ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ...

Шпора 8

1. Зародження і розвиток політичної економії. Основні школи і течії в політичній економії. Політекономія-складова частина економічної теорії. Економічна теорія складається з політекономії, макроекономіки, мікроекономіки, історії економічних вчень. Макро- і мікроекономіка конкретизують загальнотеоретичні положення політекономії. Макроекономіка на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін. Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей. Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної філософської науки. Накопичення великих обсягів економічних знань призводить до їх розчленування. Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування національних ринків).Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше застосований французьким вченим - меркантилістом Антуаном де Монкретьєном в 1615 р. в "трактаті адресованому королю и королеві". Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить від італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом. Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладу феодалізму, первинному накопиченню капіталу. Класична Політек
виробництво, але лише с/г. Головна їх заслуга - перша спроба провести аналіз суспільного відтворення. Класична Поліекономія: Вільям Петті, Адам Смітт, Давід Рікардо обгрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво. 1.Ввели метод абстрагування, який відкривав можливості проникнення в глибинну суть досліджуваних явищ. 2.Заклали основи трудової теорії вартості. 3.Дослідили механізм відтворення суспільного капіталу. 4. Спробували пояснити закони, що управляють економічними явищами. 5. Виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі. В середині та другій половині 19ст. в працях Сісмонді й Прудона розвивалась дрібнобуржуазна Політекономія. Вона відображала інтереси і погляди мілких товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку й тому виявилась безплідною. Сучасна економічна теорія характеризується більшою кількістю напрямків, шкіл, течій. Основні: 1) Неокласична; 2) кейнсіанська; 3) монетаризм; 4) інституціонально-соціологічна. Вони різняться трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношення і взаємодії в економічному розвитку.
2. Предмет політичної економії та його тлумачення різними школами.
Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробничого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва. Політекономія здійснює екскурси в інші науки. Зачіпає політичні, ідеологічні відносини, особливо економічну та соціальну політику, психологію, юриспурденцію в галузі господарського та цивільного права. Також стикається з науками, що вивчають техніку і технологію виробництва. Предмет: Політекономія вивчає економічні відносини людей, їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Предметом є вивчення економічних виробничих відносин, їх взаємодія з продуктивними силами та організація управління і ефективне ведення господарства як чинників суспільного багатства. Вивчаючи свій предмет політекономія робить висновки, узагальнення, в результаті чого формується понятійний аппарат: економічні закони, економічна категорія. Категорія – наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища (ціна, прибуток, зарплата). Економічні закони виявляють суттєві, стійкі та необхідні причини, наслідкові зв’язки і взаємозалежність даного економічного процесу. Закон – це суть економічних явищ. Ряд західних економістів визначають політекономію як науку про багатство, народне господарство, забезпечення добробуту тощо. Сучасне розуміння західними економістами політекономії пов’язано з поняттям “економікс”, що перекладається як економіка. Предметом “економікс” є поведінка людей у процесі виробництва різних благ за умов обмеженості ресурсів та управління ними. Метою у даному разі є досягнення максимального задоволення потреб людей на основі забезпечення прибутку. Деякі економісти (наприклад, С.Фішер) предметом вивчення в “економікс” називають ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг. Марксизм при з’ясуванні предмета політичної економії наголошує на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матерільних благ. При зіставленні двох підходів до визначення предмета політекономії очевидними є розбіжності між ними. Економікс акцентує увагу на дії людей у різних сферах суспільного відтворення, а політекономія (марксистська) – на тому, що люди в процесі праці вступають між собою певні відносини.
3. Економічна теорія і політична економія: проблеми взаємозв’язку. Позитивна і нормативна політична економія.
Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу. Об’єктом економічної теорії є економіка в цілому. Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання тощо. Економічна теорія досліджує не лише проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. Термін “політична економія” щодо економічної теорії був застосований ще у 1615 році. Цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства в державі, суспільстві.
Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин. Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних виробничих відносин.
Політекономія - суспільна наука. Вивчає відносини між людьми в процесі їх виробничо-господарської діяльності. Економічні відносини - відносини 1) з приводу економічного поєднання робітників з засобами виробництва; 2) з приводу організації виробнмчого процесу; 3) з приводу присвоєння й використання результатів виробництва.
Отже, політекономія та економічна теорія є тісно взаємопов’язаними науками та явищами, які переплітаються у своєму існуванні.
4. Закони і категорії політичної економії.
Виробничо-господарській діяльності властиві об’єктивні економічні закони. Економічні закони - внутрішні, істотні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки і залежності економічних відносин людей. Об’єктивний характер економічних законів обумовлений такими обставинами: 1)виробництво життєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, сил природи існуючих незалежно від волі і свідомості людей; 2)матеріальною основою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть вільно маніпулювати обсягами і видами виробництва.
Економічні закони виступають як пануюча тенденція соціально-економічного розвитку суспільства. Вони проявляються не в кожному окремому явищі або процесі, а у всій їх сукупності на досить довгих відрізках часу; вони визначають спільну логіку економічного розвитку. Люди не безсильні перед цими економічними законами, не лишені своїх інтересів і активної ініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей, але не від їх діяльності. Це закони виробничо-господарської діяльності людей, суспільних дій, і вони мають місце лише в людському суспільстві. закони та здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність в їх руслі, люди добиваються високих результатів в своїй діяльності. Економічні категорії. Будь-яка галузь наукових знань здійснює типізацію, класифікацію великої кількості досліджуваних явищ. Результатом цих узагальнень в економічній науці є економічні категорії. Економічна категорія – наукове зібрання понять, яке абстрактно характеризує сутність багатьох однорідних, аналогічних економічних явищ. Інструмент наукового пізнання виробничо-господарських явищ і процесів; абстракція, що відображає в науковій свідомості дійсні економічні відносини. Економічні категорії істинні, оскільки існують ті відносини, відображенням яких є. Категорія – наукове поняття, яке характеризує окремі сторони ек. явища (ціна, прибуток, зарплата). Економічні закони виявляють суттєві, стійкі і необхідні причини, наслідкові зв’язки і взаємозалежність даного економічного процесу. Закон – суть економічних явищ.
5. Методи економічних досліджень. Методи економічних досліджень підрозділяється на дві групи: 1) емпіричні; 2) теоретичні.
Емпіричні – полягають у зібранні фактів, врахуванні всіх змін, що відбуваються з ними, в їх групуванні, математико-статистичній обробці. Теоретичні методи є засобом проникнення в глибинну сутність досліджуваних явищ, розкриття законів їх функціонування та розвитку.
В політекономії теоретичні методи полягають головним чином в абстрактних висновках, у висуненні та перевірці гіпотез, гіпотетичному моделюванні економічних процесів. Широко використвується метод абстрагування: відсторонення від другорядних, неістотніх сторін досліджуваного явища з метою виділення першочергових глибинних якостей, що розкривають його сутність. Шляхом методу абстракції формуються економічні закони та категорії. Кращим засобом перевірки висунутих гіпотез, сконструйованих моделей є експерименти, тобто відтворення відповідних процесів в лабораторних умовах. При вивченні фактів, висуненні та перевірці гіпотез використовуються методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції.
Аналіз – розчленування досліджуваного об’єкту на складові частини. Синтез – вивчення предмету в єдності та взаємодії всіх його складових частин, його системної цілісності. Індукція – конструювання узагальнених висновків
ня, уточнення, підвищення якості спільних наукових висновків, законів.
6. Функції політичної економії. Політекономія вивчає відносини між людьми у вирішальній сфері їх життєдіяльності: у виробничо-господарській економічній діяльності. Значення політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її функціями. Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує:
1) Пізнавальну функцію. Нею політекономія забезпечує накопичення наукових знань в галузі виробничо-господарської діяльності людей, а в цілому – нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями об’єктивних законів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення. 2) методологічну. Політекономія вивчає виробничо-господарські відносини людей в глибинній їх сутності. Це фундаментальна наука, є методологічною основою всіх економічних наук. 3) практичну. Політекономія – теоретична основа економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі, економічну стратегію і практику. Політекономія сприяє нарощуванню економічного потенціалу. 4) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну свідомість. 5) прогностична. Має забезпечити суспільну важливість в економічних діях, здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку економічних процесів. 6) виховна. Кожна суспільна наука має виховну функцію. Вона пов’язана з формуванням економічного мислення.
7. Політична економія і обгрунтування економічної політики. Економічна політика - це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспрямованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економікою (підприємством). Тобто - це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва. Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути результатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур. Її зміст визначається вимогами об'єктивних економічних законів . Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією.
8. Виробництво та його основні фактори.
Виробництво-це не лише процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.
Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва-це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Розподіл включає в себе: розподіл ресурсів, розподіл предметів споживання, розподіл доходів. Обмін – відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Споживання – використання створених благ, реалізація їх корисності. Буває виробниче і особисте. Виробництво поділяється:1) матеріальне (промисловість, будівництво, с/г), 2) сферу послуг: а) виробництво матеріальних послуг (транспорт, зв’язок), б) нематеріальні послуги (банківська і фінансова діяльність), 3) виробництво нематеріальних благ (мистецтво тощо). Виробництво поділяється на: первинне -грунтується на безпосередньому привласненні того, що дає природа (мисливство, рибальство), вторинне – грунтується на первинному, є похідною від нього: обробна промисловість, будівництво. Третинне – створення різноманітних послуг.
Фактори виробництва
Ресурс Фактор Доходи
Природні Земля Рента
Фінансові Капітал %
Матеріальні Праця Зарплата
Людські Підприєм. діяльн. Підпр. Доход
Земля – мати багатства (Петті). Земля як фактор виробництва має такий економічний зміст: 1. Є операційним базисом виробництва. 2. Є сховищем природних ресурсів.3. Є природною основою с/г (як предмет і засіб). 4. Є різною за родючістю. Капітал – це майно або засіб виробництва, що належить підприємцям або іншим власникам, і використовується в процесі створення товарів і послуг. Капітал існує в продуктивній формі, коли його власники одержавили доход від користування і володіння своїм майном. Праця – це інтелектуальна або фізична діяльність, направлена на виготовлення благ та надання послуг. Праця – це діюча робоча сила. Підприємницька діяльність передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Земля і капітал – матеріальні фактори виробництва. Підприємницька діяльність і праця – особливі фактори виробництва. Всі фактори є взаємозамінюючими, що зумовлено різними причинами, але головними є обмеженість ресурсів, ефективність їх використання. Висновок: фактори мають спільну рису: рідкісні або маються в обмеженій кількості.
9. Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей.
На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства. Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.Нині особливе місце у виробничому потенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (с/г угіддя, корисні копалини, вода тощо).Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максимальні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Економіка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвестиційні ресурси (ІР). Коли кількість вироблених споживчих благ зростає, то випуск інвестиційних ресурсів падає. Щоб поглибити розуміння сутності виробничих можливостей, зобразимо графік. Довільно розмістимо дані з виробництва споживчих благ по горизонтальній осі, а інвестиційних ресурсів по вертикальній. Точки А, В, С, D, Е, F відповідають різним комбінаціям кількості споживчих благ та інвестиційних ресурсів. За допомогою нанесених точок ми виводимо криву — межу виробничих можливостей. Кожна точка на кривій виробничих можливостей являє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Ця крива фактично показує деяку межу. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і споживчих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які можуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за межами кривої, як, наприклад, точка W недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва. З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином. Отже, графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потенціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага. Отже, функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність.
10. Економічні потреби суспільства. (2). 1. Економічні потреби – це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об’єктивно-суб’єктивний характер.
Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб’єктами та об’єктами. За суб’єктами потреби поділяються на: а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних потреб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специфічним набором товарів та послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікованому керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповідних умовах праці. Суспільні – це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валюти, економічному піднесенні тощо. Б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб’єктів економіки. Як власники економічних ресурсів домогосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися, як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підвищення конкурентоспроможності своєї продукції, зниження витрат виробництва. До потреб держави можна віднести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єдиного цілого.
За об’єктами потреби класифікують на: а) породжені існуванням людини як біологічної істоти та породжені існуванням людини як соціальної істоти. Фізіологічні потреби передбачають реалізацію об’єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементарність визначається безпосереднім зв’язком з біологічними функціями організму людини. Якщо парною категорією соціальним потребам індивіда є біологічні потреби, то соціальним потребам суспільства – потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Б) матеріальні – потреби в матеріальних благах та послугах і духовні – потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі; в) першочергові – потреби, які задовольняються предметами першої необхідності ( продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт, збереження здоров’я), та непершочергові – потреби, які проти задовольняються предметами розкоші ( парфуми, хутра, яхти).
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні та платоспроможні. Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні – потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.
2. Потреба – це бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність. Потреби різноманітні – економічні, соціальні, культурні, ідеологічні.
Економічні потреби – це потреби, які спонукають людину будь-яким способом придбати блага, що доставляють їй задоволення, насолоду, радість. Головний способ, який спонукає людину придбати блага – активна трудова чи підприємницька діяльність.
Класифікація:
З точки зору об‘єкта задоволення потреб – особисті , виробничі. Особисті – ті потреби, які задовольняють потреби безпосередньо даної особи і виступають у формі різноманітних предметів споживання. Особисті потреби є основою всієї системи потреб людини. Виробничи – це потреби в ресурсах, які необхідні для функціонування процесу вир-ва. До виробничих потреб відносять : потреби в роб. силі, підприємництві, землі.
Економічні потреби поділяються на - нижчого рівня і вищ
виробничі і особисті.

... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ...


Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП