ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Регіональна економіка (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Регіональна економіка (КНЕУ)

... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ...

Шпора 4 РПС

1. Предмет і завдання курсу РПС
РПС — це динамічний процес обгрунтування, прийняття та впровадж. рішень про просторовий розподіл окремих елементів РПС.
Як галузь екон науки, РПС грунтується на загальних економічних законах. Завданням її є постановка і вироблення теорет засад, необхідних для практичного виріш. завдань раціоналізації просторового розосередження насел і вир-ва.
Предмет науки – просторова організ. п/с, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адмін район; область; екон. район; країна. Такі елементи просторової організації п/с, як природно-ресурсний, людський і трудо-ресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, терит системи господарювання, є об'єктами вивч. цієї науки.
Метою є всебічне обгрунтування перспективного розміщення п/с, а також удосконалення (оптимізація) його сучасного характеру, підвищення соц-екон. ефективності сусп. затрат праці.

3. Закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил.
Законом. РПС – просторове проявлення дії економ. законів. Закон-ість розгляд як необх, обумовл певними причинами процес, в якому можуть діяти не один, а ціла сукупність законом. Сусп. Законом. – об’єктивно існуючий необхід. зв’язок явищ сусп. життя. Закон-сті невіддільні від системи еконм. Законів розвитку сус-ва і пред-ставляють собою їх модифікацію, наслідок своєрідності розміщ вир-ва по території країни. Є закон-сті, які діють протягом існуван всієї цивілізації і діють в межах всіх сусп-економ. формацій; є закон-сті, які діють в межах окремих формацій. В екон. науці виділяють:
1) Загальні економ.закон-сті, які діють в межах усіх соц.-економ. формацій.
2) Специфічні еконм. законом., які є характ-ми лише для одного способу вир-ва:

4. Основні принципи розміщення проду-ктивних сил.
Принципи – науково сформульовані положення, якими користується країна при проведенні політики. Потреби певного істор. етапу в розвитку сус-ва можуть мати силу для одних країн і не відігравати істотної ролі для інших. Часто відображають еконм. закон-сті, але не замінюють їх, вони більш корткочасні, мають суб’єкт-й хар-р і можуть змін-ся в процесі розвитку сус-ва на короткому етапі. Принципи мо-жуть змін-ся протягом коротких відрізків часу в залежності від цлей і завдань сусп. розвитку.
Осн. принципи:
1) Більш рівно-не розміщ-я вир-ва по території країни з метою рац. викор-ня економ. і прир-их ресурсів всіх регіонів країни в залежності від наявності в межах цих регіонів передумов для РПС;
2) Почергове освоення найбільш ефективних природних ресурсів регіонів;
3) Поглиблення ТПП на основі рац. спеціалізації і комплексного розвитку гос-ва економ. регіонів, вирівнювання рівня їх економ. розвитку;
4) Розміщ-ня вир-ва з урах. участі У. в світовому ТПП і викор-ня переваг міжн. поділу праці;
5) Розміщ-ня вир-ва продукції ВПК з урах стратег. полож. терит і обороних потреб країни;
6) Урах приросту загальнодерж, а не відомчих організацій при розміщ. особливо екологічно брудного вир-ва;
7) Розміщ вир-ва з урах необх стримування зрост. надмірно великих міст і розміщ у малих і середніх містах, що сприяло би створ. тут виробн. і соц. інфраструктури, працевлаштуванню безробітних, зрост. насел;
8) Розміщ підпр-в з урах переваг агломерацій вир-ва, створ нових пром центрів, пром вузлів, формування ТВК;
9) При РПС враховується екологічний чинник, який може бути визначальним при наявності всіх інших перваг даної тер-ії.

5. Основні фактори розвитку та розмі-щення прод. сил.
Фактори РПС – сукупність різних умов та ресурсів, що зумовлюють вибір місця для рац. і еф. розміщ окремих підпр-в, або цілих груп підпр-в.
Основні фактори:
1) Природні передумови. Аналіз кількісних запасів і якісний склад ресурсів, умови їх експлуатації і використ, а також кліматичні, гідреологічні та ін природні ресурси: земельні , лісові, водні, мінеральні, агрокліматичні;
2) Економічні фактори. Строки буд-ва, вартість капіталовкл, призначеність та якість продукції, що буде виробл, рівень розвитку виробн та соц інфра-структури, транспорту, буд. індустрії, можливість здійсн виробн зв’язків;
3) Технічний фактор. Аналіз на даній території розвитку технологій, наявність наук-дослідної бази, що може сприяти розвитку наук-місткого вир-ва;
4) Соц-дем. фактор. Аналіз балансово-трудових ресурсів на даній тер. (аналіз загальних запасів, віковий, статевий, фаховий, аналіз кількості незанятих труд. ресурсів, рівню розв. тут соц інфраструктури, аналіз місцевого ринку збуту продукції;
5) Екологічний чинник. Природо-охоронні і конструктивні заходи з метою рац. викор. місцевих прир. ресурсів, можливість їх повної і безвідходної переробки

6. Економічне районування: суть і зна-чення.
Економ районування - науково обгрунтований поділ країни або великого регіону на екон райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку прод. сил і об'єктивно відбивають терит. поділ праці.
Райони відіграють роль одиниць територ систематики прод сил, їх групування, класифікації щодо тер-ії. Районування це і процес, засіб просторового впорядкування екон-географ інформації і як результат такої обробки.
Районування сприяє планомірному розвитку кожного з районів, раціональному природокористуванню і розвиткові всієї країни. Основні види екон районув: заг. (інтегральне), галузеве, міжгалузеве.

7. Основні принципи економічного ра-йонування.
Принципи економ-го районування – науково обгрунтовані полож, виділення границь економ. районів.
Основні принципи:
1) Економічний. Кожний екон-й район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного нар. госп-го комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних вир-цтв. Спеціалізацію району визначають лише ті галузі, в яких витрати праці та за-собів на вир-во продукції та її транспортув до споживача порівняно з іншими районами будуть найменшими. Отже, територіальна організація гос-ва у виділених районах повинна сприяти досяненню найвищого еконо-го ефекту в усьому нар гос-ві країни та в кожн. екон районі;
2) Принцип перспективності розвитку;
3) Національний;
4) Адміністративний, що визначає єд-ність екон райо-ня і територіального політ-адмін устрою країни;
5) Принцип терит. цілісності району

8. Економічний район, його суть. Спеці-алізація і комплексний розвиток еконо-мічних районів.
Екон район – географічно цілісна те-рит. країни, яка має свою визначену спец., комплекс-й розвиток гос-ва, тісні внутрішньорайонні зв’язки і нерозривно зв’язана з іншими регіонами країни сусп. ТПП. Формув-я екон. районів має об’єктивний хар-р: виникн-я екон. р-нів розпоч-ся з виникн тов. вир-ва і розвит-ком терит. поділу праці (ТПП), який сприяв концентрації вир-ва ви-сокоефективної продукції у межах відповідних регіонів. Така концентрація спричинила спец. цих районів на вир-ві відповідної високотоварної продукції, яка вивозиться за межі даного регіону і визначає його місце в сусп. ТПП, в межах світ. госп. і в країні.
Спеціалізація екон р-нів сприяє економї сусп. праці. Галузі спеціалізації визнач місце району в ТПП, беруть участь у міжрайонному обміні продук-цією або послугами. Спец-ція пром-ті тісно пов’яз з технічн прогресом, розвитком прод. сил сус-ва, оскільки техн. прогрес поглиблює сусп. поділ праці в пром-ті завдяки виник-ню й роз-витку спец. галузей, підпр-в, цехів, діль-ниць. Спец-ція тісно пов’язана з ТПП, спеціалізованим вир-ом на основі викор прир. ресурсів.
Умови виникнення спеціалізації регіону або країни:
1) Регіони (країни) повинні мати переваги перед іншими регіонами для вир-ва відповідної продукції
- Наявність потужного прир-ресурсного потенціалу
- Наявність спец. агро-клім. умов
- Наявність розвинутої НДБі кваліф. кадрів
- Вигідність транспортно- економ. положення країни
2) Продукція повинна бути конкурентноспроможною, мати висоу якість і гарний дизайн
3) Повинні бути ринки збуту продукції (робіт , послуг)
Галузі спеціалізації не можуть формуватись і розвиватись автономно. Під впливом галузей спеціалізації в межах регіонів формуються і розвиваю-ться:
- Обслуговуючі галузі, які визначають функціональні галузі спеціалізації
- Галузі виробничої інфраструктуи ( будів. І вантажний танспорт, система матерільно- технічного постачання, зв’язку як обслуговучі галузі (ПЕК), декі галузі машинобудування, що виробляють устаткування для галузей спеціалізації
- Галузі місцевого значення, галузі соц. Інфраструктури, галузі легкої та харчової промисловості
Таким чином під впливом ТПП на данній території формується і розвивається ТВК, який лежить в основі формування економ. районів.
ТВК - терит. зваємопоєдн підпр-в і організацій, які спільно використов. місцеві паливно-енерг, сировинні, трудові ресурси, мають комплексний розвиток гос-ва, тісні виробничо-технологічні і економ зв’яки між своїми підпр-вами і мають міжрегіон зв’язки з іншими.
ТВК можуть мати локальне і районоутворююче значення. В залежності від території яку обіймає ТВК і кіл-ті галузей спеціаліз, формується на базі них екон. р-ни різ-ного рангу:
1) Мікроекономічні райони, які займають невелику територію, мають 1-2 галузі спеціалізації і в адмін. відношенні відповідають адм. районам.
2) Мезоеконмічні райони складаються з мікроекономічних, мають більшу територію і більший набір галузей спеціалізаціїі.
3) Макроекномічні райони мають велику територію , мають значний набір галузей спеціалізції, удосконалену галузеву структуру і т/о ПС.Мікро- та мезорайони використ-ся для управл галузямиі для удосконал галузевої структури і т/о ПС.

10. Три групи галузей, що характеризу-ють структуру ТВК економічного райо-ну.
ТВК включає в себе 3 групи галузей і вир-в:
1) Галузі спеціалізації, які визначають місце ТВК в регіон. поділі праці і впливає на формування міжре-гіональних зв’язків
2) Обслуговуючі галузі
3) Галузі місцевого значення

11. Мета та завдання державної регіональної економічної політики.
ДРЕП – сукупність організаційно-правових та екон заходів спрямов на стимулюв еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використ їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищ життєвого рівня насел та охорони навколишнього прир. сер-ща, вдосконалення терит. організації сус-ва.
Основні цілі:
1) Стовр необхдних правових та екон умов з метою забезпеч кожному регіонові рінвих можливостей для комплексного соц-екон. розвитку, еколог. безпеки, задовол матер і культурн потреб насел.
2) Примноження нац. багатства У. на основі ефективн використ прирдн-ресурсного та виробн-технічного потенціалу кожного регіону країни.
В екон сфері – ефективний розвиток і раціон. розміщ ПС, використ. переваг ТПП та екон кооперування вир-ва, розвиток міжрегіонал. екон. зв’язків.
У соц сфері - підвищ добробуту і забезпеч необх умов життя насел, реалізації прва всіх громадян на вільний вибір місця докладання праці.
В еколог. сфері – досягнення природ-господар збалансованості регіонів, охорона навкол сер-ща та відтвор природн ресурсів.
Прешочергові завдання:
1) Створ нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком регіонів
2) Забезпеч раціональн сис-ми природокористув у регіонах
3) Розробка та реалізація держ програм соц.-екон. розвитку окремих регіонів
4) Сприяння формуванню регіональних ринків, створенню та функціонуванню спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах
5) Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжнародного співробітництва регіонів, насамперед з державами- колишніми республіками СРСР
6) Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих наодів), яке повертається на місця традиційного проживання

12. Сітка екон. районів України, їх тери-торіальна структура.
Карпатський регіон: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька;
Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька);
Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненька, Чернігівська);
Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);
Донецький (Донецька, луганська);
Придніпровський (Дніпроптровська, Кі-ровогрдська, Запорізька);
Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська);
Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, Кримська АР, м.Севастополь).

13. Територіальний поділ праці і його значення для економічного районуван-ня.
ТПП – процес виробничої спеціалізації території, що зумовл. посил міжрегіонал кооперації, обміном спеціалізов продукцією. Це просторовий вияв праці взагалі, зу-мовлений екон, соц, природн, нац-істор особливостями різних територій та їхнім географ полож; один із факторів підвищення продуктивності праці.
Ступінь ТПП залеж від рівня сусп поділу праці у даній країні й може відбивати ступінь розвитку її ПС. ТПП уможливлює максимальне використ сприятл для вир-ва умов кожної місцевості, багатство корисних копалин та інших природ ресурсів, вигідне гео-граф полож, виробничу практику місце-вого насел, комбінування виробн процесів тощо. Кожний регіон при цьому може розвив найвигідніші для нього галузі гос-ва, постачання з інших р-нів всього необхідного.ТПП між країнами або районами передбачає наявність просторового розриву між окремими стадіями вир-ва або між вир-вом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщ їх з одного місця на інше. В основі ТПП лежать природні умови та ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього виготовлення одного й того самого про-дукту, витрати на який нижчі, відмовив-шись від вир-ва деяких інших продуктів, вир-во яких ефективніше на інших територіях. У межах однієї країни виділяють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих вир-цтв всеред екон р-ну) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію та обмін товарами між ними).

14. Наукові методи аналізу розміщення та територ. організації продуктивних сил.
У наукових дослідженях т/о і розміщення ПС використовується наступні методи:
1) Системний аналіз. Можна порівнювати різні варіанти розв’яз проблем удосконал розміщ вир-ва і вибирати для практичн викор кращі. Дає змогу розгляд кожну велику екон проблему як особливу сис-му взаємодії з іншими.
2) Економічні методи використов у проектних розробках, при обгрунтуванні розміщ ПС. Нескладні балансові розрахунки вир-ва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, які називають традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належ до точних або нових методів.
3) Балансовий метод. У предпланових дослідженнях викор сис-ма матер, фінанс ат інших балансів. Розробл баланси труд. ресурсів, грошових доходів і видатків насел, територ баланси потужностей буд оргнізацій, баланси місцевих буд. матеріалів, виробів металообробної пром-ті та ін. Баланси є звітні та планові.
4) Техніко-еономічні розрахунки засто-сов на проектній стадії обгрунтув розміщ під-в і територ розвитку вир-ва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення під-в і комплексів визначають на основі розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховуються показнки матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.
5) При визначенні ефективності функціонування гос-ва під-ва використовують систму вартісних показників: валову та товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість онсовних виробничих фондів, матеріальні витрати та капітльні вкладення.
6) Аналіз теритріальної організації вир-ва передбачає використання економіко-статистичних методів. З-поміж них найпоширенішими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, гру-пування та графоаналітичний метод.
7) Порівняльний спосіб вивчення еконо-мічних і економіко-географічних явищ, їх конкретизція та генералізація.
8) Картографічний метод. Економічне картування є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв’язку предметів та явищ. Особливе значення має вимірювання економічних відстаней ( за ізолініями тарифів на первезення паса-жирів і вантажів), густоти населення.
9) Економіко-математичних методів. формалізований опис екон явищ і процесів у вигляді відповідних моделей – ситем математичних рівнянь. Найча-стіше використовують 2 види економ.- математ. моделей: балансові та оптимізаційні. Балансові моделі будуються у вигляді систем шахових таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси вир-ва й розподілу прод-їю Оптимізаційні моделі є вищою формою техніко- економ. розрахунків. Їх основне при-значення- вибір оптимального варінту розміщення не тфльки під-в та галузей, а й ТВК. В оптимізаційних моделях умови задач і розв’зок їх можутть бути подані в табличній( матричній) або графічній (мережній) формі.

15. Населення України: динаміка чисе-льності, структура розселення.
Насел. У на січень 1995 р. станов. 51,7 млн. Чисельність залеж від природн і механічн приросту.
Зараз в У. спостерігається від'ємний приріст насел. Це пов'яз із соц-економ, і з еколог факторами. Зростає смертність при зменшенні народжуваності. Значно зросла дитяча смертність. Механічний приріст насел залежить від міграційних процесів і станов різницю між імміграцією та еміграцією. Механ приріст майже нульовий, але якісні зміни негативні: від'їжджають з країни кваліфіковані робітники і науковці, а прибувають – біженці, переселенці, кримінальні елем-ти тощо.
Все це створ. негативну демограф. ситуацію, яка дещо відрізняється в регіонах: Зах-Україн (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська. Ів-Франк, Закарпатська, Чернівецька обл.) та Південний (Миколаївська, Херсонська обл. і Крим) регіони мають сприятливу демографічну ситуацію, але ситуація в інших 15-ти обл (Центр-Півн регіон) вкрай негативна і визначає загальнодержавні показники.
Найбільше насел прожив в Донецькій (5 млн.), Київській (4,5 млн.), Дніпропетровській, Одеській, Лу-ганській, Львівській областях. Сер. густота насел - 86 ч/км2 найбільша вона в Донецькій, Київській, Львівській, Чернівецькій. Луганській областях. Зміни у розміщ пов'яз з історією засвоєння, природними та соц-екон факторами.

19. Трудові ресурси України: поняття, особливості орозміщення, розподіл по видах зайнятості та галузях н/г.
Трудові ресурси – наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 60 років, і жінки від 16 до 54 років, а також працюючі пенсіонери та підлітки). Заг. кіл-ть працездатного населення України в 1993 р. превищувала 29 млн. чоловік. В працездатному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6), Харківській (57,2), Запо-різькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Чернігівській області (51,3). У сфері матеріального вир-ва зайнято 64% працівників. В пром- ті – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка припадала на буд-во (7,4%, торгівлю, гром. харчування (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).
Нині переважаючою формою зайнятості є держ сектор економіки, проте частка недержавних форм власності поступово зростає. У н/г країни жінки переважають над чоловіками, вони зайняті на важких і шкідливих роботах, працюють у нічну зміну.

... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП