Бібліотека - БЖД - Основи безпеки життєдіяльності людини

Спека — температура вище +30 °С. Найжаркішими є південні, південно-східні та східні області України і АРК, де кількість днів з температурою вище +30 °С сягає 30, а ймовірність такої температури в липні-серпні тут становить 90–99 %. Спека при незначній кількості опадів або їх відсутності формує посушливу погоду, яка негативно впливає на тваринний і рослинний світ. Суховій — збереження протягом 3–5 днів температури вище +25 °С і відносної вологості повітря менше 33 % при швидкості вітру близько 5 м/с у період цвітіння і визрівання зерна. Зазвичай суховії спостерігаються при антициклонічному типі погоди, у відрогах або на західній і південно-західній периферії антициклонів, розташованих над південно-східними районами. Інтенсивні й дуже інтенсивні суховії спостерігаються кожного року з квітня по вересень, найчастіше у червні-серпні. Добовий хід стихійних суховіїв аналогічний ходу температури повітря і швидкості вітру, має чітко виражений максимум пополудні. Найсприятливіші (70–80 %) до інтенсивних суховіїв східні, південно-східні та центральні області. Ушкоджуючи рослини на різних фазах їх розвитку, суховії призводять до зниження врожайності сільськогосподарських культур, а іноді до повної втрати врожаю. Заморозки — зниження приземної температури повітря нижче 0 °С у вегетаційний період, між датами стійкого переходу температури повітря через 5 °С навесні й восени. Особливо небезпечні вони для ранніх культур. Весняні заморозки у квітні найчастіше спостерігаються в Запорізькій області та АРК; у травні (60 %) — у північних і східних областях. Восени найбільш морозонебезпечними (50 %) є Чернігівська, Київська та Сумська області. У цьому контексті цікаво навести історичний приклад, який згадується в поемі Т. Шевченка “Москалева криниця”. Ідеться про холодну зиму 1782 р., коли в Україні сніг лежав до червня. Цей випадок увійшов в історію як Велика зима. Гідрологічні (прісноводні) надзвичайні ситуації гідрологічного характеру можуть бути викликані наведеними далі явищами. Високі рівні води (водопілля, повені) — досягнення і перевищення річками рівнів критичної позначки, небезпечної для певної місцевості. Повені виникають під час тривалих злив і в результаті інтенсивного танення снігу. Найвірогіднішими зонами можливих повеней на території України є такі: • у північних регіонах — басейни річок Прип’ять, Десна і їх притоки. Площа затоплення повінню лише в басейні р. Прип’ять може досягати 600–800 тис. га;
• у західних регіонах — басейни верхнього Дністра (площа можливих затоплень — 100–130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень — 20–25 тис. га) та їх притоки; • у східних регіонах — басейни річок Сіверський Донець з притоками, річок Псел, Ворскла, Сула та інших приток Дніпра; • у південному і південно-західному регіонах — басейн приток нижнього Дунаю, річка Південний Буг та її притоки. Українські Карпати і Закарпаття належать до зливонебезпечних районів Європи, що є чинником існування в цьому регіоні потенційної паводкової небезпеки. Це несприятливе природне явище повторюється на карпатських річках 4–5 разів на рік. Причому існують певні закономірності їх виникнення, що виявляється у чергуванні періодів підвищеної та низької водності. Саме в періоди підвищеної водності паводки набувають загрозливого, інколи навіть катастрофічного характеру. Наприклад, паводки різної висоти водності спостерігалися на річках Закарпаття у 1882, 1887, 1902, 1912, 1925, 1941, 1947, 1970, 1978, 1980 р., коли за рік випадало до 1600–2500 мм (при річній нормі 1000–1100 мм) опадів, а в окремі місяці — до 250–400 мм (при місячній нормі 70–120 мм). У листопаді 1998 р. катастрофічний паводок завдав загальних збитків на суму 810 млн грн; від цієї стихії постраждало понад чверть закарпатців. У повоєнні роки (кінець 40 — початок 80-х років ХХ ст.) на річках басейну Тиси виникнення паводків різного походження спостерігається практично щорічно, а в окремі роки — кілька разів на рік. Стихійне лихо завдає значних збитків сільському господарству: затоплює угіддя, зерносховища, склади мінеральних добрив. Ситуація в цей період ускладнюється ще й появою зсувів і потужних селевих потоків. У разі їх активізації під загрозу руйнування підпадають будівлі, автошляхи, залізниці, продуктопроводи, ЛЕП та інші інженерні комунікації. Повені в басейні річки Прип’ять окрім звичайної небезпеки несуть у собі ще й додаткову, що зумовлюється підвищенням виносу радіонуклідів за межі зони відчуження, а відтак і підвищенням колективної дози опромінення населення. Маловоддя — об’єм весняного водопілля, водність у меженний період на великих річках, що становить 20 % і менше від норми. Затори — скупчення великих мас льоду на поверхні річок. Затори призводять до затоплення населених пунктів, об’єктів, споруд.

Селі — грязьові або грязекам’яні потоки, що раптово виникають у руслах гірських річок. У гірських частинах Карпат і Криму розвиваються селеві процеси. Тридцять міст, селищ і сільських населених пунктів в АРК, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій областях перебувають під загрозою впливу селевих потоків. Загалом у Карпатах виявлено 219 селевих басейнів. Найбільшою активністю характеризуються басейни річок Черемош, Дністер, Тиса, Прут. Масове сходження селевих потоків може призвести до руйнування, занесення селевими відкладами будівель, споруд, транспортних магістралей, ліній зв’язку і ЛЕП. Низькі рівні води — зниження рівнів води нижче проектних позначок водозабірних споруд, що призводить до перебоїв у постачанні питної води в міста з населенням понад 100 тис. Ранній льодостав і поява льоду на судноплавних водоймах і річках — покриття льодом поверхні водойм і річок до 10 листопада. Викликає вмерзання пасажирських і вантажних суден. Підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення) — підвищення рівня ґрунтових вод на забудованих територіях до глибини понад проектні норми осушення (згідно зі СНіП 2.06.15-85) з істотним погіршенням умов проживання або в місцях розташування об’єктів економіки, яке істотно впливає на їх роботу в регламентному режимі. Основними причинами підтоплення є втрати води з інженерних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів природних дрен (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв’язку з асфальтуванням, баражний ефект фундаментів, трас колекторів, тунелів. У зоні підвищених рівнів ґрунтових вод перебуває 15 % території України (в тому числі 200 тис. га у зонах зрошення). У зону підтоплення потрапляють 240 міст і селищ міського типу, 138 тис. приватних будинків. Останніми роками система великих водосховищ Дніпровського каскаду зумовила підняття рівня води у Дніпрі від 2 до 12 м, унаслідок чого відбулося підтоплення величезних площ Придніпров’я. Спостерігається катастрофічний ступінь ураження цим процесом (50 %) у зоні впливу Кременчуцького водосховища. Будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд у зоні впливу Північно-Кримського каналу призвело до підтоплення угідь на 96 тис. га. Таким чином, ці явища хоч і належать до природних, проте мають ознаки техногенно підсилених.

Весняні зливи в 1998–1999 рр. в окремих районах Миколаївської, Запорізької, Одеської та Херсонської областей призвели до одного з небезпечних природно-техногенних процесів — підтоплення забудованих територій, руйнування житлових будинків і відселення їх мешканців. Отже, процес підтоплення викликає несприятливі зміни природно-техногенного середовища. Ситуація, що склалась у країні з процесами підтоплення, значною мірою викликана недоліками, які існують на всіх етапах містобудівної діяльності — від інженерно-геологічних розвідок для будівництва до експлуатації територій. Слід зауважити, що на міських територіях, які підтоплюються, упроваджують захисні заходи, які зазвичай призначені для ліквідації та запобігання підтопленням окремих об’єктів і не розраховані на непередбачувані додаткові навантаження, що й призводить до виникнення надзвичайних ситуацій. На території України у разі руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 12 гідровузлах і 16 водосховищах річок Дніпро, Дністер, Південний Буг і Сіверський Донець можуть виникнути катастрофічні затоплення. Загальна площа затоплення може сягнути 8294 км2, до якої потрапляють 536 населених пунктів і 470 промислових об’єктів різноманітного призначення. Для катастрофічного затоплення під час руйнування гідроспоруд характерні значна швидкість поширення (3–25 км/год), висота (10–20 м) та ударна сила (5–10 т ⋅ с/м2) хвилі прориву, а також швидкість затоплення всієї території. Унаслідок цього явища можливе руйнування будівель, порушення роботи енергосистем (пошкодження до 2000 км ЛЕП), виведення з ладу мереж і споруд газового господарства, систем водопостачання, порушення транспортного сполучення. Снігові лавини — сніговий обвал із крутих схилів гір. Викликає засипання снігом транспортних магістралей, руйнування будинків. У лютому-березні й у період відлиг райони хребтів Горгани, Полонинський, Чорногори є лавинонебезпечними з обсягом снігових лавин до 300 тис. м3. Гідрологічні (морські) ситуації Сильне (високе) хвилювання на морі та водосховищах — висота хвиль на акваторіях водосховищ — 2 м і більше, Азовського моря — 3,5 м і більше, Чорного — 6 м і більше. Сильне хвилювання на морі та водосховищах виникає під впливом штормового вітру. Воно призводить до масових аварійних ситуацій на флоті, затоплення і руйнування гідротехнічних та інших споруд у прибережній зоні та на узбережжі. Через хвильові процеси щорічно безповоротно втрачається понад 100 га прибережних територій. Під постійною загрозою руйнування перебувають розміщені в береговій зоні матеріальні цінності (житлові будинки, курортні комплекси, інженерні комунікації, сільськогосподарські угіддя) загальною вартістю понад 5 млрд дол. США. Одноразові матеріальні збитки від впливу сильних штормів на узбережжях Чорного та Азовського морів (1969, 1971, 1983, 1992) досягали 200 млн дол. США. Сильне коливання рівня моря — досягнення і перевищення рівнем моря критичної відмітки для певної ділянки узбережжя (при підвищенні або зниженні рівня моря через вітрові нагони або згони води). Сильне коливання рівня моря призводить до масових аварійних ситуацій із травмуванням або загибеллю людей унаслідок затоплення (обміління) прибережних акваторій при підвищенні (зниженні) рівня моря. Сильний тягун у портах — горизонтальні коливання суден 2–4 м і більше під впливом довгоперіодних (0,5–5 хв) хвиль і брижів вище 20–40 см. Унаслідок сильного тягуну можливі травмування або загибель людей через виникнення аварій на суднах і в портах. Ранній льодостав або припай — вмерзання суден або виникнення масових аварій на флоті, загибель суден і людей унаслідок появи у прибережній зоні важкопрохідного льоду або льодового покриву в аномально ранні строки. Відрив прибережного льоду — відрив і дрейф прибережного льоду у відкрите море і можливі надзвичайні ситуації в разі перебування на ньому людей і техніки або інших матеріальних цінностей. Швидке обледеніння суден — інтенсивність відкладення льоду на поверхні суден 0,7 см/год і більше. Швидке обледеніння суден призводить до масових аварій на флоті, їх загибелі та загибелі людей. Інтенсивний льодохід — може викликати масові аварії суден, пошкодження і руйнування гідротехнічних та інших споруд у прибережній зоні та на узбережжі через інтенсивний дрейф і напирання льоду на берег. Геологічні ситуації Незважаючи на те що територія України не належить до зони підвищеної сейсмічної активності і в ній малоймовірні землетруси, такі як у Туреччині чи Японії, майже 120 тис. км2 перебувають у зоні можливих землетрусів з інтенсивністю коливання ґрунту на поверхні землі 6–9 балів (за 12-бальною шкалою М8К). На цій території проживають майже 11 млн осіб. До цієї території належать АРК, Вінницька, Херсонська, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька та Одеська області. Інтенсивна виробнича діяльність послабила стійкість геологічних систем, підвищила рівень ґрунтових вод, що істотно підвищило ймовірність надзвичайних ситуацій геологічного характеру, таких як зсуви, карсти, берегові ерозії тощо. Пожежі у природних екосистемах Пожежна ситуація, як правило, створюється при антициклонічному баричному полі й визначається висотними гребенями і ядрами антициклону азорського походження, орієнтованими на південь, південний схід і схід. При таких синоптичних процесах (з травня по жовтень) встановлюється малохмарна, суха, спекотна погода з великою кількістю сонячних днів. Висока температура і тривала відсутність опадів призводять до значного висушування ґрунту і створення надзвичайної пожежної небезпеки. Найбільше пожежонебезпечних ситуацій припадає на АРК, південні та східні області України. У 1998 р. в Україні зафіксовано 3915 лісових пожеж загальною площею 4418 га, збитки від яких становили 4,56 млн грн. Приклади природних надзвичайних ситуацій Щороку на Землі відбуваються надзвичайні ситуації природного характеру. Найвідомішими природними екологічними катастрофами були виверження Везувію у 79 р. н. е., внаслідок чого з лиця Землі зникло велике місто Стародавнього Риму Помпеї, а також виверження у 1883 р. вулкана Кракатау в Тихому океані. Протягом трьох днів від квітучого острова залишилася гора гарячої вулканічної лави, а все живе на острові було знищене. Цікаво, що лише за наступні 50 років, тобто напрочуд швидко в історичному вимірі, на острові природним шляхом відновились і рослинність, і тваринний світ, і нині це знову квітучий острів з численним населенням. Багато лиха завдають стихії, пов’язані з повенями. Хоча повені характерні для тропічних країн, проте вони стали частими і в Європі. Незважаючи на відносно повільний розвиток повені і, здавалося б, наявність реальної можливості вжити випереджувальних заходів, вони майже завжди призводять до людських жертв.

Частими явищами є також землетруси. Наприклад, внаслідок землетрусів (точніше серії землетрусів) у Туреччині в 2000 р. та Індії в 2001 р. загинули тисячі чоловік, а економічні збитки оцінюються на рівні кількох мільярдів доларів США.

5.2. Небезпечні природні явища та катастрофи
Різні географічні зони характеризуються певними кліматичними умовами. Вже на рівні свідомості людини будь-яка географічна назва викликає у неї відповідні асоціації. Африка — це спека, пустеля, Арктика чи Антарктида — сніг і крига, лютий холод. Такий усталений клімат на континентах існує вже тривалий час (у всякому разі за період відомої людству історії), так є і так має бути. Люди, призвичаївшись до конкретних кліматичних умов, живуть так із покоління в покоління вже не одну сотню, а може й тисячу років. Не дивує сніг північні народи, як не дивує спека жителів Азії чи Африки (коли це, образно кажучи, “в міру” і повторюється з року в рік). Проте, якщо тривалість або інтенсивність цього явища виходить за звичні часові межі, в людини передусім з’являється тривога, а то й страх, оскільки виникають явні передумови порушення усталеного способу життя. Свій життєвий устрій кожен будує відповідно до властивого цьому регіонові природного оточення, клімату тощо. Аномальні природні явища, характерні для певної території, впливають і на формування способу життя: планування поселень, характер будівель. Поряд із цим у певній кліматичній зоні іноді виникають такі метеорологічні явища, що не є для неї звичними. Наприклад, у травні 1985 р. в Чуйській долині після 30 °С спеки різко похолодало (температура знизилася до –7–9 °С), випав сніг завтовшки 12 см, сільському господарству було завдано значних матеріальних збитків — для місцевого населення це явище було катастрофічним.
Інформація
У лютому 1987 р. населення Арабських Еміратів (на південному заході спекотної Аравійської пустелі) вперше побачило сніг, який випав шаром завтовшки 18 с. Сніг не танув майже 4 год.

Однак такі природні, вірніше погодні, аномалії хоча й несуть у собі потенційну загрозу небезпеки щодо їх наслідків, протікають відносно повільно і людина має можливість їх мінімізувати, певним чином тимчасово пристосувавшись до незвичної ситуації.

Набагато страшніші й небезпечніші природні явища з катастрофічними наслідками — землетруси, виверження вулканів, повені, цунамі, тривалі посухи та епідемії. Загалом аномальні природні явища супроводжують людину впродовж усієї історії її існування, викликаючи цілий спектр почуттів, що залежать від сили їх вияву — від захоплення до страху. Втім екстремальні події не лише викликали у людей острах, оскільки несли в собі загрозу життю, а й значний інтерес. З одного боку, це бажання зрозуміти сутність конкретного явища, причини його виникнення, а з іншого — навчитися передбачати їх чергову появу та протистояти їх руйнівній дії. Людина, досягши високого рівня технологічного потенціалу, як і тисячі років тому, не позбулася своєї залежності від природних катастроф, космічних явищ тощо. Розширивши коло знань про навколишній близький і далекий світ, людство ще раз пересвідчилося у своїй безпорадності перед Всесвітом (наприклад, падіння метеоритів, парад планет, плям на Сонці, комет, не кажучи вже про явища більш близькі, такі як землетруси, виверження вулканів, повені та посухи). І страх цей не безпідставний, адже інформація про історичні катаклізми (хоча б про всесвітній потоп) людству відома.
Інформація
Українські вчені В. В. Поліщук і В. В. Шепа вважають, що лише в період голоцену (четвертинного періоду геологічної історії планети) сталося п’ять значних катастроф: “Платонівський потоп” (7500 років до н. е.), “Атлантичний потоп” (5500 років до н. е.), “Всесвітній потоп” (3100 років до н. е.), “Девкаліопів потоп” (1400 років до н. е.) та “Біблейський потоп” (800 років до н. е.). Ці катастрофи супроводжувалися потужними землетрусами, зміщеннями земної кори, вулканічною діяльністю. Значних змін зазнавав клімат планети її біосфера, гинули одні цивілізації, а на їх місці виникали інші.

Крім катаклізмів, зумовлених внутрішнім потенціалом Землі, були й такі, що мали космогенне походження. Так, у геологічному минулому мали місце падіння на нашу планету великих метеоритів, що також супроводжувалося потужними природними катаклізмами. Вважається, що за останні 2 млрд років на Землю впало понад 100 тис. гігантських метеоритів, свідченням чому є метеоритні кратери, багато з яких вражають своїми розмірами. Наприклад, найбільшими є: Пучеж-Катунський (поблизу Новгорода) діаметром 80 км і глибиною 600 м, у антарктичному морі кратер Росса — діаметром 500 км і глибиною 4 км і так зване кільце Вредефорт діаметром 100 км.

Всесвітні катастрофи знайшли своє відображення у таких священних книгах, як Біблія, Коран, Талмуд. Дані історичних документів свідчать, що періоди катастроф збігалися з великими переселеннями народів. На думку вчених, під час останньої трагічної події — Біблейського потопу відбулося переміщення вод Балтійського моря в Чорне. Імовірність майбутніх катастроф час від часу пророкують як учені, так і люди, далекі від науки. Нині ця тема досить популярна, а відтак дефіциту “пророків” не бракує. Щодо цього прикладом може бути загальна занепокоєність суспільства у липні 1994 р. з приводу можливого зіткнення комети Шумейкера-Леві-9 із найзагадковішою і найбільшою планетою Сонячної системи — Юпітером. Завчасно прогнозована подія відбулася в очікуваний термін. Космічної катастрофи, яку б земляни відчули на собі, не сталося. Двадцять один фрагмент комети впали на Юпітер, викликавши на його поверхні серію вибухів, загальна сила яких дорівнювала близько 40 млн мегатонн тринітротолуолу (зауважимо, що 1 млн мегатонн у 100 разів перевищує ядерні запаси на Землі в розпал “холодної війни”). Отже, трагедії не сталося. Однак така чи подібні катастрофи мали місце і на Землі. Можливі вони і в майбутньому. Так, за прогнозами Інституту теоретичної астрономії РАН, упродовж найближчих 15 років 107 астероїдів (колосальні глиби матеріалу) пройдуть у небезпечній близькості від Землі і небажана зустріч із ними якоюсь мірою можлива.
Інформація
У липні-серпні 2002 р. на сторінках газет з’явилися повідомлення про наближення до Землі астероїда і можливість його падіння на нашу планету у 2019 р. За “прогнозами” вчених очікувана катастрофа зітре щонайменше один континент, а решта території піде під воду. Наскільки ймовірна така катастрофа, сказати важко. Однак, якщо такі події мали місце в історії Землі, то чому їх не може бути в майбутньому?

Та повернімося до катастрофічних природних явищ, реальність яких сумніву не викликає. Виверження вулкану, землетрус людством сприймаються як катастрофи, оскільки такими вони і є, проте не слід забувати, що це закономірні процеси, які є невід’ємною складовою існування і розвитку планети як такої. У пізнавальному плані важливо зрозуміти причини цих процесів з тим, щоб уміти їх передбачувати та бути готовими до протистояння.

Чим і якими силами викликаються аномальні (з погляду людини) природні явища? Де знаходиться той початковий імпульс, що запускає процес? Загалом природні катастрофи зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми причинами, або їх синергічною (спільною) дією. Прикладом такої дії можуть бути глобальні похолодання — зледеніння, які, мабуть, були викликані космічними причинами, а вже потім підсилені і трансформовані сукупністю зворотних зв’язків у системі атмосфера — льодовик — океан. Надзвичайне природне явище, що дістало назву всесвітнього потопу, ймовірніше всього було викликане приливними діями Місяця і Сонця та підсилене резонансним відгуком океану. Такі природні явища, як виверження вулканів, зсуви, ерозія ґрунтів пов’язані з розвитком внутрішніх систем Землі, а зовнішні сили відіграють роль пускового механізму. Беззаперечно, що в основі надзвичайних природних явищ лежить певне накладання ритмів природи та їх взаємозв’язок із ритмами близького й далекого космосу. Вплив ритмічності далекого Космосу на флуктуацію природних процесів Землі відбувається через такі потужні чинники як: гравітаційний вплив, що зумовлений кінематикою руху зірок, планет і комет, перемінне корпускулярне та електромагнітне випромінювання зірок, Сонця та космічного поля, механічний і фізичний вплив комет та метеоритів на поверхню та атмосферу Землі.
Інформація
Ритмічний вплив далекого Космосу протікає в широкому діапазоні частот і включає ритми від 1280 млн років (галактичний рік Сонячної системи) до 500 мкс (період випромінювання пульсарів). Аналіз часових рядів падіння великих метеоритів на Землю виявив періодичні компоненти в 1285 + 25 та 30 + 3 млн років. Якщо першу компоненту можна співставити з галактичним роком, то