Головна » Шпаргалки! - Гроші та Кредит
5. Функція грошей як засобу обігу.
Функція Гр.- це певна дія чи “робота” Гр. щодо обслуговування руху варт в процесі суспільн. відтворення. Існує 5 функцій Гр: міри вартості, засоби обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових Гр. Засіб обігу – це функція, в якій Гр є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товару йде за схемою Т-Г-Т. Участь грошей вносить зміну: виникає продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т). При продажу (Т-Г) продавець отримує Гр, але може їх не відразу використати. Розрив схеми має велике значення: 1) з’являється можливість затримувати Гр. і нагромаджувати варт.?розширює цілі і розвиток вир-ва; 2) поширюються межі бартеру: товар може продатися не тільки продавцеві, але й тому, хто має в ньому потребу ? розвиток конкуренції товаровир-ків. 3) власник Гр може придержувати Гр, використати на інш. ринку? розширення ринк. відносин. Тобто розвиваються ринкові відносини, повноцінні Гр
продажу за гр., коли гр. стали носієм капіталу і знаходяться в центрі ринку, коли на ринку розвивалася конкуренція (за покупця, за робоч. місце тощо), на ринку, де основна боротьба іде за отримання більшої суми гр. доходів. У проблемі ролі гр. розрізняють 2 аспекти: якісний і кількісний. В якісному ас-ті – роль гр. виявляється у тому, що саме гр. середовище позитивно впливає на розвиток сус-ного вир-ва через: 1) стимулюючу роль гр. - величезний стимул до праці. 2) виробляється стільки, скільки реалізується, а надлишок зберігається в гр. формі чи в позичковому капіталі. 3) дешевше реалізувати товар за гр. ніж за бартер, мінуючи посередників? економія на витратах, менше потреб в обігов капітали, задовольняються потреби споживачем. 4) ринок стає могутнім завдяки конкуренції, стимулюванню вир-ва та ек. споживання. Гр. в ринков ек. стають носієм позичкового капіталу через банки. Через податки, позичков. %, ціни, бюджетн. фінансування держава може регулювати ек. процеси на мікро- та макрорівнях. Кількісний аспект ролі гр. полягає втому, що через зміну гр. в обороті можна впливати на ек. процеси. Держава через банки змінюють платоспроможний попит, ціни, %, вал. курс. Через ці показники забезпечується вплив на темпи ек. розвитку, на стабільн. цін, на рівень зайнятості населення, інвестиції, розвиток імпорту та експорту тощо
11. Еволюція ролі грошей в перехідній економіці України.
Роль гр. в Україні помітно зростає. Той, хто має гр,, може купити будь-якій товар на внутр. ринку. З цього виникає потреба заробляти більше гр. і ек-но їх витрачати. Банківські заходи, грош-кредитна політика, динаміка цін регулюються державою. Але слабкість банк. сис-ми, інфляція, недовіра людей (перевага бартеру, переведення капіталу за кордон, конвертація його в інвалюту) негативно впливають на розвиток ек. Дивлячись на розвинуті країни можна виділити успішні напрямки в використанні гр: 1) переведення всіх сфер на ек. відносини, до самофінансування не тільки під-в, а й сфер науки, освіти, здоров’я тощо. 2) забезпечення інтересів виробника, окремих колективів для ефективного використання гр., ек. стимулювання. 3)доходи всіх ек. відносин гарантовано капіталізувати?зростання інвестицій, зміцнення банків. 4) забезпечення сталої варт. гр., участь їх в міновому процесі, витіснення бартеру.
12. Поняття грошового обороту, його суб’єкти, складові та загальна схема.
Гр. оборот - процес безперервного руху гр. між суб’єктами ек. відносин при обслуговуванні розширеного вир-ва. Розглянемо гр. оборот на макро-, мікрорівні, в сукупному гр. обороті і при індивідуальному капіталі. На макрорівні гр. обіг обслуговує весь капітал сус-ва: авансують гр. на вир-во?виготовлення вал. нац. прод-ту, оплата за прод-цію?реалізація нац. про-ту?суспільн. капітал в гр. формі, використання гр. виручки?розподіл вартості нац. прод. між власниками вир-ва та державою (через податки). У всіх ек. суб’єктах формуються.
Гр. агрегат – це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 – вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 – М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 – М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах, М3 – М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 – включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом.
Гр. маса визначається за формулою: MS = C+D, де С- М0, D- депозит
16. Характеристика базових грошей та грошових агрегатів.
Центральні банки структуризують гр. масу з врахуванням ліквідності окремих їх компонентів. НБУ відокремлює 4 гр. агрегати. Гр. агрегат – це специфічн. показник гр. маси, що хар-зує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності. М0 – вся готівка поза банк. сферою, найвужчий показник, регулювання і контроль за ним складніший. М1 – М0 + гр., які розміщені в банках на поточних рах. (депозити до запитання). Включає в себе гр., які виконують функцію засобу обігу та засобу платежу. Це найбільш ліквідні гр. М2 – М1+гр, які розміщені в банках на строкових вкладах, М3 – М2+ гр., які розміщені в банках для проведення трастових операцій. М2 і М3 – включають в себе функцію заощадження (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади). Ліквідність гр. маси знижується з кожним наступним агрегатом. Показник грошової бази – характеризує масу гр. з боку появу їх на балансі ЦБанку. Він включає в себе: всю готівку в обороті поза банк. сис-мою, резерви ком. банків на рах. в ЦБ, готівка в касах ком. банків. Гр. маса обчислюється за формулою: MB =C+R або Гб= Гвип+Грез, де Гвип (С) – сума готівки, випущен. ЦБ і не повернені в його фонди, він кількісно більший від М0 на суму готівки в касах банків., Грез – сума гр. резервів на рах. в ЦБ, він якісно і кількісно відрізняється від М1, М2, М3. Це сума зобов’язань ЦБ перед комерційними. Безготівковий елемент гр. агрегатів – зобов’язання ком. банків перед своїми клієнтами.
17. Швидкість обігу грошей, поняття, роль та фактори, що впливають на неї.
Швидкість обігу гр. – частота переходу гр. від одного ек. суб’єкта до інш. за певний період (рік, кв., місяць). Величина визначається за формулою: V=PxQ\M, де V – швидкість обігу гр., P- середній рівень цін на товари та посл, Q – фіз. обсяг товарів та посл., що реалізовані в даному періоді, M – середня маса гр., що перебуває в обороті за даний період. V –хар-зує інтенсивність використання запасу гр. в обороті М для оплати товарів та посл. Величина V залежить від частоти й обсягів товарн. відносин між суб’єктами. Нетоварні платежі (фіскально-бюджетн, кредитні) теж впливають на показник. Сер. тривалість 1го обороту = тривалості зберіган гр. у
ній дохід. Вони поділяються на депозитні зобов’яз. – гр. у повне розпорядження покупцям за умов їх повернення і сплати % ( банки залучають гр. у клієнтів: ощадні, трастові вклади); позичкові зобов’яз - обмеження в правах покупців при розпорядженні гр.: визначають цілі, гарантії: кред. угод, облігації, векселі тощо. 3 групи інструментів гр. обігу: позичкові угоди – відносини банк-клієнт при розміщенні кред. ресурсів, цінні папери – прямі відносини між покупцями та продавцями, валютні цінності – відносини між власниками 2-х різних валют. Останні 2 мають здатність до обігу, тут відокремлюють 2 самостійні ринки – цін.папер та валютний. Ціна має форму %, вартість її за споживчою варт – дохід для задоволення потреб. На гр. ринку, як і на товарному, діють сили попиту та пропозиції. , їх рівновага – стабільний %, як ціни гр. Суб’єкти його: юр та фіз особи, їх поділяють на 3 групи: 1) з продажу гр., 2) з купівлі гр., (сім. гос-ва, фірми, держ управління), 3) посередницькі операції: банки, інвест. та фін. КО, страх .фонди, ПФ тощо.
За інституційними ознаками гр. потоків виділяють: фондовий ринок – переміщення небанк. позичкового капіталу за допомогою фондових цінностей (акції, облігації). Цей ринок – широкі можливості для інвестицій; ринок банк. кредитів – прийом гр. від клієнтів та вклади, кредити й створення нових плат. елементів, розрах. між клієнтами банків, ринок послуг небанківських фін-кредитних установ – страх. компаній, ПФ, ліз. компанії, інвестиц. фонди.
За ек. призначенням гр., що купуються на ринку: ринок гр. – гр. купуються на строк до 1 року. Вони використовуються для руху накопиченого капіталу. Це короткострокові кредити банків, операції на міжбанк. ринку, казначейські операції; ринок капіталу – гр. на строк більше 1 року. Придбані гр. використовуються для звеличення основного та оборотного капіталу, для інвестиційних цілей (купівля житла). Основні операції: довгострокові кредити, облігації, акції.
та нові вимоги. Це банки, страх., інвестиц. КО тощо. Банки – ключові посередники тому що вони не тільки можуть акумульовувати кошти, а й створювати депозитні гр. Вони здійснюють розрах-касов обслуговування фін-кредитн. інститутів, тому можуть мобілізувати і використовувати вільні кошти.
22. Інституційна модель грошового ринку.
Ця модель відображає взаємозв’язок між 3-мя суб’єктами гр. ринку через потоки гр. та інструментів: ті, що заощаджують гр., ті, що запозичують і фін. посередники. Існують 2 сектори гр. ринку в цієї моделі: - сектор прямого фінансування, - сектор опосередкованого фін-ня. В секторі прямого ф-ня - гр. переміщуються від продавця до покупця прямо, опосередковано без участі посередників. В цьому секторі 2 каналу: канал кап. фін-ня – покупці залучають гр. в обіг, використовуючи інструменти – акції (емітенти продають акції); канал запозичень
26. Суть та основні елементи грошової системи.
Гр. с-ма – форма організації гр. обороту в країні, яка встановлена на законодавчому рівні. В Україні з-н про Нацбанк регламентує гр. с-му країни. В складі гр. с-ми існують підсистеми: 1) с-ма безгот. розрах., 2) валютн. с-ми; 3) с-ми готівк. обігу. Елементи гр. с-ми: 1) найменування гр. одиниці – нац. валюта з істор. корінь нації. 2) Масштаб цін – величина гр. одиниці, про це свідчить відмінності в рівнях цін на одні й ті ж товари в різник країнах. Він залежить від інфляційних процесів в економіці. Антиінфляційна політика - проти постійного зменшення масштабу цін через деномінацію. 3) Види та купюрність гр. – визначає законодавчий орган. Держава не відповідає за забезпечення небанк. плат засобів (векселя, чеки), а визначає умови їх обігу. Право емісії у ЦБ, так гр. мають вид банківських білетів (банкнот) – їх емісія використовується для кредитування ЦБ комбанків, уряду. Виняткові випадки емісії можуть доручатися мінфіну, тут гр. називаються скарбничими білетами – для покриття бюджетних витрат в умова кризи держ. фінансів. Допоміжну роль основній валюті відіграють розмінні монети, які забезпечують платежі на суми, менші від розміру гр. одиниці. Купюрність теж визначається державою, її зручність, законне обслуговування, уникнення фальшивок. 4) Регламентація безготівкового гр. обороту – принципи здійснення безгот. розрах між ек. суб’єктами (форми, порядок документообороту); режим використання гр. коштів, які зберігаються на рах. в банках; порядок відкриття рах. в банках; порядок здійснення міжбанківських розрах, ін. 5) Держава регламентує готівковий гр. оборот – держава розробляє сис-му від підробки готівки; визначає платіжність гр. знаків (1999); регламентує принципи організації готівкового обігу під-в через принципи НБУ: зберігання гр. в банку, розрах. в готівк. формі (3000,00 грн) та безготівковий розрах. 6) нац. валютн. сис-ма – складова частка гр. сис-ми країни, тому всі елементи нац. валютн. сис-ми включаються в гр. сис-му країни. • вал. курс – ціна гр. одиниці однієї країни, виражена в гр. од. іншої. Існує 2 режиму вал. курсу: фіксований – держава офіційно прив'язує до інвалюти; плаваючий – вільний курс на ринку, без впливу держави; керовано-плаваючий курс – ЦБ проводить операції по регулюванню курсу (Україна). • степінь конвертованості нацвалюти (повна, часткова, зовнішня та внутрішня, по хар-ру операцій: конвертування валюти по поточним операціям та по операц., пов’язаних з рухом капіталу). Грн – частково конверт. валюта, конверт по поточн. операц., по руху капіталу – не повністю конвертована; • режим використання інвалюти на нац ринку; • регламентація внутрішнього вал. ринку державою через ЦБ обумовлює операц. внутрішнього вал. ринка. • режим вал. обмежень • регламентація міжнар. розрах. та міжнар. кредитн. відношень; • режим формування та використання офіціальних
збільшення попиту на ринку. Причини ін-ії видно з формули Фішера: P=(MxV)/Q, тобто на зріст цін впливають маса гр. (М) – найбільший чинник, швидкість обігу гр. (V), скорочення вир-ва (Q). Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції гр. визначається гр-кредитн. політикою держави. Тобто заходами монетарної політики можна стримати ін-ію і створити сприятливі умови для подолання кризи. Кейсіянці на стороні ліберальної гр-кредитн. політики. Тобто монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутр. суперечностей і бути ліберальною для забезпечення пропозиції гр. на необхідному рівні. Наслідки ін-її: 1) в соціальній сфері – перерозподіл доходів між працівниками та підприємствами. Основа: здатність захистити свої доходи, їх зростання, монопольне становище. Страждають пенсіонери, студенти, науковці. 2) в економічній сфері: вплив на вир-во, торгівлю, кредитну та гр. систему, держ. фінанси, валютну систему, плат. баланс країни. Регулювання ін-її в умовах її зростання - держава проводить дефляційну політику, при цьому використовує механізм фіскальної та монетарної політики. Фіскальна: зниження розходів держ. бюджету, жорстка податкова політика, випуск цін. паперів. Монетарна п-ка: політика ЦБ дорогих гр. – пол-ка гр.-кредитн. рестрикції (збільшення норми обов’язкового резервування), зріст % ставки + ЦП, в якості продавця ЦБанк.
31. Суть, цілі та види грошових реформ.
Гр. реформи – повна чи часткова перебудова гр. с-ми, яку проводить держава з метою оздоровлення гр., чи поліпшення механізму регулювання гр. обороту стосовно нових соц-екон. умов, чи одне і друге водночас. Мета – стабілізація гр. обороту. За глибиною реформаційних заходів: 1) структурна (повна) гр. реформа – перехід від біметалізму до золотого монометалізму, до паперово-гр. чи кредитн. обігу. Зміна в виді гр., в структурі економіки, держ. фінансів, банк. та валютн. системах (СРСР). 2) реформи часткового типу – зміни в гр. обороті, окремих елементів гр. с-ми, в масштабі цін, виду, номіналу, в емісії. Поділяються на формальні р-ми - зміна купюри на інший зразок, але масштаб цін не змінюється, та деномінаційні р-ми (зміна 100$ та 50 $) – збільшення гр. одиниці (масштаб цін). За хар-ром обміну старих гр. на нові: 1) неконфіскаційні р-ми – уцінка запасу гр., доходів, цін 2) конфіскаційні р-ми – встановлюються критерії обміну: скільки можна обміняти одному ек. суб’єкту, депозитні гр. на нові та їх норми. 3) нуліфікація – всі старі гр. недійсні і вилучаються з обігу. 4) обмін по курсу, який знецінюють старі. За порядком введення в обіг нових гр.: 1) одномоментні р-ми: обмін гр. за 7-15 днів. 2) реформи паралельного типу – ЦБ емітує нові гр. та в обороті є старі, існують одночасно і паралельно. рухоме, ЦП, валютні цінності), зобов’язання 3-ї особи в погашенні боргу кредитору (гарантії, поручительства). Це захист від К. рисків. 5) платність користування - повернення кредитору власних гр. з %, який компенсує кредитору втрату доходу від позичених гр., стимулює позичальника до ефективного використання кредитн. гр.
36. Форми та види кредиту.
Кредит – це суспільні відносини, що виникають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Існує 2 форми позиченої вартості, яка рухається між кредитором та позичальником: товарна (від продажу товарів з відстрочкою платежу, при оренді майна, прокат тощо) та грошова (банки, міжнар. фін-кредитні установи, уряд, населення при заощадженні тощо). Вони пов’язані між собою та доповнюють одна іншу: позички, надані в товарн. формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Види: I) залежно від суб’єктів К. відносин: 1) банківський – основний, кредитор – банк; 2) державний – кредитор держава, виступає як позичальник (як облігаційний К.) 3) міжгосподарський (комерційний) – суб’єкти госп. орг-ції (ф-ми) Наприклад, при відгрузці в кредит по векселю.4) міжнародний – резиденти різних країн; 5) особистий ( приватний) – фіз. особа. II) від сфери економіки: 1) виробничий – формування основного та оборотного капіталу на виробничі цілі; 2) споживчий – задоволення особистих потреб людини, сфера особистого споживання. III) за терміном: 1) короткострокові – до 1 року, 2) середньострокові – до 5, 3) довгострокові – понад 5. Основа поділу - тривалість обороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена варт. IV) За галузевою спрямованістю – К. в промисловість, в с\госп, в торгівлю, в буд-во (в житлове буд-во), інші галузі. V) від цільового призначення: 1) К. на формування виробничих запасів (сировина), 2) у витрати вир-ва (сезонні витрати в с\госп.) 3) на створення запасів готової продукції (залишки на складах), 4) у тимчасових розривах в платежах (з\пл, розрах з постачальником) VI) за організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок: забезпечений та незабезпечений К.; прямий та опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.
37. Процент за кредит, суть, фактори, зміни, роль.
Позичковий процент – плата за користування позичковим капіталом, його ціною. Це ек. категорія і розглядається, як складова частина К, виграє важливу стимулюючу роль, основний двигун кред. відносин. Величина доходу, який отримують від надання гр. в борг наз. процентними грошима, або процентами. Джерело сплати % - додаткова вартість в процесі вир-ва, а його кількісне визначення – його ставка або норма. Норма позичкового % - відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал,
К. Але в Україні таких рах. не відкривають. 4) овердрафт – відкривають позичковий рах. з лімітом, з якого оплачуються розрах. документи. За формою залучення кредиторів – 1) двосторонній – між банком і позичальником, 2) консорціумний (синдикатний) – створення банк. консорціуму для зменшення ризику К. Банк як банк-менеджер. 3) паралельний (багатосторонній) – участь деяких банків. За забезпеченістю повернення – 1) забезпечені – нерухому, рухоме майно, ЦП, гарантії тощо. 2) незабезпечені – рідко, тільки надійним постійним клієнтам. За ступенем ризику – 1) стандартні – фін. стійким позичальникам, які повертають К. в строк, 2) з підвищеним ризиком – нестійким. За строками повернення – 1) строкові – строк погашення ще не настав, 2) до запитання – видаються банком на невизнаний термін, погашення за можливістю клієнта 3) відстрочені (пролонговані) – банк переніс терміни за проханням клієнта 4) прострочені – не погашені в строк. Загальні принципи банк. К: цільовий хар-р, забезпечення повернення; строки повернення; платність. Державний К. – К. , де один із учасників (позичальник чи кредитор) є держава. Призначення - вирішення держ. проблем: дефіцит держ. бюджету, К. окремим суб’єктам господарювання, населенню тощо. Споживчий К. – надається на споживчі цілі юр. чи фіз. особам. Надається банками, кред. установами (ломбард , під-ва зв’язку (телеф. розмови в кредит), орг-ції – продаж товарів в розстрочку тощо), спец. Фонди на під-вах. Роль: забезпечення соц. потреб населення; формування платоспроможного попиту населення ? розвиток економіки, процесу реалізації, ріст прибутку і доходів держ бюджету, регулювання гр. обігу в країні.
40. Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці Україні.
З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні під-ва, держ. власність, приватні під-ці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення К., на покриття дефіциту оборотного капіталу під-в. У 1991 р. Законами України було легалізовано ком. кредит, вексельний обіг, якій здійснювався зг до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями, де визначалось, що ком. кредит може надаватися і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації К., зосередження його в руках великих укр. банків. Це привело до використання К. в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками.Через дефіцит кред. ресурсів банки надавали короткострокові К переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої держ. позики обсягу набув держ. кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рах. резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов
гр. оборот через зміну пропозиції гр. (формування готівки та депозиту - додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. Резерви ЦБ поділяються на 1) нагромаджувальні (обов’язкові) 2) вільні (надлишкові), встановлює норму обов’язкового резерву для комбанків. ЦБ поєднують риси банк. установи і держ. органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління гр. ринком, керуючись держ. інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юр. особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник. Організаційний статус ЦБ – визначення завдань та функцій, формування статутного капіталу, взаємовідносини банку з держ. органами (з фіскальною, ціновою, інвестиційною політикою), визначення керівництва. ЦБ взаємодіє з урядом через фінансування дефіциту держ. бюджету. ЦБ виникли наприкінці 18 ст. на базі емісійних банків. Це була епоха промислової революції, зріст машинної індустрії, поява нових галузей, активізація дія-ті банків ? поширення гр. маси і підвищення значення банкнотного обігу, потреба в надійному платіжному засобі. Держава повинна була регулювати гр. обіг через централізацію і концентрацію емісії банкнот. Право емітування закріпила з одним емісійним банком і мала змогу впливати на пропозицію гр., фінансувати держ. витрати. Тобто потреба в централізації банк. емісії спричинила виникнення емісійних банків. Основні засади дія-ті ЦБ: 1) це емісійні центри готівково-гр. обігу. Монопольне право емісії гр. коштів. 2) це банки банків; касове, кредитне та розрахункове обслуговування комбанків 3)це банки регулювання та догляду, встановлюють право поведінки, ек. нормативи, резерви. 4) банкір уряду та їх фін. агент 5) провідник гр-кредитн. (монетарної) політики. 6) отримання прибутку не є метою дія-ті ЦБ. Основне – регулятивний початок. НБУ створен в 1991. 1999 – з-н про Нацбанк, регламентується конституцією. НБУ підпорядковується Верховній Раді та Президенту. Органи управління: Рада НБ –
15 чол, 7 з казначеїв Верх. Ради, 7 від Президента, Голова. 2-й орган – Правління НБ. Голова - ВР
|
