Головна » Шпаргалки! - Мікроекономіка
1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки
Людині для існування необхідно виробляти життєві блага: продукти харчування, одяг, взуття, житло, транспортні засоби, меблі, засоби зв'язку, ліки та ін. Для виробництва благ потрібні економічні ресурси: сировина, земля, робоча сила, обладнання, приміщення, підприємницькі здібності. їх запаси завжди лімітовані, тому обмежені і можливості виробництва всіх благ. Крім того, потреби людини безмежні, вона бажає покращувати своє забезпечення благами без кінця. Ці дві особливості людської поведінки вступають у гостре протиріччя між собою, тому в людей залишається лише один вихід — економити.
Отже, предметом вивчення економічної теорії є діяльність людей, пов'язана з досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах.
Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним. Макроекономіка — це частина економічної теорії, що вивчає економіку в цілому. Вона досліджує такі проблеми, як обсяги національного виробництва (показники і динаміка), розподіл національного продукту, зайнятість і безробіття, інфляція і дефляція, роль держави в економічному житті суспільства та інші.
Якщо ж розглядати господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — людей, підприємств, організацій, то такий підхід називається мікроекономічним. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних одиниць і структур, таких як домашні господарства, підприємства, ринки окремих благ. Головні проблеми, які досліджує мікроекономіка, — це попит, пропозиція, ціна, заробітна плата, підприємництво, конкуренція, прибуток.
Для прикладу, порівнюючи економіку з лісом, можна сказати, що мікроекономіка не бачить за окремими деревами всього лісу, а макроекономіка за цілим лісом - окремих дерев. Звичайно, достатньо повне уявлення про економічне життя суспільства можна отримати лише вивчивши як мікроекономічні, так і макроекономічні проблеми. "Ви освічені менш ніж на половину, — говорить П. Самуельсон, — якщо Ви знаєте лише один розділ, але не маєте уяви про інший розділ економіки"2. У багатьох випадках взагалі важко розмежувати мікроекономіку та макроекономіку. Навіть у наш час, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, поділ на макро- та мікроекономіку дещо умовний. Вивчення кожного розділу теоретичної економіки передбачає розуміння взаємозалежності та взаємозв'язку мікро - та макроявищ. Наприклад, ринок капіталу є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим, це одна з головних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з інвестиціями, інфляцією та соціальною стабільністю суспільства в цілому.
Також досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємства.
Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці. Адам Сміт заклав основи функціонального аналізу. Він також вважав, що багатство створюється в процесі виробництва, а розподіл праці, конкуренція, продуктивність праці, ринок підвищують ефективність виробництва. Держава, на думку Сміта, повинна здійснювати лише мінімальний вплив на економіку. Ринок він порівнював з "невидимою рукою", яка ефективно направляє індивідуальні економічні сили.
Засновниками мікроекономіки вважаються вчені Жан Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці.
У кінці XIX століття з'явилась ціла плеяда економістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж. Б. Кларк, Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін. Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі ціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія. 7. Зміна оптимального стану споживача в результаті зміни його доходу. Граничний аналіз і будова лінії „доход – споживання” Якщо вважати, що товар X вибирається з цілої множини інших товарів, то в цьому випадку розширене бюджетне обмеження матиме такий вигляд:
І=РХХ+∑РуХ1 (1)
За цих умов дещо інакшим буде зміст лінії бюджетних обмежень. Адже на графіку, з одного боку, буде кількість товар X, яку може придбати споживач, виходячи з його доходу, а з іншого — витрати в грошовій формі на придбання всіх інших товарів (рис.1).
Бюджетна лінія перетинає вісь Ү у точці, що відповідатиме загальному рівню доходу споживача I, адже витрати на товар
PY Α X
Рис. 1. Лінія розширеного бюджетного обмеження
Рис. 2. Крива байдужості при виборі товару X усієї маси товарів. X дорівнюють нулю. Нахил цієї лінії буде постійним (оскільки вона пряма) і дорівнюватиме тангенсу кута а:
tg α =І/Х = Рх (2)
Побудуємо криву байдужості з урахуванням нових припущень (рис. 2). У цьому випадку цінність усіх інших товарів (відображених на осі У) для споживача набуває грошового виразу.
Оптимальна кількість блага, яку хоче придбати споживач, характеризується тим, що гранична корисність для цієї кількості збігається з ціною блага. При менших обсягах закупок товару його гранична корисність буде більша, ніж ціна, що спонукає до збільшення кількості товару X. Якщо закупки будуть більшими, ніж рівноважний обсяг, то ціна товару перевищить його корисність, що підштовхуватиме споживача до зменшення закупок. Рівновага буде досягатися тоді, коли гранична корисність товару, виражена в грошах (максимальна сума грошей, від якої споживач хотів би відмовитися задля отримання додаткової одиниці товару), зрівняється з його ціною.
Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань та переваг, але й від рівня доходу. Відомо, що збільшення доходу призводить до переміщення бюджетних ліній праворуч і вверх. Відповідно точки рівноваги будуть знаходитись далі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраного набору благ.
Якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо Криву "дохід - споживання" (рис.3).
Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу (і лише доходу) споживача.
Рис. 3. Крива „дохід – споживання”.
Характер кривої "дохід -споживання" буде залежати від оцінки товару споживачем.
Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід.
Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.
Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний.
Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.
Тому для нормальних товарів крива "дохід - споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний. 9. Ринковий попит і закон попиту
Ринковий попит — це сума індивідуальних попитів при певному рівні цін. Бажання різних споживачів придбати товар при однакових цінах будуть відрізнятися, тому що в них різні уподобання і доходи. Іншими словами, ринковий попит — це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами (табл.1).
Таблиця.1 Формування ринкового попиту
Ціна товару X, грн. Попит споживача, одиниць товару Ринковий попит D,
одиниць товару 1(d1) 2(d2) 3(d3) Р1 = 30
Р2 = 20
Р3 = 10
Р4 = 40 -
-
5
15 -
5
15
25 5
15
30
40 5
20
50
80
Як видно з табл.1, при ціні 30 грн. лише третій споживач готовий придбати даний товар, тому ринковий попит співпадає з індивідуальним попитом третього споживача. При ціні 20 грн. ринковий попит вже формується як сума індивідуальних попитів третього і другого споживачів, а при цінах 10 і 4 грн. — як сума попитів усіх трьох споживачів.
Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь-якій ціні. Вона будується ж сума кривих індивідуальних попитів (рис..1).
Рис. 5.1. Ринковий попит X
Ринковий попит залежить від тих же факторів, що й індивідуальний, крім того, він залежить від кількості носіїв індивідуального попиту, тобто від кількості споживачів
Функція попиту — це залежність між величиною попиту га факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на і попит ціна товару.
Функція попиту може бути задана рівнянням:
ХD = ƒ (P)
де ХD — обсяг попиту, одиниць товару; Р — ціна товару.
Досить стійка залежність між попитом на товар та його цінами дає змогу сформулювати закон попиту, який стверджує, що підвищення цін на певний товар призводить до зменшення обсягів попиту на нього і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.
На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит, належать до нецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).
До нецінових факторів ринкового попиту належать:
- зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;
- зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;
- кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;
- цінові очікування покупців;
- доходи споживачів.
У реальному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему. 14. Витрати виробництва: економічні та бухгалтерські підходи до вивчення.
До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать витрати виробництва, виручка і прибуток. Загальні витрати факторів виробництва (ресурсів) і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва.
Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.
Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами.
Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім фактичних витрат на придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).
Неявні витрати — це ті витрати, що обумовлені використанням власних ресурсів (факторів виробництва) підприємця (капітал, підприємницькі здібності).
Явні витрати — це витрати на придбання необхідних факторів виробництва.
Бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат.
Економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобто економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські саме на величину неявних витрат.
Розраховують відповідні показники для витрат і виручки.
Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) — це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС / Q
Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = ∆ТС / ∆ Q.
Сукупна (валова) виручка — грошові надходження від реалізації продукції: ТК = Р х Q, де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.
Середня виручка (АR) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції АR = ТR / Q.
Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ∆ТR / ∆Q.
Сукупний прибуток — це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами.
Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.
Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами.
Економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Тotal Соst) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.
У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)1.
Таблиця 8.1 Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку
Загальна виручка підприємства
Економічні витрати Економічний прибуток
Явні витрати
Витрати на обладнання Сировина
Електроенергія
Заробітна плата
Інші явні виграти Неявні витрати
Процент на власний капітал
Зарплата підприємця
Нормальний прибуток
Інші неявні витрати
Бухгалтерські
витрати Бухгалтерський прибуток 18. Пропозиція, закон пропозиції
Індивідуальна пропозиція окремої фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з жими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага.
Ринкова пропозиція. Блага складається із суми індивідуальних пропозицій блага за кожною конкретною ціною.
Функція пропозиції — це залежність обсягу пропозиції блага від його ціни Хs = f(Р).
Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і, навпаки, обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни.
Закон пропозиції діє наступним чином: при зростанні ціни, збільшується дохідність продажу продукції, а це дає змогу збільшувати прибутки фірми та винагороду її працівникам, отже, в підприємства з'являється стимул збільшувати виробництво продукції.
Крива пропозиції — це графічне відображення функції пропозиції (рис 1). Крива пропозиції Рис. 1.
Крива ринкової пропозиції (S) складається із сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються на ринку всіма продавцями за відповідною ціною.
Крива ринкової пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних пропозицій і будується аналогічно кривій ринкового попиту (D) (рис. 2). Х=Х +Х
|
