Шпаргалки! - Економіка праці і соціально трудові відносини

96. Методи встановлення норм.
Методика встановлення норм часу залежить насамперед вiд типу виробництва (масове, серiйне, дрiбносерiйне, iндивiдуальне), рiвня механiзацii працi робiтникiв, а також вiд форми органiзацii працi. Для вищого рiвня серiйностi характернi досконалiша технiка, технологiя, органiзацiя виробництва i працi. Внаслiдок цього затрати працi виготовлення тих самих виробiв i рiвень продуктивностi працi будуть рiзними в умовах масового, серiйного та iндивiдуального виробництва. Розрiзняють такi методи нормування: сумарний дослiдно-статистичний, розрахунково-аналiтичний, укрупнений, мiкроелементний. Суть сумарного дослiдно-статистичного методу полягає в установленнi норми загалом на операцiю без розчленування ii на складовi елементи. За розрахунково-аналiтичного методу операцiю попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разi розраховують на кожний елемент операцii. Цей метод нормування дає значно точнiшi результати, нiж сумарний дослiдно-статистичний. В умовах iндивiдуального i дрiбносерiйного виробництва, коли операцiя повторюється кiлька разiв або й зовсiм не повторюється, застосування трудомiсткого аналiтичного методу розрахунку норми часу економiчно себе не виправдовує. Тому його застосовують тут тiльки для розрахунку норм на дуже складнi операцii. Суть укрупненого методу полягає у визначеннi норми на основi попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типовi операцii, деталi або види робiт.

97. Критерii i показники ефективностi органiзацii працi.
Основною проблемою економічної теорії і господарської практики є аналіз співвідношення результатів і витрат, що в загальному випадку називаємо ефективністю.
Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних економічних
ресурсів.
Результати характеризуються обсягами та вартістю виробленої і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоздатності, якості життя, екології тощо. Найчастіше результати виражається обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати характеризуються обігом продукції, то ми маємо показники, які називаються продуктивністю, а якщо результати характеризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, в даному випадку - результатів праці та її витрат.
На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.
Рівень екстенсивного використання праці показує міру продуктивного використання і її тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу, і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і, відповідно, продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавчо встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня.
Інтенсивність праці характеризує міру її напруженості й визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має межі, а саме фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку, наступного робочого дня при реально доступній для цієї; людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.
Отже, рівень екстенсивного використання праці й інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу
Важливим показником ефективності праці є співвідношення прибутку від даного виду трудової діяльності й відповідних витрат праці. Це співвідношення називається рентабельністю праці, або точніше — рентабельністю сумарних витрат на персонал, і в загальному випадку визначається за формулою:
Ri = ( Di – Zi )/Zi, Ri= Pi/Zi,
R-рентабельність праці; D –створена цією працею вартість; – витрати на організацію цієї праці;P – прибуток від цієї праці.
Індекс і означає, що всі показники повинні стосуватися одного і того виду праці.

98. Сутнiсть продуктивностi i продуктивностi працi.
Продуктивнiсть — це ефективнiсть використання ресурсiв — працi капiталу, землi, матерiалiв, енергii, iнформацii — пiд час виробництва рiзних товарiв i надання послуг. Вона вiдбиває взаємозв'язок мiж кiлькiстю i якiстю вироблених товарiв або наданих послуг i ресурсами, якi були витраченi на iх виробництво. Продуктивнiсть дає змогу порiвнювати виробництво на рiзних рiвнях кономiчноi системи (на рiвнi окремого iндивiда, цеху, пiдприємства, органiзацii, галузi й держави) з використаними ресурсами. Пiд час iхньоi оцiнки необхiдно враховувати зростання вартостi енергii, сировини, витрат, пов'язаних з безробiттям тощо. Бiльш висока продуктивнiсть означає збiльшення обсягу продукцii за тих самих витрат, при цьому необхiдно враховувати потреби цiєi чи iншоi продукцii на ринку, в суспiльствi.
Продуктивнiсть працi — це ефективнiсть затрат конкретноi праці, яка визначається кiлькiстю продукцii, виробленоi за одиницю робочого часу, або кiлькiстю часу, витраченого на одиницю продукцii. Зростання продуктивностi працi означає збiльшення кiлькостi продукцii, виробленоi за одиницю часу, або економiю робочого часу, витраченого на одиницю продукцii.

99. Значення продуктивностi працi для соцiально-економiчного розвитку суспiльства
Розвиток економiки, пiдвищення нацiонального добробуту залежить вiд подальшого пiдвищення продуктивностi.Нацiональний дохiд, або валовий нацiональний продукт, у разi пiдвищення продуктивностi збiльшується швидше, нiж показники витрат. Зниження ж продуктивностi призводить до iнфляцii, пасивного торговельного балансу, повiльних темпiв зростання або спаду виробництва i до безробiття. Така ситуацiя нинi характерна для Украiни. Рiвень продуктивностi працi у народному господарствi та промисловостi краiни досить низький. Останнiм часом спостерiгається тенденцiя до його зниження, i згiдно з розрахунками вiн становить у промисловостi приблизно 10% вiд рiвня продуктивностi працi в США. Пiдвищеннi якостi i конкурентоспроможностi за незмiнноi ii маси, що виробляється в одиницю часу; зменшеннi затрат працi на одиницю продукцii. Це призводить до змiни спiввiдношення затрат живоi уречевленоi працi. Пiдвищення продуктивностi працi означає, що частка затрат живоi працi в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленоi працi збiльшується. При цьому загальна сума працi, яка мiститься в кожнiй одиницi продукту зменшується. Зростання продуктивностi працi сприяє скороченню часу виробництва й обiгу товару, збiльшенню маси i норми прибутку.

100. Продуктивнiсть працi, ii iнтенсивнiсть
Продуктивнiсть працi — це ефективнiсть затрат конкретноi праці, яка визначається кiлькiстю продукцii, виробленоi за одиницю робочого часу, або кiлькiстю часу, витраченого на одиницю продукцii. Зростання продуктивностi працi означає збiльшення кiлькостi продукцii, виробленоi за одиницю часу, або економiю робочого часу, витраченого на одиницю продукцii. Продуктивнiсть працi тiсно пов'язана з ii iнтенсивнiстю. Остання характеризує ступiнь напруженостi працi за одиницю часу i вимiрюється кiлькiстю витраченоi енергii людини. Чим вищий рiвень iнтенсивностi працi, тим вища ii продуктивнiсть. Максимальний рiвень iнтенсивностi визначається фiзiологiчними й психiчними можливостями людського органiзму Отже, iнтенсивнiсть працi має фiзiологiчнi межi, тобто не може бута необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальноi iнтенсивностi. Воно означає такi затрати життєвоi енергii протягом робочого часу змiни, якi забезпечують необхiднi умови для повноцiнного функцiонування органiзму й повного вiдновлення працездатностi до початку нового трудового дня. Таким чином, iнтенсивнiсть працi є важливим фактором продуктивностi, проте має певну фiзiологiчну межу i потребує дотримання фiзiологiчних норм людськоi енергii.

101. Показники i методи вимiру продуктивностi працi
Продуктивнiсть працi вимiрюється вiдношенням обсягу виробленоi продукцii до затрат працi (середньооблiковоi чисельностi персоналу). Залежно вiд прямого або оберненого вiдношення маємо два показники: виробiток i трудомiсткiсть. Виробiток — це кiлькiсть виробленоi продукцii за одиницю часу або кiлькiсть продукцii, яка припадає на одного середньооблiкового працiвника чи робiтника за рiк, квартал, мiсяць. Вiн вимiрюється вiдношенням кiлькостi виробленоi продукцii до величини робочого часу, витраченого на його виробництво: B=Q/T,де В — виробiток;Q обсяг виробленоi продукцii; Т — затрати робочого часу. Трудомiсткiсть — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукцii (тобто обернена величина виробiтку): Тр=T/Q,де Тр — трудомiсткiсть на одиницю продукцii. Методи вимiрювання продуктивностi працi (виробiтку) залежать вiд способу визначення обсягiв виробленоi продукцii. Розрiзняють натуральний, трудовий i вартiсний (грошовий) методи. Натуральний метод полягає в тому, що обсяг виробленоi продукцii i продуктивнiсть працi розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Має обмежене застосування, оскiльки пiдприємства i галузi випускають здебiльшого рiзнорiдну продукцiю. Окрiм цього, не враховує змiн обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязi продукцii (будiвництво, суднобудiвництво та iп.). Трудовий метод найчастiше використовується на робочих мiсцях, у бригадах, на виробничих дiльницях i в цехах, де обсяг виробленоi продукцii або виконаних робiт визначається в нормо-годинах. У сучасних умовах найпоширенiшим методом вимiрювання продуктивностi працi є вартiсний (грошовий), який грунтується на використаннi вартiсних показникiв обсягу продукцii

102. Фактори продуктивностi та iх класифікація
Зарубiжнi економiсти видiляють двi основнi групи факторiв продуктивностi: зовнiшнi (якi не контролюються), внутрiшнi (якi контролюються).
Зовнiшнi фактори включають полiтичнi, соцiальнi й економiчнi аспекти розвитку суспiльства; урядовi рiшення та iнституцiйнi механiзми; наявнiсть фiнансiв, транспорту, комунiкацiй i сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого пiдприємства.
Внутрiшнi фактори — це тi, якi перебувають в зонi контролю окремого пiдприємства i подiляються на «твердi» та «м'якi».
«Твердi» (стiйкi, сталi) включають в себе вирiб ,технологiю та устаткування, сировину
«М'якi» (змiннi) фактори включають якiсть робочоi сили, пiдвищення ефективностi ii використання за допомогою подальшого удосконалення мотивацii працi, полiпшення ii подiлу i кооперацii, участi всiх категорiй працiвникiв в управлiннi пiдприємством;органiзацiйнi системи i методи, стилi i методи управлiння
Зовнiшнi фактори впливають на стратегiю дiяльностi пiдприємства i продуктивнiсть. Так, удосконалення урядом податковоi полiтики, законодавства про працю, соцiальноi iнфраструктури, полiтики цiн, забезпечення бiльш рацiонального порядку використання природних ресурсiв мотивують вiдповiднi рiшення на пiдприємствi щодо структурного: органiзацiйно-технологiчного його функцiонування.

103. Резерви зростання продуктивностi праці
Резерви зростання продуктивностi працi — це невикористанi можливостi економii затрат працi (як живоi, так i уречевленоi), якi виникають унаслiдок дii тих чи iнших факторiв (удосконалення технiки, технологii, органiзацii виробництва i працi тощо). Рiвень продуктивностi працi залежить вiд ступеня використання резервiв.
Резерви можна класифiкувати вiдносно часу iх використання, а також сфери виникнення.
За часом використання розрiзняють поточнi й перспективнi резерви.
За сферами виникнення розрiзняють загальнодержавнi, регiональнi, мiжгалузевi, галузевi, внутрiшньовиробничi резерви.
внутрiшньовиробничi резерви можна подiлити на резерви зниження трудомiсткостi продукцii;резерви полiпшення використання робочого часу.
Резерви пiдвищення продуктивностi працi безмежнi, як i науково-технiчний прогрес, удосконалення органiзацii виробництва, працi й управлiння. Тому в кожний конкретний перiод треба використовувати тi резерви, що дають максимальну економiю працi за мiнiмальних витрат.
Необхiдною умовою виявлення i використання резервiв є iх кiлькiсна оцiнка.
Резерви можуть оцiнюватися в абсолютних i вiдносних величинах. На конкретний перiод величину резервiв можна визначити як рiзницю мiж досягнутим i максимально можливим рiвнем продуктивностi працi.

104. Теоретико-методологiчнi аспекти ефективностi працi
Ефективнiсть (продуктивнiсть) працi-це загальний обсяг продукцii подiлений на кiлькiсть втраченоi на його виробництво працi.
На ефективнiсть працi безпосереднiй вплив здiйснюють такi фактори, як технiчний прогрес, фондоозброeнiсть, кiлькiсть робочоi сили i ефективнiсть розподiлу рiзних ресурсiв, iх сполучення i управлiння ними. Продуктивнiсть працi пiдвищується по мiрi покращення здоров’я, професiйноi пiдготовки, освiти i пiдвищення зацiкавленостi робiтникiв в результатах дiяльностi, по мiрi росту забезпеченостi машинами i обладнанням, а також природними ресурсами, при кращiй органiзацii виробництва i управлiння, при перемiщеннi робочоi сили iз менш ефективних галузей в бiльш ефективнi.
Особливе мiсце серед факторiв зростання ефективностi працi займають освiта i професiйна пiдготовка. Iнвестицii в людський капiтал- важливий засiб пiдвищення продуктивностi працi. Взаємозв’язок мiж пiдвищенням рiвня квалiфiкацii i i продуктивнiстю працi досить складна, проте певна доля зростання продуктивностi працi залежить вiд рiвня квалiфiкацii. Серед факторiв продуктивностi (ефективностi) працi особливе мiсце займають умови працi. Поряд з покращенням умов працi величезне значення для пiдвищення його ефективностi має покращення побутових умов робiтникiв

105. Програмно-цiльовi методи пiдвищення продуктивностi праці
В умовах ринковоi економiки все бiльшого значення набувають розроблення й упровадження програм управлiння продуктивнiстю працi.
Успiшна реалiзацiя довгострокових програм управлiння значною мiрою обумовлена якiстю процесу планування на раннiх стадiях розроблення програм.
Цiлями програми є:
ефективне використання людських ресурсiв;
мiнiмiзацiя втрат виробництва;
створення ефективноi системи вимiрювання продуктивностi працi, тобто визначення межi i показникiв цiлей цiєi системи.
Кожен пiдхiд щодо пiдвищення продуктивностi працi охоплює:
— органiзацiйнi форми пiдвищення продуктивностi працi;
— сфери пiдвищення продуктивностi працi;
— засоби i методи пiдвищення продуктивностi працi.

106. Економiчнi закони, що регулюють розподiльчi вiдносини в РЕ
Управлiння соцiально-трудовими вiдносинами чи iх рерулювання , - найважливiша частина функцiонування всiх економiчних систем .
Можуть бути видiленi державний та регiональний рiвнi , а також головна зона регулювання соцiально – трудових вiдносин – основне господарське звено – пiдприємство , органiзацiя . Функцii та регулятори на кожному рiвнi вiдрiзняються один вiд одного , оскiльки вiдрiзняються завдання i цiлi суб’єктiв управлiння.
Законодавство про працю було i залишається головним iнструментом регулювання соцiально – трудових вiдносин Ю, за допомогою якого розробляється та проводиться у життя полiтика в сферi працi .
В спiввiдношеннi з масштабами своєi дii законодавчi акти можуть носити загальний або частковий характер .
Законодавчого регулювання не достатньо для того, щоб досягти цiлей якi декларують тi чи iншi законодавчi акти . Необхiдно мати механiзм iх реалiзацii . Цим механiзмом виступає програмна та нормативна дiяльнiсть держави в ролi його виконавчих органiв .
У сферi програмно – нормативноi регламентацii соцiально – трудових вiдносин включені наступнi основнi напрями :1.умови працi ;2.соцiальна полiтика ;3.зайнятiсть ;4.мiграцiйна полiтика ;5.демографiчна полiтика . Методи реалiзацii програм: 1.адмiнiстративнi; 2.органiзацiйнi; 3.фiнансовi; 4.економiчнi.

107. Сутнiсть доходiв населення
Доходи населення - це iнструмент для визначення рiвня добробуту суспiльства. Ринкова економiка, орiєнтуючи населення на пiдвищення свого добробуту, передусiм за рахунок трудовоi активностi, iнiцiативи i пiдприємництва, поряд з пiдтриманням соцiально-незахищених груп населення потребує державних гарантiй забезпечення споживання для всiх громадян.
Доходи населення - це сукупнiсть коштiв i витрат у натуральному виразi для пiдтримання фiзичного, морального, економiчного й iнтелектуального стану людини.
Розрiзняють грошовi i натуральнi доходи. Формування грошових доходiв здiйснюється за рахунок оплати працi працiвникiв, виплат iз соцiальних фондiв, пiдприємницьких доходiв, доходiв вiд власностi, доходiв вiд особистого пiдсобного господарства та iндивiдуальноi трудовоi дiяльностi, iнших доходiв
Натуральнi доходи включають продукцiю особистого пiдсобного господарства, що використовуeться на особисте споживання, а також трансферти в натуральнiй формi.

108. Номiнальнi i реальнi доходи
Видiляють номiнальнi i реальнi доходи.
Номiнальнi доходи - це величина нарахованих виплат i натуральних видач.
Реальнi доходи - це номiнальнi доходи, скоригованi на змiни цiн на товари i тарифiв на послуги.
Номiнальнi i реальнi доходи, а також розмiри i динамiка основних доходiв окремих груп населення, таких як заробiтна плата, пенсii або стипендii, дають перше уявлення щодо рiвня життя.
Iндекс споживчих цiн впливає на купiвельну спроможнiсть номiнальних доходiв населення:
Др = Дн/Iц
де:Др - доходи реальнi;
Дн - доходи номiнальнi;
Iц - iндекс споживчих цiн.
Номiнальнi i реальнi доходи, а також розмiри i динамiка основних доходiв окремих груп населення, таких як заробiтна плата, пенсii або стипендii, дають перше уявлення щодо рiвня життя.