ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ

Статистика






Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0



ИЦ OSVITA-PLAZA

Матеріали для курсової

Головна » Матеріал » Літературознавство » Література

Роман Юрія Андруховича «Московіада»
29.11.2015, 23:52
Роман Юрія Андруховича «Московіада» був опублікований 1992 р., а у 2001 перекладений російською. З-поміж усіх творів Ю. Андруховича саме «Московіада» зазнала найгострішої критики. Ця критика загалом стосувалася того, що твір має бути цілісним, а у «Московіаді» ця цілісність абсолютно відсутня. Проте «Московіада» витримана у традиціях постмодерної прози. Тому гра алюзіями, цитування, пародіювання і стилізація найрізноманітніших високих і низьких жанрів забезпечує авторові неповторність.
“Московіада” – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, вільний від лекцій день.
Отто фон Ф. – дійова особа карнавалу, який розгортається на сторінках твору. Ю. Андрухович відтворює дійсність кінця 80-х років ХХ ст., щоб показати духовну порожнечу, яка панувала в радянському суспільстві. Цей душевний стан цілого покоління вкладено в образ українського поета Отто фон Ф., який живе в Москві.
У «Московіаді» вважаю за доцільне виділити дві форми існування столиці – реальну та підземну. Реальна Москва, на мою думку, виражає душевний стан та настрої тогочасного суспільства: «Так чи інакше, але ви бредете під холодним травневим дощем, обліплені порожніми слоїками, а повз вас пропливають калюжами автомобілі й тролейбуси, здатні не так когось возити, як обталяпувати брудними струменями з-під коліс рідкісних дощових перехожих. Це не травень, це якась вічна осінь. Настав той гіркий час, коли все навколо ламається і ніщо ні до чого не пасує. Тільки сутулі постаті кількох хронічних алкоголіків під намертво зачиненим з невідомого приводу сороковим гастрономом символізують якусь теоретичну можливість відродження і кращого майбутнього» [1, с. 13]. Підземна Москва якраз і виступає в ролі «пекла», до якого спускається Отто фон Ф. у пошуках майбутнього шляху та власного відродження.
Вже з перших рядків ми бачимо перед собою невдоволену життям людину: «І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитка цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою». Отто фон Ф. сам себе характеризує так: «Скурвий син, безхребетний, п’яне одоробло, внутрішньо я не схожий ні на кого, сучий син, дурний осел, аполітична особа, сучий хвіст, дрань, лайдак, враже поріддя, многогрішний дурень, хоча і вельми талановитий поет, кретин, єдиний мій найлютіший ворог – це я сам, підданий імперії, виявився кулею певного цікавого калібру»[1, с.24].
Увагу привертає гуртожиток, який являє собою «мініатюру тоталітарної держави». Автор показує, що колишня велика держава перетворилася на звичайний гуртожиток у найгіршому розумінні цього слова: «Розчарування навіки поселилося в цих стінах, які, до речі, ніколи не вкриються меморіальними дошками. Але справа не в тому. Справа в іншому– це дім, де розбиваються лоби. Тутешні сюжети є настільки одноманітними й повторюваними, що йдеться, очевидно, про міф. Або про схему з двома-трьома варіантами. І таким є життя в цій заклятій дірі, літературному гуртожитку, вигаданому системою для виправдання й самозаспокоєння, в цьому семиповерховому лабіринті посеред жахної столиці, у загниваючому серці напівіснуючої імперії» [1, c. 8]. Все зав’язло у розпусті, бруді та алкоголі.
Отто фон Ф. сам нічим не відрізняється від своїх колег. Він так само пиячить, стає розпусником, ледарем, егоїстом і циніком. Він сам розуміє це, тому його так обурює смерть молодого десантника Руслана: «Чому ви зачиняєте прохідні, хотілося тобі спитати у відповідь. Чому молода артистична істота, недавній десантник, змушена у вашій б…ській країні ризикувати життям заради пляшки горілки? Чому ви так просмерділися несвободою? Чому свободи ви лишаєте так мало, що її вистачає лише на падіння із сьомого поверху? … Але ці питання повисали в повітрі. Бо й самі вони, слідчі пси, яким ти міг ці питання ставити, сьогодні вже не здатні були відповісти на них. Імперія міняла свою зміїну шкіру, переглядала звичні тоталітарні уявлення, дискутувала, імітувала зміну законів та життєвого укладу, імпровізувала на тему ієрархії вартостей» [1, c. 11]. Проте в кінці роману, після довгої подорожі, Отто фон Ф. віднаходить себе, свою внутрішню свободу та повертається до Києва – додому.
Подорож Москвою починається з відвідування пивбару на вулиці Фонвізіна: «Такий собі колосальний відстійник перед брамою пекла» [1, c.14]. Відкривається по-справжньому жахлива картина тотального пияцтва. Масштаби алкоголізму шокують, мимоволі наводячи на думки про близький Апокаліпсис, адже подібний заклад описується наче храм з священиками в ньому: «А тут є суспільство. Як сверблять їхні груди, як печуть горлянки, як сльозяться очі! Які голоси, відбиваючись від пластикового склепіння, переповнюють простір ненастанним одноманітним граєм! Щось наче грегоріанський хорал для пропащих душ. Ораторія останнього дня» [1, c. 14]. Пивбар на Фонвізіна так само відображає душевний стан країни, що помирає, точніше одну зі сторін душі тогочасної людини. Як вже було зазначено, алкоголь став єдиним засобом втечі від реальності: «Забутися, віддатися хмелеві, поринути у світ, де кожен тобі друг, товариш і брат, де ти нікому нічого не винен, і врешті, будучи серед людей, сам собі центр Всесвіту. Ти – самодостатній, і робить тебе таким його величність – алкоголь. Це пастка для одинокої розчарованої, безвольної душі, яка пробує виборсатися з неї, але змінити чогось уже не може» [1, c. 61].
Покинувши пивбар на Фонвізіна, Отто фон Ф. продовжує свою подорож. Протягом усього твору ми бачимо спроби героя вирватися з того «пекла», де він опинився. Це виявляється у докорах сумління: «Куди все-таки ідеш, фон Ф.? Не забувай же про дітей своїх друзів, про Кирила, про дане тобою слово» [1, c. 22]. Але Отто фон Ф. знаходить причини, щоб виправдатися перед собою за власну бездіяльність. Він котиться у глиб «пекла» за інерцією.
Дорогою до «Дитячого світу» Отто фон Ф. заходить до своєї коханої Галі. Вона є дуже цікавим персонажем. Опис її будинку спочатку справляє негативне, химерне враження: «Ось він, цей дім-уламок, дім-інвалід, дім, з якого ростуть дерева, дім – стара фортеця, дім, в якому ніхто не живе, крім однієї божевільної, що кохається в отруйних рептиліях і в тобі, фон Ф. Може, ти теж рептилія? Може, твій язик давно вже роздвоївся, розм'як в алкоголі і тріснув від словоблуддя?» [1, c. 27]. Але потім оповідач оцінює будівлю більш прихильно: «Але будинок гарний. Саме тепер, у напіврозваленому животінні, з чорними вікнами й подовбаними балконами, під дощем, який не хоче спинитися. Взагалі, що з ним надумали робити? Зносити? Шкода: унікальний зразок модерну, початок століття, розквіт капіталізму в Росії, срібний вік декадентів, ніцшеанців, толстовців, соловйовців, євразійців, містичних анархістів, молодих самовбивць і ще бозна-чого» [1, c. 27]. В цьому епізоді дуже багато міфічних та культурологічних алюзій, які загалом пронизують весь твір.
Вийшовши від Галі, Отто залишається наодинці зі своєю порожньою душею. Москва стала «містом втрат», спустошила його душу до кінця. Це місто нічого не може дати, воно тільки забирає: «Плащ, касета, Галя. Досить багато, як на один день. Який, до речі, ще не скінчився. І ти бредеш назустріч новим втратам, у светрі, під дощем, а назустріч тобі бреде Москва – кульгава, мокра, відригуюча, з ветеранами, неграми, вірменами, китайцями, комуняками, фанами «Спартака» в червоно-білих панамах, сержантами, рецидивістами та ходоками до Леніна…Це місто вже не спроможне робити подарунки. Це місто втрат» [1, c. 31].
Знову повертається мотив несвободи: «Це місто тисячі та одної катівні… Населення тутешніх в'язниць могло б скласти одну з європейських націй. Місто гранітних вензелів та мармурового колосся і п'ятикутних зірок завбільшки із сонце. Воно вміє тільки пожирати, це місто забльованих подвір'їв і перекошених дощаних парканів у засипаних тополиним пухом провулках із деспотичними назвами: Садово-Чєлобітьєвський, Кутузово-Тарханний, Ново-Палачовський, Дубіново-Зашибеєвський, Мало-Октябрьсько-Кладбищенський…» [1, c. 31]. Ці топоніми схожі на наявні в реальній Москві, але вони гіперболізовані та гротескні. Тут знову звучать апокаліптичні настрої, які супроводжуються надією на «посткінцесвітнє» воскресіння цього топосу.
Іронічний заклик про зруйнування Москви – це заклик зректися будь-якого ідеологічного диктату над людиною і державою. Прикладом цього диктату є вербування Отто у ряди КДБ, коли його змусили погодитися на співробітництво, поставивши у безвихідне становище. Отто починає пиячити, бо КДБ не буде співпрацювати з алкоголіком, але невідомо: чи це звичайна хитрість, чи бажання Отто втекти від самого себе, адже його мучить совість за те, ким він погодився стати: «…Річчю в руках кагебе, гвинтиком великого державного організму» [1, c. 62].
Врешті-решт Отто фон Ф. потрапляє до «Дитячого світу». Узвичаєне сприйняття дитячих магазинів як радісних та казкових місць для дітей вражаюче контрастує із «Дитячим світом», зображеним Ю. Андруховичем: «Так що – аванті, до пшоду і до входу, розштовхуй ліктями всю цю примітивну поліетнічну юрму і пропихайся в цей світ, цей жорстокий, тісний, ненормальний, нервовий, цинічний дитячий світ! Адже, можливо, саме тут, у цих залах, на цих поверхах, у цих безглуздих чергах за нічим, наші діти втрачають своє дитинство, перестають бути дітьми. Виходять звідси сформованими дебілами, придатними тільки для будівництва комунізму чи реального соціалізму, чи якихось подібних абсурдних занять» [1, c. 42]. Абсурдним є продаж в цьому магазині моделей паперових голубів (символів Святого Духа), виготовлених на танковому заводі. Ця деталь говорить про штучність усіх розмов про духовність у СРСР та про добре розвинений військово-промисловий комплекс. Тут, у цьому магазині, у Отто крадуть гаманець. Там, окрім грошей, лежав авіаквиток додому. В гонитві за крадієм Отто фон Ф. потрапляє до підземного світу Москви.
Таким чином, один апокаліптичний день з життя українського поета в Москві починається на сьомому поверсі літературного гуртожитку, який є модифікацією вежі чистого мистецтва і водночас Радянським Союзом у мініатюрі. Вирушивши з цього місця, герой невпинно сходить вниз. Він проходить кілька ініціацій на землі перед початком своєї подорожі (випробування пияцтвом, коханням, бійкою), після чого спускається в потойбічний світ.
Блукаючи численними коридорами підвалу, Отто фон Ф. потрапляє до зони урядового метро, зустрічається з бригадою, яка винищує щурів. Ю.Андрухович переповідає чутки про велетенських щурів, які стали господарями московських надр. У КДБ створений навіть спецвідділ з кількома лабораторіями, ведуться якісь досліди. Потреба когось винищувати– одна зі складових імперії. Але ми розуміємо відразу, що ці фантастичні щури – це люди СРСР, на яких полюють урядовці при найменших ознаках непокори та виходу з-під контролю («Щуролови піймали щура» [1, c. 50]). Сам головний герой ставиться до метрополітену, як до пекла: «Він завжди приваблював мене своєю дикою апокаліптичністю. У таких вагонах я возив би грішників до пекла. Усе – починаючи від пропускних турнікетів, що жахають своїм металевим автоматизмом, від нескінченних есхатологічних ескалаторів із зафіксованими постатями кататоніків або вічно утікаючими силуетами параноїків, до самих підземних потягів, що вириваються звідкілясь із темряви, лячно гальмують на станціях з бандитськими іменами, щоб за півхвилини знову рвонути кудись у ніч, защемивши дверима чиїсь невезучі руки, задниці, голови» [1, c. 48].
Метро – це ще один з боків Російської Імперії. Якщо гуртожиток – це символ розвалу держави, то підземний світ демонструє всю могутність і велич імперії, яка була колись і ще залишилася: «Це таємне відгалуження метро не зображене на жодній з доступних простому людові схем. Усі вдають, ніби його й немає. Усе було, друзі. Імперія могла все. Тут панує аура чогось секретного, забороненого. Тут поховано мільйони злочинів. Усі ці занедбані коридори мають велике стратегічне значення. У них виковувались найгучніші перемоги. Це катакомби, з яких імперія вийшла і в які вона повернеться, коли стемніє. Тому тут повинні бути цілі міста, а не тільки гареми чи катівні. Сховища для незліченних партійних внесків. Можливо, якщо потягнути за он той огризок дроту, відкриється печера з діамантами для диктатури пролетаріату. Або несподівано злетить у повітря, ну, наприклад, яке-небудь місто Маастріхт. Бо імперія могла все. Та й зараз може» [1, c. 48].
Отто помістили у клітку, з одного боку якої «була стіна із зачиненими дверима, за якими щось люто вовтузилося і скавчало» [1, c. 51]. Це ще один символ імперії – клітка, відокремлена від світу ґратами і страхом (двері, за якими щось вовтузилося), який уб’є в людині все людське. Виявляється, за дверима магнітофон, для того щоб людину спочатку залякати страшною смертю, потім зробити кілька уколів, паралізувати: «І ти робишся дуже м'яким. Паралізованим. І згідним на все. І завжди носиш у собі цей жах» [1, c. 59]. У клітці Отто зустрічає кагебіста, який свого часу вербував поета. «Сашко» тепер розмовляє українською, навіть очолює в комітеті первинний осередок української мови, пише вірші, планує їх друкувати в українських часописах. Саме «Сашко» тепер перераховує всі «злочини», які привели Отто до клітки, де тепер він має стати об’єктом для експериментів.
З’являється і Галя, яка співпрацювала з КДБ. У розмові з нею Отто підбиває своє життєві підсумки: «Моє життя виявилося не таким уже й довгим, як пророкували мандрівні цигани і вчені астрологи, але, що прикріше, не таким уже й блискучим. Я намагався не мати ворогів і подобатися всім без винятку, пам'ятаючи, що єдиний мій найлютіший ворог – це я сам. Але подобатися всім без винятку виявилося неможливим. Ніхто не схотів запідозрити мене у добрих намірах. Настільки вони всі були між собою розсварені. Тому будь-яка моя спроба віднайти гармонію завершувалася тим, що мене гнали»[1, с. 58]. Отто прозріває і розуміє багато своїх помилок, бачить те, що імперія приховувала від нього та кожної людини, яка живе в ній. Перший крок до очищення зроблено.
У туалеті відбувається зустріч зі стареньким дідусем, якого можна розцінити як прообраз Господа. Таке трактування цілком прийнятне, на нашу думку, оскільки Отто фон Ф. ніби сповідується перед дідом, чесно признається у всіх своїх смертних гріхах: «…І відрікався, і зраджував, і перелюбствував, і гнівався, і морду заливав, і брехав, і лаявся, і спокушався, і собою хизувався, і… От хіба що не вбивав тільки» [1, c. 67].
Однією з кульмінаційних сцен «Московіади» стає символічний вибір Отто маски блазня. У такому вигляді Отто входить до конференц-зали. Знову бачимо карнавал, який відображає фрагментарність сприйняття світу Отто: «Всілякі діди-морози, пірати, індіанці, опричники, мухомори, розбійники, алкоголіки та інші казкові створіння. Проте найбільше було різної звірні з хоботами, рилами, пащеками, хвостами і ратицями. Часом це нагадувало святковий ранок з перевдяганнями в дитячому садку. Або в школі для розумово відсталих» [1, c. 69].
У конференц-залі відбувається священнодійство: символічна сімка будує стратегічні плани щодо майбутнього імперії. В ній Отто впізнає сім символів тоталітаризму – Іван Грозний, Дзержинський, Ленін, Мінін і Пожарський, Суворов, Катерина ІІ та Лук’янов. Усі вони – кати українського народу, будь-якого маленького народу у великій імперії зла. Проте ця сімка – не просто уособлення Російської імперії, а й символ біблійного семиголового дракона імперії.
Наприкінці промови Отто стріляє в семиголового дракона імперії, витоки якого вбачаються в образі червоного дракона з Откровения Іоанна Богослова. Згідно з Біблією, блудниця, що сидить на драконі, – метафора Вавилона, а сам дракон з сімома головами та десятьма рогами – Вавилонського царства. Отто перемагає дракона, на якому сидить блудниця, як і написано в тексті Святого Письма, а води, як в Одкровенні, затоплюють Москву – новий Вавилон.
Отто фон Ф. вбиває і себе – раба, бо так жити неможливо, зло заповнило душу. Останній патрон пістолета входить у голову поета. Так самовбивця знищує українця, народженого та вихованого Радянською владою, який має померти для того, щоб відродилася нова, незалежна Україна.
Всесвітній потоп ставить крапку в існуванні столиці імперії. Чорні дощові води заливають площу перед Київським вокзалом: «Всесвітній потоп робився дедалі очевиднішим. Москва переставала існувати. Видершися з метро, я опинився майже по пояс у чорних дощових водах» [1, c. 75].
Таким чином, образи в романі «Московіада» несуть неабияке значення для загального розуміння головної ідеї твору, так само, як і в романі «Рекреації». Поділивши простір, зображений у творі, на буденну, звичайну, та підземну Москву, я простежую подорож (просторовий образ дороги) головного героя українського поета Отто фон Ф., який, як і весь радянський народ, втратив свій істинний шлях та мету у житті, а простір у романі «Московіада», як на мене, послідовно демонізується, порівнюється із біблійним містом Вавилоном, явно простежуючи спорідненість із відомим твором Булгакова.

Список використаних джерел

1. Андрухович Ю. Московіада. – Івано-Франківськ.: Лілея – НВ, 2006. – 142 с.
2. Андрухович Ю. Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода // Слово і час. – 1999. – № 3. – С. 66.
3. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 488 с.
4. Запорожченко Ю. Концепт подорожі в сучасному постмодерністському тексті (Ю. Андрухович, А. Стасюк) // Слово і час. – 2009. – №7. – С. 11 – 18.
5. Лис С. «Куди все-таки їдеш, Фон Ф.?» // Українська мова і література. – 2007. – №2 – 4. – С. 60 – 64.
6. Пахаренко В. Постмодерн. Сучасний український літературний процес // Українська мова і література в школі. – 2002. – №4. – С. 59-64.
7. Ткачук М. Літературний процес 90-х років ХХ століття // Українська мова і література. – 2000. – №22. – С. 1 – 6.
8. Харчук Р. Покоління постепохи // Дивослово. – 1998. – №1. – С. 6 – 12.
Категорія: Література | Додав: admin
Переглядів: 283 | Завантажень: 0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти

ДЛЯ ЕКЗАМЕНУ!




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП