ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія України » Історія України

Боротьба за владу в Україні у 1919–1921 рр. Причини поразки та значення української революції
Загрозливе становище Директорії фактично від самого початку визначалося відсутністю єдності як у проводі, так і у суспільстві. Та найголовніше – Україна знаходилася у вогняному кільці фронтів: на заході стояли польські війська; на сході і півночі – російські більшовицькі; на південному сході – російські білогвардійські (Денікін та ін.); на півдні, в районі Одеси, Миколаєва, Херсона – війська Антанти і Румунії.
Спираючись на проросійський “Тимчасовий робітничо-селянський уряд”, більшовицька Росія заявила, що не визнає УНР як суверенну незалежну державу, і розпочала проти неї військові дії. 6 січня 1919 р. більшовики проголосили Українську соціалістичну радянську республіку (УСРР) зі столицею у Харкові. Український більшовицький уряд – Рада народних комісарів (РНК) на чолі з болгарином Х.Раковським – відразу задекларував необхідність об'єднання УСРР і РСФРР на засадах “соціалістичної федерації”. Федеративне об’єднання радянських держав партія більшови-ків розглядала як одну з перехідних форм на шляху до повної єд-ності.
5 лютого 1919 р. Червона армія вдруге заволоділа Києвом. На захопленій території більшовики розпочали державне будівництво радянського типу, що його здійснювали на місцях революційні комітети (ревкоми) і комітети бідноти (комбіди) під партійним контролем і при допомозі чекістів (“меч революції”). Більшовики запровадили політику “воєнного комунізму”, націоналізували підприємства, для селян встановили продрозверстку і комуни. У березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад було затверджено Конституцію УСРР.
Весною і влітку 1919 р. в Україні розгорнувся сильний повстанський рух проти комун і продрозкладки (отамани Зелений, Григор’єв та ін.). Цілу “революційно-повстанську армію України” створив Нестор Махно, який воював на різних фронтах, але не хотів визнавати жодної влади, крім своєї.
Рівненський період Директорії. Заколот В.Оскілка. Спроба налагодити стосунки з країнами Антанти і отримати від них допомогу у боротьбі з більшовиками була безрезультатною. У таких умовах українська справа заходила все більше у глухий кут. Оточена ворогами з усіх боків, без жодного союзника, Україна втрачала позиції. Виїхали за кордон В.Винниченко, М.Грушевський та багато інших відомих діячів. Наодинці з проблемами залишився лише С.Петлюра, який очолив Директорію, а щоб не ускладнювати відносин з Антантою, вийшов з лав УСДРП. Симон Петлюра став символом боротьби за збереження Української держави.
Але сили Директорії танули, зростало дезертирство, занепадала дисципліна. Більшовики відкинули Директорію аж на Волинь, де дуже швидко з’явилися і польські війська. Зупинившись у Рівному, С.Петлюра реорганізував Директорію. 9 квітня 1919 р. було сформовано новий уряд під керівництвом Бориса Мартоса. Це була не тільки зміна влади, а відчутна зміна політичного курсу. Б.Мартос відмовився від допомоги Антанти і звернувся з декларацією до українського народу стати на захист рідної землі від російських зазіхань. Але 29 квітня 1919 р. організатор Північної групи військ УНР Володимир Оскілко та його оточення стягнули до міста війська і підняли заколот. Заколот був безкровно ліквідований, отаман виїхав до Польщі, а Директорія із Рівного евакуювалася до Здолбунова, згодом - до Радивилова.
У “трикутнику смерті”. Влітку 1919 р. галичани відступили під ударами поляків на територію УНР. У серпні 1919 р. об'єднані війська УНР та УГА розпочали успішний наступ на Київ; 30 серпня 1919 р. Київ було визволено. Але наступного дня до столиці зі сходу підійшли білогвардійські загони Денікіна. Щоб не загострювати ситуацію і уникнути кровопролиття, українські війська покинули Київ, сподіваючись на спільну з Денікіним боротьбу проти більшовиків.
У вересні 1919 р. білогвардійці відмовилися від наступу на Москву та розпочали війну проти УНР. Українці опинилися у складному становищі між трьома силами – більшовиками, денікінцями і поляками. Четвертою загрозою для них стала епідемія тифу.
І-й “Зимовий похід” (грудень 1919 р. – весна 1920 р.). У цій скрутній ситуації С.Петлюра призначив командувачем армії генерала М.Омеляновича-Павленка, а сам розпочав у Варшаві переговори з поляками. 6 грудня 1919 р. у Новій Чорториї було вирішено розпочати партизанські походи по тилах ворога, які увійшли в історію під назвою “Зимового походу”. Це був героїчний партизанський рейд. Його метою було підтримати бойовий дух українців і продовжити збройний опір. Рейд проходив і по території теперішньої Рівненщини, через Костопіль, Сарни та інші міста і села. Зимовий Похід закінчився на початку травня 1920 р.
Варшавський і Ризький договори. Поки відбувався “Зимовий похід”, С.Петлюра заручився підтримкою Польщі у боротьбі проти більшовиків. У квітні 1920 р. було підписано Варшавський договір, згідно з яким поляки визнавали незалежність УНР і Директорію на чолі з С.Петлюрою та зобов’язались не заключати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України. В свою чергу, Україна погоджувалася з включенням до складу Польщі Східної Галичини, Холмщини, а також 7 повітів Західної Волині. Уряд І.Мазепи сприйняв це негативно і подав у відставку. Його замінив В.Прокопович. Вкрай незадоволеними договором були галичани.
Угода дозволила армії УНР у травні–червні 1920 р. на короткий період повернутися до Києва внаслідок наступу поляків проти більшовицької Росії. Але стримати наступ Першої кінної армії червоноармійців об'єднані польсько-українські сили не змогли. Ініціатива перейшла до більшовиків, які витіснили війська УНР й Польщі з України. Уряд УНР на чолі з А.Левицьким залишив українські землі, переїхавши у Тарнув (Польща).
Радянсько-польська війна закінчилася Ризьким мирним договором (березень 1921 р.). Цей договір, завершив діяльність Директорії УНР на матірних землях. Радянсько-польський кордон встановлювався по р. Збруч; відповідно, до Польщі відходили Західна Волинь і Східна Галичина.
ІІ Зимовий Похід. Повстанський рух. У листопаді 1921 р. невелика частина військ УНР (близько 1,5 тис. бійців) під проводом генерала Ю.Тютюнника вирушила в Україну, але під Базаром (суч. Житомирщина) повстанці зазнали поразки.
Протягом першої половини 1920-х рр. український народ продовжував збройну боротьбу проти російських більшовицьких окупантів. На території радянської України діяли численні повстанські загони та з’єднання загальною чисельністю до 100 тис. осіб, що завдавали відчутних втрат ворогові. Найактивнішими були повстанські групи Холодноярської республіки (сучасна Черкаська обл.) під командуванням братів Чучупаків; загони отаманів А.Гулого-Гуленка, Ананія Волинця, Данила Терпила (Зеленого), Марусі Соколовської та ін. Останній судовий процес над керівником українського повстанського руху того часу відбувся у 1929 р. у Черкасах. Тоді більшовицький суд виніс вирок смерті отаману Мамаю, колишньому професору гімназії Якову Щириці, який успішно діяв у 1920-х роках проти підрозділів Червоної армії у Наддніпрянщині.
Що стосується армії Н.Махна, то вона після того, як восени 1920 р. “батько” допоміг більшовикам здолати Врангеля, була оголошена Москвою “поза законом”. У серпні 1921 р. Н.Махно змушений був перейти кордон з Румунією, згодом емігрував до Польщі, далі – до Німеччини і Франції. В УСРР Махно був оголошений бандитом, а боротьба Радянської влади із “махновщиною” продовжувалася ще й у наступні роки.
Причини поразки та значення української революції. Серед основних внутрішніх причин треба вказати на: 1) слабкість соціальної бази – опора на селянство і на нечисленну інтелігенцію (національна еліта становила лише 2–3% населення); недостатня підтримка з боку міського пролетаріату (серед промислових робітників українці складали лише 35%) та великих землевласників; 2) відсутність сильної української національно-демократичної партії, яка б об’єднала окремі політичні потоки в єдиному державнотворчому процесі; брак достатнього досвіду у керівників, їх протистояння та соціалістична і переважно проросійська орієнтація; 3) відсутність добре організованої, регулярної армії.
Разом з тим, самовіддана боротьба українського народу за створення власної, ні від кого незалежної держави, не пропала марно. З політичної карти було стерто назавжди назву “Південно-Західний край Росії”, натомість з’явилася нова національна держава – Українська Народна Республіка. Революція фактично і юридично леґітимізувала державно-політичні прагнення українського народу бути модерною нацією. У цьому полягає велика історична заслуга провідних діячів революції та всіх її рядових учасників. У ході змагань 1917–1921 рр. українці вибороли право на створення суверенної держави.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Боротьба за владу в Україні у 1919–1921 рр. Причини поразки та значення української революції» з дисципліни «Історія України»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Аудит товарів
РОЗРАХУНКИ В ІНВЕСТИЦІЙНІЙ СФЕРІ
Особливості організації аудиту в агропроми-словому комплексі Укра...
Інтелектуальні інвестиції
МЕХАНІЗМ ЗМІНИ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНИЙ МУЛЬТИПЛІ...


Категорія: Історія України | Додав: koljan (20.01.2013)
Переглядів: 3060 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП