ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Державне регулювання економіки

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Державне регулювання економіки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв'язки між якими відображаються в пропорціях на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, регіональні. зовнішньоекономічні.У структурній характеристиці економіки особлива роль належить пропорціям відтворення. Ці пропорції відображають можливості економічного зростання промислового виробництва та його ефективності Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагромадженням. між виробничими галузями та інфраструктурою.
До основних вартісних пропорцій, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях процесу відтворення,належать співвідношення: між заміщенням використаних засоб1в виробництва (фондом зам1щення) та новоствореною вартістю (чистою продукцією), між нагромадженням (фондом нагромадження) та споживанням (фондом споживання). Визначальна роль, у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі Характер галузевої структури економіки пов'язаний із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних перетвореннях промисловості на шляху від централізованої до ринкової економіки.
Територіальне розміщення основних елементів того чи того міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи) формують економічну основу регіональної структури економіки. Соціальна структура відображає розподіл народного господарства за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення. Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовнішньої торгівлі. Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, з високим технологічним рівнем, наукомісткої. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв, обладнання, машини, транспортні засоби

57. Пасивна та активна структурна економіка. У широкому розумінні цього слова структурна політика держави — це обгрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення. На практиці існує два типи структурної політики: пасивна й активна. У кінцевому рахунку, вони різняться між собою ступенем втручання держави в структурні зрушення.
Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає проти інших галузей. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає менше за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню. Отже, закон попиту і пропозиції поряд з іншими об'єктивними законами ринкової економіки забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки, створює конкурентне середовище, підвищує ефективність суспільного виробництва. Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки. До таких можна віднести:
1. Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експортної продукції..
2. Зростання виробництва в галузях, які здатні на внутрішньому ринку замінити імпортну продукцію.
3. Розвиток виробництва конкурентоспроможних на світовому ринку товарів з метою захоплення ринків збуту в країнах, що розвиваються.
4. Підтримка виробництв, які впроваджують ресурсозберігаючі технології з метою скорочення попиту на дефіцитні для країни ресурси.
5. Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції. Це стосується галузей із високо технологічною та наукомісткою продукцією, їх випереджаючий розвиток є запорукою підвищення ефективності інших галузей національної економіки.
6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.
7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів та комплектуючих для заміни імпортованих з метою збільшення товарності кінцевої продукції.
8. Скорочення виробництва в депресивних галузях, тобто в галузях, де спадає ефективність ресурсів чи зменшується попит на продукцію

58 Пріоритети та засоби структурної політики. У формуванні активної структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямків розвитку окремих галузей, видів виробництва, економічних районів. Так, наприклад, залежно від стадії індустріального розвитку країни за основу беруть пріоритетний розвиток трудомістких, капіталомістких або наукомістких галузей. У процесі вибору пріоритетної галузі, як правило, виходять із критеріїв пріоритетності: експортного потенціалу галузі; перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку; мінімізації залежності від імпорту сировини, енергії та мінімізації ресурсомісткості виробництва в цілому; мінімізації дефіциту торговельного балансу країни, розв'язання проблем зайнятості населення, екологічних проблем та ін. Зрозуміло, що зміни, які постійно відбуваються в ході економічного розвитку, вносять зміни в перелік названих пріоритетів.
Поряд із визначенням пріоритетних напрямків розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає: — заходи для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі;
— заходи для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП;
— заходи, спрямовані на захист та надання фінансової допомоги галу-зям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату;
— заходи для згортання частини виробництв у депресивних галузях;
— розробку на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць;
— розв'язання завдань, пов'язаних із концентрацією капіталу в капіталомістких напрямах структурної перебудови.

59 Роль держави в інвестиційній сфері Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає| можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної Інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором. В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи: — послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
—збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
——перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
— виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;
— фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
— надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
— здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
—розширення змішаного фіна-нсування інвестиційних проектів;
—удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення Інвестицій;
— запровадження системи страхування інвестицій.

60. Податкове, бюджетне та грошово-кредитне регулювання інвестиційної діяльності. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг. Було зроблено загальний висновок: пожвавлення ділової, передусім інвестиційної активності, можна досягти радикальним полегшенням податкового тягаря, точніше - оптимальним оподаткуванням. До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:
1) запровадження диферен-ційованих ставок оподаткування;
2) звільнення від сплати податку на певний строк;
3) зменшення бази оподаткування;
4) усунення подвійного оподаткування.
Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок Інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує. Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою конкретного майна, що перебуває в державній власності. Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є гро
шово-кредитна державна політика. Така політика впливає на ін
вестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. На
ціональний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності.Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.

61.Державне регулювання інвестиційної політики Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних Інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.
а основними напрямами.

62 Науково-технічний прогрес та соціально-економічний розвиток.
Вирішальний вплив НТП на економічний і соціальний розвиток пояснюється передовсім такими обставинами:
1. Використання в промисловому виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем, що стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів. Оскільки нова техніка й нові технології (у тому числі інформаційні) мають ліпші показники продуктивності, потужності, швидкості, енергоємності тощо, відбувається зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю промислової продукції.
2. НТП суттєво впливає на структуру економіки. Під впливом НТП зменшується питома вага живої праці в складі витрат на виробництво з одночасним збільшенням питомої ваги зношених в процесі виробництва засобів праці та спожитих предметів праці. Усе більшого значення набуває інфраструктура: зв'язок, транспорт, шляхове господарство, інформаційні системи, енерго-, водо- та газопостачання, загальна й професійна освіта та ін.
3. Застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості промислової продукції. Сучасні комп'ютери та інформаційні технології уможливлюють автоматизацію управління технологічними про-цесами у виробництві, підвищення надійності й довговічності виробів. Застосування нових матеріалів та мікроелектроніки дає змогу знизити показники матеріаломісткості та енергоємності продукції. Нові комп'ютерні технології конструювання та нові дослідницькі прилади значно скорочують час науково-технічних та конструкторських розробок, розширюють конструкторський та дизай-нерський діапазони нових виробів.
Класики ек думки вважали, що головними факторами розвитку в-ва є праця та капітал, а підвищення продуктивності праці розглядали як процес заміщення фактора живої праці фактором капіталу. Тому в НТП вбачали наслідок, а не причини розвитку в-ва і вже пізніше неокласична школа, визнаючи важливість наук-техн досягнень , вбачали в них зовн фактор впливу на ек сисрему, а не внутрішню причину ек зростання. Таке уявлення про роль НТП в ек зростанні отримало назву концепції екзогенного НТП. Екзогенний НТП ввіжається зовнішньою соц-ек силою, що підвищ ефективність в-ва. В ек теорії виділяють 3 основні типи моделей екзогенного НТП:1.автономний (нейтральний) НТП, коли збільш ефект в-ва не залежить від капіталовкладень та приросту труд ресурсів, а є наслідком дії зовн факторів;2.уречевлений НТП, за якого збільшення ефективності в-ва пояснюється запровадженням більш досеоналого обладнання та кваліфікованої роб сили;3.індукований НТП, який повязують з накопиченям капіталу:що >капіталовкладення, то > й темпи НТрозвитку. В 30-40 р.р. набула значного поширення концепція ендогенного НТП (НТП розглядається як результат особливої сфери ек діяльності, що виробл нову техніку і технології)

63. Необхідність та сутність науково- технічної політики.
Перехід україни до с-ми ринкових відносин гостро поставив проблему занепаду в останні роки рівня Н і Т. Україна надзвичайно швидко втрачає конкурентоспроможність своєї продукції не тількт на зовн, а й на внутр ринку.Відбувається це насамперед ерез низький наук-техн рівень, низьку якість та великі витрати на в-во вітч прдукції. Практично нині в Україні відбувається катастрофічна руйнація науково-технічного та інтелектуального потенціалу суспільства. України виїхало 6000 науковців. Унаслідок цього 90% товарів, що виробляються в Україні, не мають наукового забезпечення, а це вже ознака слаборозвинутих країн. Руйнування науково-технічного потенціалу зумовлює й низький рівень конкурентоспроможності товарів, що виробляються в Україні. М. Портер дійшов висновку, що умовою рівноправної інтеграції країни у світове господарство є п'ять факторів: наука і технологія; капітал; робоча сила; інфраструктура; інформація. Усі вони безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку освіти і науки.
Державна науково-технічна політика — це складова частина соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
Основними завданнями державної науково-технічної політики на перехідний період мають бути:
• визначення пріоритетних напрямів розвитку науки І техніки;
• структурна перебудова науково-технічної сфери;
• підтримка нових інноваційних структур;
• розвиток вищої освіти та організація підготовки наукових кадрів;
• розвиток міжнародного співробітництва
Взагалі у складі НТ сфери заведено виділяти 4 сектори: академічний, вузівський, галузевий, заводський. 1.2.Академічна і вузівська науки (для них характерна велика питома вага держ замовлень у планах наук-дослідних робіт. НТ організації цього сектору, як правило, зберігають держ форму власності, але працюють на засадах госпрозрахунку), 3.галузева наука (найбільший сектор, працює безпосередньо на потреби відпов галузей), 4.заводська наука (тісно повязана з в-вом, інтегрована в структуру пром підприємств на правах структурних підрозділів або госп-самостійних одиниць)
Підтримання національної науки і освіти та їх дальший розвиток потребують негайного втручання з боку держави: треба розробити активну науково-технічну політику, побудувати оптимальний для сучасних умов економічний механізм, який поєднував би державні та ринкові важелі впливу на науково-технічні процеси і був би максимально зорієнтованим на економічне зростання України та її інтеграцію у світову економіку як промислової держави. Однією з причин браку такої політики е нерозуміння багатьма урядовцями ролі НТП в економічному зростанні, і розвитку промисловості зокрема.

64. Форми та методи реалізації Н.-Т. політики.
Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів її реалізації. За ознакою форми впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.
До методів прямого регулювання належать:
• визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки (визначаються на основі аналізу перспективних напрямів розвитку економіки, розвитку наук досліджень та стану націон НТ потенціалу);
• державні науково-технічні програми (це документ, в якому визначено ресурси, виконавців та строки здійснення комплексу заходів, спрямованих на вирішення НТ проблем. За умов ринк економіки вони мають індикативний х-р);
• державне замовлення в науково-технічній сфері (забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробці та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції.);
• державна науково-технічна експертиза (проводиться з метою забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямків і програм розвитку науки і техніки, визначення рівня досліджень та їх результатів);
• бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються в рамках пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки;
• державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів ;
• державна політика у сфері патентів і ліцензій (спрямована на регулювання відносин, повязаних з набуттям та використанням прав на обєкти інтелектуальної власності).
До методів непрямого регулювання належать:
• диференційована податкова політика;
• стимулююча фінансово-кредитна політика;
• гнучка амортизаційна політика;
• правовий захист інтелектуальної власності;
• державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.;
Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у вирішенні як загальних проблем науково- технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення науково-технічного прогресу, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напрямку чи програми наукові, дослідні та проектні організації мали однакові економічні та правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними. Методи реалізації державної науково-технічної політики за способом впливу можна поділити на три групи: правові, адміністративні та економічні. З-поміж методів науково-технічної політики виокремлюються прості методи, які користуються тільки одним із способів впливу, і складні, які поєднують усі можливі способи.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП