставки готової продукції на склад п-ва, а також між самими підрозділами відносно поставок прод по внутрішньофірм кооперації.
Внутрішня Ц такі функції:
1. вимірююча функція – виявляється через облік витрат ви-ва партнерів.
2. Стимулююча функція проявляється форм частки П згідно зі структ внутрішн Ц.
Кожне п-во оперує своєю власною системою внутрішніх Ц. Однак можна виділити два основні фактори, які впливають на вибір системи внутрішньофірмового ціноутворення:
1)стиль управління вищого керівництва
Стиль управління проявляється в ступені його централізації. Коли п-во як організація має централіз структуру і у кожного структурного підрозділу є міn свобода прийняття рішень, система внутрішніх Ц формується зверху. У випадку децентраліз структ управління, відпов можл вибір різн сист внутріш ціноутворення.
2) професійна орієнтація керівництва п-ва.
Що стосується проф орієнтації керівництва компанії, то в залежності від проф підготовки менеджерів та роду д-ті, з яким вони мали справи, можна виокремити менеджерів, які більш прихильні до в-ва та техніки, ніж до маркетингу, та навпаки.
В п-вах, зорієнтованих на в-во, існує тенденція до ціноутворення на основі витрат в-ва. В п-вах, орієнтованих на ринок, внутріш Ц напівфабрик та готової продукції частіше встановлюється як різниця між ринк Ц та витратами реалізації.
16. Методи формування внутрішніх Ц
1. Внутрішні Ц, основані на ринкових Ц. За базу внутрішн Ц беруться поточні або усереднені ринкові Ц на внутрішньофірм матеріали та комплектуючі вироби, які з точки зору п-ва є проміжною продукцією. У випадку відсутності таких Ц використовують Ц на аналогічну продукцію. У внутріш відносинах між підрозділами практикується також використання ринк Ц із знижками, що свідчить про економію партнерів по внутрішній угоді на витратах по реалізації
Існує декілька переваг ринкових Ц як бази для формування внутріш Ц, а саме: вони забезпечують стаб основу господ взаємодії підрозділів; дозволяють об’єктивно оцінити ефектив д-ті підрозділів. Основана на ринк внутрішня Ц позитивно впливає на ПП і КС внутрішньої продукції.
Але не завжди можливо визначити ринкову Ц на внутрішню продукцію або Ц аналога.
В ряді випадків ринкові Ци можуть неточно відображати вироб витрати .
2. Внутрішні Ци, визначені на базі фактичної Ц готової (кінцевої) продукції. При визначенні внутріш Ц на проміжні продукти з факт Ц готової продукції віднімають витрати в-ва та П підрозділів. Процес розрах здійсн у зворот порядку послідовності технолог процесу в-ва.
При формуванні внутріш Ц на базі ринкових Ц на кінцеву продукцію виникає проблема визначення величини П у внутріш Ц. При вирішенні цієї проблеми на практиці орієнтуються на галуз норму П або здійснюють це пропорц витрат в-ва або обсягу товарообігу
3. Внутріш Ц, сформовані на договірн основі.
При визначенні внутрішн Ц на основі угоди між підрозділами-постачальниками та підрозділами-споживачами доцільно дотримув таких правил:
- підрозд-партнерам по внутрішньофірм угоді надається свобода вибору в реалізації або придбанні продукції як у внутріш підрозділу, так і на стороні;
- допускається міn втручання арбітражного комітету компанії;
- сторони зобов’язані інформ один одного про можливі альтерн закупки та продажі.
Як будь-яка договірна форма прийняття рішень, процедура визначення внутріш договір Ц - це дуже трив процес, пов’язаний з великими втратами часу та ризиком виникнення конфлікт ситуацій між керівниками підрозділів.
4. Внутріш Ц, основані на витратах виробництва. Цей метод внутрішн ціноутворення найбільш широко використ в практиці організації внутрішньофірм відносин вітчизняні п-ва. Застосовують різні варіанти затратного методу встановлення внутріш Ц. В їх основу можуть бути покладені повні, виробн, прямі (непрямі), змінні та граничні витрати.
На думку ряда зах економістів, використання затратного методу при встановленні внутріш Ц може призводити до неефект управлінських рішень. Так, внутріш Ц, визначені на основі повних витрат, в ряді випадків спричиняють завищення витрат підрозділів. Така ситуація виникає при повній або близькій до неї завантаженості потужностей підрозділу.
За рахунок зменшення постійних (змінних) витрат при збільшенні обсягу виробництва може бути знижена внутрішня Ца, яка базується на прямих витратах. Але й в цьому випадку зберігається головний негативний наслідок, притаманний всім варіантам витратного методу внутрішн ціноутворення – відсутність стимулів у підрозділів п-ваа зменшувати цю Ц.
З теоретич точки зору оптим визнається варіант ціноутворення на базі граничних витрат..
5. Комбіновані методи внутрішнього ціноутворення. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що в числі заходів по активізації середньої ланки управління необхідний поступовий перехід в системі внутрішн ціноутворення до розрахунків, основаних на ринк Ц.
З метою поєднання переваг різних методів внутрішніх розрахунків п-ва намагаються використовувати комбіновані методи внутріш ціноутворення в корпорат механізмі управління.
У всіх існуючих методах внутрішніх розрахунків нижньої межею внутрішньої Ци виступають витрати (повні, виробничі, прямі, додані) підрозділу-постачальника, а верхньою межею – ринкова Ца.

17. Внутрішні Ци як інструмент організації внутрішньовироб економічних відносин
.Виникає проблема визначення величини П в Ц виробів, що виготовляються підрозділами. Вона стосується передусім Ц на продукцію внутрішньокоопер призначення, що формується не на ринк Ц, а на основі витрат. Ця проблема вирішується шляхом попереднього баз розпод частини П п-ва між його підрозділами, на продукцію яких встановлюються Ц.
За критерій розподілу частини П п-ваа між його виробн підрозділами можна брати виробничу СВ або додані витрати (вартість обробки).
Якщо за базу розділу частини П п-ва між його виробн підрозділами взяти додані витрати, то спочатку обчислюється коефіцієнт розподілу:
,
де Пр – частина П від реалізації, яка підлягає розподілу між його виробничими підрозділами;
Сд – сумарні додані витрати виробництва в повній СВ продукції, що реалізується п-вом.
Таким чином внутр план-розрах Ц :
,
де Цпрji – планово-розрахункова Ца j-го виробу (виду робіт, послуг) і-го підрозділу;
Свji - база Ци (витрати виробництва);
Сдji – додані витрати на виробництво j-го виробу (роботи, послуги) і-го підрозділу;
qрп – коефіцієнт розподілу П, який доводиться до всіх підрозділів у вигляді єдиної норми Р.
Такий підхід дозволяє екон управлінню п-ва встан об’єкт план-розрах Ц на внутрішньовироб рівні, а вироб підрозділам – формувати П:
,
де Прji – П і-го підрозділу, отриманого від реалізації j-го виду продукції.
Такий підхід до форм П вироб підроз дозволяє:
- на рівні планування розподіляти між вироб підрозділами частину П п-ва від реалізації, що встанов пряму залежн ВП та ЧП підрозд від результ роботи підрозд по викон план і договір зобов’язань;
- формувати план-розрахун Ц на продукцію підрозд, що дозволяє впровадж елементи товар-гр віднос на внутрішньофірм рівні;
Слід зазначити, що при формуванні внутрішніх Ц можна застосовувати різні корегуючі коефіцієнти, які дозволяють враховувати специфіку кожного підрозділу та об’єктивно відображати її в рівні внутріш планово-розрахункової Ц на його продукцію.
Розподільчий метод ціноутворення на відміну від затратного методу визначає рівні Ц сукупно по групі підрозділів, що забезпечує їх ранжирування. При застосуванні розподільчого за критерій розподілу частки витрат і П доцільно використ трудомісткість в-ва виробу, скориг на фондоозброєність праці за формулою:
,
де Тк, Т – трудоміскість скоригована та планова;
Кі, Кq – відповідно індивід і середногруповий показник фондоозброєності праці.
Показник фондоозброєності праці визначається:
,
де А – пл величина АВ;
Т – план трудоміскість по продукції підрозділу.
Відсутність взаємозв’язку між рівнем Ц та якісними параметрами кінцевої продукції п-ваа не стимулює господ д-ть структурних підрозділів на рішення спільних заходів, спрямованих на забезпечення додаткових якісних параметрів готової продукції. Рішенням цієї проблеми може стати впровадження механізму формування надбавок та знижок до внутрішньогосп Ц за критерієм якісних параметрів продукції.

18.Формування ціни як функції витрат і цільового прибутку..
Цей метод внутрішнього ціноутворення найбільш широко використовують в практиці організації внутрішньофірмових відносин вітчизняні підприємства. при розрахунках внутрішніх цін в зарубіжних компаніях витрати є менш поширеною їх базою. Це пояснюється тим, що на своїх традиційних ринках збуту підприємства повинні постійно порівнювати конкурентоспроможність продукції підрозділів з об’єктивним зовнішнім критерієм, яким є ринкова ціна. Проте, іноді підприємства вважають за доцільне використання затратної бази у внутрішньофірмовому ціноутворенні і застосовують різні варіанти затратного методу встановлення внутрішніх цін. В їх основу можуть бути покладені повні, виробничі, прямі (непрямі), змінні та граничні витрати.
На думку ряда західних економістів, використання затратного методу при встановленні внутрішніх цін може призводити до неефективних управлінських рішень. Так, внутрішні ціни, визначені на основі повних витрат, в ряді випадків спричиняють завищення витрат підрозділів. Така ситуація виникає при повній або близькій до неї завантаженості потужностей підрозділу, коли внутрішня ціна обчислена, виходяи з умов нормального завантаження потужностей. В результаті підрозділу-споживачу, який використовує внутрішню продукцію, буде вигідніше купувати її у зовнішніх постачальників. В цьому випадку підприємство несе збитки та сплачує додатковий прибуток “зовнішньому” постачальнику.