Реферати статті публікації

Рис. 44
В період металевого обігу в якості валюти використовували золото і срібло. На сучасному етапі в якості валюти застосовують паперові гроші та монети. Відповідно до п.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» так визначено вперше введене в обіг поняття «валюта України»:
грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах
на території України.
У вищезазначеному Декреті під «іноземною валютою» мається
на увазі:
іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.
Діяльність валютного ринку заснована, перш за все, на проведенні валютних операцій, пов'язаних з переходом прав власності та інших прав на валютні цінності з використанням як засобу платежу валюти України, іноземної валюти та платіжних документів, виражених у валюті України та іноземній валюті, а також ввозом, переказом і пересиланням на територію України та вивезенням, перевезенням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Тому вищезазначений Декрет визначає таке важливе поняття як «валютні цінності» і відносить до нього:
валюту України;
іноземну валюту;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах;
монетарні метали — золото і метали ірідієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.
У відповідності з Законом України від 06.06.1995 р. «Про визначення розміру збитків, заподіяних підприємству, установі, організації розкраданням, зникненням (пошкодженням), недостачею чи втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і валютних цінностей» та Законом України від 18.10.1997 р. «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» до металів ірідієво-платинової групи можливо віднести — паладій, іридій, осмій, платину, радій, рутеній.
Міжнародна (територіальна) колективна валюта використовується при розрахунках серед членів міжнародних союзів, міжнародних фондів або територіальних союзів. Нині в окремих країнах світової торгівлі в ролі міжнародної валюти використовується СДР, ЄВРО та інші.
Розглянемо спеціальні права запозичення (СДР) (англ. Special drawing rights). СДР — міжнародні платіжні та резервні засоби, які випускаються Міжнародним валютним фондом (МВФ) і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках та в якості розрахункової одиниці МВФ.
У 1969 році МВФ, враховуючи зростаючу небезпеку постійного дефіциту міжнародної ліквідності, в силу обмеженості виробництва золота та розширення обсягів світової торгівлі,
прийняв рішення про створення штучної валюти — СДР. СДР були створені як резервна валюта, що призначена для покриття платіжного балансу країни. Протягом перших трьох років дії цієї валюти її було випущено в розмірі 9,5 млрд. доларів.
При необхідності країна може обміняти свою квоту СДР на валюту, вказану Міжнародним валютним фондом, без прийняття на себе будь-яких попередніх умов у сфері економічної політики. Країна повинна додержуватися умов використання близько 70% виділених СДР протягом п'ятирічного періоду. Фактично країна купувала СДР, так як повинна була представити свою власну валюту або валюту іншої країни в обмін на СДР.
Вартість СДР спочатку установлювалася в золотому еквіваленті (одиниця СДР = 0,888671 грамам чистого золота), але з першого червня 1974 року її стали визначати відносно середньозваженої вартості «кошика» 16 валют (долар США — 33%; марка ФРН — 12,5%; фунт стерлінгів — 9%; французький франк — 7,5%; японська єна — 7,5%; канадський долар — 6%; італійська ліра — 6%; нідерландський гульден — 4,5%; бельгійський франк — 3,5%; швейцарський франк — 2,5%; австралійський долар, датська крона, норвезька крона, іспанська песета — по 1,5%; австрійський шилінг та юарівський ренд — по 1%).
На перше липня 1974 року вартість СДР складала 1,2063 долара США. Надалі МВФ ввів практику щоденного встановлення доларової вартості СДР. У теперішній час курс СДР визначається на валютному кошику 5 основними національними валютами (долар США, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, французький франк, японська єна). Склад стандартного кошика переглядається МВФ один раз у п'ять років.
Потрібно зазначити, що СДР стали використовувати не тільки як засіб платежу для проведення офіційних операцій між валютними органами, але і певною мірою для комерційних цілей. Так, у 1975 році вперше з'явилися облігації без спеціального забезпечення, депоновані (виражені) в СДР, а починаючи з 1977 року органи Міжнародної асоціації транспортної авіації стали використовувати СДР для сплати проїзду та вантажних тарифів.
СДР виконує ряд функцій світових грошей з регулювання платіжних балансів, поповнення офіційних валютних резервів порівняно вартості національних валют, але не має власної вартості та реального забезпечення. МВФ надає СДР зацікавленим країнам — членам МВФ і країнам, які не є членами МВФ, інтернаціональним та територіальним валютним фондам і банкам.
Після того, як у січні 1970 року були випущені перші СДР, і з врахуванням другого випуску в 1979-1981 роках, в теперішній час їх нараховується 21,3 млрд. Розподіл СДР здійснюється автоматично пропорційно квоті країн у МВФ. Переваги СДР як сукупних зобов'язань країн-членів МВФ дозволяють поступово перетворити Їх в головні активні резервні засоби світової валютної системи. Підвищення ролі СДР виявляється в розширенні їх котувань і по відношенню до національних валют провідних країн світу.
Крім того, потрібно враховувати і вади, що виявилися у процесі застосування СДР. Попри заходи, вживані МВФ, СДР ще не посіла досить вагомого місця в структурі міжнародних валютних резервів. Як засвідчує статистика, обсяг операцій у СДР складає не більше 3% зовнішніх розрахунків країн-членів МВФ. СДР не стала надто привабливою і щодо прив'язки до неї валютних курсів окремих держав. На початок 1990-х років на базі СДР визначали свої курси лише 8 валют, тоді як до долара було прив'язано 36. У цьому випадку вплив паритету СДР на валютні курси країн-членів МВФ відбувається опосередковано через систему взаємозв'язку СДР — долар — національна валюта.
Недоліки СДР є одним із чинників широкого розвитку колективних валют, що функціонують на міжнародних територіальних засадах. Серед таких валют найвагоміше місце до 1999 року посідала європейська валютна одиниця (ЕКЮ), яка значною мірою компенсувала «вузькі місця» СДР.
Першочергові цілі та генезис європейської валютної одиниці були багато в чому відмінні від СДР — резервного активу глобального масштабу, і тільки у 80-ті роки з'явилися достатньо явні признаки того, що перша зможе перевершити другу. Спеціальні права запозичення були задумані та створені для вирішення кардинальних проблем світової валютної системи, тому над особливостями їх статусу ще задовго до встановлення наданих одиниць сперечалися кращі розуми економічної думки середини нашого сторіччя.
13 березня 1979 року учасники Європейської валютної системи вводять ЕКЮ (англ. Europen Currency Unit), яка являє собою територіальну міжнародну валютну одиницю. Створення ЕКЮ переслідувало мету сприяти інтеграції у валютній сфері, протистояти впливу долара США, а також забезпечити передумови формування єдиного валютного ринку Європейського союзу.
ЕКЮ мало певний валютний курс, який розраховувався на базі валютного «кошику» національних валют країн — учасниць
Європейської валютної системи.
Країнами — учасницями ЄВС є Бельгія, Люксембург, Данія, Німеччина, Італія, Франція, Великобританія, Голландія, Ірландія, Іспанія, Греція та Португалія. Частки вищеназваних країн у «кошику» періодично (один раз на п'ять років) переглядаються. Так, на червень 1994 року вони складали: німецька марка — 32%, французький франк — 20,4%, англійський фунт стерлінгів — 11,2%, нідерландський гульден — 10%, італійська ліра — 8,5%, бельгійський франк — 8,2%, іспанська песета — 4,5%, датська крона — 2,6%, ірландський фунт — 1,1%, португальський ескудо — 0,7%, грецька драхма — 0,5%, люксембурзький франк — 0,3%.
Половина випущених ЕКЮ була забезпечена відрахуваннями від золотих та доларових запасів, а інша — національними валютами країн. ЕКЮ виконувала розрахункові та кредитні функції, використовувалася як база вирівнювання паритетів валют країн-учасниць, регулювала відхилення ринкових валютних курсів.
7 лютого 1992 року 12 країнами в Нідерландах був підписаний Маастрихтський договір, котрий ратифікований і вступив у силу з 1 листопада 1993 року. В січні 1994 року був створений Європейський валютний інститут у Франкфурті-на-Майні (ФРГ), головною метою якого є підготовка до організації Європейської системи центральних банків і до емісії нової міжнародної колективної валюти. У лютому 1995 року на засіданні Європейського союзу в Мадриді була прийнята програма впровадження нової міжнародної колективної валюти, яка дістала назву ЄВРО. Ця програма була розвинена і конкретизована на засіданні Європейського Союзу в Дубліні у грудні 1996 року. Нарешті, у травні 1998 року в Брюсселі були визначені одинадцять західноєвропейських країн, які відповідають критеріям участі в економічному і валютному союзі і готові з 1 січня 1999 року ввести ЄВРО. Це Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція. Для цих країн ЄВРО стає державною грошовою одиницею поряд з колишніми валютами. Великобританія, Данія, Швеція мають можливість приєднатись на пізнішому етапі. Греція поки не відповідає критеріям вступу у валютний союз.
З 1 січня 1999 року обмінні валютні курси вищеназваних країн стали фіксованими. Запрацювала міжнародна платіжна система TARGET, яка об'єднує національні системи обробки крупних платежів у реальному масштабі часу Real Tame gross Settlement Systems. ЄВРО стало номіналом облігацій нових урядових позик, одиницею котировок на грошових ринках і валютою, в якій будуть здійснюватись міжбанківські розрахунки. На цей час банки-учасники кореспондентських відношень повинні вибрати банк для клірингових розрахунків у ЄВРО і відкриття ЄВРО-рахунків. Фізичним особам дозволено зберігати ЄВРО на банківських рахунках і здійснювати платежі, однак ні банкомати, ні монети в ЄВРО ще не випущені в обіг. Їх випуск в обіг почнеться не пізніше 1 січня 2002 року.
В цей період в обігу буде паралельно знаходитися Національна валюта та євровалюта. Споживчі ціни будуть визначені у двох валютах, даний період буде тривати 6 місяців, по закінченні яких в обігу буде знаходитися тільки євровалюта.
Крім вищезазначених валют, у повоєнні роки розвивалися колективні валюти окремих територіальних об'єднань (союзів) країн, які стали на шлях незалежного розвитку (наприклад, східноафриканський шилінг, андське песо, арабський розрахунковий динар та інші).
Особливо треба виділити “резервну” (ключову) валюту (англ. reserve currency) — іноземна валюта, в якій Центральні банки інших держав накопичують та зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговими операціями та іноземними інвестиціями.
Спочатку в ролі резервної валюти виступав фунт стерлінгів, який відігравав панівну роль у міжнародних розрахунках. Рішеннями конференції в Бреттон-Вуді поряд з фунтом стерлінгів у якості міжнародної, платіжної і резервної валюти став використовуватися долар США, що зайняв незабаром домінуюче положення в міжнародних розрахунках. До резервної валюти відносяться також марка Німеччини, швейцарський франк, японська єна.
Резервна валюта означає конвертованість відповідної національної валюти, достатню стійкість ЇЇ курсу, сприятливий правовий режим використання цієї валюти в інших країнах та в міжнародному обміні. Країни, валюта яких використовується як резервна, мають певні вигоди при одержанні зовнішніх позичок, імпорті товарів, мають кращі умови для здійснення зовнішньоекономічної експансії. Однак використання національних
валют окремих країн у вигляді резервних, приходить у суперечність з інтернаціоналізацією господарського життя, закономірним посиленням економічної взаємозалежності. Це створює об'єктивні передумови для перетворення в резервну валюту міжнародних колективних валютних одиниць.
Найважливішу частину валютних резервів держави складають централізовані запаси золота та іноземної валюти, резервної позиції країни в Міжнародному валютному фонді. Валютні резерви — складова міжнародних ліквідних засобів, їх розподіл по групах країн характеризується нерівномірно: наприклад, США має валютні резерви на 61,8 мільярдів доларів. До кінця 80-х років валютні резерви країн — членів МВФ склали 0,8 трлн. доларів США, з яких більш як 3/4 припадало на золото та іноземну валюту.
Відповідно до ст. 106 Договору про Європейський союз для проведення загальної валютної політики створюється Європейська система центральних банків, яка складається з Європейського центрального банку й Національних центральних банків.
У зв'язку із створенням Європейського центрального банку згідно зі ст. ЗО його уставу спочатку в нього будуть переведені резерви країн-учасниць загальною вартістю не більше 50 млрд. ЄВРО у валютах країн, які не входять до Європейського союзу. Основну частину цих резервів будуть складати долар США і японська єна, а також золото.
Крім того, валюту можна класифікувати за сферою та режимом застосування, залежно від якого валюта поділяється на вільно конвертовану, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу; вільно конвертовану валюту, яка не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу, та неконвертовану. За цією підставою валюта в Україні поділяється згідно з Постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 № 34 «Класифікатор іноземних
валют».
Вільно конвертована валюта, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу — (англ. Hard currency), — грошові одиниці, які вільно та необмежене обмінюються на інші іноземні валюти та міжнародні платіжні засоби, в будь-якій формі та всіх видах операцій.
У період дії золотого стандарту конвертованою автоматично ставала та валюта, яка могла вільно обмінюватися на золото. Після відміни золотого змісту всіх валют та їх золотих паритетів на початку 70-х років конвертованість розуміється як здатність вільно продаватися та купуватися, обмінюватися за діючим валютним курсом, використовуватися для утворення різноманітного роду фінансових активів.
Міжнародний валютний фонд схвалює і дає згоду на використання валюти тієї чи іншої країни в якості вільно конвертованої. Це означає, що вільно конвертована валюта може бути використана в усіх видах міжнародних банківських та фінансових операцій як резидентами, так і нерезидентами. У цей період 10 валют визнані цілком конвертованими, причому п'яти з них Міжнародний валютний фонд у 1976 р. присвоїв кваліфікацію «вільно використовуваної валюти», підкреслюючи тим самим, як би вищий рівень їх конвертованості. В цю категорію входять:
долар США, німецька марка, фунт стерлінгів Великобританії, японська єна, французький франк. Ці валюти найбільш активно використовуються в міжнародних розрахунках і завжди є в достатній кількості на світовому валютному ринку та накопичуються у валютних резервах країн світу. Режим функціонування вільно конвертованої валюти на практиці означає відсутність будь-яких валютних обмежень.
Ступінь конвертованості валюти знаходиться в прямій залежності від економічного потенціалу країни, масштабів її зовнішньоекономічної діяльності, стійкості внутрішнього грошового обігу, ступеня розвитку національних товарних і грошових ринків та ринків капіталу. Крім того, необхідною умовою підтримки конвертованості є постійна участь центрального банку країни у валютних інтервенціях для утриманності курсу своєї національної валюти по відношенню до долара США чи до певного визначеного «кошика» іноземних валют на оптимальному рівні.
Вільно конвертована валюта, яка не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продається на головних валютних ринках світу (англ. Partially convertible currency), — національна валюта країн, конвертованість яких у тій чи іншій мірі обмежена для певних власників, а також з окремих видів обмінних операцій. Цей вид валюти обмінюється тільки на деякі іноземні валюти та використовується не в усіх зовнішньоторгових угодах. В цю групу входять валюти більшості
розвинених та країн, що розвиваються. Ступінь конвертованості визначається державою в спеціальних нормативних актах. Нормативним актом встановлюється порядок та перелік іноземних валют, на які може обмінюватися національна валюта, а також кількісний вираз такого обміну, дозволяється купівля-продаж валюти на валютних ринках, зазначається коло суб'єктів таких угод (тобто власні громадяни країни — резиденти чи іноземні громадяни-нерезиденти, або тим та іншим підприємствам, банкам, міжнародним організаціям та ін.). Нормативний акт також регулює коло і міру обмеження валютообмінних операцій, умови і порядок їх здійснення. Передусім це стосується зовнішньоторгових угод, купівлі-продажу валюти, відкриття валютних рахунків і таке інше.
Залежно від об'єму кола осіб і операцій, пов'язаних з використанням валюти, виділяють також поняття зовнішньої конвертованості (обмеженої), що поширюється тільки на іноземних фізичних та юридичних осіб і тільки в поточних (а частіше за все — лише в зовнішньоторгових) розрахунках,
Існує також поняття внутрішньої конвертованості національної валюти, під яким розуміють можливість для громадян і організацій даної країни — резидентів здійснювати купівлю іноземної валюти за національну і оплачувати зовнішньоторгові угоди без обмежень. Без солідних інвестицій в іноземній валюті, особливо на початковій стадії впровадження, внутрішня конвертованість неможлива. Наприклад, для введення внутрішньої конвертованості польського злотого була надана значна валютна
допомога іноземних держав.
Неконвертована (замкнута) валюта (англ. Inconvertible currency) — національна валюта, що функціонує в межах однієї країни та не підлягає обміну на інші іноземні валюти. До замкнутих валют відносяться валюти країн, що встановлюють різноманітні обмеження і заборони на купівлю та продаж іноземної валюти, на ввіз і вивіз національної та іноземної валюти, а також застосовують інші спроби валютного регулювання (наприклад валютні коефіцієнти з метою обмеження розрахунків в іноземній валюті). Основні причини валютних обмежень — недостача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, важкий стан платіжних балансів. Потрібно зазначити, що в більшості країн-членів Міжнародного валютного фонду розповсюджені деякі валютні обмеження, передусім, пов'язані з міжнародними розрахунками за поточними операціями, а також з рухом інвестиціи Більш широке застосування валютні обмеження дістали в країнах, що вступили у МВФ нещодавно Це в першу чергу, країни Східної Європи, держави СНД В цих країнах валютні обмеження будуть поступово скорочуватися по мірі розвитку ринкових відношень і в зв'язку з цим встановленням більш гнучкого та ефективного застосування економічних інструментів у галузі валютного регулювання й переходу спершу до внутрішньої, а потім і до загальної конвертованості національної валюти
При здійсненні валютних операцій (зовнішньоторгові контракти, валютні кредити, купівля-продаж валюти, зобов'язання, двосторонні розрахунки між країнами — кліринг та ін.) постала необхідність виділення певних термінів, що характеризують стан і функціональну роль тієї або іншої валюти, яка використовується в цих операціях 3 цієї точки зору, у валютних відносинах використовують таю терміни валюта ціни (валюта угоди), валюта платежу, валюта кредиту, валюта погашення кредиту, валюта векселя, валюта клірингу та ін
Валюта ціни (також називається валюта угоди) (англ. Currency of transaction) — одна з умов, поряд з валютою платежу, що звичайно узгоджуються між експортером і імпортером та фіксуються в зовнішньоторговому контракті, і позначає грошову одиницю, в якій висловлена ціна товару в зовнішньоторговому контракті чи влаштовує сума наданого міжнародного кредиту Валютою ціни може бути валюта експортера або кредитора, імпортера або позичальника, а також валюта трьох країн чи міжнародна розрахункова одиниця (СДР, ЄВРО) Як правило, в якості валюти ціни в міжнародних контрактах з організаціями та фірмами зарубіжних країн використовують звичайно 6-8 конвертованих валют, частіше всього долар США, англійський фунт стерлінгів, німецьку марку, французький та швейцарський франки, японську єну) Угода про валюту ціни контракту здійснюється з метою страхування ризику зміни курсу валюти платежу
Валюта платежу (англ. Currency of payment) — валюта, в якій проходить фактична оплата товару в зовнішньоторговій угоді чи погашення міжнародного кредиту В цій якості може виступати будь яка валюта, погоджена між контрагентами При розрахунках у вільно конвертованій валюті у торгово-економічних відносинах з розвиненими західними країнами, як правило, застосовуються національні валюти цих країн
Валюта платежу може співпадати з валютою угоди, але може відрізнятися від останньої В останньому випадку в контракті передбачається порядок визначення курсу перерахунку валюти угоди у валюту платежу, зазначаючи при цьому 1) дату перерахунку (на день платежу чи на день, що передує дню платежу), 2) валютний ринок, котирування якого береться за основу, 3) звичайно середній курс між курсами продавця та покупця (або один з них)
Валюта кредиту (англ. Currency of credit) означає грошову одиницю, якій надаються експортні кредити Як правило, вони надаються в національних валютах експортера чи імпортера, однак в останні роки кредити стали надаватися і у валютах третіх країн чи в міжнародних розрахункових одиницях У кінцевому рахунку вибір валюти кредиту за експортно-імпортними операціями є предметом переговорів Стан валюти кредиту здійснює безпосередній вплив на рівень процентних ставок за кредитами в різноманітних валютах на вартість угоди Це пов'язано з існуванням так званих «сильних» та «слабких» валют Якщо кредит надається в «слабких» валютах (італійські ліри, французькі чи бельгійські франки та ін ), курси яких мають загальну тенденцію до пониження, то кредитори несуть ризик знецінення заборгованості, а отже, певних збитків Якщо кредит надається у «сильних» валютах (долари США, швейцарські франки, японські єни, німецькі марки), курси яких постійно підвищуються, то ризик збитків у зв'язку із збільшенням суми заборгованості несуть позичальники
Валюта кредиту може не співпадати з валютою погашення (валютою платежу) При їх визначенні мають велике значення прийнята практика розрахунків, позиції контрагентів на наданому валютному ринку, їх відношення з кредитними установами, а також узгоджена валюта кредиту В разі неспівпадання валюти кредиту та валюти платежу у кредитному договорі також передбачається порядок перерахунку однієї валюти в іншу
Валюта клірингу (англ. Clearing currency) використовується при здійсненні міжурядових угод про обов'язковість заліку зустрічних вимог та зобов'язань, що витікають з вартісної рівності товарних постачань та послуг (кліринг) При розрахунках за клірингом валюта платежу співпадає з валютою клірингу
Система валютного клірингу передбачає наявність ряду обов'язкових елементів, які обумовлюються в міжнародних угодах систему клірингових рахунків, обсяг клірингу, валюту клірингу, систему вирівнювання платежів, схему остаточного погашення заборгованості по закінченні терміну міжнародної клірингової угоди з переходом до розрахунків у вільно конвертованій валюті
Ще один термін — валюта векселя (англ. Currency of bill) означає грошову одиницю, в якій виставлений вексель Звичайно у внутрішньому обігу векселі виставляються у валюті цієї країни, а в міжнародному обігу - у валюті країни боржника, кредитора або третьої країни
Визначимо, врешті, ще одну підставу, за якою можна розподілити валюти Мова йде про взаємозв'язок валютного курсу і стану валюти на валютному ринку Для наочності відобразимо це схематично (рис 45)
У валютообмінних операціях і міжнародних угодах часто використовується таке визначення валюти, як «слабка» та «сильна» валюта, залежно від величини курсу даної валюти на даний період часу чи на даний момент Причому перший терміни застосовується часто до валют, що ніяк не назвеш «слабкими» на міжнародному рівні Так, традиційно, в Європейському суспільстві «сильними» валютами визнано вважаються німецька марка, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк, голландський гульден, а «слабкими» — французький франк, італійська ліра, бельгійський франк На світовому валютному ринку розставлення валют дещо інше «сильними» валютами вважаються американський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, японська єна, швейцарський франк, голландський гульден, а всі інші валюти по відношенню до них розглядаються як «слабкі»
В певні періоди і «сильні» валюти можуть «слабшати» по відношенню до своїх загальновідомих «слабких» валют Так, при зниженні курсу долара США у порівнянні з французьким франком говорять про «слабкість» або «схуднення» долара
Часто у валютних відносинах застосовують термін «м'яка» та «тверда» валюта, що означає теж саме, що «сильна» і «слабка»

Рис 45

валюта, але, як правило, ці терміни використовують при характеристиці валют, що не входять до числа вільно конвертованих
§ 2. Поняття, ознаки та юридична сутність валютних операцій
В умовах розширення зовнішньоекономічної діяльності в Україні значно зросла кількість безпосередніх учасників міжнародних операцій Все більше і більше українських комерційних банків отримують право здійснювати міжнародні розрахунки та інші операції в іноземній валюті
Банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності і проведення операцій на валютних ринках — це достатньо специфічний і дуже складний вид діяльності банку, пов'язаний зі значними ризиками Здійснювати операції в іноземній валюті можуть лише висококваліфіковані фахівці, що знають міжнародні правила проведення розрахунків, укладення угод на валютних ринках які вміють аналізувати кон'юнктуру валютних ринків, а також які знають чинне валютне законодавство України
Сучасні міжнародні валютні відносини ~ невід'ємна частина світового господарства Регулювання цих відносин здійснюється через ринковий механізм, а також шляхом впливу держави Вона регулює валютні відносини через регламентацію порядку проведення валютних операцій та міжнародних розрахунків Для цього держава використовує прямі (видання нормативних актів) і непрямі методи регулювання (економічний вплив на суб'єктів валютного ринку) Регулювання валютних відносин здійснюється також на міждержавному рівні для координації валютної політики окремих держав
У валютних операціях в 1998 році у світі брали участь приблизно 5 000 банків, щоденний оборот яких склав близько 900 мільярдів доларів США
Валютні операції (англ. Currency transactions) — урегульовані національним законодавством або міжнародними угодами операції з валютними цінностями У більш вузькому розумінні — вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти
Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під валютними операціями розуміють
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності за винятком операцій, що здійснюються між резидентами V валюті України,
операції, пов язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності,
операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за п. межі валютних цінностей
Виходячи з цих визначень, юридичну сутність валютних операцій можна визначити як вольові правомірні дії фізичних і юридичних осіб безпосередньо направлені на досягнення правового результату, а саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків при здійсненні дій з валютою.
При цьому повинні дотримуватися певні умови:
має бути витримана форма валютної операції,
сторони повинні бути дієздатними, усвідомлювати значення своїх дій,
не повинні здійснюватися валютні операції, що завдають шкоди державним інтересам та інтересам суспільства,
валютна операція не повинна бути уявною, тобто здійсненою для вигляду,
валютна операція не повинна бути удаваною, тобто здійснюватися з метою прикриття іншої операції
Здійснення валютних операцій шляхом обману, насильства, погроз, через помилку, через збіг обставин визнається недійсним
В широкому розумінні під валютною операцією прийнято розуміти урегульовані нормами права валютні відносини, учасники яких володіють суб'єктивними правами і несуть юридичну відповідальність
Банківські валютні операції діляться за критеріями, спільними для всіх банківських операцій, на пасивні, активні та інші операції Але існують також особливі класифікаційні ознаки, властиві лише валютним операціям За цими ознаками такі операції діляться на
валютні операції, що проводяться на території України,
валютні операції, пов'язані з перевезенням валютних цінностей через кордон України,
валютні операції, пов'язані з обслуговуванням клієнтів, які, в свою чергу розподіляються на операції по обслуговуванню резидентів та нерезидентів України,
валютні операції, які здійснюються банками від свого імені за свій рахунок і в цілях реалізації власного інтересу (ця група
операцій включає, головним чином, операції з купівлі-продажу іноземної валюти як на зовнішньому ринку України, так і за її межами), а також міжбанківські кредитні операції в іноземній валюті.
Валютні операції можна поділити на такі види:
негайна операція, тобто передача валюти відбудеться у день й продажу Цей тип операцій також має назву «тод» операція,
скорочувана операція, тобто передача валюти відбудеться наступного дня Цей тип операції також має назву «том» операція,
короткострокова операція, тобто у дуже короткий строк, що означає загальноприйняту затримку розрахунку, на 2 банківських робочих дні Цей тип операцій також називається операцією в ди або спот-операцією,
довгострокова операція означає обумовлену контрактом затримку розрахунку у майбутньому (називається форвардний розрахунок) Ці типи операцій мають назву форвардних операцій, або операцій за строком
Коли мова йде про форвардні операції, додатково розрізняють операції з точним розрахунком, коли необхідно обов'язково доставити (одержати) гроші, і операції з неточним або умовним розрахунком, наприклад, купівля опціонів, коли є вибір у доставці або отриманні грошей
Ці розрізнення дуже важливі тому, що вони впливають на те, як буде проводитись керівництво операцією і як вона буде подана у звіті
Для з'ясування сутності валютних операцій необхідно більш детально зупинитися на конверсійних операціях, які займають важливе місце на валютних ринках світу
Конверсійні (валютні) операції (англ. Converting currency tranections) — обмін (купівля-продаж) валют, що здійснюється банками та іншими кредитно-фінансовими інститутами, фізичними особами при посередництві валютного ринку, а також на біржах
До таких валютних операцій відносяться операції на умовах
«Спот» (англ. 8рої) — купівля чи продаж валюти з фактичною поставкою Гі через 2 дні, не враховуючи дня укладення угоди При цьому кожна із сторін намагається купити більшу кількість грошових одиниць іноземної валюти за одну одиницю національної валюти, а продати меншу кількість одиниць іноземної валюти за одну національної Цей процес відображає механізм валютного ринку, на якому стикаються інтереси по-
купців та продавців, тобто попит та пропозиція на ту чи іншу валюту
Базою для проведення операції «спот» служать кореспонденти s відносини між банками Валютні операції «спот» складають приблизно 90% всіх валютних операцій Головною метою їх проведення є:
забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті,
переливання коштів із однієї валюти в іншу,
проведення спекулятивних операцій
Слід зазначити, що так звані негайні операції (касові операції) здійснюються в основному в торговельних або арбітражних цілях Готівкою здійснюється купівля або продаж товарів та послуг, обмін грошей для туристів також здійснюється за короткий проміжок часу, дуже часто потрібно негайно купити чи про дати цінні папери, оскільки ціни на них змінюються постійно і через деякий час уся операція не буде мати сенсу, отримання прибутку від розміщення грошей однією країною на короткий строк в іншій країні також робить необхідним як можна швидше обміняти грошові знаки однієї країни на грошові знаки іншої Враховуючи необхідність у швидкому проведенні подібних операцій, передбачається, що вони будуть здійснюватись готівкою
«Форвард» (англ. Forward transaction) — купівля або продаж валюти на строк, тобто купівля або продаж однієї валюти проти іншої здійснюється на умові поставки цієї валюти в раніше вказаний термін за курсом, встановленим в момент укладення даної операції Форвардні операції, будучи одним із важливих видів валютних операцій, здійснюються у комерційних і у фінансових шлях Необхідність у проведенні валютних операцій на умовах «форвард» витікають із короткострокових зобов'язань і вимог, які виникають у ході експортно-імпортних операцій клієнтів банку, а також фінансових операцій його самого Валютні операції на строк здійснюються з метою скорочення валютного ризику до мінімуму При укладенні операцій на строк враховується курс валюти, а сама валюта буде поставлена через раніше обговорений термін, який вказаний у контракті
Операції на умовах «форвард» страхують учасників від ризику можливого змінення курсів валют через деякий проміжок часу Більшість операцій на строк засновані на очікуванні майбутніх платежів або надходжень у зв'язку з майбутніми торговельними і фінансовими операціями або в розрахунку на отримання певного прибутку Головне при укладенні термінових угод полягає У
тому щоб і експортер, і імпортер могли визначити, скільки вони отримають або сплатять національної валюти, і що незалежно від підвищення чи зниження курсу іноземної валюти їх доходи за форвардними операціями будуть незмінні і гарантовані
Важливу роль відіграють форвардні валютні операції для банків при здійсненні ними фінансових операцій з купівлі чи продажу цінних паперів, при поданні кредитів в іноземній валюті
Купівлею та продажем іноземних валют на умовах «форвард» займаються в основному банки, які діють на валютних ринках Обсяг операцій на строк дещо обмежений, так як діяльність кожного банку лімітується розміром відкритої валютної позиції, розміром загальної позиції операцій на умовах «спот», яку кожний банк має право тримати проти зобов'язань за терміновими операціями Оскільки термінові операції містять в собі певний валютний ризик, у банківській практиці не використовується система лімітування максимально можливих валютних операцій з кожним банком-кореспондентом
Такі ліміти періодично затверджуються для банків-кореспондентів, у межах яких і можуть проводитись валютні операції При встановленні таких лімітів банк виходить, перш за все, із суми активів банка-кореспондента, його капіталу, фінансового положення та репутації на ринку У відношенні великих банків такий ліміт не встановлюється Котирування валют за операціями на умові «форвард» встановлюється у вигляді премії (надбавки) або дисконта (знижки) у порівнянні з курсами при операціях на умовах «спот» Операції на умовах «форвард» здійснюються на строк 1-3-6-9-12 місяців
Більшість термінових операцій ґрунтується на очікуванні в майбутньому надходжень чи платежів, у зв'язку з чим для покупця чи продавця інколи надто складно установити точний строк, коли він або буде потребувати у валюті, або йому буде необхідно її поставити В цьому випадку він укладає спеціальну угоду на строк на умовах «опціон» (англ. Option of exchange), в якому оговорюється строк, протягом якого він може зробити постачання чи отримати валюту Укладення такого контракту означає, що банк бере на себе зобов'язання здійснити продаж чи купівлю валюти в межах цього строку «опціон»
Крім зазначених операцій, значний розвиток здобули операції на умовах «форвард-форвард», тобто угоди пов язані з купівлею валюти на короткий термін і одночасним її продажем на
більш тривалий термін чи навпаки Банки проводять такі операції в тих випадках, коли очікуються значні зміни курсу валют в ту чи іншу сторону Тому для банку важливо мати сприятливу форвардну позицію в наданій валюті на той період, оскільки це дозволить йому застрахувати себе від певного ризику
«Своп» (англ. swop) — поєднання операції на умовах «спот» з операцією на строк, тобто операції одночасної купівлі чи продажу іноземної валюти за готівку та продажу чи купівлі її на умовах «форвард» Подібні операції здійснюються в цілях покриття валютної позиції, коли не можна залучити іноземну валюту в депозит, чи в цілях одержання прибутку, коли вигідніше придбати надану валюту шляхом операції на умовах «своп», а не в депозит
З попитом та пропозицією на зазначений вид валютних операцій виступають ті ж короткострокові позичальники та інвестори, що займаються терміновими операціями Здійснюючи негайне постачання чи продаж іноземної валюти, вони можуть придбати або розмістити необхідну їм суму іноземної валюти, виходячи із своїх потреб Одночасна ж купівля чи продаж іноземної валюти за встановленою ставкою та на зазначений термін гарантує їх від можливих збитків протягом терміну дії контракту
Внаслідок проведення операції на умовах «своп» в односторонньому порядку (купівля валюти за готівку та її продаж на умовах «форвард») виникає нова чи додаткова відкрита форвардна позиція банку А це пов'язано з певним ризиком у зв'язку з можливим несприятливим для банку зміненням курсу валюти протягом строку дії контракту, тому він безупинно покращує форвардну позицію та намагається підтримати її на рівні та в межах термінів, виходячи з календаря своїх поточних і майбутніх надходжень та платежів Банк досягає цього шляхом закриття (покриття) форвардної позиції на більш вигідних для себе умовах
Для поліпшення форвардної позиції банк або укладає нову аналогічну угоду на купівлю чи продаж відповідної іноземної валюти на повний термін і суму, або покриття позиції здійснюється шляхом щоденного свопіювання В першому випадку така операція проводиться банком для одержання додаткового прибутку або для уникнення валютних втрат у зв'язку з очікуванням несприятливої для нього зміни курсу іноземної валюти, а в другому випадку — для одержання більш високого прибутку від очікуваної сприятливої зміни курсу валют чи для зниження рівня
загальної форвардної позиції до розміру ліміту, встановленого центральним банком
Крім операцій на умовах «своп», широке розповсюдження дістали угоди на умовах «своп з депозитом», тобто операція на умовах «своп» з одночасним розміщенням залучених коштів на депозитні рахунки Банк, здійснюючи таку операцію, проводить купівлю іноземної валюти за готівку для подальшого її перепродажу на умовах «форвард» При цьому, з іноземним банком, що надає валюту, укладається угода, що куплена або продана валюта буде прийнята у депозит за узгодженою ставкою на термін до моменту настання платежу за укладеною угодою на умовах «своп»
Вчинення подібних операцій здійснюється для одержання додаткового прибутку, а також тоді, коли вартість залучених депозитів на термін у національній валюті на внутрішньому ринку дорожче, ніж на ринку євровалют. Проте мета така ж — підвищення рівня прибутковості валютних операцій банку Операції «своп з депозитом» банки проводять тоді, коли валюта котирується на термін з високою премією чи дисконтом Для банків проведення таких операцій дуже вигідно, оскільки гарантує їм одержання фіксованого прибутку
Валютний арбітраж (англ. Arbitrage of exchange) - купівля-продаж іноземної валюти з наступною зворотною угодою в цілях одержання прибутку від різниці валютних курсів в часі (тимчасовий валютний арбітраж), а також за рахунок різниць у курсі наданої валюти на різних валютних ринках (просторовий валютний арбітраж) Валютний арбітраж може здійснюватися з двома (простий валютний арбітраж) та більшою кількістю валют (складний арбітраж)
В умовах сучасної техніки та організації взаємозв'язку валютних ринків просторовий валютний арбітраж втрачає своє значення через зменшення курсових різниць, тоді як роль тимчасового арбітражу зростає, особливо із врахуванням переходу на режим валютних курсів, які коливаються Можливість істотних економічних виграшів та втрат при валютному арбітражі повинна враховуватися у практиці зовнішньоекономічної діяльності, що пред'являє додаткові вимоги до вивчення і розвитку валютного ринку, накопичення та аналізу інформації про неї
Щодо валютних спекуляцій (англ. Currency speculation) — це операції банківських установ, фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку від змін валютних курсів у часі чи на різноманітних ринках, а також умисне прийняття валютного
ризику Валютна спекуляція можлива у формі так званої відкритої позиції (тобто при термінових валютних угодах, валютному арбітражеві без форвардного відшкодування) або як зумисне відхилення від страхування валютного ризику (при відмові від хеджування під певним приводом) Результати валютної спекуляції залежать від правильності оцінки ]] учасниками можливої динаміки валютних курсів, що призводять до значних виграшів або втрати валюти, аж до краху банку
Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлює, що для здійснення валютних операцій комерційні банки повинні попередньо отримати ліцензію Національного банку України Комерційні банки, які отримали від Національного банку України відповідну ліцензію, виступають як уповноважені банки Вони здійснюють контроль за тим, щоб проведені валютні операції відповідали чинному валютному законодавству
Розглянемо порядок отримання індивідуальних та генеральних валютних ліцензій комерційним банкам
Валютна ліцензія (англ. Currency licence) — дозвіл, виданий Національним банком України на здійснення валютних операцій
Валютні операції підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положення «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 060598 р № 181
Генеральні ліцензії (англ. General licence) видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у том} числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами-резидентами
Індивідуальні ліцензії (англ. Individual licence) видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції Індивідуальної ліцензії потребують такі операції
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком
вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України,
вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами ~ резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах,
платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей,
платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій,
вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності,
б) ввезення, переказування і пересилання за межі України валюти України, за винятком випадків, коли йдеться про суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, які можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну,
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі,
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави,
д) розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України, за винятком
відкриття фізичними особами — резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном,
відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками,
відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами — дипломатичними, консульськими, торговими та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями і представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності,
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.
Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або арбітражному суді.
Ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують та здійснюють свої операції на території України не менше як один рік, з розміром статутного фонду та власних коштів, що встановлюються Національним банком України.
Порядок отримання ліцензії був нами розглянутий у § 2 глави З.
Як бачимо, валютні операції являють собою складний правовий механізм Валютні операції, як правило, здійснюються на провідних валютних ринках світу ~ в Лондоні, Нью Йорку, Парижі, Цюриху, Люксембурзі, Брюсселі, Токіо і т д.
Валютними ринками користуються банки країн усього світу, в яких законодавством та валютним контролем дозволена торгівля валютою У деяких країнах діє єдиний центр, в інших банки торгують валютами.
На Україні таким центром є Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) та Кримська міжбанківська валютна біржа (КМВБ) Але, враховуючи необхідність технічного відпрацювання механізму здійснення цих операцій, купівля-продаж іноземної валюти на УМВБ та КМВБ з березня 1999 р не відбувається.
Валютна біржа — організаційне утворення, в якому здійснюється торгівля валютою на основі попиту і пропозиції.
У зв'язку зі зміною Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки з 19 березня 1999 року здійснюють операції купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, тобто між собою.
Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать
Національний банк України,
уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями),
уповноважені кредитно-фінансові установи (які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями),
валютні біржі
Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів та нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України та в інших випадках, що не суперечать чинному законодавству України
Усі валютні операції з іноземними валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ здійснюються лише на умовах «тод», «том» або «спот»
Уповноваженим банкам та уповноваженим кредитно-фінансовим установам дозволяється купівля готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти тієї ж групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та/ або безготівкові (готівкові) гривні за угодами «тод», «том», «спот» для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов'язань перед власними клієнтами

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття та юридична сутність валюти» з дисципліни «Банківське право України»

Реферати та публікації на інші теми:

Метафора і метонімія Аудит виробництва продукції у тваринництві. Мета і завдання аудит... Джерела формування власного капіталу Странный карандаш Проектний контроль