Статистика
Онлайн всього: 11 Гостей: 11 Користувачів: 0
|
 |
Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Бібліотека - Менеджмент - Страховий та інвестиційний менеджмент
організацій. Тому останніми десятиліттями їх депозитна активність
перебувала на високому рівні, збільшувалася кількість банків, траст-
компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, кредитних спілок
та інших закладів, що акумулюють особисті заощадження.
Споживачами інвестиційних фондів є окремі особи, підприємці,
бізнес та уряди. Індивідуальним споживачам капітал може знадоби-
тися для фінансування житлового будівництва або купівлі товарів
тривалого користування (автомобіля, земельної ділянки, дачі). Зви-
чайно вони одержують капітал, позичаючи його у фінансових посе-
редників (особисті позички, позички під заставу майна тощо). Але
оскільки окремі особи не випускають цінних паперів, про них далі не
йтиметься.
Найбільшим споживачем капіталу є бізнес, переважно корпора-
тивний. Значну частину капіталу генерує саме він (нерозподілений
прибуток та амортизаційні відрахування), решта надходить від фінан-
сових посередників, в основному комерційних банків, із ринку цінних
паперів. Наголосимо, що ринок цінних паперів і фінансових посеред-
ників, які надають кредит, утворюють сегменти ринку інвестиційних
ресурсів. Останні можна одержати, узявши банківський кредит або
випустивши цінні папери. Кредитний ринок і ринок цінних паперів —
це канали, по яких заощадження переливаються в інвестиції.
Споживачем найбільшого капіталу є уряд і місцеві органи влади.
Уряд також гарантує погашення боргів корпорацій і підприємств, що
належать державі. У розвинених країнах законодавча влада забезпе-
чує уряду конституційне право позичати гроші у корпорацій і насе-
лення, тобто парламент уповноважений створювати національний
(державний) борг, використовуючи для цього рахунки уряду.
Усі інвестори — індивідуальні й інституціональні — прагнуть
досягти певної мети, розміщуючи власні заощадження в ті чи інші види
цінних паперів. Основними цілями інвесторів є безпека, прибутковість,
збільшення і ліквідність вкладень.
Під безпекою розуміється невразливість інвестицій до потрясінь
на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання прибут-
ку. Безпека звичайно досягається на шкоду прибутковості й збільшен-
ня вкладень. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних
позик, що забезпечуються всією економічною могутністю і величез-
ною платоспроможністю держави. Казначейські білети та інші корот-
кострокові боргові зобов’язання держави також привабливі з цього
погляду саме через близькість строку погашення. Казначейські біле-
84
ти практично виключають ризик для інвестора. Надійними є також
облігації великих, добре відомих корпорацій. Найризикованішими
є вкладення в акції молодої наукомісткої компанії. Проте вони мо-
жуть виявитись і найвигіднішими з погляду прибутковості та збіль-
шення інвестицій. Інвестором, який ставить безпеку на перше місце,
може бути особа, яка відкладає інвестиції на придбання житлового
будинку.
Якщо інвестор прагне максимізувати прибуток на інвестиції, то
йому, найімовірніше, доведеться пожертвувати безпекою, тому що до-
хіднішими є корпоративні цінні папери з низьким інвестиційним рей-
тингом.
4.3. ОСОБЛИВОСТІ КРУГООБІГУ
ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ
Поняття інвестиції на практиці пов’язане з визначенням об’єктів
вкладень, інвестиційного процесу, інвестиційної діяльності.
За об’єктами вкладень інвестиції поділяються на виробничі та фі-
нансові.
Виробничі інвестиції — це вкладення цінностей у реальні активи,
пов’язані з виробництвом товарів (послуг), з метою одержання при-
бутку (доходу). Цей тип інвестицій забезпечує приріст реального
(фізичного) капіталу. Виробниче інвестування означає організацію
виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво
тощо) виробничих потужностей і наймання робочої сили.
Фінансові інвестиції — це вкладення в цінні папери. На відміну від
виробничого фінансове інвестування не передбачає обов’язкового
створення нових виробничих потужностей і контролю за їх експлуа-
тацією. У сучасних умовах фінансовий інвестор, як правило, не бере
участі в управлінні реальними активами, покладаючись у цьому на
фахівців-менеджерів. Тому процес фінансового інвестування зовні ви-
ражається у формі купівлі-продажу цінних паперів.
Існує також поняття “споживчі інвестиції”. У деяких зарубіжних
економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкла-
день споживачів у товари тривалого користування або нерухомість.
По суті, цей об’єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвес-
тицій, бо не передбачає одержання прибутку і збільшення капіталу.
85
Ці вкладення доцільно оцінювати як форму заощаджень. Водночас
вкладення в нерухомість можуть набрати й інвестиційних ознак. Ска-
жімо, при високих темпах інфляції збільшуються і заощадження, тоб-
то підвищується грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого
користування. Окремі такі вкладення можуть приносити прибуток за
умови використання рухомого та нерухомого майна в комерційних
цілях (наприклад, здавання квартири в оренду).
Відмінність інвестицій основних об’єктів інвестування — вироб-
ничих і фінансових — розкривається лише у процесі їх руху, інвести-
ційної діяльності.
Загалом інвестиційна діяльність охоплює такі етапи: формування
нагромадження — вкладення ресурсів (інвестування) — одержання
прибутку. Одержання прибутку і приросту капіталу — основна мета
інвесторів. Характеристики прибутку визначають усі параметри
інвестування, тобто вкладення ресурсів. Відповідно до мети інвести-
ційної діяльності корпорації в ринкових умовах вирішуються такі інве-
стиційні завдання: по-перше, реалізується вибір інвестиційних проектів
і здійснюється розміщення капіталів відповідно до обраних проектів;
по-друге, здійснюється оптимізація або постійне коригування капіталь-
ної структури фірми залученням джерел зовнішнього фінансування (емі-
сія цінних паперів, кредити банків); по-третє, формуються нагромад-
ження і розподіляються дивіденди, завдяки обґрунтованій дивідендній
політиці оптимізується пропорція між інвестиціями та дивідендами.
Методи вирішення зазначених завдань і визначають показники процесу
інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної кон-
кретної фірми.
Основою інвестиційної діяльності є перетворення інвестицій, що
повторюються; приріст нагромаджень — витрати — приріст ка-
пітального майна — прибуток — інвестиції (нагромадження). Пос-
тійне відтворення цього ланцюжка перетворень становить кругообіг
інвестицій. Однак існують особливості кругообігу виробничих і фінан-
сових інвестицій.
Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії,
породжує кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний
вплив на кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить
до злиття, нероздільності потоків виробничих та фінансових інвес-
тицій у межах окремої корпорації і до їх остаточного виокремлення
за межі підприємства на локальних і національних ринках капіталів.
Схематично кругообіг інвестицій показано на рис. 4.6.
86
Відповідно до рис. 4.6 виокремлюють такі основні етапи руху
виробничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший — реа-
лізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу ство-
рення виробничих потужностей; другий — процес виробництва про-
дукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій —
реалізація продукції, одержання доходу; четвертий — розподіл до-
ходу, формування інвестиційного попиту. Сукупність зазначених
етапів руху інвестицій становить кругообіг інвестицій. З наведеної
схеми випливає також, що інвестиційна діяльність відбувається як у
сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У сфері вироб-
ництва інвестиційна діяльність означає створення нових інвестицій-
них товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема, бу-
дівництво виробничих споруд і комунікацій, виробництво устатку-
вання, видобування сировини, підготовка кваліфікованих кадрів
тощо. Зазначена інвестиційна діяльність, тобто створення нових інве-
стиційних товарів, включається до складу кругообігу інвестицій кон-
кретного підприємства тільки за умови її здійснення у власних ви-
робничих цілях. Якщо ж нові інвестиційні товари виготовляються
Рис. 4.6. Кругообіг виробничих інвестицій корпорації
нефінансового сектора
Сфера обміну — ринок
Сфера виробництва
Сфера
виробництва
Інвестиції
(інвестиційний
попит)
Вкладення Виробництво
Капітальні блага
(основний і оборотний
капітал, інновації та ін.)
Готова
продукція
Основна
діяльність
Сфера обміну
Інвестиційна
діяльність
Дохід
(виручка) Розподіл доходу
Реалізація продукції
Відшкодування
Споживання
Нагромадження
Інвестиції
Відшкодувальні
реінвестиції
Нове розширене
інвестування
Формування інвестиційного попиту
87
для інших економічних суб’єктів, то це різновид основної діяльності
фірми.
В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, постійного
поглиблення поділу праці, що зумовлює підвищення її ефективності,
істотно зменшується потреба створення (будівництва, виробництва)
інвестиційних товарів для організації власного виробничого проце-
су. Звичайно, необхідні товари і послуги купуються на ринках інвес-
тиційних товарів. Отже, в сучасних умовах інвестиційна діяльність
відбувається переважно у сфері обміну і виражається у формі купівлі-
продажу товарів і послуг на ринках інвестиційних товарів. Виходить,
для ринкової економіки замкнутий на підприємство кругообіг інвес-
тицій так само нехарактерний, як і замкнений обіг продукту і доходу.
Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій,
продукту і доходу на певному підприємстві залишається різною три-
валість кругообігу на різних підприємствах. Крім того, при безперер-
вному осіданні інвестицій (формуванні нагромаджень) у межах пев-
ного підприємства нові інвестиційні проекти воно реалізовуватиме
дискретно.
Нагромадження не відповідатимуть обсягу реалізованих інвес-
тицій, тобто витратам на реалізацію інвестиційних проектів. Це при-
зведе до нерівномірного збільшення кругообігів інвестицій, продук-
ту і доходу. Така нерівномірність позначиться на капітальній струк-
турі підприємства, що стане неоптимальною з погляду максимізації
прибутку. В умовах конкурентних ринків покупців це, у свою чергу,
може призвести до втрати позицій на ринку і навіть до банкрутства.
Таким чином, різна тривалість кругообігів інвестицій на різних
підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, про-
дукту і доходу в межах одного окремо взятого підприємства зумов-
лює необхідність розширення інвестиційного процесу за межі підпри-
ємства, формування на основі одиничних, окремих кругообігів інвес-
тицій єдиної інвестиційної системи.
Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим з розвит-
ком кредитної системи й інститутів ринку цінних паперів (фондового
ринку). Кредитна система акумулює всі грошові накопичення краї-
ни. Тим самим вирішується суперечність між нагромадженням та інве-
стиціями, що виникає під час організації виробничого процесу
підприємцями — фізичними або юридичними особами. Це означає,
що коли бракує власних нагромаджень, індивідуальний або інститу-
ціональний інвестор може одержати кредит у банку на інвестиційні
88
цілі. І навпаки, за наявності тимчасово не використовуваних нагро-
маджень інвестори можуть дати їх банку в борг на певний термін за
певну плату (депозитний відсоток). Таким чином, істотно підвищуєть-
ся мобільність капіталів, зростає швидкість їх переміщення у сфери
економіки з найвищою нормою прибутку. Водночас прискорюється
процес вирівнювання норми прибутку в національному масштабі. Це
дає можливість уніфікувати “ціну” позичкового капіталу як на гро-
шових ринках, так і на ринках капіталів. Отже, формується суспільна
оцінка граничної ефективності, результативності використання інве-
стиційних капіталів. Ця оцінка — позичковий відсоток — є індикато-
ром інвестування в будь-якій формі, у будь-якій сфері економіки, виз-
начає нижній граничний “поріг” прибутковості інвестиційних про-
ектів.
Така оцінка з’являється з розвитком акціонерних товариств, по-
явою корпоративних цінних паперів. На відміну від “ціни” позичко-
вого капіталу, що відображує суспільно необхідну норму винагоро-
ди за користування позиковими ресурсами, тобто граничну норму
ефективності використання цього капіталу, оцінки прибутковості
ринків інвестиційних товарів формуються під впливом інших систе-
моутворюючих чинників.
До них належать насамперед вплив НТП, ступінь монополізації
економіки, порядок регламентації операцій резидентів тощо. Особ-
ливо значущим чинником є вплив НТП; в основному під впливом
цього чинника формується висока норма прибутковості на ринках
ноу-хау, ліцензій, патентів, устаткування, сировини. Завдяки стиму-
люванню конкуренції продавців також збільшується прибутковість
на різних ринках інвестиційних товарів. Тому, як правило, середня
оцінка прибутковості інвестиційних товарів перевищує оцінку позич-
кового капіталу.
Водночас незважаючи на наявні відмінності, обидві “ціни” вини-
кають на єдиній основі. Ця основа — принесений капіталом дохід
(а капітал у будь-якій формі приносить дохід). Отже, з’являється база
для порівняння всіх капіталів. Проте однорідний (грошовий) капітал
технічно оцінити простіше. Така оцінка формується в міру розвитку
національної кредитної системи, формування суспільного кругообі-
гу позичкового капіталу із середньою ефективністю, зумовленою се-
редньостатистичною оцінкою ефективності вкладень цього капіталу.
Фінансові інвестиції оцінюються за розміром принесеного ними до-
ходу. З цього погляду всі цінні папери однорідні, вони становлять
89
право на прибуток незалежно від того, до якої галузі або сфери еко-
номіки засвідчують вкладення позичкового капіталу. Капіталізова-
на оцінка доходу, принесеного цінними паперами, і є власне ціною,
або курсом, цих паперів. Рух курсу цінних паперів відбиває, з одного
боку, стан і найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза
циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держ-
бюджету тощо), а з іншого — фінансовий стан конкретного підпри-
ємства-емітента зазначених цінних паперів. У такий спосіб реалізуєть-
ся суспільний взаємозв’язок ринків капіталів, ринків інвестованих
товарів і рух реальних активів (дійсного капіталу) у процесі відтво-
рення.
Звідси випливає, що замкнутий кругообіг фінансових інвестицій
у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвес-
тицій — це відкрита система стосовно конкретного товаровироб-
ника, тобто підприємство тут є тільки частиною системи, підсисте-
мою взаємозв’язків вищого, суспільного порядку. Розглядаючи рух
фінансових інвестицій у межах окремого підприємства лише як час-
тину їх суспільного кругообігу, можна відобразити ту частину кру-
гообігу, що охоплює кожне підприємство (рис. 4.7).
Як бачимо, конкретна компанія підключається до фінансового
ринку у двох основних випадках: по-перше, за необхідності створен-
ня або коригування капітальної структури у бік підвищення її ефек-
тивності через емісію цінних паперів, переважно акцій та облігацій;
по-друге, під час формування портфеля цінних паперів через купів-
лю-продаж цінних паперів інших корпорацій. Зазначені форми зв’язків
кожного підприємства з фінансовим ринком мають постійний харак-
тер, тобто зв’язок з ринком підтримується постійно. Це зумовлюєть-
ся насамперед тим, що в умовах розвиненої ринкової економіки емі-
сія і розміщення власних цінних паперів серед певного кола інвес-
торів — основне джерело зовнішнього фінансування, особливо у
фазах спаду і кризи. Цінні папери за окремими характеристиками є
гнучкішим інструментом фінансування, ніж традиційний банків-
ський кредит. Крім того, за допомогою емісій цінних паперів за-
безпечується найоптимальніша структура капіталів фірми, чого
неможливо досягти, якщо орієнтуватися тільки на одне фінансове
джерело, наприклад самофінансування за рахунок внутрішніх
нагромаджень, коротко- та середньострокові банківські кредити
тощо. З досвіду корпорацій розвинених країн випливає, що опера-
тивно перебудувати капітальну структуру фірми з метою підвищен-
90
Акумуляція
Цінні
папери
Реалізація
Зовнішні
фінансування
(інвестори)
Цінні
папери
Фінансовий ринок
Продукція, Розподіл
послуги
Дохід
Придбання Вкладення
Акумуляція
Інвестиції
Вкладення
Приріст
капітального
майна
Виробництво
Відсоток
Податки
Інвестиції
Дивіденд
Споживання
Акумуляція
Перерахуван-
ня до бюджету
Перерахуван-
ня до банку
Відсоток
Дивіденд
Курсова
різниця
Одержання
доходу
Одержання
доходу
Диверси-
фікація
Портфель
цінних
паперів
фірми
Цінні
папери як
інвестиційний
товар
Транс-
порт
Зовнішнє інвестування
Рис. 4.7. Кругообіг фінансових інвестицій корпорацій нефінансового сектору
Споживання
91
ня (максимізації) її оцінки можна тільки в разі комплексного викори-
стання різноманітних джерел фінансування.
Необхідність другої форми зв’язку з фінансовим ринком —
формування портфеля цінних паперів корпорації — визначається та-
кими самими основними причинами, тобто максимізацією оцінки
підприємства.
Узагальнений аналіз кругообігу фінансових інвестицій показує,
що будь-яке підприємство в ринковій економіці прямо пов’язане з
фінансовим ринком і як емітент цінних паперів, і як інвестор. Будь-
яка фізична особа, що має нагромадження, є інвестором. Таким чи-
ном, завдяки фінансовому ринку формуються зв’язки справді за-
гального характеру, причому не тільки національного, а й міжна-
родного.
4.4. ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ
Фінансовий капітал як загальна форма взаємозв’язку ринків ка-
піталів, ринків інвестиційних товарів і кругообігів дійсного капіталу
у процесі відтворення формується як з боку інвестиційного попиту,
так і з боку інвестиційної пропозиції. З погляду розвитку попиту фінан-
совий капітал є різновидом капіталу, однією з його еволюційних форм.
Фінансовий капітал втілюється в акціях і облігаціях. Існування цих
цінних паперів підтверджує наявність фінансового капіталу. Звідси й
фінансові ринки — як вища форма взаємозв’язку суспільного позич-
кового капіталу і дійсного капіталу того чи іншого суспільства — є
відображенням кругообігу фінансового капіталу. Основна лінія взає-
модії цих двох класів суспільних капіталів проходить по точках най-
вищої ефективності вкладень, зумовленої прибутковістю, збільшен-
ням капіталу, найменшим ризиком тощо. Отже, закономірним стає
вплив руху фінансового капіталу як прискорення НТП.
Закономірності кругообігу фінансового капіталу визначаються
характеристиками цінних паперів, зокрема акцій. Акція, як зазнача-
лося, яка є водночас свідченням інвестицій (форма інвестування) і інди-
катором прибутковості інвестиційних товарів, об’єднує найефек-
тивніші інвестиційні ознаки позичкового та дійсного капіталу.
Найтісніше кругообіги дійсного та фінансового капіталу злиті
при первинному розміщенні акцій, тобто під час руху акцій на пер-
винних ринках. Обсяг емісії визначається, як правило, з огляду на
92
|
|
|
