Головна » Шпаргалки! - Правознавство
1. Теорії походження держави.
Теологічна (Фома Аквінський),
Патріахальна (Аристотель),
Договірна з людських угод. Мета цих договорів –
захист життя, власно-сті, свободи.
Насильства (Дюрінг)
Соціально-економічна (класо-ва) –шляхом історичного розвитку сус-во поділилось на класи: з’явились бідні та багаті, як наслідок – з’явились антагонізми між ними.
Психологічна
Органічна – обгрунтував англ. філо-соф Спенсер. Він проводив аналогію між державою та біологічним організмом.
Космічна і тех-нократична.
2. Поняття та ознаки держави, її ф-ії.
Держава – це особлива політична організація публічної влади, яка виражає інтереси окремої соц. групи, має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства і виступає як суб’єкт міжнародних відносин.
Ознаки дер-жави: 1) наявність апарату публічної влади (апарат примусу та управління);...
Ф-ії держави: зовнішні (співробітництво держави з іншими країнами з питань охорони, економічних відносин, культурних відносин, екології тощо) та внутрішні (регулятивна, соціальна, культурновиховна, охоронна тощо).За розподілом влади: законавч, виконавч, судові, контрольно-наглядові
3. Форми держави.
Форма держави – це спосіб організації і здійснення держ влади. Скл. з 3-ох елементів:
1) форма держ. правління президентська, парламентська республіка, змішана президентсько-парламентська респуб, монархія (парламентська, дуалістична);
2) форма держ. устрою - порядок територіального поділу держ: унітарна (територ, одиниці не володіють озна-ками суверенітету, єдина конст, законодавство,громадянство...), федерація (держ, до яких входять декілька утворень на основі договору, або автономії), конфедерація (союз держав, для досягнення спільних цілей, вихід вільний), імперія (заснована на об'єднанні завойованих держав)
3) форма політичного режиму - сукупність методів здійснення держ. влади (демокр, авторитар, тотал)
4. Історичні типи держави.
Історичні типи держави – cистема існуючих ознак, властивих всім державам, основою котрих є певний рівень цивілізації, чи тип виробничих відносин, котрі виражають соц-ек сутність та призначення держави
Держави за об’єктом майнових відносин: рабовласницькі; феодальні; буржуазні; капіталістичні; соціалістичні.
За політ режимом: демок. тоталітарні
За ек розвитком: аграрні, індустріальні, постіндустріальні, інформаційні
5. Поняття, ознаки та принципи права, його ф-ії.
Право (об’єктивне юридичне) – система загальнообов’язкових правил фіз поведінки – соц. норм, встановлених або санкціонов державою, які виражають волю певної частини соц неоднорідного с-ва і спрямовані на врегулювання сусп відносин відповідно до цієї волі; забезпечуються державою.
Ознаки права:
1) встановлюється і санкціонується державою;
2) право є системою норм;
3) право є загальнообов’язковим;
4) формальна визначеність права;
5) право має загальний характер;
6) право охороняється державою.
Функції права – це основні напрямки його впливу на суспільні відносини..
загальносоціальні (гуманістичну, організаторсько-управлінську, інформаційну, оцінно-орієнтувальну, ідеологічно-виховну, пізнавальну), спеціальні юридичні (регулятивна (ста-тистична і динамічна), охоронна). Принципи права – закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя. У суч. л-рі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо.
6. Поняття та ознаки правової норми.
Норма права – це формально обов’язкові правила фіз поведінки, які мають заг характер, встановлюються або санкціоновуються державою з метою регулювання сусп відносин і забезпечуються її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.Ознаки правових норм:
1) виникають разом із виникненням держ;
2)встановлюються чи санкціонуються держ;
3)виражають волю керівної частини с-ва;
4)утворюють єність (систему права);
5)формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов’язків;
6) формально визначені за змістом; мають певні форми зовн. виразу і точно визн. межі дії.
6,5. Співвідношення норми права і моралі.
У норамах моралі знаходять відображення загальнолюдські цінності. у співвідношенні моральних й правовиз нормважливою позитивною умовою є збіг вимог правової норми та моралі, саме у такому випадку підсилюється ефективність дії правових норм. Водночас дотримання правових норм є важливим аспектом людської моралі.
Проте, між цими нормами іногді можуть існувати і протиріччя, які слід вчасно виявити та ліквідувати, адже цее може призвести додо порушень закону (якщо приорітет надається моральним нормам) чи доморальних втрат (якщо на перший план ставиться законність діяння. Причиною появи таких розбіжностей є відносна стабільність моралі й більшої гнучкості динамічного права, яке швидше реагує на зміни в сус-ві і його потреби.
7. Структура норми права.
Гіпотеза - умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.
Диспозиція - зазначає право або обов’язки суб’єктів, перед-бачає дозволену, обов’язкову і заборонену поведінку особи.
Санкція - в разі невиконання норми визначає заходи державного впливу, головним чином – у формі примусу.
8. Поняття та структура правовідносин.
Правовідносини – врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Виникають при настанні передбачених законом юр фактів.
Складові: 1) суб’єкт (учасники правовідносин, які мають суб’єкт права та виконують юр обов’язки); 2) об’єкт (особисте або соц. благо для здобуття і використання якого встановлюються взаємні права і обов’язки); 3) зміст (взаємні права і обов’язки учасників правовідносин).
8. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин.
Підставами виникнення , зміни чи припинення правовідносин є юр факти. 9. Джерела (форми) права.
Джерела права – способ юр виразу права, його організація в належну юр оболонку. Д.п. є нормативно-правові акти і правові звичаї, судові прецеденти, а також міжнародні договори та внутрішньодержавні договори (договори нормативного змісту).
10. Галузі права та інститути права + 13(система)
Галузь права – це сукупність правових норм які є якісно однорідні і регулюють певну сферу сусп. відносин за допомогою тих чи інших методів.
конституційне
цивільне
господарське
трудове
сімейне
дміністративне
фінансове
кримінальне
цивільно-процесуальне
Інститут права – сукупність юр норм, які регулюють однорідні сусп відносини і входять у відповідну галузь права. На відміну від галузі права Ін.п. об’єднують норми, що регулюють лише частину відносин певного виду. В деяких випадках Ін.п. можуть утворювати норми двох і більше галузей (конфіскація, представництво).
11. Реалізація правових норм.
Реалізація правових норм – процес втілення правових норм суб’єктами права. До форм реалізації П.н. відносять
Дотримання – це така форма їх реалізації, яка заключається в утриманні суб’єкта права від заборонених правом дій.
Виконання потребує активних дій суб’єкта права по втіленні покладених на нього обов'язків.
Використання - учасники правовідносин самі реалізують належні їм права.
Застосування норм реалізується державою в лиці своїх органів (винесення вироку судом)
12. Поняття, підстави та види юридичної відповідальності.
Юр відповідальність – встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів тощо).
Юр відповідальність – це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, на посягання на соц інтереси сусва, права особи.
Юр відповідальність: кримінальна, майнова, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова
13. Система права + 10?
Система права – система усіх чинних юридичних норм певної держави. Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх розподілі за галузями та інститутами права. Суть її в тому, що галузі поділяються на інститути. Наприклад, галузь цивільного права поділяється на інститути права власності, зобов'язувального права, авторського права тощо.
14. Поняття та склад правопорушення.
Правопорушення – суспільно шлідливий, протиправний вчинок деліктоздатного суб'єкта, який тягне за собою юр. відповідальність.
Склад правопорушення становлять:
1) суб’єкт (деліктоздатна фіз. особа або делікт об’єднання, які вчинили правопорушення);
2) об’єкт (певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямовано винне протиправне діння);
3)об’єктивна сторона (зовн. прояв злочину, що означає яким чином здійснювалося правопорушення, якою була поведінка і її результат);
4) суб’єктивна сторона (психологічна діяльність особи. пояснюється через: вину, мотив, мету).
15. Правова держава та її ознаки.
Правова держава – така держава, в якій пануе право, де діяльність усіх її органів і пос осіб здійснюється на основі і в межав норм, визначених правом.
1) панування права як особливої соц. цінності;
2) непорушність закону, підпорядкованість самої держави, її органів, службових осіб і гром-н законам, які діють в країні;
3) непорушність прав і своб, їх охорона і гарантованість;
4) взаємна відповідальність держави і особи;
5) наявність механізму реалізації прийнятих законів та інших правових актів;
6) розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.
7) принцип „уседозволеності” того, що не заборонено
15. Конституція Ук. Структура і характер.
Конституція – основний Закон держави, у якому закріп-люються засади суспільного і державного ла-ду, правовий статус людини і громадянина, основні принципи організації та діяльності держ. апарату, місцевого самоврядування, здійснення оборони країни, гарантування її безпеки.
Основні риси конституції:
1) основоположний хар-р – предмет регулювання конституції є найважливіші політико-правові суспільні відносини.
2) народний хар-р – конституція виражає інтереси народу та має служити йому.
3) реальний хар-р – відповідність фактично існуючим суспільним відносинам.
4) стабільність
Конституція України складається з преамбули (вступної частини) та 15 розділів (161 стаття)
16. Поняття, система та джерела конституційного права.
Конституційне право –галузь права, що являє собою сукупність норм, які ругулюють основи суспільного і державного устрою країни, основи взаємовідносин особи і держави, національно-державний і адміністр-тер устрій, систему і принципи діяльності держ органів.
Джерела конституційного права – це форми вираження держ-правових норм, за допомогою яких воля народу втілюється в конкретних пра-вових актах: Конституції, актах Верховної Ради народ-них депутатів, Президента України, органів державного управління, всенародних голосувань (референдумів), мі-сцевих Рад народних депутатів.
Система конст права – система інститутів і норм конст права
17. Загальні засади конституційного ладу України.
Розділ І Конституції України має назву “Загальні засади” і скл. з 20 ст. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин. Ст.1 проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Ст.2 прого-лошує Укр. унітарною державою, тобто такою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу Ук. В Ук встанов-лено республіканську форму правління. Держ влада ділиться на закон, вик і судову. У ст. 8,9,19 закріплено основні принципи побудови та функціонування нац. правової системи (верховенство права, найвища юридична сила Конституції, визнання положень Конституції нормами прямої дії). Норми, визначені ст. 10 –12 Конституції покликані врегулювати основи нац. розвитку та міжнаціо-нальних відносин. Основні засади екон. відносин закріплено у ст. 13,14,16. Ст. У роділі І Конституції закріплено засади нац. безпеки та зовнішньоекономічної діяльності нашої держави..............................
18. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.
Розділ ІІ, статті 21-68. + Декларація прав людини
Всі права, свободи та обов’язки можна поділ. на: політичні, соціальні,економічні, науково-культурні та екологічні.
Політичні – встановлюють участь громадян в управлінні державою та суспільством. (право обирати і бути обраним, право участі в референдумах, право на об’єднання в різні суспільні і політ. орг-ції, свобода слова, преси, демонстрацій)
Соціальні – соціальних захист громадян (право на працю, на освіту, медичне забезпеч., захист сім’ї).
Науково-культурні – захищають і виражають участь громад. в наук-техна. діяльності, культури (право на освіту, на користув. досягненнями науки і культури, прао творчості).
Економічні (свобода підприємн діяльності, наяв-ність різних форм власності, свобода само-управління комерц. підприємствати тощо).
Екологічні – забеспечення громадян чистим навкол. середов., водою, повітрям, забезпеч. безпеки від різних видів техн. діяльності тощо.
19. Громадянство України: порядок набуття та підс-тави припинення.
Громадянство – це усталений правовий зв’язок особи з державою, який виражається в су-купності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності.
Принципи гром-ва Ук:
єдине гром-во;
збереження гром-ва Ук в разі одруження чи розірвання шлюбу;
збереження гром-ва Ук особами, які прожива-ють за межами Ук;
захист державою гром-н, які прожив за корд; недопустимість видворення за межі Ук й видачі іншій державі.
Громадянство на-бувається:
1) за народженням;
2) за походженням;
3) че-рез прийняття до громадянства України;
4) через понов-лення в громадянстві України;
5) на підставах, передбач міжнар дог, згода на обов’язковість яких надається ВРУ.
6)Іноземців та осіб без гром-ва може бути прийнято за їхнім клопотанням в гром-во Ук. Умови набут-тя гром-ва:
визнання і виконання законів та Конст Ук;
неперебування в іноземному гром-ві;
безперервне проживання на законни хпідставах на території Ук протягом останніх 5 років (не поширюється на осіб, які народилися чи довели, що хоча б один з батьків дід чи баба нар. на території Укр);
володіння укр мовою в обсязі, достатньому для спілкування;
наявність законних джерел існування.
Гро-мадянство України припиняється:
внаслідок виходу з громадянства Ук;
внаслідок втрати громадянства Ук;
на підставах, передбачених міжнар договорами, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ.
Громадянство України регулюється Конститкцією, ЗУ “Про громадянство України” та ухваленими до них ін-шими нормативно-правовими актами.
20. Форми народовладдя в Україні. Референдум: поняття і види.
Народовладдя в Україні реалізується на основі Конст через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії.
До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів держ. влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і вик органів перед населенням.
Референдум – голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя. Види референдумів:
• імперативний (має загальнообо-в’язкове значення і не потребує ніякого затверження)
• консультативний (його результати юрид. сили не мають.);
• конституційний референдум (унаслідок якого змінюється, прийм або відхиляється конст)
законодавчий (щодо зміни, прийняття або відхилення певного закону);
• обов’язковий (це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією пролем)
• факультативний (коли референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення пев-них питань).
21. Виборче право та виборча система України.
Виборче право має два значення: 1) сукупність усіх норм законодавства, які ркгламентують порядок формування представницьких оргнів держави, 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраним (пасивне виборче право).
Виборча система – передбачений законодав-ством порядок формувння представницких органів влади.
Головні принципи виборчого права:
1)принцип загального, рівного, прямого 2)виборчого права та таємного голосування
3)вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів;
4) гласність;
5) безпристрасність до кандидатів з боку державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування;
6) рівність можливостей для всіх кандидатів;
7) свобода агітації;
|
