Статистика
Онлайн всього: 15 Гостей: 15 Користувачів: 0
|
 |
Матеріали для курсової |
Артефакти в кореляційному дослідженні
|
| 30.11.2015, 00:00 |
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………….. 3
1. Сутність поняття «артефакти» 4
2. Артефакти у типах кореляційного дослідження 5
2.1. Порівняння двох груп
2.2. Одномірне дослідження однієї групи в різних умовах
2.3. Кореляційне дослідження попарно еквівалентних груп
2.4. Структурне кореляційне дослідження 5
7
7
9
Висновки 11
Список використаної літератури 12
ВСТУП
Суттєву допомогу у знаходженні відповідей на ті чи інші питання у дослідженні психічних властивостей людини, у визначенні тенденцій їх формування або розвинутості може подати використання кореляційних методів.
Кореляційним називається дослідження, проведене для підтвердження або спростування гіпотези про статистичний зв'язок між декількома (двома і більш) перемінними. В психології в якості перемінних можуть виступати психічні властивості, процеси, стани й ін.
Історична дискусія про доцільність застосування психологічних досліджень пов’язана з принципом зовнішньої валідності. В ідеалі дослідник припускає, що умови дослідження повинні відповідати реальним життєвим умовам або ж достатньою мірою наближено моделювати істотні для предмету вивчення фактори середовища. На практиці середовище спрощується, робиться „штучним”, вносяться специфічні експериментальні „перешкоди” (тести, прилади, спілкування з експериментатором), що породжує проблему перенесення результатів, отриманих в експериментальній ситуації на життєву ситуацію.
Ця проблема потребує особливої уваги, але не важко помітити, що стандартизація умов являється в психології засобом вирішення проблеми зовнішньої валідності психологічного дослідження. Відносно спостереження стандартизація замінюється вибором ситуації спостереження, відносно задуму дослідження, та елімінацією джерел зовнішніх перешкод.
Дана тема актуальна тому що, в будь-якому дослідженні важливо враховувати факт та артефакт.
Артефакт – це феномен або ефект, привнесений в експеримент дослідником. Факт – це коло проявів психіки, в тому числі й їх об’єктивні форми, як акти поведінки, тілесні процеси, які також використовуються для вивчення психіки.
Сутність поняття «артефакти»
Для позначення помилок, що виникають у психологічних дослідженнях, вживають спеціальний термін – артефакт.
Артефакти (від лат. artefactum – штучно зроблене) – це експериментальний результат, який виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються. Джерелом артефактів у психологічному експерименті може бути як саме оточення, так і діяльність дослідника. Причиною артефактів може стати також неадекватність використовуваної експериментальної процедури, коли дослідник не може передбачити ті чинники, що змінюють поведінку досліджуваних осіб [11, c. 128].
Розглянемо найпоширеніші артефакти, які психологи визначили на основі свого досвіду [1; 5; 11; 13; 14].
Ефект плацебо
Цей ефект, встановлений медиками, ґрунтується на цілеспрямованому або невимушеному, неусвідомленому навіюванні лікарем чи експериментатором, що певний чинник (препарат, спосіб дій) має привести до бажаного результату. Віра досліджуваних або пацієнтів справді може творити дива, хоча сам чинник ніякої дії не відіграє. Якщо хворі очікують, що препарат має сприяти покращанню їхнього стану, то у них дійсно спостерігаються зміни на краще.
Ефект Хоторна
Ефект Хоторна (англ. Hawthorne effect) полягає в тому, що умови новизни та інтересу до експерименту, підвищена увага до самого дослідження призводять до надто позитивних результатів, що є спотворенням та відходом від реального стану речей. Відповідно до дій цього ефекту учасники дослідження, схвильовані своєю причетністю до нього, "занадто сумлінні", тож діють інакше, ніж звичайно.
Ефект аудиторії, або ефект соціальної фасилітації (Ефект Роберта Зайонца)
Ефект перевірявся в дослідженнях Роберта Зайонца. Присутність будь-якого зовнішнього спостерігача, зокрема, експериментатора та асистента, змінює поведінку людини, що виконує ту чи іншу роботу. Ефект яскраво проявляється у спортсменів, які показують кращі результаті на публіці, ніж на тренуванні. Зайонц встановив, що під час навчання присутність глядачів бентежить досліджуваних і знижує результативні показники. Коли ж діяльність засвоєна та зводиться до простого фізичного зусилля, тоді результат покращується.
Ефект Фокса
Він пояснює ще одну причину можливих артефактів: якщо дослідник справляє дуже позитивні враження на учасників дослідження, це може викликати надто великий ентузіазм, довіру, некритичність. Талант лектора може маскувати низьку якість, надуманість та беззмістовність його лекції, а студенти будуть переконані, що вони дійсно чомусь навчились.
Ефект першого враження
Проявляється таким чином, що найбільший вплив на оцінку рис особистості має та інформація, яку ми отримуємо на самому початку. Якщо згодом отримана інформація суперечить уже сформованому враженню, то вона відкидається як несуттєва, випадкова, яку не варто враховувати.
Ефект Барнума (Ефект Форера)
Ефект Барнума полягає в особливості сприймати як цілковито достовірні описи своєї особистості оцінки загального характеру, спосіб виникнення яких презентують як науковий або ритуальний, магічний.
2. Артефакти у типах кореляційного дослідження
Розглянемо основні артефакти у типах кореляційного дослідження.
2.1. Порівняння двох груп. Цей план лише умовно можна віднести до кореляційних досліджень. Він застосовується для встановлення подібності або розходження двох природних або рандомізірованих груп по виразності тієї або іншої психологічної якості і стану. Припустимо, у вас є бажання з'ясувати, чи відрізняються чоловіки і жінки за рівнем екстраверсії. Для цього ви повинні створити дві репрезентативні вибірки, зрівняні по іншим значимим для екстраверсії-інтроверсії параметрам (по параметрах, що впливає на рівень екстраверсії-інтроверсії), і провести вимір за допомогою тесту ЕРQ). Середні результати в 2 груп порівнюються за допомогою t- критерію Стьюдента. При необхідності порівнюються дисперсії показника екстраверсії за критерієм F [5, c. 175].
Найпростіше зіставлення 2 груп містить у собі джерела ряду артефактів, характерних для кореляційного дослідження:
1. Виникає проблема рандомізації груп – вони повинні чітко розділятися за обраним критерієм.
2. Реальні виміри відбуваються не одночасно, а у різний час.
3. Якщо ж окремих випробуваних тестують у різний час, то на результаті може відбитися вплив тимчасового фактора на величину змінної.
Стать без особливих зусиль (у тому числі без хірургічного впливу) поміняти сьогодні не можна, але можна перейти з однієї навчальної групи в іншу, а також з класу у клас.
Якщо дослідник поставив за мету порівняти дві навчальні групи за рівнем успішності, він повинний подбати про те, щоб не відбулося їх «перемішування» у ході дослідження [14].
Ефект неодночасності вимірів у двох групах (у випадку припущення значимості цього фактора) можна було б «забрати» уведенням двох контрольних груп, але тестувати їх теж прийдеться іншим часом. Зручніше розділити первинні групи навпіл і тестування провести згідно наступного плану:
Обробка результатів для виявлення ефекту послідовності здійснюється методом двофакторного аналізу 2x2. Порівняння природних (нерандомізірованих) груп ведеться по тім же плані [11].
2.2. Одномірне дослідження однієї групи в різних умовах. План цього дослідження аналогічний попередньому. Але за своєю сутністю він близький до експерименту, так як умови, у яких знаходиться група, відрізняються. У випадку кореляційного дослідження ми не керуємо рівнем незалежної перемінної, а лише констатуємо зміну поводження індивіда в нових умовах. Прикладом може слугувати зміна рівня тривожності дітей при переході з дитячого саду в 1-й клас школи; група та сама, а умови різні.
Головні артефакти цього плану – кумуляція ефектів послідовності і тестування. Крім того, що спотворює вплив на результати може робити ремінний фактор (ефект природного розвитку).
Схема цього плану виглядає дуже просто: АО1 ВО2, де А и В – різні умови. Випробувані можуть відбиратися з генеральної популяції випадковим образом або представляти собою природну групу [9, c. 26].
Обробка даних зводиться до оцінки подібності між результатами тестування в умовах А и В. Для контролю ефекту послідовності можна зробити збалансування і перейти до кореляційного плану для двох груп.
У цьому випадку ми можемо розглядати А и В як вплив, а план – як квазіексперимент [13].
2.3. Для перевірки гіпотези про статистичний зв'язок декількох змінних, що характеризують поведінку, проводиться структурне кореляційне дослідження. Воно реалізується по наступній програмі. Відбирається група, що являє собою або генеральною сукупністю, або цікавлячу нас популяцію. Обираються тести, перевірені на надійність і внутрішню валідність. Потім група тестується за визначеною програмою.
Де А, В, С ... N – тести [8].
Дані дослідження представлені у формі матриці: т х п, де т – кількість випробуваних, п – тести. Матриця «сирих» даних обробляється, підраховуються коефіцієнти лінійної кореляції. Виходить матриця виду т х п, де п – число тестів. У клітинках матриці – коефіцієнти кореляції, по її діагоналі – одиниці (кореляція тесту із самим собою). Матриця симетрична щодо цієї діагоналі. Кореляції оцінюються на статистичні розходження в такий спосіб: спочатку r переводиться в Z-оцінки, потім для порівняння r застосовується t-критерій Стьюдента. Значимість кореляції оцінюється при її зіставленні з табличним значенням. При порівнянні rексп. і rтеор. приймається гіпотеза про значиму відмінність кореляції від випадкової при заданому значенні точності (а = 0,05 або а - 0,001). У деяких випадках виникає необхідність обчислення множинних кореляцій, приватних кореляцій, кореляційних відносин або редукції розмірності – зменшення числа параметрів [5, c. 176].
Для зменшення числа обмірюваних параметрів використовуються різні методи латентного аналізу. Застосуванню їх у психологічному дослідженні присвячена безліч публікацій. Головною причиною артефактів, що виникають при проведенні багатомірного психологічного тестування, є реальний фізичний час. При аналізі даних кореляційного дослідження ми відволікаємося від неодночасності проведених вимірів. Крім того, вважається, що результат наступного виміру не залежить від попереднього, тобто не існує ефекту переносу.
Перелічимо основні артефакти, що виникають у ході застосування цього плану:
1. Ефект послідовності — попереднє виконання одного тесту може вплинути на результат виконання іншого (симетричний або асиметричний перенос).
2. Ефект навчання — при виконанні серії різних тестових іспитів в учасника експерименту може підвищуватися компетентність у тестуванні.
3. Ефекти фонових впливів і «природного» розвитку приводять до неконтрольованої динаміки стану випробуваного в ході дослідження.
4. Взаємодія процедури тестування і складу групи виявляється при дослідженні неоднорідної групи: інтроверти гірше здають іспити, чим екстраверти, «тривожні» гірше справляються зі швидкісними тестами інтелекту [4, c. 78].
Для контролю ефектів послідовності і перенесення слід користуватися тим же прийомом, що і при плануванні експериментів, а саме – контрбалансуванням. Тільки замість впливів змінюється порядок проведення тестів.
1 група – А В С
2 група – С А В
3 група В С А
де А, В, С - різні тести.
У цьому контексті В.Н. Дружинін наводить наступний приклад: «нам необхідно було виявити, як впливає вид завдання на успішність виконання послідовних завдань. Ми припустили, що для досліджуваних не байдуже, в якій послідовності йому подаються тести. Були обрані завдання на креативність (з тесту Торренса) і на загальний інтелект (з тесту Айзенка). Завдання давалися випробуваним у випадковому порядку. Виявилося, що перше завдання на креативність знижує швидкість і точність виконання наступного завдання на інтелект. Зворотного ефекту не спостерігалося. Не вдаючись у пояснення цього явища (це складна проблема) зауважимо, що тут ми зіткнулися з класичним ефектом асиметричного переносу» [5, c. 177].
2.4. Структурне кореляційне дослідження. Від попередніх варіантів ця схема відрізняється тим, що дослідник виявляє не відсутність або наявність значимих кореляцій, а розходження в рівні значимих кореляційних залежностей між тими самими показниками, обмірюваними в представників різних груп.
Пояснимо цей випадок прикладом. Рипустимо, нам необхідно перевірити гіпотезу про те, чи впливає стать батька і стать дитини на подібність або розходження їхніх особистісних рис, наприклад рівня нейротизму по Айзенку. Для цього ми повинні провести дослідження реальних груп – родин. Потім обчислюються коефіцієнти кореляції рівнів тривожності батьків і дітей. Виходять 4 основних коефіцієнти кореляції:
1) мати-дочка;
2) мати-син;
3) батько-дочка;
4) батько-син, і дві додаткових:
5) сини-дочки;
6) мати-батько.
Якщо нас цікавить лише порівняння подібності-розходження першої групи кореляцій, а не дослідження асортативності, то ми будуємо 4-клітинну таблицю 2 х2 (табл. 1).
Таблиця 1.
Діти Батьки
Мати Батько
1 Дочка rн r12
2 Син r21 r22
Кореляції піддаються перетворенню і порівнюються по t-критерію Стьюдента [9].
Тут приведений найпростіший приклад структурного кореляційного дослідження. У дослідницькій практиці зустрічаються більш складні версії структурних кореляційних досліджень. Найчастіше вони проводяться в психології індивідуальності (Б. Г. Ананьев і його школа), психології праці і навчання (В. Д. Шадриков), психофізіології індивідуальних розходжень (Б. М. Теплов, В. Д. Небилицин, В. М. Р Салов і ін.), психосемантике (В. Ф. Петренко, А. Г. Шмельов і ін.).
ВИСНОВКИ
Стратегія проведення кореляційного дослідження залежності подібна з квазіекспериментом. Відмінність від квазіексперимента лише в тім, що керований вплив на об'єкт відсутній. План кореляційного дослідження нескладний. Дослідник висуває гіпотезу про наявність статистичного зв'язку між декількома психічними властивостями індивіда або між визначеними зовнішніми рівнями і психічними станами. При цьому припущення про причинну залежність не обговорюються.
Артефакти – це експериментальний результат, який виникає через відхилення в проведенні дослідження або дефекти методик, що використовуються.
У порівняння двох груп виникають наступні артефакти: виникає проблема рандомізації груп – вони повинні чітко розділятися за обраним критерієм; реальні виміри відбуваються не одночасно, а у різний час; на результаті може відбитися вплив тимчасового фактора на величину змінної.
Головними артефактами одномірного дослідження однієї групи в різних умовах є кумуляція ефектів послідовності і тестування. Крім того, спотворюючий вплив на результати може робити ремінний фактор (ефект природного розвитку).
Головною причиною артефактів, що виникають при проведенні багатомірного психологічного тестування, є реальний фізичний час. При аналізі даних кореляційного дослідження ми відволікаємося від неодночасності проведених вимірів. Крім того, вважається, що результат наступного виміру не залежить від попереднього, тобто не існує ефекту переносу. Основні артефакти, що виникають у ході застосування цього плану: ефект послідовності, ефект навчання, ефекти фонових впливів і «природного» розвитку, неоднорідність групи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бондарчук О.І. Експериментальна психологія : курс лекцій. – К. : МАУП, 2003. – 120 с.
2. Горбунова В. В. Експериментальна психологія в схемах та таблицях. - К.: ВД «Професіонал», 2007. – 198 с.
3. Готтсданкер Р. В. Основы психологического эксперимента : пер. с англ. – М. : Изд.во МГУ, 1998. – С. 378-424.
4. Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. – СПб.: Питер, 2004. – 264 с.
5. Дружинин В. М. Экспериментальная психология: Ученик для вузов: 2-е изд. – СПб.: Питер, 2007. – 274 с. – (Серия «Учебник нового века»).
6. Корнилова Т. В. Экспериментальная психология: теория и методы. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 196 с.
7. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2001.
8. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. – СПб: Социально-психологический центр, 1996.
9. Ломов Б.Ф. Методологические проблемы психологического експеримента // История психологии. – М.,1990. – С. 25-29.
10. Максименко С. Д., Носенко Є. Л. Експериментальна психологія (дидактичний тезаурус). - К.: МАУП, 2002. – 126 с.
11. Максименко С. Д., Носенко С. Л. Експериментальна психологія. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 231 с.
12. Развитие и диагностика способностей / под ред. Дружинина В.Н. – М. : Наука, 1991. – 246 с.
13. Шнайдер Л. Б. Экспериментальная психология: Учебное пособие для вузов. – М.: Академический проспект, 2007. – («Gaudeamus»).
14. Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса и Ж. Пиаже. – М.: Прогресс, 1966. – Вып. 1,2.
|
| Категорія: Експериментальна психологія | Додав: admin
|
| Переглядів: 2346 | Завантажень: 0
|
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
