Шпаргалки! - Економіка праці і соціально трудові відносини

19. Сторони соцiально-трудових вiдносин
Роботодавець – юр або фiз особа, яка e власником засбiв вир-ва, створюe роб мiсця, викор найману працю згiдно з трудовим договором, який вiд роботодавця – юр особи – уповноважений укладати керiвник пiдпр (органiз), а вiд роботодавця – фiз. особи – безпосередньо зазначена особа.
Найманий працiвник – фiз. особа (громадянин), яка перебуває в трудових вiдносинах з роботодавцем на пiдставi укладеного труд договору (контракту) i безпосередньо виконує трудову функцiю вiдповiдно до регламентiв (норм, iнструкцiй, положень тощо).
Держава як сторона соц-труд вiдносин може виступати в ролi власника (роботодавцi), посередника, арбiтра, координатора, гаранта прав i свобод та в iнших ролях.

20. Суб’єкти i органи соцiально-трудових вiдносин
Суб’єкти соц-труд вiдносин – це юр або фiз. особа, яка володiє первинними або делегованими первинними носiями права в соц-труд вiднос. Суб вiдносин можуть бути роботодавцi, об'єднання роботодавцiв чи iхнi органи, органи законодавчоi i виконавчоi влади, мiсцеве самоврядування.
Видiляють чотири групи суб’єктiв соц-труд вiдносин:
- первиннi носii прав та iнтересiв (найманi працiвники, роботодавцi, держава, мiсцеве самоврядування);
- представницькi органiзацii та iх органи – носii делегованих повноважень (об'єднання роботодавцiв, проф. Спiлки, органи влади й управлiння);
- органи, через якi реалiзується соц дiалог (Нац рада соц партнерства, iншi постiйнi або тимчасовi органи в галузях, регiонах, на пiдр);
- органи, покликанi мiнiмiзувати наслiдки можливих конфлiктiв, запобiгати загострення соц-труд вiдносин (примирнi, посередницькi структури, незалежнi експерти, арбiтри тощо), а також навчальнi, iнформац, консультативнi та iншi формування.

21. Рiвнi соцiально-трудових вiдносин.
Соц.-тр. вiдносини-це об’єктивно iснуючi взаємозалежнiсть i взаємодiя суб’єктiв цих вiдносин в процесi працi i нацiленi на регулювання якостi трудового життя.
Рiвень СТВ e похiдним вiд особливостей суб’єкта СТВ (найманi працiвники, роботодавцi, держава), виначається ознаками соц.-ек. Простору, в якому функцiонують суб’єкти СТВ.
Видiляють такi рiвнi СТВ: 1)iндивiдуальний; 2)груповий; 3)змiшаний. На iндивiд. рiвнi взаємопов’язаними суб’єктами СТВ можуть бути:
1)працiвник-працiвник; 2)працiвник-роботодавець; 3)роботодавець-роботодавць.
На груповому рiвнi СТВ проявляються взаємозв’язки мiж об’єднаннями працiвникiв (профспiлки) та об’єднаннями роботодавцiв.
Змiшаний рiвень являє собою взаємозв’язок мiж працiвником та держ., роботодавцем та державою.
Окрiм того СТВ можуть бути виявленi на рiвнi органiзацii, галузi, регiону.

22. Характеристики предмета соц.-тр. вiдносин.
СТВ – це економiчнi, психологiчнi, правовi аспекти взаємозалежностей та взаємодiй iндивiдуумiв та соцiальних груп в процесах, якi обумовленi соцiальною трудовою дiяльнiстю.
В структурi СТВ видiляють:
суб’єкти, предмети, типи СТВ.
Предмети СТВ визначаються цiлями, до яких прагне людина на рiзних етапах свого життя. Видiляють три основнi етапи життєвого циклу людини:
1) вiд народження до закiнчення навчання;
2) перiод трудовоi й (або) сiмейноi дiяльностi;
3) перiод пiсля закiнчення трудовоi дiяльностi;

23. Принципи функцiонування системи соц.-тр. вiдносин.
Соц.-тр. вiдносини-це об’єктивно iснуючi взаємозалежнiсть i взаємодiя суб’єктiв цих вiдносин в процесi працi i нацiленi на регулювання якостi трудового життя.
Основними принципами СТВ є: 1) Солiдарнiсть, що передбачає спiльну вiдповiдальнiсть людини, яка грунтується на особистiй вiдповiдальностi i згодi, одностайностi i спiльностi iнтересiв. 2) Патерналiзм – переважаюча роль держави в СТВ або практично повна регламентацiя держави. Патерналiзм може сформуватися i на рiвнi пiдприємства. 3) Субсидiальнiсть, що направлена на збереження бажання людини щодо самовiдповiдальностi i самореалiзацii, i покликаний запобiганню перенесення вiдповiдальностi на суспiльство (самозахист). 4) Партнерство, яке являє собою такий тип i систему вiдносин мiж роботодавцями i працiвниками, за якого в межах соцiального миру забезпечується узгодження iхнiх СТВ. 5) Конфлiкт – це граничний випадок загострення протирiч в трудових вiдносинах, зiткнення суб’єктiв взаємодii.. 6) Дискримiнацiя являє собою довiльне обмеження прав суб’єктiв СТВ, перешкоджає доступу iм до рiвних можливостей на ринку працi.

25. Критерii оцiнювання розвитку соц.-тр. вiдносин.
Розвиток СТВ характеризується показниками якостi трудового життя. Пiд якiстю тр. життя розумiється ситематизована сукупнiсть рис, якi характеризують умови працi i допомогають врахувати ступiнь реалiзацii iнтересiв працiвника i викоритсання його здiбностей (iнтелектуальних, творчих, моральних тощо).
Концепцiя якост трудового життя (ЯТЖ) включає 2 важливих напрямки: 1) автономiя особистостi працiвника; 2) можливiсть розвитку його рiзноманiтних здiбностей. Пiдвищення ЯТЖ охоплює i такi аспекти, як умови працi, iх охорона i безпека. Якiсть життя – це синтетична характеристика рiвня i умов життя населення, яка враховує також склад сiм’i, стан здоров’я членiв цiєi сiм’i, iх соц. задоволеностi тощо.
Одним з показникiв якостi життя є iндекс розвитку людського потенцiалу (IРЛП) який розраховують як середню арифметичну з показникiв очiкуємоi тривалостi життя (IЖ), рiвня освiти (Iо), та реального душевого ВВП (Iд).

24. Методи регулювання соц-труд вiдносин в умовах централiзованоi плановоi та ринковоi економiки
В умовах централiз плановоi економiки вiдносин у сферi працi виходили з того, що однiєю стороною були робiтники i службовцi, iнтереси яких представляли професiйнi спiлки як складова державноi полiтичноi системи, а iншого – єдиний державний власник в особi адмiнiстрацiй державних пiдприємств i органiзацiй.
В економiцi ринкового типу мають використовуватись такi методи регулювання соц-труд вiдносин:
1. норм-правовi: застосування норм, що мiстяться в законах, постановах уряду, указах Президента, iнших норм акта, якi затверджуються органами держ влади та мiсц самоврядування;
2. програмно-цiльовi: розроблення та застосування програм у соц-труд сферi, якi заледновiд рiвня реалiзацii подiляють на нац, регiон (територ), галузевi та програми виробничого рiвня (пiдпр, органiзацiй)
3. адмiн-розпорядчi, органiзац-упорядкувальнi: застосов на рiвнi пiдпр й органiз та покликанi регламентувати взаємовiдносини в системi: роботодавець-адмiн, адмiн-найманi прац, керiвник-пiдлеглi прац, а також взамовiдносини мiж працiвниками, якi пов'язанi рiзними формами подiлу та кооперацii працi.
4. договiрнi, викор в соц-труд сферi, пов'яз з проведенням консультацiй, переговорiв мiж соц партнерами та укладанням системи угод i договорiв на рiзних рiвнях соц-труд вiднос
5. погоджувально-арбiтражнi, посередницькi, примирнi: мета – запобiгання трудовим конфлiктам та залагоджування iх без соц потрясiнь i руйнiвних процесiв
6. партисипативнi: запровадження сучасних форм i методiв участi найманих працiвникiв в управлiннi вир-вом, у прийняттi та реалiз орган-управлiнських рiшень.

26. Становлення нових за структурою та змiстом соц.-трудових вiдносин як складова реформування.
Сутнiсть регулювання процесу становлення СТВ в нашiй краiнi повинно включати: 1) формування i освоєння всiма суб’єктами СТВ єдиноi системи понять (мови спiлкування); 2) iдентифiкацiя соц.-ек. процесiв з точки зору iнтересiв сторiн; 3) формування системи показникiв, якi вiдображають процеси взаємодii суб’єктiв СТВ; 4) дослiдження досягнень iнших краiн в цiй сферi, узагальнення i оцiнка ефективного або негативного проблемн. досвiду. Видiляють державнi та регiональнi рiвнi, а також основну зону регулювання СТВ (пiдприємство, органiзацiя). В сучасних умовах (формування i становлення СТВ) змiстом сфери працi є вiдхiд вiд монополii держави в адмiнiстративному визначеннi правом регулювання СТВ, вiдмова вiд зверхцентралiзацii i перехiд до програмно-нормативноi регламентацii, побудованоi на принципах демократизацii i регiоналiзацii. В сферу програмно-нормативноi регламентацii СТВ включенi такi осноiвнi напрями: 1) умови працi (оплата, охорона працi тощо); 2)соцiальна полiтика (пенсiйне забезпечення, соц. страхування, мед. страхування, виплати соц. допомоги, полiтика пiдтримання рiвня життя i полiтика диференцiацii); 3) зайнятiсть (регiстрацiя безробiтних, проф. переорiєнтацiя); 4) мiграцiйна полiтика; 5)демографiчна полiтика.

27. Регулювання соц.-тр. вiдносин.
Регулювання СТВ здiйснюється на пiдґрунтi таких Законiв Украiни: Конституцiя Украiни, КЗпП, про зайнятiсть населення, про оплату працi, про пенсii, про вiдпустки, про iндексацiю доходiв, про захист соцiальних та трудових прав окремих категорiй громадян, про банкрутство, про колективнi договори та угод та iн..
В сферу програмно-нормативноi регламентацii СТВ входять наступнi основнi напрями:
1) Умови працi (оплата, вiдпочинок, охорона, соцiальнi гарантii).
2) Соцiальна полiтика.
3) Зайнятiсть.
4) Мiграцiйна полiтика.
5) Демографiчна полiтика.
Регламентацiя СТВ має рiзнi рiвнi: нацiональний (генеральна угода), галузевий (тарифна угода), соцiальний (регiональна угода), пiдприємства (колективний договiр). На кожному рiвнi вирiшуються специфiчнi проблеми регулювання трудовоi дiяльностi людей

29. Держава як суб’єкт СТВ.
Держава як суб’єкт СТВ найчастiше виконує такi функцii: 1) законодавець; 2)захисник прав; 3) регулювальник. Ступiнь реалiзацii кожної iз цих функцiй держави, характер iх поєднання в кожний конкретний момент часу визначається полiтичними, iсторичними та економiчними умовами розвитку держави.
Держава забезпечує правове регулювання взаємовiдносин мiж партнерами, органiзовує i координує переговори, встановлює гарантує i контролює дотримання мiнiмальних норм i гарантiй у сферi працi i соц.-тр. вiдносин (умови оплати працi, iдпочинку, соц. захосту населення тощо).

28. Взаємодiя i спiвробiтництво сторiн, суб’єктiв i органiв, що представляють iнтереси держави, роботодавцiв i найманих працiвникiв, як основа мех. ф-ня системи СТВ.
Суб’єктами СТВ e: 1) найманi працiвники; 2) роботодавцi; 3) держава.
Найманий працiвник – це громадянин, який укладає договiр з роботодавцем. Цей договiр найму може бути усний або письмовий, але в кожному випадку вiн визначає соц.-тр. умови. В реальностi найманий працiвник як суб’єкт СТВ може виступати як iндивiд або певна група працiвникiв. Основою групових та iндивiдуальних вiдмiнностей виступають вiк, стать, стан здоров’я, рiвень освiти та професiйна, посадова, галузева належнiсть.Соц.-тр. вiдн. Припускаютьiснування iнститутiв, якi виступають вiд iменi найманих працiвникiв i захищають iхнi iнтереси (профспiлки). Роботодавець- людина, яка працює самостiйно та наймає для роботи одного або декiлькох осiб. Згiдно мiжнародноi класифiкацii роботодавець є власником засобiв виробництва. Держава як суб’єкт СТВ найчастiше виконує такi функцii: 1) законодавець; 2)захисник прав; 3) регулювальник. Ступiнь реалiзацii кожноi iз цих функцiй держави, характер iх поєднання в кожний конкретний момент часу визначається полiтичними, iсторичними та економiчними умовами розвитку держави. Соцiальне партнерство являє собою такий тип i систему вiдносин мiж роботодавцями та працiвниками, за якого в межах соцiального миру забезпечується узгодження iхнiх соц.-тр. вiдносин. Взаємдiя i спiвробiтництво сторiн здiйснюється на тристороннiй (трипартизм) спiвпрацi спiлки пiдприємцiв, тобто роботодавцiв, профспiлок та органiв державноi влади. Для ефективного спiвробiтництва необхiдне чiтке визначеня iнтересiв кожноi з трьох основних соцiальних сил суспiльства, розумний розподiл ролей i вiдповiдальностi за визначення i реалiзацiю спiльноi соц.-ек. полiтики.

30. Роботодавцi i iх роль у формуваннi i розвитку СТВ.
Роботодавець- людина, яка працює самостiйно та наймає для роботи одного або декiлькох осiб. Згiдно мiжнародноi класифiкацii роботодавець є власником засобiв виробництва.
Роботодавцi, захищаючи своi iнтреси i права як власникiв засобiв виробництва, у формуваннi i розвитку СТВ вбачають можливiсть проведення погодженоi технiчноi, економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь руйнiвних конфлiктiв. Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соц. захисту працiвникiв.

31. Мiжнародний профспiлковий рух: його еволюцiя та суч стан.
Серед громадських органiзацiй найважливiше мiсце належить профспiлкам. ПФС-ки – це масове самокероване громад. Обeдн. Трудящих певноi галузi або сумiжних г-ей, проф. Групи для захисту i представництва iхнiх соц. Iнтересiв ПФС – це найбiльш масове обeдн. Трудящих доступне для всiх. Для вступу рядiв в ПФС необх. Тiльки визнання обeднання i повязаноi з ним товариськоi дисциплiни незалеж вiд рiвня квалiф –i, освiти, полiт. Орieнтацiй, статi, вiку. Профспiлки за цiлями та iнтересами перебувають ближче iн. громад. орг. до ек-ки, вир-ва, тобто вирiшальноi сфери докладання творчих сил людини. Пiдприeмцi (роботодавцi), захищаючи своi iнтереси i права як власникiв засобiв виробництва, в соцiальному партнерствi вбачають можливiсть проведення погодженоi
технiчноi й економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь i руйнiвних конфлiктiв.Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соцiального захисту працiвникiв.
Профспiлки як захисники i виразники iнтересiв найманих працiвникiв покликанi виборювати i захищати соцiальнi, економiчнi та професiйнi права робiтникiв i службовцiв,
боротися за соцiальну справедливiсть, сприяти створенню для людини належних умов працi й життя.

32.Сучасний стан профспiлкового руху в Украiнi.
Профспiлки e однieю з громадських органiзацiй, якi створюються трудящими для захисту своiх соцiальних, економiчних i професiйних прав, для вираження iнтересiв найманих працiвникiв, для боротьби за соцiальну справедливiсть, з метою сприяння створенню для людини вiдповiдних умов працi та життя. В 1994 р. створено Федерацiю профспiлок Укр. В Укр. Ще не прийнято закон про профспiлки. Iхня дiяльнiсть може регулюватися Конст. Укр. та Законами Укр. „Про зайнятiсть”, „Про оплату працi”, „Про колективнi договори та угоди”. Уряд не роздiляe своi функцii визначального органу полiтики, законодавця, власника та роботодавця. Приватний сектор ще не являe собою реальноi органiзованоi сили. (ФПУ). Основнi проблеми профспiлкового руху в Укр.: постiйне зниження довiри до профспiлок; неспроможнiсть профспiлок органiзувати працiвникiв у приватних фiрмах; недостатня пiдтримка профспiлками тих, хто втратив роботу.

33. Сутнiсть соц.партнерства та його роль у функцiонуваннi ринковоi економiки.
Функцiонування системи соцiального партнерства здiйснюeться на тристороннiй спiвпрацi пiдприeмцiв (роботодавцiв), найманих працiвникiв та органiв державноi влади. Мета соцiального партнерства полягаe в прагненнi держави, роботодавцiв i найманих працiвникiв досягти загального блага в суспiльствi шляхом пiдвищення продуктивностi працi, розвитку науково-технiчного прогресу, збiльшення валового нацiонального продукту, пiдвищення рiвня життя населення. Соцiальне партнерство ґрунтуeться на демократичних засадах: свободи, плюралiзму, бажаннi сторiн досягти взаeморозумiння в прийняттi спiльних рiшень, наданнi можливостей брати участь в управлiннi виробництвом i розподiлi створеного продукту. Держава забезпечуe правове регулювання взаeмовiдносин мiж партнерами, встановлюe i контролюe дотримання мiнiмальних норм i гарантiй у сферi працi i соцiально-трудових вiдносин (умови оплати працi, вiдпочинку, соцiального захисту населення тощо).
Пiдприeмцi (роботодавцi), захищаючи своi iнтереси i права як власникiв засобiв виробництва, в соцiальному партнерствi вбачають можливiсть проведення погодженоi
технiчноi й економiчноi полiтики без рiзких потрясiнь i руйнiвних конфлiктiв.Пiдприeмцi несуть основну вiдповiдальнiсть за результати господарювання, забезпечення належних умов працi i розмiрiв ii оплати та фiнансового забезпечення соцiального захисту працiвникiв.

34. Форми соцiального партнерства
Соцiальне партнерство мiж сторонами соцiально-трудових вiдносин, iхнiми суб’єктами та органами маe здiйснюватись у формах:
- спiльних консультацiй;
- колективних переговорiв та укладання договорiв i угод;
- погодження на вищому (нацiональному) рiвнi полiтики доходiв i соцiально-економiчноi полiтики в цiлому, включаючи основнi критерii та показники соцiальноi справедливостi, заходи щодо захисту нацiонального ринку працi в умовах глобалiзацii економiки;
- спiльного розв'язання колективних трудових спорiв (конфлiктiв), запобiгання iм, органiзацii примирних та арбiтражних процедур;
- участi найманих працiвникiв в управлiннi виробництвом;
- участi представникiв сторiн у роботi органiв соцiального партнерства;
- спiльного управлiння представниками сторiн фондами соцiального страхування;
- участi найманих працiвникiв у розподiлi прибутку, доходiв на умовах, що визначенi колективним договором;
- розгляду претензiй та розбiжностей, що виникають мiж сторонами соцiального партнерства вiдповiдного рiвня i залагодження конфлiктiв шляхом компромiсiв, спiвробiтництва, узгодження позицiй;
- обмiну необхiдною iнформацieю;
- контролю за виконанням спiльних домовленостей.

35. Соц Партнерство в органiзацii.
Система соцiального партнерства об'eднуe можливостi держави, пiдприeмцiв i профспiлок для досягнення соцiального миру, сприяe створенню належних умов для економiчного розвитку краiни, позитивно впливаe на формування i використання трудових ресурсiв. Пiд час ведення колективних переговорiв, укладання договорiв та угод, взаeмних консультацiй i контролю а також вирiшення колект. спорiв , беруться до уваги загальнi принципи i деякi специфiчнi. Упроцесi здiйсн. колект. переговорiв партнерство повинно грунтуватися на: -основi трипартизму (представництва