Шпаргалки! - Інвестиційний аналіз. Інвестування

60. Традиційні об’єкти інвестування фінансовими посередниками та характеристики їх інвестиційних якостей.
Як правило, законодавчі акти більшості країн містять норми, які приписують фінансовим посередникам здійснювати формування інвестиційних портфелів шляхом вкладання коштів у цінні папери та, в окремих випадках, у ті види матеріальних активів, що традиційно використовуються у якості об'єктів інвестування (на кшталт нерухомості чи дорогоцінних металів). Тобто, вищевказані норми встановлюють лише загальні обмеження у виборі потенційних об'єктів, у які фінансові посередники мають право інвестувати кошти, визначаючи що такими об'єктами можуть бути лише фінансові та окремі види матеріальних активів.
В той же час, на практиці для формування інвестиційних портфелів фінансові посередники зазвичай використовують лише певні види фінансових інструментів, найпопулярнішими з яких є окремі види боргових цінних паперів (в першу чергу – облігації) та акції, які в цілому мають надзвичайно широкий спектр інвестиційних якостей, здатних задовольнити запити будь-яких груп інвесторів з різними інвестиційними уподобаннями.
З цієї позиції виглядає логічним більш детально зупинитись на інвестиційних характеристиках саме цих видів цінних паперів, які (характеристики), в першу чергу, визначаються притаманними цінним паперам рівнем ризику, що очікується, і величиною їх доходності.
Боргові цінні папери або цінні папери з фіксованим доходом (ЦПФД) – це зобов'язання про виплату інвестору у встановлені строки визначених платежів. Якщо виплата визначених платежів передбачається одноразово, то ЦПФД прийнято називати безкупонними, або дисконтними. Якщо по ЦПФД здійснюються виплати однакової величини регулярно протягом певного періоду, то такі ЦП називають купонними ЦП.
До складу ЦПФД (за класифікацією Шарпа) відносяться (1) ощадні рахунки (депозити до запитання (поточні рахунки), термінові депозити (в т. ч. у формі депозитних сертифікатів) в банках, позиково-ощадних компаніях, взаємоощадних банках та інших аналогічних організаціях, чекові пайові рахунки в кредитних союзах), (2) інструменти грошового ринку – високоліквідні короткострокові папери (комерційні векселя компаній, депозитні сертифікати банків та інших кредитних установ, банківські акцепти, євродоларові депозитні сертифікати, викупні угоди ("репо")), (3) ЦП уряду США (векселя, білети, облігації та безкупонні розписки Казначейства США, а також ощадні облігації), (4) ЦП федеральних агентств (облігації федеральних агентств та установ, що фінансуються із федерального бюджету, а також сертифікати на долю портфеля, сформованого із кредитів під іпотеку), (5) ЦП, що випускаються урядами штатів і місцевими органами управління (муніципальні облігації), (6) облігації корпорацій (іпотечні, з заставою фондових паперів, з заставою обладнання, незабезпечені, субординовані незабезпечені, доходні, гарантовані, конвертовані тощо), (7) іноземні облігації та єврооблігації (облігації, що розміщуються за межами як країни позикоотримувача, так і країни, в валюті якої вказано номінал). Вітчизняне законодавство визначає, що держава в особі уповноважених нею органів, може випускати два види цінних паперів – облігації та казначейські зобов’язання, основною відмінністю між якими є те, що перші можуть бути розміщені серед будь-яких груп інвесторів, а другі – лише серед населення. Тобто, основна відмінність між цими видами цінних паперів полягає у визначенні категорій осіб, серед яких вони можуть бути розміщені.

61. Облігації, їх класифікації за видами та характеристиками. Вплив окремих характеристик облігацій на інвестиційні якості.
Отже, під терміном “облігація”, який є широко використовуваним у різноманітній економічній літературі, слід скоріше розуміти борговий цінний папір із фіксованим розміром доходу та “звичайними” для таких інструментів характеристиками.
Облігації характеризуються значним числом нормативно-правових та інших ознак, які мають різне значення в процесі вибору облігації як об’єкту інвестування.
Найбільш значимим для інвестора перш за все з позиції рівнів ризику інвестування є, звичайно, поділ облігацій по видах емітентів на (1) облігації державних позик, (2) облігації місцевих позик та (3) облігації підприємств. Найменш ризиковими вважаються вкладення в державні облігації, які в ряді країн із розвиненою ринковою економікою приймаються у якості своєрідного еталону інвестування без ризику. Найбільший же рівень ризику притаманний вкладенням в корпоративні облігації. Відповідно рівню ризику диференціюються і доходи по різним видам облігацій: найменший доход звичайно пропонується по державним облігаціям, найбільший – по корпоративним облігаціям.
Значний вплив на рівні ризику та очікуваного доходу інвестора також має строк погашення облігацій: за цією ознакою облігації прийнято класифікувати на коротко-, середньо- та довгострокові.
Інші ознаки хоч і мають менший вплив на інвестиційні якості облігацій, але їх знання необхідне власнику для розуміння особливостей їх випуску та обігу. Зокрема, виходячи із нормативно-класифікаційних ознак облігації поділяють на іменні та на пред’явника (за особливостями реєстрації та випуску), на документарні та бездокументарні (за формами носія), процентні та цільові (безпроцентні) (за формою виплати винагороди) тощо. Виходячи із умов випуску облігації класифікують на гарантовані та незабезпечені (виходячи із рівня безпеки), серійні та ординарні (виходячи із принципів викупу), з правом дострокового погашення та без такого (виходячи можливостей дострокового викупу), конвертовані та неконвертовані (виходячи із можливості обміну на інші цінні папери даного емітента) тощо.

62. Рейтинги цінних паперів та їх значення для інвесторів.
На практиці у якості індикаторів вірогідності невиконання емітентами своїх боргових зобов'язань часто використовуються рейтингові оцінки їх кредитоспроможності. Здійсненням рейтингування займаються ряд спеціалізованих агентств, найбільш крупними та відомими серед яких у світі є американські корпорації Стендарт енд Пуерс та Мудіс Інвесторс Сервіс.
Отже, рейтинг представляє із себе поточну оцінку кредитоспроможності боржника по відношенню до конкретного боргового зобов'язання, здійснену на основі поточної інформації, отриманої від емітента, або з інших джерел, які вважаються надійними.
Для розуміння загальних підходів до здійснення рейтингування досить цікавою є відповідна інформація, оприлюднена корпорацією Стендарт енд Пуерс. Основними характеристиками, які приймаються до уваги при рейтингуванні цією корпорацією, є:
І. Вірогідність неплатежу і готовність боржника як до виплат поточних процентів у строк, так і до повернення основної суми у відповідності з умовами облігації.
ІІ. Природа та забезпечення зобов'язання.
ІІІ. Гарантія виконання зобов'язання і стан власника облігації серед інших кредиторів у випадку банкрутства, реорганізації або інших трансформацій, що регулюються законами про банкрутство та іншими законами, що захищають права кредиторів.
Традиційно рейтингування боргових зобов'язань здійснюється рейтинговими агентствами із застосуванням літерної символіки. Так, агентство Стендарт енд Пуерс тим борговим зобов'язанням, які мають найвищі потенційні можливості по виплаті процентів та поверненню внеску, присвоює розряд ААА, що має найвищий рейтинг. У міру погіршення характеристик боргових зобов'язань та зниження їх рейтингу, відповідне позначення розряду зобов'язань здійснюється із використанням наступної символіки: АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С, СІ, D. Агентство Мудіс борговим зобов'язанням найвищого рейтингу присвоює розряд Ааа, а в міру зниження рейтингу – Аа, А, Ваа, Ва, В, Саа, Са, С.
Часто для спрощення класифікації боргових зобов'язань використовуються більш загальні категорії: боргові зобов'язання інвестиційного рівня та боргові зобов'язання спекулятивного рівня. До перших звичайно відносять цінні папери чотирьох вищих розрядів рейтингу агентств Стендарт енд Пуерс та Мудіс Інвесторс Сервіс, до других – ті папери, що віднесені до одного із нижчих розрядів (ВВ і нижче у Стендарт енд Пуерс та Ва і нижче у Мудіс Інвесторс Сервіс).

63. Визначення інвестиційної привабливості боргових інструментів із застосуванням методу оцінки шляхом капіталізації доходу.
Будь-який борговий цінний папір, очевидно, буде представляти інтерес для потенційного інвестора, якщо буде виявлено, що цей папір є невірно оцінений ринком.
Для виявлення невірно оцінених ринком боргових цінних паперів використовується метод, який в економічній літературі отримав назву методу оцінки шляхом капіталізації доходу. Цей метод передбачає, що внутрішня вартість боргового паперу визначається як дисконтована величина платежів, які інвестор очікує отримати в майбутньому за рахунок володіння цим папером.
Здійснення оцінки боргового паперу в рамках вищевказаного методу можливе із застосуванням двох підходів. Така оцінка може базуватися:
або на порівнянні доходності до погашення цінного паперу з тим значенням, яке, на думку інвестора, є "правильним",
або на порівнянні поточного ринкового курсу цього паперу та його внутрішньої, або істинної, вартості.
При використанні першого підходу інвестор вважатиме недооціненим той цінний папір, у якого доходність до погашення буде вищою, ніж "правильна", при використанні другого підходу інтерес інвестора буде проявлений до тих цінних паперів, поточний ринковий курс яких є нижчим від їх внутрішньої вартості.
При першому підході для визначення доходності боргового цінного паперу використовується рівняння
P =  Ct /(1+у) t

де Р – поточний ринковий курс цінного паперу, Сt – очікувані грошові виплати інвестору в t-період, у – доходність до погашення у відповідний t-період.
Якщо наступний аналіз показує, що процентна ставка для цінного паперу із даним ступенем ризику (у*) є вищою, ніж розрахована виходячи із приведеної формули, тобто у* > y, то приходимо до висновку, що цінний папір є переоціненим ринком, і навпаки, якщо процентна ставка для цінного паперу із даним ступенем ризику є нижчою, ніж розрахована із використанням формули, тобто у* < y, то слід вважати, що цінний папір є недооціненим ринком.
При другому підході визначається внутрішня вартість цінного паперу, для чого використовується рівняння:
V = Ct /(1+у*) t
Тобто підставивши у попереднє рівняння замість фактичної ставки доходності те значення, яке на думку аналітика є “правильним” для цінного паперу із даним ступенем ризику (у*), ми можемо розрахувати його внутрішню (істинну) вартість (V).
Оскільки ціна придбання (розміщення) облігації визначається її ринковим курсом, то для інвестора чиста приведена вартість (net present value, NPV) дорівнює різниці між внутрішньою вартістю облігації (V) та ціною її придбання (розміщення) (P): NPV = V – P.
Як видно із приведеного, для застосування будь-якого із двох вищевказаних підходів необхідне знання або можливість визначення обмеженої кількості величин: поточного ринкового курсу цінного паперу (Р), очікуваних грошових потоків (С) та “правильного” значення ставки доходності для цінного паперу із даним ступенем ризику (у*). Але якщо визначити значення перших двох величин досить просто (звичайно, за умови, що цінний папір є ліквідним та активно продається і купується на ринках), то розрахунок показника (у*) здійснити непросто, оскільки його значення залежить від суб’єктивної оцінки аналітика (інвестора) як окремих характеристик боргового інструмента, так і поточних умов на ринку. З урахуванням сказаного, основною задачею аналітика слід вважати визначення нормального для інвестора значення (у*).
Важливим є також розуміння ефективної процентної ставки, приведення ставки під простий або складний процент, банківського та математичного дисконту до значення ефективної процентної ставки.

64. Очікувана доходність боргових інструментів. Характеристики боргових інструментів, які складають структуру їх доходності.
При будь-якому із вибраних підходів для оцінки боргових паперів найбільш складним питанням є визначення "правильного" значення ступеня доходності, до якого в ідеалі на момент оцінки має прямувати доходність цінного паперу. "Правильне" значення доходності залежить від суб'єктивних оцінок інвестором як поточної ринкової ситуації, так і окремих характеристик боргових паперів.
Найважливішими характеристиками будь-якого боргового цінного паперу, що складають структуру його доходності, є наступні:
- термін до погашення, який визначає часові характеристики очікуваного грошового потоку, що обіцяний утримувачу цінного паперу,
- процентна (купонна) ставка, яка визначає розміри очікуваного грошового потоку,
- застереження про відкликання, яке дає можливість емітенту зворотно викупити цінні папери до настання строку їх погашення, якщо після їх первинного розміщення поточні ринкові доходності на аналогічні цінні папери значно знижуються,
- податковий статус, який в окремих випадках може бути пільговим для державних та муніципальних цінних паперів, що в свою чергу, впливає на їх доходність,
- ліквідність, тобто можливість для інвестора продати без суттєвих фінансових втрат належні йому цінні папери: цінним паперам, які активно продаються та купуються, притаманний менший ризик фінансових втрат при змінні ставки процента, а, отже, вони мають більш високу внутрішню вартість та меншу доходність до погашення у порівнянні з низьколіквідними паперами,
- вірогідність неплатежу, яка, в свою чергу, визначається очікуваним рівнем кредитоспроможності емітента.
Остання характеристика боргових цінних паперів є вкрай важливою для інвестора, оскільки вона має не тільки вирішальний вплив на структуру доходності цінного паперу, але й є визначальною для оцінки ризику інвестування у цінні папери, до яких інвестором проявлено інтерес.
В структурі ризику інвестування в боргові цінні папери основну питому вагу складає ризик неплатежу, який виникає із-за можливості невиконання емітентом своїх боргових зобов'язань.

65. Акції: класифікація акцій за видами та інвестиційними групами.
Акції є найпоширенішим фінансовим інструментом та займають основну питому вагу в обороті ринку цінних паперів. Акції представляють собою цінні папери, що є титулами власності на майно корпорації, яка здійснила їх емісію. Відповідно, особа, яка інвестувала кошти в акції корпорації, стає співвласником компанії-емітента акцій, що виражається в правах цієї особи на участь в управлінні компанією, на долю в її акціонерному капіталі, а також на отримання частки прибутку і залишку активів при її ліквідації.
Великою перевагою корпоративної форми організації бізнесу є обмеження відповідальності власників цього бізнесу. Така форма організації означає, що власники (утримувачі) акцій можуть втратити лише початково вкладений капітал, але не більше. Іншими словами, якщо корпорація не виконає своїх зобов'язань, то власники акцій будуть нести відповідальність по її боргах лише в межах тих коштів, які були вкладені в придбання цих акцій.
Звичайно, для особи, яка має намір здійснювати інвестиції в акції, надзвичайно важливими є знання фундаментальної природи цих цінних паперів та правових основ корпоративної форми організації бізнесу (в першу чергу тих аспектів, що стосуються випуску та обігу інструментів власності).
В той же час для інституціональних інвесторів, які здійснюють придбання цінних паперів перш за все з огляду на середньо- та короткострокову перспективу, не меншого значення в процесі вибору конкретного об'єкта інвестування набуває також уміння здійснити оцінку акцій саме як фондових інструментів та на підставі такої оцінки виявити невірно оцінені цінні папери.
Здійснення оцінки акцій вважається однією з найбільш складних задач в галузі фінансового інвестування, оскільки на поведінку цих цінних паперів може чинити вплив велика кількість потенційно значимих обставин, виявити які заздалегідь не завжди представляється можливим. Відповідно, центральне місце при аналізі акцій займає процес виявлення і оцінки найважливіших факторів впливу.

66.
67.

68. Ризик фінансового інвестування, основні типи ризиків.
Під ризиком фінансового інвестування ми розуміємо невизначеність, пов’язану з вартістю інвестиції в кінці певного періоду, що може бути викликана непередбаченими змінами як вартості початково інвестованого капіталу, так і розміру очікуваного на інвестований капітал доходу. Звичайно, розсудливий інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери, в першу чергу буде виходити із міркувань безпеки і лише у другу – із розрахунку на отримання у майбутньому доходу. Тому при здійсненні оцінки притаманних цінним паперам інвестиційних ризиків інвестор має особливу увагу звернути на фінансовий стан емітента, в першу чергу – його платоспроможність.
Ризики фінансового інвестування характеризуються значною різноманітністю, викликаною наявністю великої кількості факторів впливу, спроможних спричинити непередбачені фінансові втрати при здійснені вкладень в інструменти фондового ринку. Окрім розподілу інвестиційних ризиків, що міститься у визначенні, приведеному вище (виходячи із впливу на структуру очікуваної вартості інвестиції), поширеними є також класифікації, в основу яких покладено:
а) сфери суспільного буття, зміни в яких можуть спричинити зміни вартості фінансового активу, та
б) рівень прояву ризику.
За сферами суспільного буття інвестиційні ризики поділяються на економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші.
До економічних ризиків відносяться ризики, пов’язані із змінами економічних факторів. Оскільки фінансове інвестування здійснюється безпосередньо в економічній сфері, то воно в найбільшій мірі зазнає впливу саме економічних ризиків. Політичні ризики пов’язані із різноманітними адміністративними обмеженнями, викликаними змінами здійснюваного державою політичного курсу. Соціальні ризики виникають внаслідок страйків, запровадження під впливом тиску профспілкових організацій незапланованих соціальних програм та інших аналогічних заходів. До екологічних ризиків відносяться ризики різноманітних екологічних катастроф та стихійних лих, що негативно впливають на фінансовий стан емітентів цінних паперів. Інші види ризиків можуть бути викликані крадіжками майна, невиконанням контрагентами перед емітентами господарських, фінансових або інвестиційних зобов’язань та іншими причинами.
За рівнем прояву ризик фінансового інвестування прийнято поділяти
на ринковий (або систематичний) ризик (market risk), який проявляється на макрорівні, та власний (або – несистематичний, специфічний чи бізнес-ризик) ризик (unique risk), який проявляється на мікрорівні. Як ринковий, так і власний компоненти ризику пов’язуються, в першу чергу, із можливістю втрати початково інвестованого капіталу, а тому можливості їх прояву приділяється особлива увага.

69. Ризик втрати капіталу, що інвестується (ринковий ризик та бізнес-ризик). Фактори, що спричинюють прояви цього ризику.
За рівнем прояву ризик фінансового інвестування прийнято поділяти на ринковий (або систематичний) ризик (market risk), який проявляється на макрорівні, та власний (або – несистематичний, специфічний чи бізнес-ризик) ризик (unique risk), який проявляється на мікрорівні. Як ринковий, так і власний компоненти ризику пов’язуються, в першу чергу, із можливістю втрати початково інвестованого капіталу, а тому можливості їх прояву приділяється особлива увага.