Реферати статті публікації

230

231

не відповідала за його борги. Разом з тим відпис визнавався дійсним лише тоді, коли були повернуті усі борги.
Першою історичною формою відписів, відомої ще цивільному праву, яка виникла, очевидно, разом з заповітом, були легати. За цивільним правом легати не відділялися від заповіту і могли бути зроблені тільки у заповіті.
За своєю формою і за своїми діями усі легати цивільного права поділялися на чотири види.
1. Legatum per vindicationem - легат віндикаційний. Звичайно цей легат встановлювався за допомогою слів і містив розпорядження про передачу певної речі або сервітуту. Особа-легатарій одержувала річ під час прийняття спадкоємцем спадщини або право на сервітут і могла у випадку затримки пред'явити тут же віндикаційний позов, від чого сам легат дістав свою назву.
2. Legatum per domnationem - легат дамнаційний. За цим легатом легата-рію надавалося тільки право вимагати від спадкоємця виконання волі спадкодавця (наприклад, купити якусь цінну річ за певну суму і передати іншому). Для захисту свого права легатарій мав тільки особистий позов до спадкоємця.
3. Legatum per praeceprionem - легат престаційний. Самими римськими юристами цей легат трактувався по-різному. Сабініанці вважали, що за цим легатом одному з декількох спадкоємців давалася певна річ додатково до спадкової частки. Прокульянці, навпаки, вважали, що цей легат є лише різновидом першого легату, тобто legatum per vindicationem, оскільки він дозволяв робити відписи і на користь третіх осіб.
4. Legatum sinendi modo - легат неперешкоджаючий. За цим легатом спад-коємець зобов'язувався тільки дозволити (не перешкоджати) легатарію взяти відписану йому річ. Цей легат є певним різновидом другого легату.
Слід зазначити, що легати, як і заповіти, підлягали суворому формалізму. Найменша помилка у виборі належної форми легату призводила до його недійсності. Тому в імператорський період поряд з легатами виникає і розвивається інша форма відписів - фідєїкоміси. Зародком цієї форми відписів стали різноманітні неформальні, словесні або письмові прохання особи, яка помирає, до спадкоємця передати щось іншій особі. Таке прохання з юридичного погляду для спадкоємця було зовсім не обов'язковим, а лише справою його совісті (fidei - звідси fideicomisum).
Однак уже з часів Августа імператори стали доручати магістратам, а згодом і фідеїскомісним преторам стежити за тим, щоб такі фідєїкоміси були виконані.
На відміну від легатів фідеїкоміс міг бути покладений не тільки на спадкоємця за заповітом, але й за законом. Фідеїкоміс міг бути зроблений до і після заповіту у вигляді доповнення до нього. Спочатку не вимагалося для його ви-

конання будь-яких формальностей. Але, як правило, фідєїкоміси складалися у письмовій формі на ім'я спадкоємця.
Якщо за допомогою легату можна було відписувати лише частину спадкового майна, то з появою фідеїкомісів стало можливим відписувати всю спадщину. У такому випадку постає універсальний фідеїкоміс.
Фідеїкоміарій мав зобов'язальне право вимагати від спадкоємця видачі спадщини, хоч останній залишався спадквємцем, і, отже, ніс відповідальність за борги спадкодавця. Зрозуміло, що за таких обставин чекати прийняття спадкоємцем такої спадщини було важко, а тому розпорядження спадкодавця часто залишалися невиконаними. Ось чому за постановою сенату (56 р. н.е.) спадкоємець не відповідав за борги спадкодавця, якщо він переуступив спадщину фідеїкомісарію. У такому випадку обов'язок сплатити борги спадкодавця припадав на останнього. Внаслідок цього фідеїкомісарій ставав універсальним наступником.
Проте за таких умов фідеїкомісарій залежав від спадкоємця, оскільки він міг зруйнувати все право фідеїкомісарія - варто тільки спадкоємцю відмовитися від прийняття спадщини і разом з падінням заповіту відпадає і фідеїкоміс. У зв'язку з цим з'являється друга постанова сенату (69 - 79 р. н.е.), яка, прагнучи створити для фідуціарія (спадкоємця) інтерес для прийняття спадщини, переносить на всі фідєїкоміси правило, за яким спадкоємець, котрий добровільно приймає спадщину, дістає право на утримання 1/4 частини спадщини. Якщо цей інтерес виявиться недостатньо сильним, то, на прохання фідеїкомісарія, фідуціарій (спадкоємець) може бути змушений до прийняття спадщини у встановленому порядку, і при цьому він позбавляється права на фальцидієву четвертину.
Отже, усі ці складні правила були скасовані Юстиніаном. Були збережені деякі положення попередніх постанов сенату, зокрема про фальцидієву четвертину і про вимушене прийняття спадщини фудиціарієм і передачі її фідеїкомісарію. Отож, у праві Юстиніана була збережена універсальна форма фідеїкомісу, усі інші фідєїкоміси, які встановлювали не універсальне, а сингулярне наступництво, повністю зрівнялись з легатами.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Легати і фідеїкоміси» з дисципліни «Основи римського приватного права»

Реферати та публікації на інші теми:

Реки, текущие в гору Аэродинамическая труба Аудит операцій за рахунками в банках Основні поняття системи супутникового зв’язку Класифікація голосних і приголосних звуків