Шпаргалки! - Економіка. Планування

16. Особливості оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного, серійного і масового типів виробництва.
В одиничному типі виробництва (виготовлення різних виробів одиницями або невеликими партіями за окремими замовленнями без регулярної повторюваності у плановому періоді). Головне завдання ОКП на підприємстві цього типу полягає у забезпеченні: своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких виробничих циклах і менших витратах при виготовленні продукції. Вони розробляються у порядку, зворотному доходу технологічного процесу, починаючи від заключної фази, тобто випробовування виробу:• плани-графіки виконання замовлення;• об’ємні розрахунки завантаження устаткування (при яких визначається завантаження і пропускна спроможність устаткування і визначається нестача або надлишок устаткування);• величини календарних випереджень (тобто період на який кожний попередній процес випереджає наступний). В серійному типі виробництва (головною особливістю серійного виробництва є виготовлення більш обмеженої, в порівнянні з одиничним, номенклатури виробів періодично повторюваними серіями. У той же час, число детале-операцій, що виконуються у цехах, значно перевищує число робочих місць, тому одночасне виготовлення усієї номенклатури деталей і вузлів неможливе. Виникає необхідність виготовляти їх партіями, що чергуються). Головне завдання ОКП у серійному виробництві – забезпечити періодичність виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування площ, робітників. Виконуються розрахунки щодо:• розмір серій,• розмір партій: Партія = Т п.з. / t шт*а, де: Тпз підготовчо-заключний час необхідний для запуску партії деталей у виробництво; tшт – трудомісткість виконання одиниці роботи;  - % втрат часу на налагоджування устаткування.• періодичність запуску випуску: Періодичність = П/N, де: П – партія, N – середньодобовий випуск деталей. •тривалість виробничого циклу;• величини випереджень запуску партій; •нормальний рівень заділів (запасів деталей). В масовому виробництві ( характеризується стійким випуском обмеженої номенклатури виробів, великими обсягами випуску, високим рівнем безперервності та ритмічності виробничого процесу, широким застосуванням методів потоку.) Головним завданням ОКП – організація і забезпечення безперервного руху деталей та виробів за операціями виробничого потоку та виконанням цих операцій у встановленому ритмі роботи. Використовується такі подетальні системи:• такт r = Фсер/N, де: Ф – фонд часу роботи конвеєра; N – програма. •регламенти роботи ліній; •розрахунок кількості місць і їх завантаження:- кількість робочих місць розрахункова (станків) = tшт/r - коефіцієнт завантаження. Отже, які б системи і методи ОКП не застосовувалися на кожному конкретному підприємстві, їхня мета залишається єдиною – забезпечити рівномірність перебігу виробничого процесу й ефективно виконати головну мету підприємства – випуск якісної продукції в необхідній кількості та у встановлені терміни.

17. Зміст планування матеріально-технічного забезпечення виробництва та послідовність його розробки.
Важливою умовою виконання виробничої програми являється її матеріально – технічне забезпечення (МТЗ).На підприємстві МТЗ виконує відділ забезпечення в функції якого входить: виявлення потреби в матеріалах, енергії, устаткуванні, паливі; визначення запасів матеріальних ресурсів; облік і контроль виконання планів забезпечення; поточне регулювання забезпечення матеріальними ресурсами. Планування забезпеченності здійснюється в такій послідовності:1. Підготовча робота (забезпечення бланками-формами, інструктаж тощо); 2. Визначення джерела забезпечення потреби в матеріалах; 3. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах; 4. Розробка норм виробничих запасів. Основні дані для визначення потреби – погоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів та послуг і норм витрат на їхнє виготовлення. Потребу можна розрахувати на основі двох методів. Найбільш поширеним є – прямого розрахунку (подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та інші). При подетальному методі потреба в матеріалах визначається як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей. Потреба у матеріальних ресурсах: Пі= - Ні*N*Кзн., де Пі - потреба у матеріальних ресурсах по видах, N – норма витрат матеріалу, Ні – кількість виробів у виробничій програмі Кзн – коефіцієнт зниження норм витрат. При освоєнні випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують по аналогах. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби

18. Планування потреби в матеріальних ресурсах.
В процесі планування МТЗ необхідно визначити оптимальну партію закупівлі матеріалів:
а) графічно:
б) аналітично: По формулі Вільсона: n= корінь ((2МО)/(Ц*Сскл)), де: М – річний обсяг закупівлі матеріалів в натуральних показниках; О – витрати по обслуговуванню закупок у розрахунках на 1 партію; Ц – ціна за одиницю товару; С склад – витрати по складанню, у % від вартості середньорічного виробничого запасу ( у вигляді десятих).

19. Запаси і регулювання їх розмірів.
Запаси – матеріальні активи, які утримуються для подальшого продажу, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, утримуються для споживання під час виробництва продукції. Види: виробничі (сировина; основні та допоміжні матеріали; комплектуючі вироби, покупні напівфабрикати та ін матеріальні цінності; МШП), незавершене виробництво, готова продукція. При нормуванні виробничих запасів враховують призначення та фактори, які визначають їхню величину. У процесі регулювання запасів визначається:• страховий запас – нижче якого не може зменшуватись запас;• мінімальний запас – він складається з кількості матеріалів необхідних на період з моменту розміщення замовлення до моменту постачання матеріалів на склад + страховий запас.• максимальний запас – який створюється в момент надходження матеріалів на склад;• точка розміщення замовлення – розмір при якому необхідно видати замовлення на закупку нової партії матеріалів. ( В підручнику запаси умовно поділяють на поточні ( забезпечує виробництво в інтервалах між поставками), страхові (забезпечує виробництво у випадках відхилення від запланованих умов поставки; практично страховий запас планується в розмірі 25% максимального відхилення рівня запасу перед поставками від його середньої величини) та підготовчі (дозволяє здійснювати підготовку матеріалів до виробничого застосування)) Головне завдання методики нормування виробничих запасів полягає в безперервності виробництва та виконанні виробничих програм.

20. Визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах.
Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна розбити на декілька послідовних етапів: визначення потреби кожного цеху в матеріальних ресурсах; установлення нормативу цехових запасів; визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду; встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів; установлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства. При масовому та великосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат. В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб. Крім того, при визначенні потреби цехів у матеріалах враховують очікувані залишки їх на початок розрахункового періоду та нормативні величини запасів на кінець цього періоду. У загальному вигляді потреба цеху щодо кожного типу різновиду матеріалу визначають так: Пц = -і від 1 до н (Ац*НВм), де Ац – виробниче завдання цеху за кожним найменуванням; НВм – норма витрат матеріалів; н –кількість найменувань продукції чи робіт, на які використовується даний різновид матеріалу в цеху. Цех повинен отримати таку кількість матеріальних ресурсів, скільки потрібно для виконання завдань про випуску продукції. Доцільно встановлювати цехам ліміт відпуску сировини та матеріалів на п5евний період ( Лц = Пц + Змц – Змф , де Пц – потреба цеху в певних матеріалах для виготовлення продукції або виконання робіт; Змц – запаси матеріалів, які постійно знаходяться в цеху; Змф – фактичні залишки невикористаних матеріалів на початок того періоду, на який установлено ліміт).Існує два способи забезпечення виробництва матеріалами: пасивний (робітники цеху самі одержують матеріальні ресурси зі складу, тобто своїми силами виконують навантаження, транспортування та розвантаження матеріалів, що їх виділені) та активний (подачу матеріальних ресурсів зі складів до цехів та на дільниці організовують та здійснюють робітники складів).

21. Види виробничої потужності, чинники, що її визначають і послідовність розрахунків.
де: Т використ. – введеної потужності в місяцях (від початку введення в експлуатацію до кінця року); Т невикорист. – термін на протязі якого виведена потужність не використовувалась; Т вхідна – потужність на кінець року; Т вивед. – потужність, яка буде виведена. Виробнича потужність підприємства визначається виходи з потужності провідних підрозділів (дільниці що виконують головні технологічні операції у виготовленні профільної продукції).
Розрахунок виробничої потужності проводиться з метою обґрунтування можливостей випуску запланованого обсягу реалізації. Виробнича потужність –це максимально можливий випуск продукції в номенклатурі, який може випустити підприємство, цех, дільниця при повному використанні устаткування, площ і прогресивної технології. Фактори впливу на виробничу потужність: кількість устаткування, рівень його фізичного і морального зносу; рівень прогресивності технологічних процесів; режим роботи підприємства і його підрозділів; кваліфікація й розташування робочих кадрів; якість обслуговування робочих місць; номенклатура, асортимент і якість продукції; тривалість виробничого циклу та трудомісткість виготовлення продукції. Виробнича потужність вимірюється і розраховується у: натуральних показниках; умовно-натуральних; грошових і трудових вимірниках (нормогодинах).Розрізняють такі види потужності: а) вхідну потужність (на початок року); б) вихідну потужність (на кінець року); в)середньорічну – використовується для обґрунтування виробничої програми. Розраховується по формулі:

де: Т використ. – введеної потужності в місяцях (від початку введення в експлуатацію до кінця року); Т невикорист. – термін на протязі якого виведена потужність не використовувалась; Т вхідна – потужність на кінець року; Т вивед. – потужність, яка буде виведена. Виробнича потужність підприємства визначається виходи з потужності провідних підрозділів (дільниці що виконують головні технологічні операції у виготовленні профільної продукції).

22. Методика розрахунку виробничої потужності;
Послідовність розрахунку потужності: Потужність провідного устаткування; потужність провідної дільниці; потужність провідного цеху; потужність підприємства. Розрахунки проводяться технологічними службами підприємства. В складальних цехах і дільницях потужність визначається по виробничій площі. Слід мати на увазі, в розрахунку виробничої потужності підприємства включається устаткування встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного), а також те, що ВП розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ. Виробничі ланки, потужності яких нижче рівня провідних вважаються вузькими місцями, на яких необхідно запровадити технічні й організаційні заходи, які дозволять довести їх потужність до рівня провідних. При розрахунку виробничої потужності використовують слідуючи фонди часу: 1.Календарний фонд = (24 год*360 днів)*(1-а/100), де:  - це % втрат часу на ремонт. Цей фонд використовується у розрахунку виробничої потужності підприємств з безперервним виробництвом (металургійне, хімічне).2.Режимний фонд=S(Гроб*Дроб – Гнероб*Дпередсвяткові), де: S – змінність (кількість змін).3. Ефективний Розрахунок ефективного фонду часу роботи одиниці устаткування відбувається за формулою: фонд=Фреж*(1-а/100). В загальному вигляді виробнича потужність визначається: = Ф ефективний / Т, де: Т – трудомісткість оброки виробу з урахуванням коефіцієнту виконання норм – КВН>1.Трудомісткість розраховується за формулою: = t шт / КВН, де: t шт – трудомісткість шт. Методика розрахунку виробничої потужності залежить від характеру цехів, їх спеціалізації, тобто від типу виробництва: а) безперервно потокових лініях (конвеєрах):П= Р = Феф/r, де: r – такт (період між виходом 1 і іншої продукції). б) в умовах серійного виробництва: = Феф/ Т виробу- представника, де: Т – трудомісткість. в) в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва з широкою номенклатурою потужність розраховується у такій послідовності:1. визначається трудомісткість обробки всієї виробничої програми по групах устаткування: ТN=- від 1 до n (Ті*Nі), де: TN – трудомісткість обробки всієї виробничої програми. 2. визначається пропускна спроможність по групам устаткування: Р = Феф*С, де Р – пропускна спроможність 3. співставляється пропускна спроможність з трудомісткістю виробничої програми і визначається коефіцієнт потужності: К потужн. = Р/ ТN, де ТN – трудомісткість виробничої програми 4. встановлюється коефіцієнт потужності по провідній групі устаткування і проектуються заходи по доведенню потужності “вузьких місць” до потужності провідної групи устаткування. 5. визначається потужність цеху в натуральному виражені по провідній групі: П = N*K потужності провідної групи , де: N – виробнича програма. г) розрахунок виробничої потужності в складних підрозділах виконується по такій формулі: Пскл. = Фплощі/ (Sод*Тц), де S од. – виробнича площа необхідна для зборки виробу, Т циклу – термін складання виробу в годинах,Ф площі – фонд часу складального підрозділу, який розраховується: Фплощі=Фрежимне*Sвиробничо-складського підрозділу Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробничої програми потужності підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну потужність.

23. Визначення максимально можливого випуску продукції з наявної потужності.

24. Система показників виробничої потужності.
При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому при розрахунках і складанні балансу значне місце відводиться показникам за допомогою яких можна визначити стан використання діючих потужностей і на підставі цього розробити заходи для поліпшення використання виробничих потужностей і збільшення виробництва продукції. Найбільш об’єктивну аналітичну інформацію про рівень використання виробничих потужностей дає система показників, яка : на три групи: 1. Показники, які характеризують рівень освоєння проектної та використання середньорічної виробничої потужності підприємства: коефіцієнт освоєння проектної потужності Кп=В/Мп, де В – випуск продукції, передбачений проектом; Мп – проектна потужність (характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з ціллю досягнення стабільного випуску продукції не нижче рівня передбаченого проектом); коефіцієнт використання середньорічної виробничої потужності Кі=Вп/Мср, де Вп – фактичний чи плановий річний випуск продукції (товарної), Мср – середньорічна виробнича потужність даного обладнання (включаючи потужність, що зайнята в період підготовки виробництва, освоєння, введення нової техніки, за мінусом потужності, відведеної на період реконструкції підприємства). По значенню Кі можна судити про ступінь використання та наявності резервів виробничої потужності, а також про рівень завантаженості планового завдання підприємства на поточний рік. Чим > 1 тим краще використовується виробнича потужність. 2. Показники, які характеризують використання устаткування у часі та у потужності (коефіцієнти екстенсивної та інтенсивної завантаженості); Коефіцієнт екстенсивного завантаження визначається відношенням часу фактичної роботи обладнання (за зміну, добу, місяць, рік) до планового (максимально можливому) фонду часу роботи обладнання за цей же період. Ке= Фф/Фп , де Ф – час роботи обладнання. Коефіцієнт змінності Кзм = t ст.-см./ с , де tст-мс. – фактично відпрацьоване число станко-змін за добу; с – загальна кількість наявних станків у парку. Коефіцієнт інтенсивного завантаження Кі.н. = Вф/Вп, де В – випуск продукції за одиницю часу. Інтегральний коефіцієнт завантаження дає загальну характеристику рівня використання обладнання як по виробництву, так і за часом. Визначається добутком: Кінт.= Ке*Кі.н.3. Показники використання устаткування та площ у вартісних та натуральних вимірниках. Коефіцієнт, що характеризує ефективність використання внутрішньозаводських площ Кпл=Вп/Вм, де Вм –випуск продукції, т., шт., мс 1 м2 за прийнятою розрахунковою потужністю. Аналіз приведених показників за групами системи дозволяє отримати достатньо достовірну інформацію про рівень використання та наявність резервів виробничих потужностей підприємства в цілому та їх виробничих підрозділів та визначити заходи щодо покращення їх використання.