Реферати статті публікації

встановити право (правову систему, національне законодавство), яке визначає матеріальні і формальні умови укладення шлюбу, а саме, умови, форму і порядок його реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 СК шлюб між громадянином України та іноземцем, а також шлюб між іноземцями реєструється в Україні відповідно до цього Кодексу. Це означає, що у всіх випадках реєстрації шлюбу на території України (за винятком «консульських шлюбів», про які буде згадано пізніше — Авт.), незалежно від громадянства осіб, що вступають у нього, повинні застосовуватися загальні вимоги, що встановлені СК до форми, порядку й умов укладення шлюбу. Тобто колізійна норма містить одну із найстаріших і найпоширеніших у світі колізійних прив'язок — «Іех Іосі сеІеЬгаІіопіз» («закон місця одруження»), що означає: саме закон, котрий діє в місці укладення шлюбу, є компетентним для регулювання його форми, порядку і умов укладення.
Разом із тим, слід зазначити, що ч. 1 ст. 276 СК регламентує реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем і шлюбу між іноземцями в Україні. Таким чином, за межами правового регулювання опинилися сімейні відносини за участю осіб без громадянства, що постійно проживають за межами України. Вважаємо, що ця прогалина може бути усунена за допомогою аналогії закону (ч. 1 ст. 10 СК) шляхом застосування до сімейних відносин за участю апатридів, що постійно проживають за межами України, норми СК, що регулює подібні відносини за участю іноземців. Запропонований спосіб подолання прогалини в сімейному законодавстві Україні узгоджується з правилами, закріпленими в актах національного законодавства, міжнародних конвенціях і двосторонніх договорах, відповідно до яких особистий правовий статус особи без громадянства визначається законодавством країни, у якій вона має постійне місце проживання, тобто правовий статус апатрида максимально наближений (але в жодному разі не тотожний) до правового статусу громадянина країни, у якій постійно проживає перший. Таким чином, у випадку реєстрації шлюбу громадянина України з особою без громадянства, що постійно проживає за межами України, а також шлюбу між апатридами варто керуватися правилом «Іех Іосі сеІеЬгаІіопіз».
Що стосується «умов форми шлюбу» («форми шлюбу»), під якими розуміють вимоги, яким повинна відповідати процедура оформлення шлюбу (попередня публікація про шлюб, церемонія одруження, що здійснюється в цивільній чи релігійній формі тощо)1, варто зробити ряд зауважень загального характеру, що стосуються численних і істотних розходжень, і які містяться у законодавстві різних країн.
По-перше, у деяких країнах дійсним визнається виключно церковний шлюб (Греція, Португалія), або одночасно з цивільним шлюбом законним (дійсним) також визнається і церковний шлюб, причому вибір форми шлюбу залежить від волі тих, хто одружується (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кенія, Колумбія, Норвегія, Перу, Фінляндія, Швеція тощо). Проте, відповідно до ч. 1 ст. 21 СК шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, тобто в Україні встановлена світська (цивільна) письмова форма шлюбу, реєстрація якого здійснюється в державних органах і в порядку, передбаченому гл. 4 СК. Що стосується релігійного шлюбу, то він, за загальним правилом, не вважається підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (ч. З ст. 21 СК).
По-друге, в окремих країнах визнаються так звані явочні і фактичні шлюби, коли процедура оформлення їх відсутня, а держава лише визнає і допускає наявність подібних шлюбів, не втручаючись в їх оформлення2. В Україні проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК). Разом із тим, відповідно до статей 74, 91 СК ці особи, якщо вони одночасно не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, у майнових відносинах мають такі ж права й обов'язки, що і особи, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, можна стверджувати, що фактичний шлюб в Україні за своїми наслідками для відносин власності й аліментних відносин фактично прирівняний до шлюбу, який зареєстрований в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Беручи до уваги положення ст. 275 СК, що поширює на іноземців і апатридів, які бажають стати суб'єктами сімейних правовідносин, національний режим правового регулювання, варто
1 Орлова Н. В. Брак и семья в международном частном праве. — М.: Меж-дунар. отношения, 1966. — С. 20.
2 Докладніше про це див.: Матвеев Г. К. Советское семейное право. — М.: Юрид. лит., 1978. - С. 62-63.

зробити висновок, що фактичні шлюбні відносини «з іноземним елементом» будуть також породжувати наслідки, передбачені статтями 74, 91 СК, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, що стали частиною національного сімейного законодавства.
По-третє, національним законодавством ряду країн (Аргентина, Іспанія, Перу тощо) допускаються так звані «рукавичкові» шлюби1, що укладаються через спеціально уповноважених представників за відсутності однієї або обох осіб, що одружуються. Між тим, в Україні такі шлюби не відбуваються, бо відповідно до ст. 34 СК присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації шлюбу є обов'язковою (ч. 1); реєстрація шлюбу через представника не допускається (ч. 2).
По-четверте, сімейне законодавство деяких країн встановлює додаткові формальності, яких повинні дотримуватися заручені. Так, наприклад, шлюби, укладені громадянами Франції за кордоном у формі, передбаченій місцевими законами, вважаються дійсними за умови попередньої публікації про цей шлюб у Франції (ст. 170 ЦК Франції). Такі або аналогічні умови дійсності шлюбу відсутні у сімейному законодавстві України. Таким чином, шлюб, укладений в Україні відповідно до принципу «закону місця одруження», не потребує дотримання будь-яких додаткових умов.
Виходячи з вищенаведеного, доходимо висновку, що згідно із ч. 1 ст. 276 СК, якою закріплена колізійна прив'язка «Іех Іосі сеІеЬгаїіопіз», щодо «форми шлюбу» треба застосовувати саме вищезгаданий кодифікований нормативно-правовий акт України.
Що стосується матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»), тобто сукупності позитивних і негативних умов, від наявності або відсутності яких залежить визнання законом дійсності зареєстрованого шлюбу, і які зафіксовані в статтях 22,24—26 СК, то слід зазначити наступне.
По-перше, сімейним законодавством України передбачається укладення винятково моногамного шлюбу. Згідно зі ст. 25 СК жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі (ч. 1); жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу (ч. 2). Тому іноземці,
1 Останні допускалися законодавством не менш 28 країн (див.: Реале Л. Международное частное право. — М: Иностр. лит., 1960. — С. 238.

яким законодавством країни громадянства (національним законом) дозволяється багатошлюбність і які вже одружені, не вправі вимагати реєстрації нового шлюбу в Україні.
Обов'язок повідомляти про перешкоди до укладення шлюбу, відповідно до ст. 29 СК лежить на тих, хто одружується. Однак з метою охорони прав осіб, що беруть шлюб, державні органи реєстрації актів цивільного стану можуть перевірити відсутність таких на момент реєстрації шлюбу і насамперед з'ясувати, чи не перебувають зазначені особи в іншому шлюбі.
Згідно з п. 4.5 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, іноземці та особи без громадянства для реєстрації одруження в Україні повинні пред'явити національний паспорт або паспортний документ з відміткою про реєстрацію в органах внутрішніх справ щодо законності їх перебування в Україні, якщо інше не передбачене чинним законодавством України. Якщо в паспортах або паспортних документах цих осіб відсутні відомості про сімейний стан їх власників, то вони повинні одночасно подати документ про те, що не перебувають у шлюбі, виданий компетентним органом країни свого громадянства або країни постійного проживання та легалізований консульською установою або дипломатичним представництвом України в цій країні.
При усьому вищевикладеному варто враховувати, що всі держави можна умовно поділити на дві групи залежно від того, чи видають їхні уповноважені органи свідоцтва про відсутність перешкод до укладення шлюбу (наприклад Франція), або не видають (наприклад Англія)1.
По-друге, перешкоди до укладення шлюбу вичерпно перераховані в статтях 24—25 СК, тому всі інші, не відомі вітчизняному праву негативні умови укладення шлюбу, що встановлені національним законом іноземця (наприклад — відсутність «батьківського благословення», тобто дозволу батьків на шлюб (ст. 148 ЦК Франції); релігійні обмеження, що перешкоджають укладенню шлюбів з іновірцями (ст. 31 СК Алжиру); відсутність дозволу компетентних органів держави на укладення шлюбів з «міжнародним елементом» (Угорщина, Індія, Італія, Норвегія, Румунія, Польща) тощо), не можуть спричинити відмову в реєстрації шлюбу з іноземним елементом в Україні.
1 Раапе Л. Международное частное право. — М.: Иностр. лит., 1960. — С. 245.

Підводячи проміжний підсумок вищевикладеному, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 276 СК, яким закріплена колізійна прив'язка «Іех Іосі сеІеЬгагіопіз», щодо матеріальних умов взяття шлюбу («умов шлюбу»), як, втім, і «форми шлюбу» (про що згадувалося вище), компетентним варто визнавати саме СК України.
Застосування «закону місця одруження» спрощує роботу державних органів РАЦС, звільняючи їх від обов'язку установлювати відсутність перешкод до укладення шлюбу, що не властиві сімейному праву України. Однак, коли вищезгадані перешкоди реально є в наявності «з боку» іноземця, то з'являється загроза виникнення «шлюбу, що кульгає». У подібній ситуації державний орган РАЦС з метою охорони прав майбутнього подружжя і, насамперед, з метою охорони прав громадянина України, чиї законні інтереси можуть бути істотно ущемлені при перебуванні останнього в країні подружжя-іноземця, відповідно до ст. 29, ч. З ст. 32 СК зобов'язаний ознайомити цих осіб з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу; а якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу РАЦС може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Протягом зазначеного терміну іноземець, який бере шлюб, якщо він зацікавлений у визнанні в країні громадянства дійсності шлюбу, що укладається, може (а не зобов'язаний) усунути перешкоди до укладення шлюбу, що передбачені його національним законодавством. Але якщо він не почне належних дій, то державний орган РАЦС не вправі відмовити в реєстрації подібного шлюбу в Україні.
Варто погодитися з ученими, що стверджують, що вищевикладена процедура роз'яснення у випадках подібного роду має істотне значення, оскільки наш громадянин, що бере шлюб з іноземцем, повинен знати заздалегідь, що не виключено, що він не буде користуватися в державі громадянства іншого подружжя, а також у третій країні ні особистими, ні майновими правами подружжя і буде відчувати ряд інших негативних наслідків, викликаних можливим невизнанням дійсності шлюбу за кордоном1.
1 Богуславский М. М. Международное частное право. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Междунар. отношения, 1997. — С. 298; Матвеев Г. К. Советское семейное право. — М.: Юрид. лит., 1978. — С. 91—92.

Які ж правила, що регулюють реєстрацію шлюбу громадянина України з іноземцем та шлюбу між іноземцями в Україні, закріплені в уніфікованих колізійних нормах сімейного права України?
У договорах про правову допомогу, укладених Україною з Польщею, Грузією, Латвією, Литвою, Молдовою, Узбекистаном, Естонією, передбачається, що матеріальні умови укладення шлюбу визначаються для кожної з осіб, які беруть шлюб, законодавством держави, громадянином якої вона є (у такий спосіб закріплюється національний принцип чи колізійна прив'язка «Іех регзопаїіз», що вказує на «особистий» закон (чи громадянство місця проживання) тих, хто одружується — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства країни, на території якої укладається шлюб (наведене правило являє собою застереження про публічний порядок, причому в договорах про правову допомогу, укладених з Польщею і Молдовою остання відсутня — Авт.).
Щодо «умов форми шлюбу» у вищевказаних договорах закріплене правило, згідно з яким форма укладення шлюбу визначається законодавством держави, на території якої укладається шлюб (тобто зафіксоване загальне колізійне правило про форму юридичних актів — *Іосизге£ії/огтат асіиз», відповідно до якого форма угоди визначається за законом місця її здійснення — Авт.)1.
1 Див.: частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною і Республікою Польща «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 24.05.93 р., ратифікованого Україною 04.02.94 р.; частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною та Латвійською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах» від 23.05.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною і Литовською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 07.07.93 р., ратифікованого Україною 17.12.93 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною та Естонською Республікою «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 15.02.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 25 Договору між Україною та Республікою Грузія «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах» від 09.01.95 р., ратифікованого Україною 22.11.95 р.; частини 1, 2 ст. 24 Договору між Україною і Республікою Молдова «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах» від 13.12.93 р., ратифікованого Україною 10.11.94 р.; частини 1,2 ст. 26 Договору між Україною та Республікою Узбекистан «Про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах» від 19.02.98 р., ратифікованого Україною 05.11.98 р.

Відповідно до ст. 26 Мінської конвенції країн СНД умови укладення шлюбу визначаються для кожного з майбутнього подружжя законодавством держави, громадянином якої він є («/є* раігіае» — Авт.), а для осіб без громадянства — законодавством країни, яка є їхнім постійним місцем проживання («/еж гіотісіШ* — Авт.). Крім того, щодо перешкод до укладення шлюбу повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якої укладається шлюб (застереження про публічний порядок — Авт.).
Консульські шлюби. Консульськими визнаються шлюби, що укладаються між іноземцями в посольствах і консульствах іноземних держав на території України. Віденська Конвенція «Про консульські зносини» від 24 квітня 1963 року в п. £ ст. 5 до консульських функцій відносить виконання обов'язків реєстратора актів цивільного стану й інших подібних обов'язків за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.
Згідно з ч. 2 ст. 276 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований в Україні у посольстві або консульстві іноземної держави в Україні, є дійсним в Україні на умовах взаємності, якщо жінка і (або) чоловік у момент реєстрації шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла або консула. Таким чином, визнання дійсності консульських шлюбів в Україні залежить від дотримання двох умов: по-перше, законодавство відповідної іноземної держави визнає реєстрацію шлюбу в українському консульстві чи посольстві, тобто повинна дотримуватись умова взаємності; по-друге, ті, що беруть шлюб, повинні належати до громадянства країни, яка призначила посла або консула. Форма, порядок і умови укладення вищезазначених шлюбів визначаються відповідно до закону країни, що призначила посла чи консула, тобто відповідно до особистого закону іноземців («Іехрегзопаїіз» — Авт.,).
Вимога взаємності визнання консульських шлюбів виконується шляхом укладення Україною з іншими країнами консульських конвенцій. Значною частиною подібних консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією, Румунією тощо) передбачається, що консульська посадова особа має право реєструвати або складати акти про укладення шлюбів між громадянами держави, що представляється ним, відповідно до законодавства держави, яку він представляє. Тільки в деяких вищевказаних двосторонніх угодах аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так п. 6 ст. 36 Консульської конвенції між Україною і СР В'єтнам від 08.06.1994 р. передбачає, що консул виконує дії щодо реєстрації актів громадянського стану та інші подібні обов'язки за умови, що в цьому випадку ніщо не суперечить законам і правилам держави перебування.
Укладення шлюбу громадянина України з іноземцем і шлюбу між громадянами України за кордоном. Громадяни України можуть укладати шлюби і за межами України, що породжує сімейні відносини з іноземним елементом двох видів: а) між подружжям, що є громадянами України; б) між подружжям, один із яких є громадянином України, а інший — іноземцем чи особою без громадянства.
Громадяни України, що прийняли рішення одружитися за кордоном, можуть, за своїм вибором, зареєструвати шлюб або в консульстві (посольстві) України в країні перебування, або у відповідній компетентній установі іноземної держави.
СК у ч. 1 ст. 277, ч. 1 ст. 289 передбачає, що шлюб між громадянами України, які проживають за межами України, реєструється в консульській установі або дипломатичному представництві України за законами України. Відповідно до Указу Президента України «Про Консульський статут України» саме консул є посадовою особою, уповноваженою здійснювати реєстрацію шлюбу громадян України за кордоном, а абз. З ст. 2 вищевказаного правового акта під терміном «консул» розуміє генерального консула, консула, віце-консула або консульського агента, який є главою консульської установи. Крім того, відповідно до ст. 29 Указу Президента України «Про Консульський статут України» консул провадить реєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу відповідно до законодавства України.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, варто зробити висновок про те, що в консульських установах або дипломатичних представництвах України реєструються шлюби лише між громадянами України, а форма, порядок і умови укладення зазначених шлюбів визначаються сімейним законодавством України (4Іехраігіае» — Авт. ).
Нарешті, шлюб між громадянами України, шлюб громадянина України з іноземцем або особою без громадянства може бути укладений у відповідному уповноваженому закладі іноземної держави (наприклад у церкві по релігійному обряду). Чи буде подібний шлюб визнаний дійсним в Україні, чи не породять зазначені дії «шлюб, що кульгає»?
Згідно з ч. 2 ст. 277 СК «шлюб між громадянами України, а також шлюб громадянина України з іноземцем, зареєстровані за межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом держави — місця його реєстрації, є дійсними в Україні, якщо немає перешкод, встановлених статтями 24—26 цього Кодексу».
З приводу правила, сформульованого у вищевказаній статті СК, варто зробити деякі пояснення. По-перше, шлюби, що укладаються за межами України (і поза її консульськими установами і дипломатичними представництвами) за участю ЇЇ громадян, повинні підкорятися загальному колізійному правилу про форму юридичних актів — «Іосиз ге§іі/оплат асіиз», відповідно до якого форма шлюбу визначається за законом місця його здійснення. Тому, укладення громадянами України шлюбу у формі релігійного обряду в країні, що визнає подібні шлюби (наприклад, Греція, Італія), не буде суперечити положенням сімейного законодавства України.
По-друге, для визнання дійсності вищезазначених шлюбів в Україні ті, хто одружуються, не повинні порушувати матеріальні умови укладення шлюбу («умови шлюбу»), передбачені сімейним законодавством України.
При цьому слід зазначити, що ч. 2 ст. 277 СК вимагає дотримання особами, що беруть шлюб, матеріальних умов, передбачених тільки статтями 24—26 СК, упустивши (через не зовсім зрозумілі причини) згадку про ст. 22 СК, що установлює вимоги до шлюбного віку осіб, що бажають зареєструвати шлюб. З подібним положенням, що є наслідком, швидше за все, редакційної помилки, не можна погодитися в силу того, що Сімейний кодекс України розглядає досягнення тими, хто одружується, шлюбного віку як одну з умов визнання дійсності шлюбу, тому що згідно зі ст. 38 названого правового акта «підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22,24—26 цього Кодексу».
Таким чином, щоб уникнути визнання недійсними в Україні шлюбів, що укладаються в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 277 СК, ті, що беруть шлюб, не повинні порушувати матеріальні умови взяття шлюбу («умови шлюбу»), що зафіксовані не тільки в статтях 24—26, а й у ст. 22 СК1. Тому, у випадку укладення у
1 Крім викладеного, слід звернути увагу на необхідність доповнити ч. 2 ст. 277 СК вимогою про дотримання особами, що беруть шлюб, шлюбного віку, встановленого ст. 22 СК.

Франції громадянином України шлюбу з громадянкою Франції, що досягла 15-річного віку (а саме зазначений вік закріплений як шлюбний для жінок ст. 144 ЦК Франції), в Україні подібний шлюб може бути визнаний недійсним відповідно до статей 38,41 СК.
По-третє, правила ч. 2 ст. 277 СК варто поширювати і на випадки укладення громадянами України шлюбу з особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, у країні проживання останніх.
Визнання в Україні шлюбу між іноземцями, зареєстрованого за межами України. Відповідно до ст. 278 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави — місця його реєстрації, є дійсним в Україні. Отже, якщо подібні шлюби укладені за кордоном за правилами, що не збігаються з вітчизняними як за формою (наприклад «рукавичковий шлюб»), так і за умов взяття шлюбу (наприклад полігамний шлюб), то все рівно зазначені шлюби є дійсними в Україні.
У той же час, визнаючи іноземні шлюби, укладені за межами України, варто брати до уваги обмеження вищевикладеного правила, закріплені в ст. 291 СК, згідно з якими «сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст. 7 цього Кодексу» (застереження про публічний порядок).

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Колізійні питання укладення шлюбу» з дисципліни «Сімейне право України»

Реферати та публікації на інші теми:

Джерела формування власного капіталу Поняття та види банківських інвестицій Програмне забезпечення для захисту інформації персональних комп’ю... Розвиток пейджингового зв’язку Графіка