ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Державне регулювання економіки

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Державне регулювання економіки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

58. Пріоритети та заходи структурної політики. У процесі вибору пріоритетної галузі, як правило, виходять із критеріїв пріоритетності:експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізації залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізації ресурсомісткості виробництва в цілому; та ін. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в ході економічного розвитку, вносять зміни в перелік названих пріоритетів.Поряд із визначенням пріоритетних напрямків розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає:— заходи для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі;— заходи для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП;— заходи для згортання частини виробництв у депресивних галузях;— розв'язання завдань, пов'язаних із концентрацією капіталу в капіталомістких напрямах структурної перебудови.Держава може здійснювати структурну політику за допомогою методів прямого та непрямого регулювання. До методів прямого регулювання належать: надання фінансової допомоги у вигляді інвестиційних надбавок, субсидій, дотацій, позичок на розвиток окремих галузей, виробництв, регіонів; методи індикативного планування тощо;До методів непрямого регулювання належать: надання податкових і кредитних пільг з; здійснення політики прискореної амортизації, цінової та експортно-імпортної політики, у тому числі встановлення різних імпортних та експортних тарифів тощо.

59. Роль держави в інвестиційній сфері. Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Існує два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів. На активізацію інвестиційних процесів була спрямована «Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 р., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики .Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:—послідовна децентралізація інвестиційного процесу;—збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;—перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;—надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;—розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;- запровадження системи страхування інвестицій та ін.

60. Податкове, бюджетне та грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності.Серед усього комплексу засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна виділити три напрямки: податкове регулювання, бюджетне регулювання та кредитне регулювання. Податкове регулювання інвест. діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на 4 групи:1) запровадження диференційованих ставок оподаткуваня; 2) звільнення від сплати податку на певний строк; 3) зменшення бази оподаткування(за рахунок тих частин, що спрямовані на інвестування); 4) усунення подвійного оподаткування. Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки тощо. Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджет розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками. Істотним чинником активізацій інвестиційних проектів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Нацбанк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію та кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стримання інвестиційної активності. Нацбанк також справляє істотний вплив на інвестиційний процес через зміни облікової ставки, норми обов’язкових резервів, операції на фондовому ринку. Необхідно також підвищити ефективність банківського довгострокового кредитування.

61. Державне регулювання інвестиційної діяльності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами: 1) визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування;2) податкове регулювання; 3) бюджетне регулювання; 4) кредитне регулювання; 5) проведення гнучкої амортизаційної політики; 6) регулювання участі інвесторів у приватизації; 7) регулювання фондового ринку; 8) експертиза інвестиційних проектів; 9) забезпечення захисту інвестицій; 10) залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на 4 групи:1) запровадження диференційованих ставок оподаткуваня; 2) звільнення від сплати податку на певний строк; 3) зменшення бази оподаткування(за рахунок тих частин, що спрямовані на інвестування); 4) усунення подвійного оподаткування. Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Грошово-кредитна державна політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти.

62. Науково-технічний прогрес та соціально-економічний розвиток.Вирішальний вплив НТП на економічний і соціальний розвиток пояснюється передовсім такими обставинами:1. Використання в промисловому виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем, що стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів. 2. НТП суттєво впливає на структуру економіки. Завдяки безперервному розвитку науки і техніки з'являються нові виробництва та галузі, помітно послаблюється вплив природно-географічних умов, залучаються нові види сировини, палива та енергії, розміщується виробництво в нових регіонах. Науково-технічний розвиток зумовлює зміни й у соціальній структурі економіки. Зростає рівень кваліфікації, а отже, і рівень доходів найманих працівників. Завдяки поглибленню кооперації виробництва та концентрації капіталу відбуваються злиття фірм і компаній, збільшується питома вага корпорацій. Науково-технічний розвиток безпосередньо позначається на структурі зовнішньої торгівлі. В експорті промислово розвинутих країн переважає техніка і технології, в експорті більшості країн, що розвиваються, — сировина та матеріали. 3. Застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості промислової продукції. Нові комп'ютерні технології конструювання та нові дослідницькі прилади значно скорочують час науково-технічних та конструкторських розробок, розширюють конструкторський та дизайнерський діапазони нових виробів.

63. Необхідність та сутність науково – технічної політики.
Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва і його організації є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання. Перехід України до системи ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останні роки рівня науки і техніки. Україна надзвичайно швидко втрачає конкурентоспроможність своєї продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку. Відбувається це насамперед через низький науково-технічний рівень, низьку якість та великі витрати на виробництво вітчизняної продукції.
Практично нині в Україні відбувається катастрофічна руйнація науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства.
Підтримання національної науки і освіти та їх дальший розвиток потребують негайного втручання з боку держави: треба розробити активну науково-технічну політику, побудувати оптимальний для сучасних умов економічний механізм, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси і був би максимально зорієнтованим на економічне зростання України та її інтеграцію у світову економіку як промислової держави.
Верховна Рада України ухвалила в 1991 р. Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності».
Основними завданнями державної науково-технічної політики на перехідний період мають бути:
» визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
• структурна перебудова науково-технічної сфери;
• підтримка нових інноваційних структур;
• розвиток вищої освіти та організація підготовки наукових кадрів;
• розвиток міжнародного співробітництва.
Одним із головних завдань науково-технічної політики є визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

64. Форми та методи реалізації науково – технічної політики.
Методів реалізації НТполітики поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.
До методів прямого регулювання належать:
* визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки;
* державні науково-технічні програми;
* державне замовлення в науково-технічній сфері; » державна науково-технічна експертиза;
* державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів;
• державна політика у сфері патентів і ліцензій.
До методів непрямого регулювання належать:
* диференційована податкова політика;
* стимулююча фінансово-кредитна політика;
* гнучка амортизаційна політика;
» правовий захист інтелектуальної власності;
* державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.
Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у вирішенні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення науково-технічного прогресу.
Методи реалізації державної науково-технічної політики за способом впливу можна поділити на три групи: правові, адміністративні та економічні. З-поміж методів науково-технічної політики виокремлюються прості методи, які користуються тільки одним із способів впливу, і складні, які поєднують усі можливі способи.

65. Державне регулювання інноваційних процесів.
Інновація — це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.
Інноваційний процес складається з таких взаємозумовлених стадій: виникнення ідеї, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне виробництво, споживання.
У загальному вигляді інноваційний процес можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації.
Розрізняють три форми інноваційного процесу:
* простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);
* простий міжорганізаційний (товарна форма);
* розширений.
Видами інноваційної діяльності є:
• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
• прогресивні міжгалузеві структурні зміни;
• реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;
• фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;
• розробка та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка призначена для поліпшення соціального та екологічного стану суспільства.

66. Ефективність державної підтримки інноваційних процесів.
Головною проблемою державного регулювання є проблема міри втручання держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище інноваційного процесу. Вирішити цю проблему можна, якщо порівняти корисний ефект та суспільні витрати, пов'язані з інноваційним процесом.
Суспільні витрати на виробництво інноваційного продукту складаються з двох частин: по-перше, це приватні витрати суб'єкта інноваційного процесу (приватні витрати називають іще внутрішніми) і, по-друге, зовнішні для цього суб'єкта витрати, які зробили інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв'язку з продукуванням інноваційного продукту. Отже, суспільні витрати — це сума внутрішніх та зовнішніх витрат, пов'язаних з інноваційним процесом. Граничні витрати — це така величина суспільних витрат, яка характеризує приріст витрат (внутрішніх та зовнішніх) унаслідок збільшення їх на одиницю виробництва інвестиційного продукту.
Розрізняють приватні і зовнішні ефекти. Приватний ефект — це ефект, який отримує безпосередньо суб'єкт інноваційного процесу. Зовнішній ефект — це ефект, який отримують інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв'язку з використанням інноваційного продукту. Суспільний ефект є сумою перших двох.
Суспільні витрати та ефекти є зовнішніми параметрами інноваційного процесу, які відображають додаткові витрати та зиски суспільства. Наслідком втручання держави в ринкові відносини між суб'єктами інноваційної діяльності у зв'язку зі стимулюванням підприємців-інноваторів буде перерозподіл таких зовнішніх ефектів на користь останніх.
Зовнішні ефекти виникають у третіх осіб унаслідок того, що в ціні товару через дифузію інновацій не відображено витрат, пов'язаних із виготовленням цього товару, а також не відбувається перерозподілу ефекту між виробником і споживачем. Такі зовнішні ефекти та витрати мають назву екстерналій.
Позитивні екстерналії фактично означають наявність у товарі безкоштовних ресурсів та споживчих якостей, що їх використовують треті особи, які не беруть участі в інноваційному процесі. Наслідком позитивної екстерналії є недовиробництво інноваційного товару, на який існує в суспільстві ефективний попит.

67. Підприємництво як обєкт державного регулювання.
У сучасній ринковій економіці підприємництво розглядається як особливий вид економічної діяльності. Ініціативне, самостійне та творче поєднання фінансових коштів, матеріальних ресурсів, нематеріальних засобів інтелектуальної власності, інших активів і робочої сили з метою створення нового товару чи послуги становить зміст підприємницької діяльності. Підприємництво має на меті, з одного боку, одержання прибутку чи збільшення особистого доходу; з іншого — найбільш ефективне використання економічних ресурсів.
Підприємництво — це багатопланове явище, що його можна характеризувати з різних поглядів: економічного, правового, психологічного та ін. У зв'язку з цим Закон України «Про підприємництво» визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також торгову діяльність з метою одержання прибутку.
Підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто стаючи тією силою, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації, бережливості та постійного оновлення.
Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинутих країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво — необхідна умова досягнення економічного зростання.
Сучасна ринкова економіка ґрунтується на підприємництві в найрізноманітніших його модифікаціях, аналіз яких видається досить складною проблемою.

68. Роль держави у становленні підприємницького середовища.
В Україні роль підприємництва є винятково актуальною. Розвиток мережі підприємницьких структур і передусім малих і середніх підприємств сприяє вирішенню гострих для економіки України проблем переходу до ринку. Однак становлення підприємницького сектору натрапляє на серйозні труднощі, пов'язані з формуванням сприятливого макроекономічного середовища.
Важливо усвідомлювати, що для нормального функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов'язкові умови:
— стабільна національна кредитно-грошова система;
— пільгова система оподаткування;
— активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, тощо);
— державна підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення ;
— ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
— правова захищеність підприємництва та ін.
В Україні ці умови не повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки.
Економічний аналіз процесів підприємництва в Україні свідчить про численні стратегічні і тактичні прорахунки в діях державної законодавчої та вищої виконавчої влади на початковому періоді його формування. Відтак зрозуміло, що важливою передумовою успішного розвитку підприємництва в Україні має стати створення ефективного механізму державного регулювання підприємництва. Зарубіжний досвід і аналіз вітчизняної практики розвитку підприємницьких структур свідчать, що державна підприємницька політика має включати такі складові:
— державне регулювання всіх тих процесів, що відбуваються в підприємницькому середовищі та є формотворчими його чинниками: політика роздержавлення та приватизації; конкурентна або антимонопольна політика; інститут банкрутства суб'єктів підприємництва тощо;
державна система підтримки підприємництва.

70. Приватизація як чинник державного регулювання підприємництва.
Підприємницька політика держави стосовно процесів роздержавлення та приватизації охоплює комплекс економіко-правових відносин та організаційно-правових заходів щодо їх регулювання з метою проведення ринкових реформ взагалі, становлення приватного сектору економіки та створення конкурентного середовища для розвитку бізнесу зокрема.
Світовий досвід свідчить, що роздержавлення — це загальноекономічний процес, який може відбуватися в різноманітних формах: як у межах державної власності (демонополізація), так і поза її межами (денаціоналізація), через перетворення великих державних підприємств на акціонерні товариства, тобто корпоратизацію (акціонування) та трансформацію державної власності в приватну зі зміною суб'єкта права власності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП