Антоніми (гр. anti - проти та опута - ім’я) – це слова, які мають протилежне значення. Наприклад: любов - ненависть, щастя - горе, великий - малий, чорний - білий, вперед - назад, високо - низько, говорити - мовчати, радіти - сумувати та ін. Ці антоніми є різнокореневими. Значно більшу за чисельністю групу становлять однокореневі антоніми, утворені за допомогою префіксів, що надають словам протилежного значення.
Для творення однокореневих іменників-антонімів використовується здебільшого префікс не-: воля - неволя, доля - недоля, правда - неправда, щастя - нещастя.
Однокореневі прикметники-антоніми утворюються за допомогою префіксів без-, не-, проти-, а-, анти-. Наприклад:
совісний - безсовісний, болісний - безболісний, добрий - недобрий, ввічливий - неввічливий, природний - протиприродний, законний - протизаконний, моральний - аморальний, нормальний - анормальний, народний - антинародний, державний - антидержавний.
Наведені антоніми є постійними, незалежними від контексту, тобто загально мовними. Поряд із ними існують контекстуальні антоніми, тобто слова, антонімічні зв’язки між якими виявляються лише в певному контексті. Наприклад: 1.Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством (Ліна Костенко).
2.Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
І раптом озирнусь, а це вже роки й роки! (Ліна Костенко).
На використанні антонімів побудована така стилістична фігура, як антитеза (гр. antithesis) - зіставлення явищ, фактів, подій, думок та ін. з метою їх виділення. Наприклад:
1. Тінь чорна стрімко падає униз -
То білий голуб так злітає вгору (Ліна Костенко).
2. І я іду, і падаю, і знову
Спішу вперед або плетусь назад (В. Симоненко).
Українська мова. Граматика української мови, енциклопедія мови.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Антоніми» з дисципліни «Лексика та фразеологія»
